Потенціал підприємства як економічна категорія

     У ринкових умовах категорія «потенціал підприємства» здобуває особливу актуальність як одна з основних характеристик стабільності підприємства і, головне, можливостей його подальшого розвитку.

     В економічній літературі не існує однозначного трактування поняття «потенціал підприємства». Складність і недостатня розробка цієї категорії стали причиною безлічі точок зору її тлумачення і визначення.

     Нині  домінує однобічне трактування  сутності потенціалу:

     1. «Ресурсний підхід»:

     а)         сукупність ресурсів без урахування їхніх взаємозв'язків і участі в процесі виробництва;

     б)         сукупність ресурсів, здатних виробляти визначену кількість матеріальних благ;

     в)         враховуються різні ресурси (тобто відокремлюється певна група ресурсів):

     -         тільки основні виробничі фонди і потужності;

     -         виробничі фонди і кваліфіковані кадри;

     -         виробничий апарат, рівень технології, природні ресурси і матеріально-сировинний баланс, система комунікацій, техніка, 

     -      організація і система отримання, переробки і переміщення інфо-рмації, науково-технічний потенціал і кадри сфери виробництва, їхня кваліфікація і загальна підготовка;

     2.         Виробничий потенціал як синонім виробничої потужності -тобто під виробничим потенціалом розуміється максимально можливий річний, добовий обсяг випуску продукції.

     3.         Потенціал підприємства - можливість виробничих сил за-безпечувати визначений ефект, тобто результативний підхід.

     Аналіз  перших двох точок зору приводить до висновку, що виробничий потенціал є сукупністю ресурсів, кількісні і якісні параметри яких, а також їхня інтеграція, визначають виробничу здатність підприємства. Однак при такому підході потенціал підприємства, визначаючи можливість випуску продукції, не може служити мірою корисного ефекту. Третя точка зору саме припускає розуміння потенціалу підприємства винятково як міри корисного ефекту.

     Найбільш  аргументоване розуміння потенціалу підприємства є актуальним не тільки для науки, а й для практичних цілей, оскільки уявлення про його зміст формує адекватний підхід до його оцінки, керування і розвитку.

     Потенціал - це сукупність ресурсів (трудових, матеріальних, технічних, фінансових, інноваційних), навичок і можливостей керівників, фахівців та інших категорій виробничого персоналу для виконання робіт (послуг), одержання максимального доходу або прибутку і забезпечення функціонування й розвитку підприємства або — сукупність економічних ресурсів і виробничих можливостей фірми, що можуть бути використані для досягнення цілей фірми і її розвитку.

     Основні характеристики і  структура потенціалу підприємства

     Основні характеристики потенціалу:

     -          наявність кількісних і якісних характеристик;

     -          складність структури і необхідність спеціальної методології для його визначення;

     -          динамічність, обумовлена залежність від фактора часу.  

     Структура потенціалу підприємства

     У найбільш загальній постановці елементами виробничого потенціалу можна вважати  всі ресурси, що яким-небудь чином  пов'язані з функціонуванням і розвитком підприємства.

     Всі елементи функціонують одночасно й  у сукупності. Отже, закономірності розвитку потенціалу можуть бути розкриті не як окремо взяті закономірності розвитку його складових, а тільки як їхнє сполучення. Тому найбільш об'єктивним методом дослідження складу елементів виробничого потенціалу підприємства як складної системи являється системний підхід.

     Потенціал будь-якого рівня ієрархії (підприємство, цех, дільниця) включає:

     1.        Технічні ресурси - виробниче устаткування, матеріали.

     2.        Енергетичні ресурси.

     3.        Технологічні ресурси - динамічність методів технології, наявність конкурентноспроможних ідей, наукові напрацювання.

     4.         Кадрові ресурси - кваліфікаційний, демографічний склад працівників, їхня здатність адаптуватися до зміни цілей потенціалу підприємства; підприємницька здатність.

     5.         Просторові ресурси - характер виробничих приміщень, те-риторії підприємства, комунікацій, можливості розширення.

     6.         Ресурси організаційної структури системи керування - характер і гнучкість керуючої системи, швидкість проходження керуючих впливів.

     7.         Інформаційні ресурси — характер розташовуваної інформації про сам потенціал підприємства і зовнішнє середовище, можливість її розширення і підвищення вірогідності.

     8.         Фінансові ресурси — стан активів, ліквідність, наявність кредитних ліній.

     Кожний  із зазначених видів ресурсів являє  собою сукупність можливостей досягнення цілей потенціалу підприємства.

     Із  закономірності цілісності систем випливає, що в результаті взаємодії всіх складових системи ресурсів потенціалу досягається ефект цілісності, тобто виникають нові властивості, якими кожен окремий вид ресурсу не володіє.  

     Наприклад, не можна вчасно вивести на потрібний  сегмент ринку товар, що відповідає його вимогам, не володіючи відповідними ресурсами усіх видів: можливостями устаткування, технології, кваліфікаційним потенціалом. I навпаки, кожен окремий ресурс не може бути реалізований цілком поза зв'язком з іншими ресурсами: можливості устаткування не можуть бути реалізовані без відповідної кваліфікації працюючих, без відповідної кількості і якості інформації.

