Стан зовнішньоекономічних відносин України

     Уряд  багатьох розвинутих країн активно підтримує наукові розробки своїх фірм, ефективно заохочуючи їх через кредитну політику і податкову систему. Важливим є також і той факт, що основні впровадження технологій у розвинутих країнах припадають на передові галузі промисловості (загальне машинобудування, електротехнічну, радіоелектронну промисловості, хімічну, фармацевтичну галузі), в Україні ж – на середньотехнологічні галузі виробництва (будівництво і промисловість будматеріалів, металургію, легку і харчову промисловості).

     Різко збільшили останнім часом імпорт ліцензій нові індустріальні країни Азії і Південної Америки, особливо Аргентина, Бразилія, Індонезія, Малайзія, Китай, Індія. Щорічний приріст ліцензійної торгівлі в цих країнах знаходиться в межах 50-100%.

     Участь  України у міжнародному обміні технологіями і ноу-хау переслідує лише одну мету – залучення передової технології і підвищення конкурентоспроможності вітчизняної продукції. Для успішної участі в цьому процесі необхідно знати специфіку торговельної діяльності не тільки продавця, а й покупця, різниця між якими в порівнянні з іншими сферами міжнародного торговельного обміну (наявність державних і господарських таємниць, промислового шпіонажу, ринкових спекуляцій, скупки «мізків») значна.

     Масштаби  участі України в міжнародній торгівлі ліцензіями і ноу-хау незначні. На промислових підприємствах країни в 1995 році було використано всього 32 закуплені за кордоном ліцензії, що не співвідноситься з іншими країнами світу (Південна Корея імпортує щорічно 700). Необхідно відзначити те, що, отримуючи ліцензії, українські покупці припускалися суттєвих помилок: формальний і суб'єктивний характер у виборі ліцензіарів, недостатнє вивчення кон'юнктури на міжнародному ліцензійному ринку, домінування ліцензій не на кінцеву продукцію, а па технологічний процес. Низькими є показники України і по продажу ліцензій, сума від яких не в змозі перевищити максимум, досягнутий в 1995 році (6,0 мли. дол. США), не зважаючи на володіння великим науково-технічним потенціалом. Впливає на таке відставання відсутність підтримки з боку держави не тільки підприємств, які впроваджують нові технології, але й науки, яка знаходиться у «коматозному» стані. Так, за десять років незалежності із країни виїхало близько 6000 вчених, що завдало збитків економіці, на думку західних експертів, приблизно на 1 млрд. дол. США, 90% підприємств перестало займатися інноваціями, 70% продукції вітчизняного виробництва не мають ніякого обґрунтування.

     На  сучасному етапі в областях України  можна виділити п'ять типів регіонів за рівнем і структурою наукового потенціалу:

1. Київська і Харківська області, в яких знаходяться провідні науково-дослідні інститути держави, деякі з них продають свої розробки іноземним покупцям.
2. Львівська, Одеська, Дніпропетровська і Донецька області. Хоча тут розвинуті всі види наукових досліджень (від фундаментальних до тих, що безпосередньо забезпечують науково-технічний розвиток окремих виробництв), індекс локалізації працівників науки і наукового обслуговування дорівнює індексу локалізації працівників промисловості і сільського господарства. Дніпропетровська і Донецька області характеризуються великою кількістю винахідників, раціоналізаторів і авторів промислових зразків (понад 10 тис. осіб).
3. Крим, Запорізька і Луганська області. Тут фундаментальні дослідження практично не проводяться, а основу складають прикладні розробки, які забезпечують науково-технічний розвиток лише окремих виробництв.
4. Миколаївська, Херсонська, Івано-Франківська. Вінницька, Черкаська, Полтавська і Сумська області. Рівень розвитку наукового потенціалу в регіоні низький, що пов'язано з деякою відсталістю економік цих областей, а також слабкою науковою базою. Кількість підприємств і організацій, які займаються винахідницькою і раціоналізаторською діяльністю, невелика, тому що в цих районах практично відсутні наукоємні, високотехнологічні виробництва.
5. Закарпатська, Чернівецька, Тернопільська, Хмельницька, Рівненська, Житомирська, Кіровоградська і Чернігівська області. Це в основному аграрно-іидустріальні області з низьким рівнем розвитку науки, дослідження в яких ведуться лише неспеціалізованими інститутами й університетами. Індекс локалізації робітників науки і наукового обслуговування значно нижчий за індекс локалізації робітників промислового і сільського господарства, що говорить про слабке наукове забезпечення і обґрунтованість продукції, що випускається.

