Шляхи підвищення економічної ефективності виробництва ріпаку

Нормування праці в сільському господарстві, установлення норм витрат праці на виконання окремих робіт у конкретних організаційно-технічних умовах; один з елементів наукової організації праці. Нормування праці необхідно для оцінки й оплати праці відповідно до його кількості і якості. Для вивчення трудових процесів і витрат робочого часу з метою удосконалювання організації і планування праці важливе значення має технічне оснащення робіт, що забезпечує вибір найбільш раціональних форм поділу і кооперації праці, методів і прийомів виконання робіт, організації робочих місць тощо.

Нормування праці базується на вимірі витрат робочого часу, необхідного для виконання окремих елементів роботи (хронометраж); на обліку усього або частини часу робочого дня (фотографія робочого дня); на комбінованому використанні фотографій робочого дня і хронометражу (фотохронометраж). Часто застосовують метод самофотографування робочого дня, коли виконавці на робочому місці ведуть запис втрат свого робочого часу в карті самофотографії робочого дня і вносять пропозиції по їх усуненню. Установлення відповідності застосовуваних норм праці умовам раціональної організації виробництва і праці поряд з аналізом виконання норм дозволяють установити ступінь напруженості діючих норм часу, норм виробітку і норм обслуговування [14, с.245].

При вирощувані культур для виконання окремих видів робіт створюються тимчасові робочі групи. Зокрема, на збиранні ріпаку використовують збирально-транспортні комплекси. У їхній склад входять збиральні, транспортні засоби, ланка технічного обслуговування. Спільно вони домагаються скорочення термінів проведення робіт, підвищення продуктивності праці.

Раціональне використання трудових ресурсів дає можливість збільшити виробництво валової продукції, це сприяє росту продуктивності праці. Економія робочого часу означає зниження витрат праці на одиницю продукції. Зіставлення максимальне можливого і відпрацьованого часу характеризує ступінь його використання.

При цьому добова норма одного робітника основного виробництва складає 8 годин, з перервою відпочинку 1 час після 4 годин праці. Тижнем норми праці при п’ятиденній робочий неділі складає 40 годин праці і 5 годин відпочинку, при середньоденній робочі нормі 8 годин. Середньомісячний фонд робочого часу складає 160 часів роботи і 40 годин відпочинку в розрахунку на одного робітника. При цьому у відповідності до чинного законодавства України кожен робітник повинен раз на рік брати відпустку, кількість днів яких залежиться від обійманої посади і стажу роботи.

Необхідною умовою для визначення умов та розмірів оплати праці на збиранні культур є встановлення тарифного розряду роботи та обґрунтованих норм праці на кожен вид робіт. Тарифні розряди робіт визначені в «Тарифікації механізованих та ручних робіт у сільському господарстві». На механізованих роботах тарифні розряди робіт диференціюють за трьома групами тракторів. Одна і та ж робота може тарифікуватися різними розрядами залежно від того, до якої групи тракторів і самохідних машин належать механізми, якими проводяться збиральні роботи.

У збірнику «Методичні положення та норми продуктивності і витрати палива на збиранні сільськогосподарських культур» передбачено, що при встановленні норми продуктивності враховано, що до обов’язків тракториста-машиніста, зайнятого на збиранні культур, крім основної роботи, входить щозмінне технічне обслуговування та інші підготовчо-заключні роботи, контроль за вивантаженням урожаю, перевірка якості роботи, регулювання, очищення робочих органів агрегату протягом зміни.

Правові, економічні і організаційні засади оплати працівників підприємств усіх форм власності і господарювання визначені Законом України “Про оплату праці”. Виділяють такі види оплати праці: основна, додаткова, преміальна. Враховуючи їх є форми оплати праці: відрядна і погодинна. А також системи оплати: відрядна, акордна, погодинна, оплата праці від валового доходу.

Пряма відрядна система - сутність у тому, що заробіток працівника перебуває в прямій залежності від індивідуального виробітку і за кожну одиницю роботи йому нараховується заробітна плата згідно з прийнятою в господарстві тарифною сіткою і нормами виробітку на дану роботу. Відрядна розцінка при цьому за одиницю роботи визначається діленням тарифної ставки на встановлену в господарстві норму виробітку.

