Стан зовнішньоекономічних відносин України

     Частка  транспортних послуг у собівартості товару досить значна – від 6,2% для товарів хімії до 20,6% для паперу. Ці дані вказують на те, що не можна недооцінювати значимість розвитку транспортного експедирування. Вивчаючи ринок транспортно-експедиційних послуг, слід розглядати не просто систему транспорту, а систему розподілу товарів, де транспорт є важливим, але не єдиним елементом структури, який включає в себе все, крім безпосереднього виробництва і споживання. В цій структурі на сам транспорт припадає близько половини витрат.

     Сьогодні  ситуацію на національному ринку  транспортно-експедиційних послуг характеризують такі риси:

• лише окремі організації з міжнародних перевезень спроможні виконати комплекс певних послуг, часто вони обмежуються однією або кількома функціями;
• низький рівень системи підготовки міжнародних спеціалістів у даній галузі, що підриває довіру до них з боку зарубіжних партнерів;
• правове регулювання діяльності в транспортно-експедиційній галузі не відображає економічної сутності нових форм господарювання;
• незадовільні умови проходження транспортними засобами прикордонних пунктів і митних переходів;
• бездіяльність механізмів захисту українських перевізників та експедиторів від іноземних і вітчизняних недобропорядних вантажовласників, конкурентів, кримінальних елементів на автошляхах;
• несприятливий стан інвестиційної сфери в галузі надання таких послуг: централізовані капітальні вкладення обмежені незначними сумами в зв'язку з напруженим станом бюджету, а самофінансування підприємств підірване економічною ситуацією, інфляцією; залучення іноземного капіталу знаходиться у скрутному становищі через відсутність гарантій для іноземних інвесторів;
• відсутність єдиної правової основи взаємовідносин між представниками та їх клієнтами, відсутність налагоджених взаємовідносин у самій транспортній інфраструктурі між її складовими елементами;
• відсутність належної системи страхування транспортно-експедиційних операцій і контролю за вантажем при перевезенні.

     Структура транспортних комунікацій у системі  інтеграції України в Міжнародну транспортну мережу потребує детального розгляду, тому що містить широку номенклатуру.

     Залізничний транспорт є найбільш розвиненим в Україні. За загальною довжиною шляхів він займає четверте місце в світі після США, Росії та Канади. За вантажообігом він виконує основні обсяги перевезень – 40-50%, а за пасажирообігом виявляється беззаперечним лідером – на нього припадає близько 50-70%о загального обсягу перевезень.

     Україна має розвинуту мережу залізниць. Наявна пропускна спроможність залізничної  мережі майже в 3 рази перевищує існуючі розміри руху поїздів. У системі транспортних коридорів припустима швидкість руху поїздів становить 80 км/год., однак фактична швидкість просування вантажів становить 20 км/год. через затримки на станціях, незадовільний стан колійного господарства; 77,3% магістралей транспортних коридорів електрифіковано. За винятком кількох дільниць на 90% мережі транспортних коридорів введене автоматичне блокування. Крім того, налічується 48 перехідних прикордонних пунктів. З 20 переходів, що функціонують в Україні, вантажні перевезення здійснюються тільки на 14, по 8 переходах розміри руху складають 5 і більше пар проїздів на добу. Пасажирський рух відбувається на всіх 20 переходах, на 12 з них розміри руху становлять понад 5 пар проїздів на добу.

     Особливість більшості прикордонних станцій  – наявність у них пристроїв  для перевантаження експортно-імпортних вантажів з одночасним виконанням митних операцій агентами обох держав.

     Автомобільний транспорт займає значне місце в пасажирських та вантажних перевезеннях. За обсягом перевезень вантажів і пасажирів він стабільно утримує відповідні показники залізничного транспорту.

     Автотранспортні коридори проходять по дорогах І (міждержавні) та II категорій. Пропускна спроможність цих доріг становить для І категорії 14 тис. легкових автомобілів. Фактична інтенсивність руху на автомобільних шляхах по кожній ділянці є різною: найбільша – біля великих міст, де поєднується приміський та міжміський рух автомобілів.

