Стан зовнішньоекономічних відносин України

     Ліцензійний франчайзгшг є найбільш популярним засобом франчайзингу. Він пропонує величезну кількість варіантів співробітництва в усіх сферах бізнесу. Франчайзер продає ліцензію приватним особам або іншим компаніям на право відкриття магазинів, кіосків або цілої торговельної мережі для продажу покупцям набору продуктів і послуг під ім'ям (товарною маркою) франчайзера.

     Прямий, або одноелементний, франчайзинг є найпростішим, тому що передбачає безпосередні відносини між франчайзером та франчайзі, які регулюються відповідною угодою (мал. 4). Такий вид франчайзингу є більш сприятливим за умови, коли контрагенти знаходяться в одній країні і франчайзер може ефективно здійснювати свою діяльність без утворення нових структур.

     У міжнародних торговельних зв'язках, коли франчайзер і франчайзі знаходяться  в різних країнах, прямий франчайзинг використовується значно рідше. У тих випадках, коли мовні, торговельні, економічні та політичні розбіжності між країнами обумовлюють різні підходи до реалізації франшизи, франчайзер часто намагається установити свою присутність у даній країні як головного франчайзера чи вдатися до багатоелементного франчайзингу шляхом створення місцевої філії або спільного підприємства, або, що буває рідше, організовує у своїй фірмі спеціалізовану службу для адаптації франшизи до потреб місцевих ринків.

     Для розвитку франчайзингу в Україні  створені відповідні передумови. Просторий ринок відчуває недоотримання сучасних технологій (особливо у сфері послуг), а потенціал малого бізнесу неможливо реалізувати повною мірою без використання франчайзингових відносин, які зменшують підприємницький ризик, дозволяють фінансувати підприємства малого бізнесу або допомагають їм знайти потенційного інвестора, розробити відповідний бізнес-план.

     Сьогодні  в Україні достатньо підприємців, які готові займатися власним  бізнесом, мають початковий капітал, придбані чи орендовані виробничі або торговельні площі. Але їх зупиняють попередні невдалі спроби або відсутність підприємницького досвіду, постачальників, сировини і налагодженої системи розподілу, необізнаність у ринковій ситуації тощо. У більшості випадків без відповідного навчання та підтримки з боку держави їх зусилля марні.

     Часто споживачі віддають перевагу продукції  відомої товарної марки. Виробники, що роблять ставку на формування іміджу, значно виграють порівняно з конкурентами. Очевидно, що в недалекому майбутньому на вітчизняному ринку розгорнеться конкурентна боротьба не між виробниками, а між найбільш успішними товарними марками.

     Функціонування  ще незначної кількості франчайзингових  підприємств на вітчизняному ринку пояснюється тим, що «франчайзинг» є новим видом діяльності для України, він тільки надходить до нашої термінології і потребує певного періоду для його вивчення і поширення; окрім того, поки що відсутня законодавча база, яка б регулювала відносини франчайзерів та франчайзі.

     У проекті Цивільного кодексу України 1994 року в розділі 74 франчайзинг  отримав відображення, однак відповідні статті потребують доопрацювання. Іноземні франчайзери виходять на український ринок різними шляхами: більшість компаній продають ліцензії, які надають права на розвиток певної діяльності в окремій країні або регіоні, другі - організовують спільні підприємства, треті - мають власні організаційні підрозділи.

     Всі франчайзингові компанії, що працюють в Україні («МсБопаІсГз», «Соса-Соїа», «Хегох» тощо), є представниками іноземного франчайзингу. Прикладів внутрішнього українського франчайзингу поки що немає. Планують почати свою роботу в якості франчайзингу такі українські підприємства, як «Київський маргариновий завод», завод «Оболонь», деякі підприємства малого бізнесу, які знайомі зі схемою проведення таких операцій.

     Ринок України досить привабливий для  вітчизняних компаній. Вони утворюють  низку франчайзі-виробників, оскільки їм легше заручитися підтримкою регіональної влади ніж іноземній фірмі, яка торгує готовою продукцією. Утворення транснаціональних корпорацій дозволяє запобігти високим транспортним витратам, митним тарифам, квотам. За умов такої організації бізнесу витрати значно менші ніж за умов прямої участі.