Сутність відрядно-преміальної системи полягає в тому, що за обсяг виконаних робіт у межах встановленої норми виробітку за кожну одиницю виконаної роботи заробіток нараховується в межах прийнятої тарифної ставки, а за перевиконання норми виробітку передбачається премія в розмірах, встановленому у господарстві.

Непряма відрядна система застосовується переважно при оплаті праці допоміжних робітників: водіїв, майстрів-налагоджувальників, ремонтників, інших обслуговуючих виробництво працівників.

Проста погодинна система передбачає, що заробіток робітника встановлюється на підставі погодинної тарифної ставки відповідно до кваліфікації робітника і відпрацьованого ним часу. За способом нарахування заробітку за цією системою розрізняють погодинну, поденну і щомісячну оплату.

Колективна акордна система передбачає оплату праці не за окрему виробничу операцію, а за комплекс взаємопов’язаних робіт. Акордна оплата визначається, виходячи з діючих норм, тарифів і розцінок, відповідно до переліку виконуваних робіт [14, с.229].

Сутність акордно-преміальної системи в тому, що основна оплата праці здійснюється за двома показниками:

- обсяг виконаних робіт (відпрацьований час);

- кількість і якість виробленої продукції.

Перша її частина виступає у формі авансу, що може бути як відрядним – за обсяг виконаних робіт, так і погодинним  за відпрацьований час.

Друга частина оплати праці за кінцевий результат виробництва формується за рахунок коштів збільшення тарифних ставок на 25-50 відсотків при визначенні розцінок оплати за продукцію (величина відсотка залежить від досягнутого рівня виробництва: чим він виший, тим більший і відсоток збільшення тарифу).

Основою організації оплати праці с тарифна система, яка містить тарифні сітки, тарифні ставки, схеми посадових окладів і тарифно-кваліфікаційні характеристики (довідники). Тарифна система оплати праці використовується для розподілу залежно від їх складності, а працівників – залежно від їх кваліфікації розрядами тарифної сітки. Вона с основою формування та диференціації розмірів заробітної плати [25, с.227].

Додаткова оплата за: якість виконаних робіт і стислі строки виконання; підвищена оплата на збиранні врожаю; доплати за стаж роботи в даному господарстві і кваліфікацію виконавця (класність); надбавки за роботу із захисту рослин і на різних видах техніки.

Преміювання за: збереження і ефективне використання техніки та подовження строків служби техніки; економію енергоресурсів та інших прямих витрат; досягнення високих врожаїв і прибутків.

Загальний розмір авансу, виданий протягом року, складається з двох частин: поточного авансування за виконання фактичного обсягу робіт (чи відпрацьований час) та стимулювання протягом року.

Особам, яким присвоєно 1 клас кваліфікації тракториста провадиться доплата до заробітку в розмірі 20 відсотків, а особам, яким присвоєно II клас кваліфікації тракториста-машиніста – 10 відсотків.

Враховуючи особливо важливе значення проведення збирання врожаю, в господарствах, як правило, встановлюються підвищені розцінки з оплати праці для працівників, зайнятих на цих роботах. Найпоширенішим є традиційний порядок, при якому розцінки трактористам-машиністам збільшуються до 60 відсотків, а всім іншим працівникам, зайнятим на збиранні врожаю, до 5 відсотків.

Висновки та пропозиції

Для сталого розвитку вітчизняного аграрного сектора і вирішення багатьох проблем сьогодення, велике значення мають планомірні заходи щодо підвищення економічної ефективності сільського господарства, нарощування виробництва насіння олійних культур та вирощування ріпаку зокрема. Успішне розв’язання кола цих питань дасть змогу поліпшити соціально-економічний стан України, підвищити дохідність виробництва, покращить конкурентні позиції продукції сільського господарства на внутрішньому та світових ринках.

Вирощування насіння ріпаку передбачає низку технологічних операцій, пов’язаних з витратами на передпосівний обробіток ґрунту, посівів, догляд за рослинами і збирання урожаю. Проте, незважаючи на велику кількість наукових праць та численні публікації, підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва не втрачає актуальності. Оцінці ефективності використання альтернативних паливно-енергетичних ресурсів та проблемам формування ринку біопалива присвячено ряд наукових праць провідних науковців Бойка П., Гелетухи Г., Доргунцова С., Жовніра М., Косар Н., Крикавського Є., Ласкаревського В., Панасюка Б., Туниці Ю та ін.