     На  автомобільному транспорті функціонує 121 прикордонний пункт міжнародного та міждержавного статусу. Всі вони розташовані на 25 головних магістралях і дорогах державного значення. Україна має перехідні пункти пропуску на кордоні: 4 – з Польщею; 2 – зі Словаччиною; 3 – з Угорщиною; 2 – з Румунією. На кордоні з Росією – 44 автомобільних прикордонних контрольно-пропускних пунктів, з Молдовою – 44, з Білорусією – 24.

     Морському транспорту належить третє місце за вантажообігом після трубопровідного та залізничного транспорту, однак за кількістю відправлених вантажів він займає досить незначне місце (близько 1%), як і річковий транспорт. Домінуюче місце займають обсяги перевезень у закордонному плаванні (близько. 95%). На морському транспорті до складу Мінтрансу України входять 18 портів. Практично всі вони можуть бути використані для забезпечення міжнародних транспортних зв'язків та надання послуг транзитним пасажирам і вантажопотокам.

     Річковий  транспорт хоча й не відіграє визначальної ролі в обсягах вантажних та пасажирських перевезень, проте за рівнем доходів має відносні переваги порівняно з іншими видами транспорту. Але, незважаючи на це, ефективність функціонування його значно нижча (близько 20%) ніж у країнах, що мають подібні ресурси. На річковому транспорті статус прикордонних мають Миколаївський та Херсонський річкові порти, а також порт «Кілія».

     Повітряний  транспорт не відіграє суттєвої ролі в загальному обсязі вантажних та пасажирських перевезень, хоча він – поза конкуренцією серед інших видів транспорту відносно швидкості доставки пасажирів і термінових вантажів на велику відстань.

     На  авіаційному транспорті в 36 аеропортах діють прикордонні та митні служби, з них 17 мають статус міжнародних. Існуючі виробничі потужності аеропортів України дозволяють забезпечити перевезення до 60 мли. пасажирів і 182,5 тис. т вантажів на рік. Проте обладнання та пропускна спроможність міжнародних секторів і аеропортів не повною мірою відповідають рівню міжнародних стандартів. В усіх відкритих для міжнародних польотів аеропортах недостатньо площ для технологічного процесу обслуговування пасажирів і розміщення контрольних служб (митного, прикордонного, санітарного, ветеринарного та фітоконтролю).

     Трубопровідний  транспорт протягом останніх 10 років нарощує частку в загальному обсязі транспортних перевезень, яка на сьогоднішній день складає 23%. Трубопровідний транспорт має достатні виробничі потужності для забезпечення України енергоносіями – нафтою та газом, а також для виконання функції транзиту російської нафти та газу в країни Південно-Східної Європи.

     Вигідне географічне положення України дозволяє використовувати транспортні артерії в системі міжнародних транспортних коридорів (далі – МТК). Постановою Кабінету Міністрів України № 346 від 20.03.1998 року була затверджена Програма створення і функціонування національної мережі МТК в Україні. На Критській конференції міністрів транспорту країн Європи ще в 1994 році був прийнятий і затверджений перелік дев'яти МТК, чотири з яких проходять по території України:

• МТК № 3, Берлін – Вроцлав – Львів – Київ;
• МТК № 5, Трієст – Любляна – Будапешт – Братислава – Ужгород – Львів;
• МТК №7, Дунайський;
• МТК № 9, Гельсінкі – Київ – Одеса – Димитровград.

     2.3. Сучасні зовнішньоекономічні операції з інтелектуальною власністю 

     Міжнародний інформаційний обмін (international information transfer) – це надання й отримання інформаційних послуг однією країною через державний кордон іншої країни

     У зовнішньоекономічній діяльності об'єктами інформаційного обміну виступають: задокументована інформація, інформаційні ресурси, інформаційні продукти, інформаційні послуги, засоби міжнародного інформаційного обміну.

     Останнім  часом на міжнародному ринку інформаційних та рекламних послуг активно використовується Internet. Після Internet найбільш перспективною сферою здійснення зовнішньоекономічних зв'язків вітчизняними підприємствами є розвиток телекомунікацій.

     Зовнішньоекономічною  діяльністю займаються і вітчизняні підприємства зв'язку. До послуг зв'язку традиційно відносять телефонну, пейджингову, телеграфну та інші сфери телекомунікацій.

