Кон’юнктура світового ринку лізингових послуг

    Лізингові компанії великих промислових і торгових комплексів такі як GE Capital, General Motors Auto Corp. (GMAC), AT&T Capital Corp., IBM Credit Corp., USL Capital, MercedesBenz Credit Corp., Caterpillar Financial Services, Comdisko Inc., CIT group, Bank Xerox, Leasing Group Hewlett Packard, Citicorp та інші.

    Найбільшими у світі лізинговими компаніями є дві американські компанії GMAC (General Motors Acceptance Corp) і GE Capital з майже однаковими обсягами лізингових операцій на рік. Однак найбільш динамічно розвивається GE Capital. Крім того, за обсягом активів в 49.944 млрд. дол США GE Capital випереджає всі інші компанії більш ніж в два рази. Вона не обмежується внутрішнім ринком і активно завойовує закордонні.

    Так, у 2001 році GE Capital стала першою зарубіжною компанією, що проникла в роздрібний фінансовий бізнес Японії, придбавши повний контроль над найбільшою фінансовою компанією (Ullited Merchants Finance) у Гонг-Конзі, і поставила велику партію трайлерів до Європи. Вона активно завойовує фінансові ринки Центральної та Східної Європи, викуповуючи контрольні пакети акцій банків і фінансових компаній. В першій десятці також опинились три американські компанії - AT & T Capital, ВОТ Financial Corp, IBM Credit Corp.

    Лізингові клуби та асоціації такі як Європейська федерація асоціацій лізингових компаній „LEASEUROPE”, яку було створено у 1972 р. в Брюсселі. Членами цієї федерації є лізингові союзи Бельгії, Данії, Німеччини, Фінляндії, Франції, Великобританії, Ірландії, Італії, Люксембургу, Нідерландів, Норвегії, Австрії, Португалії, Швеції, Швейцарії, Іспанії і Росії. Згідно зі звітом LEASEUROPE, найбільші обсяги взятого в лізинг устаткування припадають на Великобританію, Німеччину і Францію. Найчастіше договір лізингу укладається на автомобілі (38,7%), машини та промислове устаткування (24,4%), комп’ютери та офісну техніку (13,9%), транспортні засоби (13,8%).

    Попит на ринку лізингу забезпечують в першу чергу підприємці всіх галузей народного господарства, а також окремі громадяни. Споживачі лізингових послуг мають відповідати наступним вимогам: забезпечувати високу норму та масу прибутку, мати достатню професійну та економічну підготовку та надійні гарантії платоспроможності.

    Аналіз  поведінки орендарів в різних господарських ситуаціях, мотивів  їх дій та цілей, які вони ставлять, дозволяє попередньо виявити два типи лізингоодержувачів:

• перший тип - це підприємці, які за допомогою лізингу намагаються досягти декількох цілей: отримати високий доход, затвердитись у суспільстві як самостійна вільна особистість, створити комфортні умови життя і побуту;
• другий тип - це люди, які не мають достатнього стартового капіталу. Вони прагнуть отримати максимум прибутку за рахунок нарощування обсягів виробництва, вводять жорсткий режим економії, мало турбуються про умови праці та побуту, добиваються своєї мети в основному важкою виснажливою працею.

     Таким чином, за всіх можливих схем постійними і незмінними учасниками угоди є лізингоотримувач та лізингодавець, у ролі якого на альтернативних засадах можуть виступати комерційний банк — коли маємо банківський лізинг, лізингова компанія — в разі наявності необхідного устаткування у власності компанії; обидва разом — якщо лізингова компанія купує необхідне устаткування за рахунок банківського кредиту; або підприємство-виробник устаткування. Інші учасники приєднуються до лізингової операції залежно від виду лізингу та умов домовленості між лізингоотримувачем та лізингодавцем. При цьому вони мають можливість укладати угоду як із лізингодавцем, так і безпосередньо з лізингоотримувачем.