     За  функціональною ознакою всі елементи потенціалу підприємства класифікуються так:

     -          елементи, що беруть безпосередню участь у виготовленні продукції і формують основне виробництво, утворюють активну частину потенціалу;

     -          елементи, що утворюють сферу технічного обслуговування виробництва, тобто побічно беруть участь у випуску продукції або сприяють йому - складають пасивну частину виробничого потенціалу. До сфери технічного обслуговування основного виробництва відносять інструментальне, енергетичне, ремонтне, транспортне і складське господарства, контроль якості.

     Співвідношення  категорій „Потенціал підприємства", „Продуктивні сили" і „Виробнича потужність”

     Виробничий  потенціал якісно відрізняється від продуктивних сил: - продуктивні сили - це діючий виробничий потенціал, його реалізація. Виробничий же потенціал - це передумова, умова створення матеріальних благ. Потенційні ресурси можуть на практиці не збігатися з ресурсами, приведеними в дію. Крім того, потенціал крім продуктивних сил включає також елементи, що визначають форми взаємозв'язку між продуктивними силами (технологія, інформація).

     Таким чином, потенціал за своїм змістом значно ширше продуктивних сил. Разом з тим він відображає продуктивні сили в процесі взаємодії між собою.

     Іноді виробничий потенціал асоціюють  з виробничою по-тужністю. Однак  виробнича потужність відображає здатність  тільки матеріальних факторів (знарядь праці) продуктивних сил випускати визначений обсяг і номенклатуру продукції, у той час як виробничий потенціал являє собою сукупність цілого ряду елементів. Його здатність до виробництва продукції, крім устаткування, залежить також від кількості і якості розташованих тру-дових і енергетичних ресурсів, організації виробництва, праці і керування, знань і кваліфікації персоналу. Отже, виробнича потужність є однією з характеристик потенціалу.

     Тенденції зміни й оптимізації структури потенціалу підприємства

     1.         Основні виробничі фонди зростають, значно випереджаючи ріст інших елементів виробничого потенціалу.

     Техніка нових поколінь веде до зміни зв'язків між всіма елементами виробничого потенціалу. Тому закономірно постає питання про пошук оптимального співвідношення між основними виробничими фондами і іншими елементами потенціалу підприємства, що забезпечує найвищу для даної економічної ситуації ефективність його використання.

     2.         Промислово-виробничий персонал підприємств має об'єктивну тенденцію до відносного зменшення.

     Цьому в значній мірі сприяє НТП: прогресивне  устаткування і технології створюють  трудозвільнюючий ефект.

     При цьому економія живої праці досягається за рахунок додаткових витрат на підвищення фондоозброєності працівників. Тому важливим моментом формування потенціалу є визначення і підтримка оптимального співвідношення між фондоозброєністю і продуктивністю праці за рахунок зміни ролі інших його елементів. Однак нерідко має місце однобічна орієнтація на використання головним чином або основних виробничих фондів, або трудових ресурсів.

     3.         Тенденція до поляризації кваліфікаційної структури виробничого персоналу і поглиблення її внутрішньої суперечливості.

     Наприклад, гнучкі автоматизовані виробничі системи (ГАВС), у яких керування, програмування, налагодження і ремонт здійснюють фахівці з вищою інженерною підготовкою, a сам виробничий процес (завантаження магазинів, бункерів) виконують низькокваліфіковані робітники.  

     Таким чином, основні напрямки удосконалення цього елементу виробничого потенціалу складаються:

     -          із забезпечення пропорційності чисельності і професійно-кваліфікаційної структури персоналу масштабам і рівню розвитку інших елементів потенціалу, у першу чергу основних виробничих фондів, технології, системи господарювання;

     -          із реалізації політики трудозвільнення;

     -          із постійного підвищення кваліфікації і перепідготовки кадрів.

     4.         Масовий перехід до малоопераційних технологій при фондомісткості, що знижується, з високим рівнем автоматизації, з повним використанням корисних властивостей вихідної сировини.

     Однією  з найважливіших задач удосконалення  технологій є підвищення темпів її відновлення. Для цього використовується система атестації ефективності технологічних процесів з метою  виявлення можливості досягнення ними таких режимів, що дозволяли б на максимальному рівні використовувати наявне устаткування, забезпечувати необхідну якість і необхідні обсяги випуску продукції.

     Наступна  задача: раціоналізація структури технологічних  процесів шляхом виключення низькопродуктивних і ресурсоємких, підвищення частки найбільш прогресивних технологій, що забезпечують різкий приріст усіх показників ефективності виробництва.

     Це  вирішується за допомогою технологічного планування, зміст якого полягає  у складанні «балансу технологічних зв'язків».

     5.         Тенденція: витрати з економії енергоресурсів у три рази

     нижчі витрат на їхнє виробництво і транспортування. Отже, напрямок удосконалення енергетичної складової потенціалу - досягнення оптимальної пропорційності між енергією й іншими елементами потенціалу, що реалізується на практиці в різних формах енергозбереження. А саме:

     1)         підвищення якості енергоносіїв;

     2)         зміна структури споживаних енергоресурсів у напрямку більш дешевих і поновлюваних енергоносіїв;

     3)         досягнення оптимальної пропорційності між енергією й іншими елементами потенціалу, що виявляється на практиці у формі енергозбереження;

     4)         застосування енергозберігаючих технологій і устаткування.