     Основою телекомунікаційної інфраструктури в  Україні є первинна мережа, яка забезпечує організацію типових каналів для сполучення між собою станцій комутації телефонної мережі.

     Позитивними факторами, які визначають розвиток українських підприємств із застосуванням у ЗЕД системи телекомунікацій, є:

1. висока місткість ринку;
2. низьке насичення ринку телекомунікаційних послуг;
3. транзитне положення країни на основних комунікаціях із Європи в Азію;
4. висока інтенсивність зовнішніх товарних, фінансових, транспортних, людських потоків;
5. високий рівень освіти населення (за чисельністю осіб з вищою освітою на 1000 мешканців Україна знаходиться серед перших 20 країн світу);
6. високий рівень урбанізації (більше 70% населення України проживає у містах) і значна розкиданість великих міських центрів і агломератів по території країни;
7. культурна і споживча орієнтація значної частки населення на європейські стандарти й умови життя внаслідок інтенсивного культурного, міграційного і господарського обміну з країнами Західної Європи;
8. високий рівень розвитку організацій і закладів сфер суспільного життя і галузей, які виявляються найбільш інтенсивними споживачами телекомунікаційних послуг.

     Сьогодні  одним із пріоритетних напрямків  розвитку галузі зв'язку є створення міжнародних комутаційних центрів. Вони дозволяють комутувати вихідний та вхідний графік на абонентів у країні або за її межами та забезпечують вихід на вторинні мережі інших країн.

     Послуги міжнародного зв'язку в Україні надаються  операторами, що отримали відповідну ліценцію. Сьогодні в Україні представлені майже всі стандарти стільникового зв’язку.

     Основними проблемами розвитку телекомунікацій  на сьогоднішній день є:

1. присутність близько 70% аналогових телефонних станцій від їх загальної кількості (у тому числі й украй застарілих координатних і декадно-крокових);
2. низька телефонізація більшості областей і сільської місцевості (менше 10 телефонів на 100 мешканців). Собівартість введення одного телефонного номера складає близько 1000 дол. США, тобто телефонізація сільської місцевості заздалегідь збиткова і в подальшому окупається слабко, в силу вкрай низького матеріального становища сільських абонентів;
3. низькі темпи прокладення волоконно-оптичних ліній зв'язку.

     Франчайзинг (franchising) – система безпосередньої передачі або продажу ліцензії на технологію або товарний знак.

     Поняття інтелектуальної власності широко використовувалося ще за радянських часів, хоча усвідомлення необхідності дотримання правових норм .в Україні поки що не дістало належного розповсюдження. Традиційно зміст поняття «інтелектуальна власність» ототожнюється з патентами, ліцензіями, ноу-хау, особистими винаходами і знаннями. Розглянемо особливості їх здійснення в зовнішньоторговельній сфері. Франчайзинг є заходом мобілізації капіталу, який залучає капіталовкладення від інвесторів, що прагнуть стати співвласниками будь-якої справи, при цьому загальна сума капіталовкладень набагато перебільшує суму, яка б могла бути отримана з традиційних джерел, акціонерного або залученого капіталу.

     Основними тинами франчайзингу є:

• торговельний;
• ліцензійний;
• виробничий.

     До  сфери торговельного франчайзингу можна віднести будь-якого виробника, що володіє товаром, захищеним торговельною маркою.

     Виробничий  франчайзинг широко представлений у виробництві безалкогольних напоїв. Кожний із місцевих або регіональних розливних і пакувальних заводів є франчайзі від основної компанії, яка продає концентрати й інші продукти, необхідні для виробництва місцевим компаніям, які потім змішують концентрати з іншими складовими продуктами і розливають у пляшки або банки для розподілу по місцевих дилерах. За такою схемою працюють основні виробники прохолодних напоїв (Соса Соlа, Рeрsі), компанії по виробництву продуктів харчування  (Маrs, Nestle, Danone), компанії по виробництву косметики й побутової хімії: (Henso, J&J, Procter & Gamble). Більшість вітчизняних компаній, крім здійснення суто франчайзингових операцій, стають співвласниками, інвесторами.