Тіньова економіка як негативний фактор економічноi безпеки Украiни

ТІНЬОВА ЕКОНОМІКА ЯК НЕГАТИВНИЙ ФАКТОР ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ

Історія тіньової економіки, її окремі ознаки починаються з виникненням держави. У XX столітті для країн, що переживають системну кризу, проблеми тіньової економіки набули великого значення. З 70-х років тема тіньової економіки стає популярною у західних економістів, а з 80-х років – і у Радянському Союзі. Такий інтерес був обумовлений розростанням тіньового сектору економіки, його проникненням в усі сфери економічних і суспільних відносин майже в усіх країнах світу, а також тим, що поширення тіньової економіки сьогодні несе у собі загрозу національній безпеці. Проте кількісні та якісні параметри тіньової економіки сильно розрізняються у залежності від конкретних економічних, соціальних, історичних і культурних особливостей тієї чи іншої країни.

Наявність тіньового сектора стає глобальною проблемою сучасності. В Україні вирішальну роль у його розвитку зіграли повільні темпи і непослідовність економічних перетворень, тому тіньова економіка виступає не тільки і не стільки причиною, скільки наслідком деформації легальної економіки.

Як відомо, тіньова економіка існує нелегально, реалізуючи свої можливості через негласні і незаконні канали, що дозволяє одержувати прибутки за рахунок інших сфер діяльності, використовуючи незаконні методи: ухилення від оподаткування, злодійство, екологічний вандалізм, випуск шкідливих для здоров'я людей товарів і т.ін.

Тіньова економіка – фактично не контрольоване суспільством виробництво, розподіл, обмін і споживання товарно-матеріальних цінностей, тобто такі соціально-економічні взаємини між окремими громадянами, соціальними групами щодо використання діючих форм власності в корисливих особистих і групових інтересах, які приховуються від органів державного управління і самоврядування, громадськості. Вона містить у собі всі невраховані, нерегламентовані, відмінні від викладених у нормативних документах і правилах господарювання види економічної діяльності. З економіко-правової точки зору це означає, що тіньова економіка охоплює не тільки корисливі економічні злочини, але й незлочинні корисливі економічні правопорушення і правомірну, але невраховану або непідконтрольну державі економічну діяльність [1].

Тіньова економіка з метою досягнення високого рівня прибутків незаконно збільшує тіньові прибутки, створюючи тіньовий капітал шляхом використання тіньової зайнятості населення, здійснення тіньових бартерних угод, маклерства, фіктивних фінансових операцій.

Практика економічного розвитку багатьох країн світу свідчить про існування в них тіньової економіки навіть за умов розвинених ринкових відносин. Але особливо гостро проблема тінізації постає в країнах, де відбуваються зміни соціально-економічних відносин.

Протягом 1960-х–1980-х років тіньовий сектор економіки у колишньому Радянському Союзі зріс у 30 разів і сягав 20% національного прибутку та продовжував зростати, тому що був зумовлений посиленням кризових явищ у радянському суспільстві (особливо перед розпадом СРСР). Після розпаду СРСР в Україні темпи тіньової економіки ще більш зросли. Якщо в 1992 році приватні експортери здійснювали поза межами легальної економіки 25% операцій, то вже в березні 1994 року – 75%. У 1997 році обсяг кримінальної частки неофіційної економіки був уже понад 50% [2]. Критичне (граничне) значення частки тіньової економіки – 50%, тобто в Україні вона вже у 1997 році досягла критичної межі. Таким чином, прояви тіньової економіки присутні практично в усіх сферах життєдіяльності суспільства. Обсяг тіньової економіки в Україні нині перевищує половину внутрішнього валового продукту, біля 40% усіх працюючих тим або іншим способом одержують прибутки від тіньової економіки, а це – реальна загроза національній безпеці держави, державності взагалі.

Немає остаточної думки про те, які види діяльності варто розглядати як тіньові. Юристи розглядають тіньову економіку як економічну діяльність, заборонену законодавством України. Але тут не враховується значний обсяг формально дозволених, але негативних угод, а також документально оформлені фіктивні операції. Економісти ж виділяють три сфери тіньової економіки: кримінальну, нелегальну та легальну негативну (або фіктивну) діяльність. Також іноді під тіньовою економікою розуміють всю економічну діяльність, що через різні причини не враховується офіційною статистикою, і, відповідно, не включається до складу ВВП [3].

Деякі автори до тіньової економіки відносять і так звану “неформальну економіку”, що включає у себе малі форми підприємництва, представники яких нерідко успішно збільшують масштаби тіньової економіки. Але однією із специфічних ознак тіньової економіки є організація і структурованість, чого недостатньо в малому підприємництві.

