Трансформація форм власності в перехідній економіці України

 

МІНІСТЕРСВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ЧЕРКАСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО

 

 

 

Кафедра економічної теорії та міжнародної економіки

 

 

 

 

 

Реферат

на тему:

«Трансформація форм власності  в перехідній економіці України»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконала 

Студентка ІІІ курсу

Групи 3- ЕТ

Апостолюк Тетяна Геннадіївна

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Черкаси – 2013 

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………………..3

РОЗДІЛ 1. Форми власності та їх сутність………………………….4

РОЗДІЛ 2. ПЕРЕВАГИ ТА НЕДОЛІКИ форм власності ……………..8

РОЗДІЛ 3. Шляхи формування форм власності в умовах переходу до ринку………………………………………………………..12

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………16

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………….17

 

ВСТУП

Світова економіка ХХ-ХХІ  ст. характеризується динамізмом економічних  відносин, форм і відносин власності. Головний засiб за допомогою якого можна поступово повернутися до нормального життя, - це радикальнi змiни вiдносин власностi та формування в економiчнiй системi України незалежної фiгури приватного власника-людини,  яка б працювала для забеспечення власних iнтересiв через задоволення  потреб суспiльства. Без врахування вiдносин власностi не можна глибоко   з'ясувати суть любого економiчного явища.

Актуальність даної теми полягає у тому, що сьогодні для країн з перехідною економікою є необхідністю формування різних форм власності та господарювання як основи реформування адміністративно-командної системи на шляху до соціально-орієнтованого ринкового господарства.

Мета даної роботи полягає  у розгляді трансформації форм власності  в перехідній економіці України.

Завдання даного реферату полягає у розкритті сутності та видів форм власності, виокремленні переваг та недоліків приватної, державної та колективної форм власності, а також у розгляді шляхів формування форм власності в умовах переходу до ринку.

 

РОЗДІЛ 1. Форми  власності та їх сутність

Власність - складна і  багатогранна категорія, яка виражає  всю сукупність суспільних відносин-економічних, соціальних, правових, політичних, національних, морально-етичних, релігійних тощо. Вона займає центральне місце в економічній  системі, оскільки зумовлює спосіб поєднання  робітника із засобами виробництва, мету функціонування і розвитку економічної  системи, визначає соціальну і політичну  структуру суспільства, характер стимулів трудової діяльності і спосіб розподілу результатів праці.

Виражаючи глибокі зв'язки і взаємозалежності, власність, таким чином, розкриває сутність соціально-економічного буття суспільства.

Спочатку власність розглядалась як відношення людини до речі, тобто  як фізична наявність цієї речі у  людини і можливість її використання. Однак із розвитком суспільства  та накопиченням наукових знань уявлення про власність змінювалось.

Речі самі по собі не власність, так само як золото чи срібло за своєю  природою не є грошима. Вони перетворилися  в гроші лише за певних економічних  відносин.

Головною характеристикою  власності є не річ і не відношення людей до речей, а те, ким і як привласнюється річ, як таке привласнення зачіпає інтереси інших людей. Певна річ стає власністю, тобто економічною категорією, лише тоді, коли з приводу її привласнення люди вступають між собою в певні економічні відносини. Відповідно, власність виражає відносини між людьми з приводу привласнення речей.

Існує два основних типи власності: приватна і суспільна.

Приватна власність - це такий  тип власності, коли виключне право  на володіння, користування і розпорядження  об'єктом власності та отримання  доходу належить приватній (фізичній чи юридичній) особі.

Приватний тип власності  виступає як сукупність індивідуально-трудової, сімейної, індивідуальної з використанням  найманої праці, партнерської і корпоративної  форм власності

Приватна власність в  усіх її формах є потужним фактором розвитку суспільства, оскільки стимулює у власника підприємницьку ініціативу, інтерес до збільшення особистого, а отже, й суспільного багатства, надає йому економічну свободу вибору, певний статус у суспільстві, самоповагу, право успадкування, утверджує реальну  майнову відповідальність тощо.

