Шляхи удосконалення державного регулювання зайнятості в України

Так, класична теорія зайнятості (Д. Рікардо, Дж.С. Міліь, А. Маршалл, А.С.Пігу) базується на невтручанні держави в регулювання процесів зайнятості населення, вважаючи її нормою ринкової економіки. Згідно з цією теорією важелі ринкового регулювання (зокрема коливання ставки відсотка і еластичність співвідношення цін і заробітної плати) спроможні підтримувати повну зайнятість, роблячи її неминучою. При цьому втручання держави може тільки завдати лиха ефективному функціонуванню економіки.

У рамках неокласичного підходу (Дж. Перрі, М. Фелдстайн, Р. Холл) зайнятість розглядається як один з виробничих ресурсів, які розподіляються через ринок. Ринок праці, як і всі інші ринки, функціонує на базі умовної рівноваги, коли основним регулятором виступає ціна на робочу силу (заробітна плата). Вона (ціна) реалізується за потребами ринку, встановлюється автоматично, залежно від попиту та пропозиції, а безробіття, якщо і можливе, то тільки добровільне.

Марксистський підхід (К. Маркс, Ф. Енгельс, Г.А. Лопатін, Н.І. Зібер) розглядає ринок як ринок робочої сили, а безробіття – як „надлишкове робоче населення” як необхідний продукт нагромадження капіталу. При цьому безробіття виступає у вигляді невикорінного пороку капіталістичного суспільства, позбутися якого можна тільки шляхом зміни суспільного устрою.

Кейнсіанський підхід (Дж.М. Кейнс, Р. Гордон, Э. Хансен) сформувався у 30-х рр. ХХ ст., які супроводжувалися у багатьох країнах економічною кризою, масовим безробіттям і соціальними конфліктами. Згідно з цим підходом, попит на робочу силу регулюється не коливаннями ринкових цін на працю, а сукупним попитом, який визначається державною політикою. Кейнсіанські ідеї регулювання рівня зайнятості та безробіття впродовж тривалого періоду часу сприяли вирішенню гострих економічних проблем (у першу чергу, проблем зайнятості та безробіття) у західних країнах. Однак економічна криза 1979-1981 рр. показала неспроможність кейнсіанського підходу до державного регулювання. На зміну ідеям кейнсіанського підходу прийшли нові моделі державного регулювання.

Зокрема, подальшого розвитку дістали ідеї неокласичного підходу до державного регулювання в рамках монетаризму (М. Фрідмен, Ф. Кейген, Д.Майзельманд та ін.). Представниками цього напрямку введено поняття природного безробіття. З метою врівноваження ринку згідно з монетаризмом необхідно використовувати інститути кредитно-грошової політики та інші заходи, спрямовані на розвиток підприємництва. Таким чином, передбачається ліквідувати ряд прямих форм державного регулювання економічної діяльності, у тому числі регламентацію за цінами і заробітною платою, тобто реалізовувати політику дерегулювання.

Отже існують різні погляди на роль держави в регулюванні зайнятості, що багато в чому визначається різними підходами до розуміння причин безробіття, які формуються у контексті конкретно історичних етапів розвитку суспільства та економічних систем, табл. 1.2.

 

Таблиця 1.2 Порівняльна характеристика теоретичних підходів до вирішення проблеми зайнятості

Теоретичні підходи до вирішення проблеми зайнятості	Роль держави	Чинники безробіття
		особистісні (індивід)	суспільні (суспільство)
Класична теорія зайнятості	Невтручання	Добровільне
Неокласичній	Невтручання	Добровільне
Марксистський	Повний контроль		Неминуче
Кейнсіанський	Активне втручання		Вимушене
Монетаристський	Втручання за допомогою кредитно-грошової політики	Природне

 

Проте жоден з описаних підходів не розкриває повною мірою всю складність проблеми зайнятості та безробіття. У той же час незаперечним є факт участі держави в регулюванні зайнятості.

Регулювання зайнятості постає складовою управління розвитком суспільства, забезпечення стійкого економічного зростання країни, оскільки економіка держави є цілісною системою і функціонує як єдиний організм.

 

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ПРАКТИКИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЗАЙНЯТОСТІ НАСЕЛЕННЯ

 

2.1 Аналіз динаміки чисельності та розподілу зайнятого населення

 

За даними вибіркових обстежень населення з питань економічної активності (Додаток А), протягом 2014 року спостерігається збільшення чисельності зайнятого населення віком 15–70 років та зменшення рівня безробіття.