     Україна має свою специфіку територіальної структури торгівлі технологіями, вектор якої спрямований па країни Західної Європи, США, Японію, а також на держави  СНД (особливо Росію).

     Перед Україною у сфері торгівлі ліцензіями і ноу-хау стоїть ряд основних проблем, які необхідно негайно вирішити:

• відсутність координованості дій при здійсненні закупок ліцензій між різними міністерствами і відомствами;
• відсутність фінансової підтримки держави, спрямованої на розробку і впровадження новітніх технологічних досліджень у виробництво;
• несприятливий інвестиційний клімат у країні, що утримує від проникнення в національну економіку великих транснаціональних корпорацій з їх провідними технологіями;
• відсутність податкових пільг для підприємств, які закуповують і впроваджують у виробництво новітні технологічні дослідження;
• недостатня обізнаність українських учасників ринку зі сферою торгівлі ліцензіями і ноу-хау.

     Консалтинг  (consulting) – консультаційна діяльність, спрямована на підвищення ефективності здійснення підприємством певної зовнішньоекономічної операції.

     На  сучасному етапі в світі найбільш необхідними і, відповідно, найбільш розвиненими є такі види менеджмент-консалтингу:

• оціночна діяльність;
• перед- та післяприватизаційна підтримка;
• бізнес-планування;
• розробка інвестиційних проектів;
• консультації щодо зменшення податкового тягаря;
• консультації щодо застосування інформаційних технологій.

     Отримав розповсюдження і такий різновид бізнес-планування, як інвестиційне проектування. Жоден іноземний інвестор не почне працювати з організаціями, що прагнуть отримати інвестиції, без виконання ними низки підготовчих процедур. Кожному іноземному інвестору вкрай необхідно знати аналіз перспектив розпорядження капіталовкладеннями. Послуги зі складання інвестиційного проекту падають, як правило, фірми, пов'язані з потенційними інвесторами.

     Поради  щодо мінімізації  податкової бази на підприємствах користуються останнім часом усе більшим попитом. За прийнятну відповідь на запитання: «Як законно уникнути податків?» підприємства платять великі гроші.

     Близько 60% виручки від реалізації консалтингових послуг в Україні припадає на управлінський та бізнес-консалтинг, а також на юридичні й податкові послуги. Це відповідає світовій практиці. У розвинених країнах податковий консалтинг складає помітну частину аудиторсько-консалтингової мережі, а управлінський взагалі виділяється в самостійну сферу послуг.

     Слід  зазначити, що бізнес-консалтингом займається велика кількість регіональних фірм. Це пояснюється тим, що підприємці віддають перевагу консультантам, знайомим з місцевою специфікою. У сфері юридичних та податкових послуг (особливо в податках) вітчизняні компанії можуть гідно конкурувати і навіть перевищувати за якістю послуги іноземних компаній.

     Консультування  у сфері застосування інформаційних технологій, як і оціночна діяльність, є самостійною сферою послуг зі своєю специфікою та достатньо високою конкуренцією. Хоча в світі аудиторсько-консалтингові фірми досить активно займаються консалтингом у сфері інформатики, у нашій країні подібні послуги пропонують лише до 25% аудиторських фірм.

     Розвиток  консалтингової галузі перебуває в  прямій залежності від розвитку ринкових відносин, а відтак – від державної внутрішньої і зовнішньої політики. Швидке зростання споживання консалтингових послуг підприємствами з державною формою власності було викликане приватизацією. Отже, по мірі її завершення споживання консалтингових послуг цією групою потенційних клієнтів буде скорочуватися. З іншого боку, споживання послуг підприємствами з колективною і приватною формами власності збільшуватиметься швидкими темпами. Це можна пояснити дією двох чинників: значним скороченням числа державних підприємств і збільшенням попиту на постприватизаційне обслуговування. Крім того, в умовах стабілізації ринкових відносин також збільшиться споживання консалтингових послуг з питань поточної діяльності підприємств. Збільшення або зменшення попиту на консалтингові послуги некомерційних і державних організацій буде цілком залежати як від ступеня розуміння їх корисності, вигоди залучення зовнішнього фахівця, так і від того, чи зуміють консалтингові фірми запропонувати саме ті послуги, яких ці організації потребують.

     Український консалтинг виник на терені незалежності в 1991 році як консультаційна діяльн6ість, переважно, в сфері оподаткування та започаткування власного бізнесу.