Індивідуально-трудова власність  характеризується тим, що фізична особа  в підприємницькій діяльності одночасно  використовує власні засоби виробництва  і свою робочу силу.

Якщо в господарстві використовується праця членів сім'ї, така власність  має вигляд сімейної трудової власності (наприклад, фермерське сімейне господарство).

Індивідуальний приватний  власник може використовувати в  господарстві й працю найманого  робітника (постійно чи на сезонних роботах).

Партнерська власність є  об'єднанням капіталів або майна  кількох фізичних чи юридичних осіб. З метою здійснення спільної підприємницької  діяльності кожний учасник партнерського  підприємства зберігає свою частку внесеного  ним капіталу чи майна у партнерській власності.

Корпоративна (акціонерна) власність - це капітал, утворений завдяки випуску і продажу акцій. Об'єктом власності акціонерного товариства, крім капіталу, створеного за рахунок продажу акцій, є також інше майно, придбане в результаті господарської діяльності [1, 89-90].

Суспільна власність означає  спільне привласнення засобів виробництва  і його результатів. Суб'єкти суспільної власності відносяться один до одного як рівноправні співвласники. У цих  умовах основною формою індивідуального  привласнення стає розподіл доходу, а  мірою його розподілу - праця.

Суспільна власність існує  у двох формах: державній і колективній. Державна форма власності являє собою сукупність відносин, в які вступає все населення країни з приводу привласнення певної частини матеріальних благ. Уособлює цю форму відносин держава, яка виступає в процесі реалізації цієї форми власності від імені всіх її суб'єктів.

Державна форма власності  найбільш усуспільнена. На рівні правової форми вона відображається, зокрема, у такій категорії, як, наприклад, власність народу України. Державна власність поділяється на загальнодержавну і муніципальну (комунальну) [2, 84].

Загальнодержавна власність - це спільна власність усіх громадян країни, яка не поділяється на частки і не персоніфікується між окремими учасниками економічного процесу.

Власність необхідна державі  для виконання економічних, соціальних і оборонних функцій. Об'єктами державної  власності є природні ресурси (земля, її надра, ліси, води, повітряний простір), енергетика, транспорт, зв'язок, дороги, навчальні заклади, заклади національної культури, фундаментальна наука, оборонні та космічні об'єкти тощо.

Муніципальна (комунальна) власність - це власність, яка перебуває в  розпорядженні регіональних державних  органів (області, міста, району тощо) [1, 91].

Колективна форма власності - це власність певного колективу  або, іншими словами, це такі відносини  між колективом та іншими громадянами  суспільства, в яких колектив фіксує своє виключне право володіння певними  матеріальними благами.

Власність трудового колективу - спільна власність, передана державою чи іншим суб'єктом у розпорядження  колективу підприємства (на умовах викупу чи оренди), яка використовується відповідно до чинного законодавства.

Власність громадських і  релігійних об'єднань створюється за рахунок власних коштів, пожертвувань громадян чи організацій або шляхом передачі державного майна. Суб'єктами такої власності є партії, профспілки, спортивні товариства, церкви та інші громадські організації.

Змішана власність поєднує  різні форми власності - приватну, державну, колективну, кооперативну та інші, в тому числі й власність іноземних суб'єктів.

У розвинутих країнах Заходу з метою забезпечення ефективнішого  функціонування виробництва відбувається процес об'єднання підприємств різних форм власності, однак за умови збереження кожною із них своєї базової якості. У результаті створюються комбіновані форми власності: концерни, трести, холдинги, фінансово-промислові групи та інші об'єднання. Кожний учасник такого об'єднання делегує органу управління такий обсяг своїх повноважень, який не спричиняє втрати основних властивостей притаманної йому форми власності.