За даними Держкомстату, чисельність зайнятого населення віком 15-70 років у середньому за 9 місяців 2014 року становила 20,4 млн осіб, тоді як у І півріччі 2014 р. – 20,2 млн осіб, а у І кварталі 2009 р. – 20,0 млн осіб. Рівень зайнятості населення віком 15-70 років склав 58,2% (у І півріччі 2014 р. – 57,7%, у І кварталі 2014 р. – 57,2%). Чисельність безробітних у середньому за 9 місяців 2014 року становила 1,9 млн осіб, що на 82,8 тис. менше, ніж у І півріччі 2014 р., та на 169,3 тис. менше, ніж у І кварталі 2014 р. Рівень безробіття за 9 місяців 2014 року становив 8,6%, проти 9,1% у І півріччі 2014 р. та 9,5% – у І кварталі 2014 року.

Поліпшення ситуації щодо зайнятості та безробіття спостерігалось в усіх регіонах. Слід зазначити, що в середньому по країнах Євросоюзу за 9 місяців 2014 року рівень безробіття, порівняно з І півріччям, не змінився і становив 8,8%. Рівень безробіття в Україні був нижчим, ніж у середньому по таких країнах Євросоюзу, як Франція і Португалія (9,4%), Угорщина (9,6%), Словаччина (11,1%), Ірландія (11,7%), Естонія (13,2%), Латвія (16,2%) та Іспанія (17,7%).

Кількість зайнятого населення віком 15–70 років у 2014р., порівняно з 2013р., зменшилась на 780,8 тис. осіб, або на 3,7% та становила 20,2 млн. осіб, з яких особи працездатного віку складали 18,4 млн., або 91,0%. Рівень зайнятості населення віком 15–70 років відповідно знизився за означений період в цілому по Україні з 59,3% до 57,7%, а у населення працездатного віку з 67,3% до 64,7%.

Найвищий рівень зайнятості населення спостерігався у осіб віком 30 – 49 років, а найнижчий – у молоді у віці 15 - 24 років та осіб віком 60 – 70 років, табл. 2.1

 

Таблиця 2.1

Рівень зайнятості населення за статтю, місцем проживання та віковими групами (% до загальної кількості населення відповідної вікової групи), 2013 – 2014 рр.

	Усього	У тому числі за віковими групами, років						Працездатного віку
		15–24	25–29	30–39	40–49	50–59	60–70
2013р.
Все населення	59,3	37,3	76,4	81,5	79,8	61,0	21,8	67,3
жінки	54,0	32,5	67,5	77,2	78,7	53,4	19,5	63,9
чоловіки	65,2	41,8	85,1	85,9	81,1	70,4	25,3	70,6
міські поселення	58,2	34,8	77,7	82,4	80,4	59,2	13,7	67,2
сільська місцевість	61,8	43,1	72,7	79,3	78,6	65,5	37,3	67,8
2014р.
Все населення	57,7	34,5	72,2	77,8	77,0	59,5	23,8	64,7
жінки	53,9	31,0	65,2	74,2	77,5	54,1	21,8	62,7
чоловіки	62,1	37,8	78,9	81,6	76,5	66,3	26,9	66,6
міські поселення	55,8	31,2	72,7	77,9	76,6	56,8	15,6	63,7
сільська місцевість	62,2	42,1	70,8	77,8	78,0	66,2	40,1	67,1

 

Зниження рівнів зайнятості населення спостерігалось у всіх регіонах країни. Найбільше зменшення зазначеного показника зафіксовано у Сумській (на 3,9 в.п.), Донецькій (на 3,4 в.п.), Закарпатській (на 3,0 в.п.) областях. Найвищий рівень зайнятості у 2014р. був у м.Києві (63,1%) та м.Севастополі (61,1%), а найнижчий – у Івано-Франківській (51,9%) та Тернопільській (52,9%) областях, табл. 2.2

 

Таблиця 2.2

Зайняте населення за регіонами України, 2013 – 2014 рр.