    Посередники ‒ професійні учасники лізингових операцій, виступають в якості: представника клієнта перед іншими учасниками лізингових відносин; 
самостійного суб'єкту угод з постачальниками, який купує у них устаткування у власність з метою подальшої реалізації іншим клієнтам. Серед посередників, що беруть участь в лізингових угодах, виділяються ряд професійно спеціалізованих підприємців з різноманітним колом прав та обов'язків.

    Посередники – це особи, які представляють інтереси виробника або споживача, і зазвичай діють від їх імені.  Вони сприяють підвищенню ефективності роботи виробників, оскільки дозволяють їм зосередитися на самому процесі виробництва, передаючи функції просунення товару посереднику. Крім того, включення посередників до лізингових операцій істотно скорочує термін оборотності капіталу, а отже підвищує прибутковість виробництва.

    В складних лізингових операціях приймає  участь велика кількість юридичних  осіб з боку позичальників, лізингодавців, постачальників та орендаторів, оскільки в угоду включаються різноманітні посередники (брокерські фірми, страхові або трастові компанії).   

     Склад потенційно можливих учасників лізингової угоди [6,с.142] 

                              

                                                         

    

     Механізм  здійснення лізингу прямо пов'язаний з витратами лізингоотримувача: чим більше посередників, тим вищою  є вартість лізингу, яка полягає в лізинговому платежі, тим вищі витрати лізингоотримувача.

    Коли  ж постачальником та лізингодавцем  виступає одна й та сама особа, то склад учасників угоди скорочується до двох осіб. В таких випадках лізинговими організаціями займаються спеціальні філіали чи дочірні фірми підприємства - виробника обладнання (машин) чи його структурні підрозділи, які займаються просуванням своїх товарів на ринку за допомогою лізингу.

     При застосуванні лізингового фінансування за допомогою банківської установи у лізингоотримувача є можливість зекономити на інвестиційних гарантіях, оскільки лізинг та кредит банком розглядаються як супутні поняття, які відрізняються лише формою та ціною.

     Найвитратнішою  для лізингоотримувача є угода, що передбачає наявність усіх можливих посередників, кожен з яких отримує частку доходу. 
 

 

     Лізингові платежі: види та способи  нарахування 

     Правильне визначення загальної суми лізингових платежів та графіку їх сплати є основними критеріями доцільної участі лізингоотримувача та лізингодавця в процесі організації лізингового бізнесу. Таким чином необхідно приділити особливу увагу аналізу методичних засад розрахунку лізингових платежів.

     Аналіз  лізингового досвіду розвинутих країн свідчить, що лізингові платежі  можуть розрізнятися за формою, способом нарахування та виплати, періодичністю сплати, формою розрахунків.

     За  формою лізингові  платежі можуть здійснюватися:

• грошовими коштами (грошова форма);
• продукцією або послугами лізингоотримувача (компенсаційна форма);
• у вигляді комбінації перших двох форм — грошовими коштами у поєднанні з поставкою продукції або наданням послуг лізингоотримувачем (змішана форма).

     Особливим видом платежів є інформація та права. Як свідчить досвід, закордонні інвестори  із задоволенням приймають як плату  за об’єкти лізингу патенти та технічні розробки готові до впровадження. На вітчизняному ринку існує ряд прикладів великих лізингових операцій, коли майно лізингувалося в обмін на право використання брокерського місця на біржі, ліцензійного та інших видів патентного права.

     За  періодичністю лізингові платежі поділяються на щорічні, піврічні, щоквартальні та щомісячні.

     Лізингові платежі за способом їх виплати поділяють на ті, що здійснюються рівними частинами; ті, що поступово зростають; ті, що поступово зменшуються.