В Україні в результаті реформування відносин власності на основі роздержавлення й приватизації склались і законодавчо закріплені такі форми власності: приватна; колективна; державна [2,85].

 

РОЗДІЛ 2. ПЕРЕВАГИ ТА НЕДОЛІКИ форм власності

Сьогодні розвинута форма  приватної власності має дві  підформи. Вона, як власність на засоби виробництва (а це вирішальна складова відносин власності), з точки зору своєї реалізації може бути поділена на приватну власність безпосереднього товаровиробника і капіталістичну приватну власність, яка реалізується за допомогою найманих робітників.

Приватна власність безпосереднього товаровиробника з точки зору її реалізації в процесі виробництва, має такі позитивні риси:

- вона поєднує в одній  особі власника і виробника  і цим забезпечує власнику  повну (у межах даного об'єкта  власності) свободу дій;

- весь продукт, вироблений  у процесі реалізації приватної  власності на засоби виробництва,  належить самому виробнику;

- у процесі поєднання  засобів виробництва і робочої  сили немає потреби у створенні  додаткових (штучних) стимулів до  праці.

Але цей різновид приватної  власності, з погляду розвитку виробництва, має певний недолік. Він полягає  в тому, що випуск продукції, масштабність виробництва тут обмежена робочою  силою самого індивіда або його родини.

Капіталістична приватна власність реалізується у виробництві  шляхом поєднання засобів виробництва  з найманою робочою силою. Вона характеризується такими позитивними особливостями:

- ця власність має надзвичайно  потужний стимул для власника  в організації виробництва. Це  прибуток;

- у процесі реалізації  цієї підформи приватної власності, по суті, зникає обмеженість для нарощування виробництва.

Головний недолік капіталістичної  приватної власності полягає  в тому, що в процесі її реалізації під час розподілу виготовленого  продукту виникає соціальна несправедливість, яка є постійною основою протистояння між власником засобів виробництва  і найманим працівником [2, 80-81].

Колективна форма власності  порівняно з приватною в процесі  своєї реалізації має низку переваг. До них слід віднести таке:

- перш за все, процес  реалізації колективної форми  власності спирається на більш  широкий потенціал, обумовлений  безпосередньою зацікавленістю  багатьох співвласників у найбільш  ефективному використанні об'єктів  цієї власності. Спільна колективна  думка майже завжди має переваги  над думкою індивіда і дає  можливість колективу, за наявності  відповідних умов, ефективніше, ніж  за умов одноосібного власника, реалізувати відносини власності.  І хоча ідея колективної власності,  як вона була здійснена в  Радянському Союзі, наприклад,  у формі колгоспної власності,  виявила своє повне банкрутство  - це, однак, ще не означає заперечення  або відсутності вказаної переваги. Справа в тому, що необхідна  ціла низка умов, які б дали  можливість виявитись означеній  перевазі і які були відсутні  в колишньому СРСР;

- колективна власність  дає більше можливостей для  реалізації творчого потенціалу  власника, бо вона відкриває для  нього досить широкі можливості  участі у всьому спектрі виробничих  відносин - від відносин безпосереднього  виробництва до відносин управління;

- суттєвим моментом, який, безсумнівно, слід віднести до  переваг колективної форми власності,  є і те, що її реалізація  забезпечує досить високий рівень  справедливості під час розподілу  виробленого продукту. Межі такого  розподілу визначаються масштабом  участі кожного в суспільній  власності, і як безпосереднього  виробника, і як інвестора;

- ця форма власності  забезпечує і певний рівень  соціального захисту працівників,  бо саме колективні власники, у межах своєї власності, мають  можливості це зробити.

Головний недолік цієї форми власності в умовах сучасного  суспільства полягає в тому, що людина ще недостатньо готова до реалізації переваг суспільної форми власності. Тисячоліттями сформований егоїзм і індивідуалізм окремої особи  не дають змоги повністю реалізувати  її потенційні переваги.