     Однак аналіз ситуації, що склалася в Україні, показує, що в найближчий час, незважаючи на необхідність і можливість утворення українських підприємств-франчайзерів, домінувати буде франчайзинг, який здійснюється іноземними підприємцями. За таких умов Україна має зацікавленість в іноземних фраичайзерах. Відкривши свої підприємства, вони підвищуватимуть зайнятість, постачатимуть на ринок нові товари і послуги, які вітчизняні підприємства поки що не можуть надати споживачам у повному обсязі. 

     Франшизна угода (franchise), спрямована на освоєння значної території, географічного району шляхом одночасного або послідовного створення ряду закладів чи торговельних точок протягом узгодженого періоду часу, називається територіальною франшизою, або територіальним франчайзингом

     При застосуванні територіальних франшиз використовуються дві організаційні форми: договір на розвиток франшизи й основна франшизна угода. Договір на розвиток франшизи зв'язує франчайзера безпосередньо з франчайзі, що збирається відкрити декілька одиниць торгівлі. Така франшиза включає угоду на розвиток, за якою франчайзі зобов'язаний розвивати свою діяльність на певній території, створюючи ряд одиниць франшизи, тобто торговельних підприємств, якими він володіє безпосередньо (мал. 5.). У цьому випадку франчайзі не пов'язаний франшизою із третьою стороною. Як правило, такий договір установлює термін створення одиниць франшизи й освоєння певної території. Окремі одиниці торгівлі, що відкриваються франчайзі за цим типом, не мають незалежного юридичного статусу і є окремими підприємствами або філіями його підприємства. За основною франшизною угодою франчайзер передає іншій стороні – головному франчайзі – права в межах установленого географічного простору. Головному франчайзі надається право передачі франшиз на повне використання потенційних ділових можливостей у більшому географічному просторі третім сторонам, які називаються субфранчайзі. В угоді може передбачатися, що деякі з франчайзі будуть управляти більш ніж однією франшизною одиницею (мал. 5.). У такому випадку субфраншизний договір називають багатоелементною франшизою.

     Основна франшизна угода дозволяє франчайзеру надавати повноваження на освоєння географічного простору іншій особі – головному франчайзі – у тих випадках, коли цей простір зручний для цілей ділової стратегії, але віддалений від франчайзера або йому незнайомий. Такий підхід до франчайзиигу важливий при укладенні міжнародних договорів, тому що франчайзер при бажанні може організувати справу в країні, навіть не маючи ділового досвіду. У цьому випадку знаходять кандидата, який має ділову практику і здібності для створення одного або кількох субфраншизних підприємств з метою використання можливостей бізнесу, наявних у .даній країні. Крім того, характер основного франшизного договору може визначатися вибором ділової стратегії незалежно від того, чи має франчайзер досвід на даному ринку.

     Франшизна угода може бути також заснована  на поєднанні розглянутих структур і мати комбінований характер. Вона може включати умови основної франшизи, за якою створюються декілька незалежних субфранчайзі, й угоду на розвиток франшизи, що додатково дозволяє головному франчайзі або одному з його субфранчайзі відкривати декілька власних торговельних одиниць на одній території. Головний франчайзер також має право укладати угоди про франшизу з незалежними франчайзі на умовах основної франшизи (мал. 6).

     Тип обраної структури на територіальну франшизу може бути пов'язаний із юридичною формою організації франчайзера. У міжнародних франшизиих угодах типовими організаційними формами є філії і спільні підприємства, але може бути використана будь-яка юридична організація або форма співробітництва в залежності від ділових міркувань і чинного законодавства (зокрема податкового, про іноземні інвестиції, конкуренцію).

     У міжнародному франчайзингу, коли місцевий головний франчайзі є філією франчайзера, останній безпосередньо контролює мережу франчайзі, забезпечуючи собі при цьому необхідну місцеву підтримку. Для цього потрібно, щоб у країні, де франчайзер бажає вести бізнес, знаходилася його філія, якою може бути місцева компанія. У цьому випадку філія відіграє роль франчайзера, падаючи франшизи одному або декільком франчайзі.

     Зміст і орієнтація франчайзиигу на успіх для його учасників – це чинники, що відрізняють його від інших концепцій бізнесу, це система, що припускає наявність різноманітних додаткових послуг і пільг. Характерною рисою франшизи є не продукт або послуга самі по собі, а якість системи. Ця система дозволяє здійснювати успішний бізнес, навіть якщо він і невеликий, дає йому значні можливості для розвитку, не приносячи в жертву прав власності.