Розгляд даного феномена натрапляє на деякі труднощі, тому що тут легально зареєстровані фірми, об'єднання, банки (і в тому числі – державної форми власності), переплетені з підпільним і кримінальним бізнесом, у якому беруть участь представники владних структур усіх рівнів. Кожна зі згаданих структурних ланок має свої особливості, що потребують глибоких та детальних досліджень.

Водночас тіньову економіку як економічну категорію визначають через сукупність специфічних економічних відносин, пов'язаних із діяльністю з виробництва, розподілу, обміну та споживанню товарів і послуг, що приховуються від державного контролю з метою одержання прибутків та особистого збагачення.

Структура тіньової економіки пройшла два етапи: спочатку – від галузевих міністерств до підприємств, а потім – до зміцнення на регіональному рівні. Організаційний зв'язок керівництва регіонів, регіональних силових структур, податкових служб, що контролюють і дають дозвіл, а також інших підрозділів місцевого держапарату і залежних від них підприємств та установ визначив домінуюче становище їх у піраміді влади.

Оскільки “контрольний пакет” акцій – перевищення порогового значення економічної небезпеки - в економіці вже належить тіньовій економіці, вона має вирішальне значення та вплив на владну еліту, а тому породжує “тіньову політику”, що є свідченням хвороби всього суспільства. Для того щоб “вилікувати” таку економіку, таке суспільство, необхідно точно знати причини хвороби.

Основними причинами загрозливого стану у вигляді зростання тіньової економіки є: високе податкове навантаження і часті зміни в податковому законодавстві; державна “зарегульованість” підприємництва; висока інфляція та нестійкість гривні; криза платежів та брак коштів у підприємств; неефективна цінова політика; великі розміри економічної злочинності; корупція державних чиновників, пов'язана з високим рівнем адміністративного регулювання, що надає їм непотрібну свободу у прийнятті рішень на власний розсуд; відсутність глибокого аналізу форм і методів тіньової економіки, властивих їй автономних механізмів внутрішнього регулювання, кількісного і якісного моніторингу основних напрямків тіньової економіки і джерел її існування й здійснення [4]; безкарність діяльності кримінальних структур, інтеграція організованої злочинності із суб'єктами економічної діяльності, пасивна згода держави на легалізацію кримінальних авторитетів (і в тому числі – у суспільно-політичному житті); незахищеність громадян та підприємств від зазіхань злочинних формувань і встановлення контролю за підприємницькою діяльністю з боку цих структур; відсутність інвестиційної альтернативи тіньовим капіталам; міждержавна інтеграція тіньового сектора і суб'єктів тіньової економічної діяльності; “келійність” організації і проведення приватизації економічно перспективних об'єктів , ігнорування конкурентності й доступності приватизації для легальних капіталів (і у тому числі – закордонних) і т.ін. [5].

Трансформація структури соціально-економічних відносин в Україні, зміни в системі державного управління, розвиток різних форм власності, становлення національної грошової одиниці – гривні – поряд з позитивними сторонами супроводжується загостренням кризових явищ в економіці, зміною структури злочинності. Прямим наслідком стагфляції та прорахунків у здійсненні економічної політики є зростання господарських злочинів. Низька купівельна спроможність населення впливає на зниження його культурного рівня та на зростання економічних правопорушень. На зростання корупції вплинула неефективна система державного управління; внаслідок недоліків у державному регулюванні економіки з'явився такий вид злочинів, як ухилення від сплати податків [2]. За підрахунками економістів, до державної казни України через несплату податків не надходить до 60% обсягу прибутків, що одержуються підприємствами, організаціями та фірмами.

Об'єкти тіньової економіки, які підлягають оподатковуванню, збільшують свої доходи шляхом свідомого “перекручування” офіційних даних про реальні розміри витрат і прибутків в офіційній економіці та приховуванням даних про витрати і прибутки у незаконній діяльності. Це характерно для усіх структур тіньової економіки.

Через використання “щілин” у законодавстві, фактичну безкарність за ухилення від сплати податків у 1997 році бюджет України втратив понад 7 млрд. грн. доходів. Завдяки вжитим заходам щодо посилення державного контролю за процесом сплати податків, активізації роботи правоохоронних органів у 1998 році матеріальні збитки, завдані злочинцями державі, зменшились і становили 420 млн. грн., причому більша частина їх припадає на економічні злочини [6].

Прямуючи до реалізації реформ, суспільство України стикається з суттєвими протиріччями між державою та підприємцями, які можна подати у такому вигляді: податковий тягар – тіньова економіка – корупція – порушення суспільного господарського порядку. Саме ці протиріччя визначають корумпованість чиновницького апарату, що є на сьогодні найбільшою загрозою державності України.