     В Україні ринок консалтингових послуг розвивається завдяки приватизації, яка майже закінчилася, а значить, – завдяки замовленням Фонду  державного майна України (далі – ФДМУ) та все більшому попиту на обов'язковий аудит по міжнародних стандартах з боку банків. Приватизація в Україні почалася наприкінці 1992 року і набрала швидкості у 1994 році. Станом на січень 1999 року було приватизовано 57870 з 63000 українських підприємств. Більшість неприватизованих підприємств (5130) – це підприємства малого та середнього бізнесу. Приватизацію підприємств сьогодні вже майже завершено, тобто приватизовано 97% з 45000 малих підприємств та 79% зі 18000 середніх та великих. Частка внеску у ВНП України підприємств, які не підлягають приватизації, становить приблизно 10%.

     Найбільш  поширеною складовою консалтингу  в Україні є розробка проектів бізнес-планів. Значний інтерес до бізнес-планування обумовлений його необхідністю при отриманні банківських та інших кредитів. Більшість клієнтів розглядають бізнес-проект лише як інструмент для отримання кредиту, для цього вони згодні сплатити за розробку бізнес-плану чималі гроші. Для надання такого виду послуг в основному задіяні фірми, наближені до банківських структур або створені при них.

     Паралельно  з національними консалтинговими  фірмами в Україні працює велика кількість іноземних консультантів. Провідними є фірми «великої п'ятірки» з відповідним бюджетом (Arthur Andersen – 9,5 млрд. дол. США; KRMG – 8,1 млрд. дол. США; Ernst & Young – 7,8 млрд. дол. США; Coopers & Lybrand – 6,8 млрд. дол. США; Price Waterhouse – 5 млрд. дол. США). Починаючи з 1992 року ці фірми займають очікувальну позицію на українському ринку, тим часом відбираючи співробітників зі штабу київського офісу та залучаючи для виконання певних робіт українських консультантів. Фірми «великої п'ятірки» прийшли до нас не стільки для сприяння розвитку українського консалтингу, скільки для консультативного супроводу своїх клієнтів, які інвестують в українську економіку значні кошти. Асоціація «Укрконсалтинг» намагалася захистити національні компанії, висунувши вимоги залучення національних фірм у роботі іноземних консалтингових компаній. На вітчизняному ринку консалтингу працює більше сотні фірм-членів асоціації «Укрконсалтинг», але ж існує понад двісті дрібних фірм, які не входять до цієї асоціації, та ще чимала кількість іноземних.

     За  даними досліджень Асоціації «Укрконсалтинг», лише 42% консалтингових фірм в Україні займаються саме консалтинговою діяльністю. У 30% фірм частка консалтингової діяльності у загальному обсязі продажів складає понад 80%. Кількість організацій, що мають відповідні відділи складає 28% від загальної кількості діючих на ринку консалтингових послуг.

     Формування  вітчизняного ринку консалтингових послуг у складній економічній ситуації здійснюється за умов потужної підтримки (як методичної, так і фінансової) західних урядових та бізнесових організацій. Зокрема, Асоціації «Укрконсалтинг» було надано допомогу у проведенні першого ґрунтовного дослідження ринку консалтингових послуг 1995-1996 років в Україні з боку Фонду «Євразія» за рахунок коштів, наданих Агентством з міжнародного розвитку США (USAID), Програмою TACIS Європейського Співтовариства, Міжнародною фінансовою корпорацією (ІFС), Агентством з розвитку підприємництва та іншими інституціями. На початку 2000 року найбільш дієву допомогу для розвитку діяльності Міжнародних консалтингових компаній продовжують надавати USAID та ТАСІS, які здійснюють спеціалізовані проекти підтримки підприємництва в Україні з одночасним тренінгом спеціалістів українських консалтингових компаній.

     До 2000 року ринок консалтингових послуг розвивався без особливих реальних обмежень для іноземців. 3 одного боку, це добре. З іноземцями прийшли розвинуті технології, методологічні розробки і стандарти. З іншого боку, західні стандарти всередині України поступово руйнувалися, що призвело до багатьох негативних наслідків, у тому числі до конфлікту інтересів. Тому і державі, і Асоціації консалтингових фірм у такій ситуації необхідно вживати дієвих заходів для забезпечення високої якості консалтингових послуг, постійного розширення спектру консультаційних послуг, які надаються, проводити політику протекціонізму вітчизняних консалтингових компаній.