     Структура лізингового платежу має багатокомпонентний характер і є об’єктивною основою визначення розміру плати за лізинг. Згідно закону України «Про лізинг» (ст. 16, п. 2) до обов’язкових складових лізингових платежів, що відповідають міжнародним нормам, відносяться:

• сума відшкодування частини вартості об’єкта лізингу (амортизаційні відрахування);
• винагорода лізингодавцю у формі платежу за отримане у лізинг майно;
• компенсація відсотків за кредитом;
• відшкодування страхових платежів за договором страхування об’єкта лізингу, якщо він застрахований лізингодавцем;
• інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов’язані з виконанням договору лізингу.

     До  лізингових платежів, окрім зазначених складових, можуть входити: митні платежі, сума податків, які лізингодавець сплачує за об’єкт лізингу, серед яких може бути податок на майно, на користувачів автомобільних доріг, податок на підтримання житлового фонду та об’єктів соціально-культурної сфери, які лізингодавець повинен сплатити, а також податок на придбання автотранспортних засобів (у випадку, коли об’єктом лізингу виступають автотранспортні засоби).

     У процесі підготовки та реалізації договору лізингу можуть застосовуватися (за згодою сторін) декілька методів обчислення абсолютної величини лізингових платежів, а саме:

• метод фіксованої загальної суми застосовується у разі, якщо загальна сума лізингових платежів нараховується однаковими частинами протягом всього строку дії договору;
• метод авансу (платіж депозитом) передбачає попередню виплату авансової суми в узгодженому зі всіма сторонами розмірі, а розподіл решти суми лізингових платежів здійснюється на весь термін дії лізингової угоди;

   Сутність  цього методу полягає в тому, що користувач об’єкта лізингу надає  лізинговій фірмі аванс чи здійснює виплату у розмірі 15—20 % від купівельної  вартості об’єкта лізингу після  підписання лізингового контракту, але до моменту постачання об’єкта, а останню частину — 80 або 85 % виплачує після підписання протоколу про прийом або введення в експлуатацію протягом 3—5 років щоквартально.

• метод мінімальних платежів при застосуванні якого загальна сума лізингового платежу включає: амортизаційні відрахування від вартості об'єкта лізингу; плату за позикові кошти; комісійну винагороду; плату за додаткові послуги лізингодавця та вартість лізингового майна;
• метод невизначеної орендної плати при якому платежі розраховуються як частка від певного результату, одержаного завдяки використанню об’єкта лізингу, встановлюються у відсотках від вартості виробленої за допомогою об’єкта лізингу продукції або одержаного прибутку від реалізації цієї продукції (виконаних робіт, наданих послуг).

    У лізингових компаніях Росії, деяких лізингових компаніях Японії, Франції, ряду лізингових компаніях України застосовують методику розрахунку лізингових платежів, яка базується на формулі ануїтетів:

     

де: А  — вартість лізингової угоди;

С —  ставка лізингового відсотка;

Т —  періодичність лізингових платежів (наприклад, раз у півроку);

П —  термін угоди. 

     Для визначення суми лізингового платежу, скоригованого на залишкову вартість об’єкта лізингу, використовується формула дисконтного множника:

    

     Зважаючи  на поширене застосування платежу з  авансом як способу нарахування  лізингових платежів, наведена формула  коригується на додатковий дисконтний множник:

      ,

     Програмне забезпечення кредитного (лізингового) управління банку дозволяє визначити  мінімальну суму лізингового платежу (яка за умови рівномірної сплати лізингових платежів буде однаковою  протягом установленого угодою періоду) та загальну суму лізингового платежу як ряд поступальних математичних перетворень, що базується на дисконтному множнику, та скласти графік лізингових платежів.

     Розрахунок  лізингових платежів доцільно здійснювати  в наступній послідовності:

• розраховуються розміри лізингових платежів по роках протягом дії лізингової угоди;
• розраховується загальний розмір лізингових платежів (як сума платежів по роках) за весь строк дії лізингової угоди;
• розраховуються розміри лізингових внесків відповідно до узгоджених сторонами періодичності, методів нарахування і способів виплати.