     Використовуючи  франчайзинг, франчайзер прагне одержати вигоду від швидкого розширення свого бізнесу, не вдаючись до кредитів і не беручи на себе серйозних фінансових зобов'язань. Чим більше франчайзер сприяє успіху франчайзингу, тим на більший прибуток може розраховувати. Щоб забезпечити такий успіх, важливо надати франчайзі стандартизовану систему обліку і виконання ділових операцій, а також зберегти контроль над оформленням торговельної точки, місцем надання послуг, устаткуванням і постачаннями. Франчайзинг дозволяє виробникам здійснювати контроль над умовами реалізації своєї продукції завдяки тісному взаємозв'язку з агентами або торговельними представниками.

     Франчайзинг дає можливість почати власну справу, користуючись досвідом, знаннями і підтримкою з боку того, хто надає франшизу. За допомогою франшизи підприємець одержує відповідну підтримку і при реалізації продукції, а, крім того, має право скористатися ім'ям компанії (торговельною маркою), яка володіє беззаперечною репутацією на ринку.

     Між процвітаючим франчайзером і франчайзі  на сучасному етапі установився  новий тип відносин. Вони не функціонують за вертикальною схемою, при якій недоступний франчайзер знаходиться на верхівці ієрархічної градації. Франчайзер не наглядає і не наводить порядок серед своїх користувачів, тобто їх відносини будуються за горизонтальною схемою. Між франчайзером і франчайзі переважають партнерські відносини, оскільки вони взаємозалежні: саму ідею франчайзингу чекає крах, якщо одна зі складових частину цієї системи зазнає невдачі. Ефективна система сприяння не тільки допомагає досягти успіху, але визначає розміри одержання франчайзером прибутку. Необхідність систематичних заходів для сприяння франчайзі стає особливо очевидною, -якщо розглянути нові реалії сучасних відносин у взаємозв'язку «франчайзер - франчайзі».

     Франчайзери з багатим практичним досвідом у  сфері бізнесу виділяють такі риси цих відносин:

• професіоналізм;
• рівність;
• організація системи підвищення кваліфікації;
• маркетингове забезпечення;
• підтримка високого статусу франчайзера;
• постійний обмін інформацією;
• планування потенціалу зростання;
• надання допомоги франчайзі під час його становлення як підприємства з високим рейтингом;
• підтримка коректного рівня контролю.

     Велике  підприємство, що здійснює систему  франчайзингу, повинно мати не тільки досить тривалий досвід роботи і тверді позиції на певному ринку за рахунок високої якості своєї продукції чи послуг, але і створити налагоджену систему бухгалтерського обліку. Отримана завдяки йому економічна інформація і статистичні дані широко використовуються при створенні пакета документів франчайзингу. Якість отриманих результатів з упорядкування бізнес-плану та інших фінансових документів визначається типами вихідних даних. Особливо цсестосується внутрішніх даних бухгалтерського обліку і звітності. Така розгалужена система підтримки франчайзі безперечно потребує впровадження контрольних заходів з боку франчайзера. З однієї сторони, контроль має упорядкувати та систематизувати діяльність франчайзі, з іншої – позбавити його від будь-яких спроб зловживання свободою дій, які надаються разом із торговельною маркою. 

     Ноу-хау  (know-how) – комплекс технічних знань і комерційних таємниць

     Міжнародна  торгівля ліцензіями і ноу-хау, яка набула самостійності лише у другій половині XX століття, є одним із найдинамічніших і розвинутих напрямків торгівлі у сучасній світовій економіці. Світовий трансферт технологій випереджає темпи зростання світової торгівлі і за обсягами торгівлі в 2000 році досяг показника 120 млрд. дол. США. Такі темпи зростання пов'язані насамперед із посиленням на сучасному етапі інтеграції національних економік країн у велику світогосподарську систему, яку обумовило загострення конкурентної боротьби між її суб'єктами. Важливу роль у торгівлі ліцензіями і ноу-хау відіграє той факт, що ні одна країна світу не в змозі самостійно і рівномірно розвивати всі напрямки науки і техніки, а без цього фактора неможливо утримувати лідируючі позиції на світових ринках.