	2013р.								2014р.
	усього, у віці 15–70 років				з них працездатного віку				усього, у віці 15–70 років				з них працездатного віку
	тис. осіб		у %		тис. осіб		у %		тис. осіб		у %		тис. осіб			у %
1		2		3		4		5		6		7		8	9
Україна		20972,3		59,3		19251,7		67,3		20191,5		57,7		18365,0	64,7
Автономна Республіка Крим		918,7		60,2		844,7		68,4		905,7		60,0		828,4	67,7
Вінницька		725,6		58,7		656,1		67,0		693,5		56,9		614,4	63,1
Волинська		438,6		58,8		401,8		63,9		428,0		57,4		391,8	62,3
Дніпропетровська		1580,0		59,9		1459,8		69,1		1537,1		59,3		1437,8	68,8
Донецька		2138,8		60,7		1998,0		71,2		1981,3		57,3		1832,0	66,1
Житомирська		568,2		58,9		514,6		66,4		555,2		58,3		489,6	63,6
Закарпатська		552,2		59,9		515,4		66,2		524,7		56,9		488,4	62,8
Запорізька		850,4		59,5		774,5		67,9		824,2		58,6		749,9	66,5
Івано-Франківська		541,9		53,4		498,5		58,8		526,3		51,9		483,8	57,0
Київська		796,1		60,1		733,0		68,9		755,0		57,7		689,0	65,2
Кіровоградська		459,1		58,5		418,6		68,0		432,7		56,2		388,3	63,9
Луганська		1068,8		58,0		993,4		67,4		1026,2		56,7		936,0	64,4
Львівська		1092,5		57,5		997,5		63,2		1085,0		57,2		990,0	62,8
Миколаївська		548,5		58,9		508,7		67,8		535,2		58,2		485,0	65,3
Одеська		1067,2		57,9		970,0		65,0		1040,2		56,9		950,8	64,0
Полтавська		691,6		59,6		644,1		70,2		647,1		56,7		588,2	64,7
Рівненська		478,1		57,4		444,7		63,3		461,5		55,5		424,1	60,4
Сумська		543,7		59,4		515,3		70,4		500,1		55,5		439,6	60,8
Тернопільська		424,9		53,1		386,2		58,5		422,1		52,9		379,8	57,6
Харківська		1312,9		59,8		1209,3		68,4		1265,6		58,5		1154,9	66,0
Херсонська		507,5		59,5		460,1		66,8		486,9		57,9		445,9	65,5
Хмельницька		594,4		59,4		526,7		65,7		579,0		58,5		514,9	64,6
Черкаська		583,1		58,6		527,4		67,6		561,7		57,3		511,0	66,0
Чернівецька		381,0		57,2		329,8		59,6		376,3		56,5		317,6	57,3
Чернігівська		501,4		59,8		441,8		67,1		479,8		58,3		418,2	64,2
м. Київ		1420,2		64,9		1313,7		72,7		1381,0		63,1		1252,9	69,4
м. Севастополь		186,9		62,8		168,0		70,8		180,1		61,1		162,7	69,9

 

Серед зайнятого населення віком 15-70 років, кожен п'ятий працівник був зайнятий у сільському господарстві або промисловості, шостий – в торгівлі.

Зменшення кількості зайнятих у 2014р. порівняно з 2013р. найбільше відбулося у виробничих видах діяльності: у промисловості (на 29,4%), будівництві (на 16,4%), сільському господарстві (на 16,3%). Водночас збільшення обсягів зайнятості було зафіксоване у діяльності транспорту та зв’язку, охороні здоров’я, операціях з нерухомим майном, діяльності домашніх господарств та інших видах економічної діяльності.

У структурі зайнятих зменшилась питома вага найманих працівників, водночас збільшилась частка працюючих у секторі самостійної зайнятості, табл.2.3

Таблиця 2. 3

Кількість зайнятого населення за статусами зайнятості та місцем проживання, 2013 – 2014 рр.

	2013р.			2014р.
	усього	міські поселення	сільська місцевість	усього	міські поселення	сільська місцевість
Усього, тис.осіб	20972,3	14416,8	6555,5	20191,5	13684,8	6506,7
у тому числі у % до підсумку
працюючі за наймом	82,0	92,8	58,4	81,5	91,8	59,9
самозайняті (включаючи роботодавців та безкоштовно працюючих членів сім’ї)	18,0	7,2	41,6	18,5	8,2	40,1

 

 

Кількість зайнятих у неформальному секторі економіки у 2013р. порівняно з попереднім роком також зменшилася і складала 4,5 млн. осіб, або 22,1% загальної кількості зайнятого населення віком 15-70 років.

Неформальний сектор економіки, як і в попередні роки, залишається переважаючим місцем прикладання праці майже для кожної другої особи з числа зайнятих сільських жителів. Проте у міських поселеннях зайнятість у цьому секторі не набула суттєвого розповсюдження завдяки більш сприятливій кон'юнктурі на ринку праці.