Корумпованість та “кругова порука” чиновницького апарату небезпечні передачею функцій влади суб'єктам тіньових структур, “мафізацією” суспільства, прийняттям неоптимальних рішень, підривом довіри до влади, посиленням неправового характеру суспільства та його дестабілізацією. За оцінкам дослідників, у корумпованих взаємостосунках знаходяться біля 40% підприємців і майже 90% комерційних структур. Понад 60% прибутку середнього службовця, що займає впливову посаду, складають хабарі. Таким чином, розвиток тіньової економіки веде до зростання організованої злочинності, до криміналізації суспільства в цілому [5]. Крім того, процвітання корупції у сукупності з низькою передбачуваністю розмірів і дієвості хабарів знижують рівень інвестицій у ВВП із 28,5% до 12,3% [7].

Все це підриває довіру світового співтовариства до країн пострадянського простору, перешкоджає їхньому входженню як рівноправних партнерів у світове економічне господарство.

Значною частиною тіньової економіки є злочини і зловживання у зовнішньоекономічній сфері. Послаблення державного контролю за зовнішньоекономічною діяльністю (фіктивні експортно-імпортні операції, фіктивне спільне підприємництво) призвело до різкого відтоку капіталу, у тому числі й кримінального, за кордон (пошук нових можливостей для відмивання грошей), і до одержання незаслужених пільг в оподатковуванні. За деякими даними, “відплив” тіньового капіталу за кордон утроє перевищує західні кредити, усі види допомоги, разом узяті [8].

Основними джерелами тіньових капіталів є перерозподіл державної власності в ході приватизації, неповернення виручки за експортовану продукцію, спекулятивні фінансові операції, ухилення від сплати податків і соціальних внесків (з одержуваних у тіньовому секторі прибутків не сплачуються податки і внески на соціальне страхування). А ці капітали могли б бути прямими інвестиціями в українську економіку, яких їй дуже не вистачає. Без прямої участі державних чиновників усіх рівнів такі операції неможливі, як і приватизація державного майна за безцінь.

Особливістю тіньового капіталу також є те, що він використовує не тільки сферу матеріального виробництва, але й обіг, посередницьку діяльність, що утрудняє державі здійснювати за ним необхідний контроль.

Лібералізація фінансової сфери, недостатній державний контроль за переміщенням грошових коштів вплинули на зростання кримінальних проявів у банківській системі. Якщо у 1995 році у цій сфері було вчинено 362 злочини, у 1996 році – 533, то за 10 місяців 1997 року – більше 7 тисяч, що у 11,4 рази більше, ніж за весь 1995 рік [9], а в 1998 році цей показник становив більше 10 тисяч [6].

Зарегульованість експортно-імпортного режиму роблять невигідною або малоефективною легальну зовнішню торгівлю. Основним недоліком регулювання імпорту є нестабільність системи митних тарифів, а також громіздкість процедури ліцензування. Як і раніше, широко використовуються митні збори й акцизи, ставки яких у декілька разів перевищують ставки митних тарифів у розвинених країнах, тому багато товарів потрапляють на внутрішній ринок через нелегальні канали. У результаті, частка прибутків від зовнішньоекономічної діяльності дуже мала в прибутках державного бюджету. Така політика веде до зменшення реальних надходжень у бюджет. Високі ціни на легальний імпорт роблять багато товарів недоступними для внутрішнього споживача і менш конкурентноспроможними як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку. Це створює можливості для зловживань (підробка акцизних марок, заниження ціни товарів), масової контрабанди або “човникових” поїздок і, нарешті, “пробиванням” у владних структурах різноманітних пільг.

Приховане безробіття являє собою найбільшу соціально-економічну небезпеку з погляду ускладнення кримінальної обстановки. Руйнування звичних підвалин життя призводить до спалахів протиправної поведінки. Позбавлення людей стабільних джерел існування, тривалі невиплати заробітної плати викликають потребу в пошуках нових шляхів одержання прибутків, у тому числі й незаконних. Безробіття підживлює тіньову економіку робочою силою.

З накопиченням значних капіталів у тіньової економіки з'являється можливість монополізування окремих видів діяльності у сфері підприємництва, впливу на державні структури, політичні партії, пресу і т.ін. Одним із найбільш небезпечних наслідків розвитку тіньової економіки і накопичення тіньових капіталів є загальна криміналізація суспільства, що виявляється в суттєвому збільшенні кількості кримінальних та економічних злочинів, у виникненні організованих злочинних угруповань, у впливі їх на владні структури й правоохоронні органи.

Збільшення в економіці капіталів кримінального походження, злочинних прибутків веде до неконтрольованого зростання кількості майнових і тяжких насильницьких злочинів, в основі яких лежить боротьба злочинних угруповань за канали незаконного збагачення, за встановлення сфер впливу, за перерозподіл отриманих прибутків і власності, і одночасно – до поширення фінансової, господарської і посадової злочинності. Кримінальний сектор використовує тіньову економіку для відмивання “брудних грошей”.