Аналіз чинників, що зумовлюють кінцеві результати господарювання, надає можливості об’єктивного обґрунтування напрямів підвищення ефективності виробництва олійних культур, зокрема ріпаку, в сучасних умовах. Дослідивши діяльність підприємства СТОВ «Поділля» можна зробити такі висновки:

1. Проаналізувавши склад та структуру сільськогосподарських угідь підприємства можемо зазначити, що у 2013 році найбільшу частку займає рілля, а саме 88,4% сільськогосподарських угідь. В 2013 році площа ріллі становила 1151 га, що на 25,3% менше, ніж в 2011 році. Тому загальна площа сільськогосподарських угідь також зменшилась на  15,5% і становить 1302 га порівняно з 2011 роком.

2. Аналіз використання трудових  ресурсів на підприємстві показав, що середньорічна чисельність працівників у 2013 році порівняно з 2011 роком зменшилась на 7,69%. Тому кількість людино-годин відпрацьованих одним працівником за рік підвищилась на 21,51%. Коефіцієнт використання трудових ресурсів у 2013 році підвищився 5,75% порівняно з 2011 роком. Отже, трудові ресурси на підприємстві використовуються раціонально.

3. Вартість основного капіталу зросла порівняно з 2011 роком на 120,2%, це означає що підприємство придбало нові основні засоби. Тому вартість основного капіталу на 1 га сільськогосподарських угідь (капіталозабезпеченість) та на одного середньорічного працівника (капіталоозброєність) також підвищилась на 160,4% та на 138,5% відповідно. Капіталовіддача продукції в 2013 році зменшилась на 68,25% і становить 4,22 грн. Капіталомісткість навпаки зросла на 0,16 грн. За останні три роки в господарстві покращилася матеріально-технічна база, умови праці робітників, як результат, підвищився рівень інтенсивності і ефективності використання виробничих потужностей підприємства, а отже і рівень продуктивності праці.

4. Підприємство виробляє більше продукції рослинництва ніж тваринництва, у 2013 році прибуток від реалізації становив 4043,3 тис. грн., що на 33,63% менше ніж у 2011 році. Найбільшу частину продукції рослинництва становлять зернові та ріпак озимий, виручка від реалізації по яких у 2013 році становить 1807,6 тис. грн. та 1450,9 тис. грн. відповідно. Виручка від реалізації по продукції тваринництва навпаки збільшилася порівняно з 2011 роком на 29,83%  і становить 489,6 тис. грн..

Отже, підприємство СТОВ «Поділля» спеціалізується на виробництві зернових культур і ріпаку, та від їх реалізації отримує найбільше прибутку.

5. Вартість валової продукції у 2013 році порівняно з 2011 роком зменшилась на 30,08% та становить 4554,9 тис. грн. Тому знизились також показники вартість валової продукції на 1 га угідь та на одного середньорічного працівника на 17,26% та на 24,25% відповідно. Це спричинено тим, що за досліджуваний період на підприємстві знизились кількість працівників та площа сільськогосподарських угідь. За рахунок зниження виробництва продукції на підприємстві валовий прибуток також знизився на 45,56% і становить 1038 тис. грн. Рівень рентабельності у 2013 році дуже низький і складає лише 0,31%, що є не достатнім для забезпечення стабільної роботи підприємства.

6. СТОВ «Поділля» має загальну площу посіву під ріпак 235 га та досить велику його урожайність, яка складає 24,96 ц/га. При цьому валовий збір ріпаку становить 5866 ц. За досліджуваний період площа посіву залишилась незмінною, а урожайність знижувалась і саме тому знизився валовий збір на 377 ц порівняно з попередніми роками. Реалізація ріпаку у 2013 році також знизилась порівняно з 2011 роком і становить 5409 ц. Рівень товарності на підприємстві у 2013 році склав 92,21%, отже продукція повністю не реалізується, а частина залишається на складі.

7. Собівартість 1 ц ріпаку підвищилась на 23,82 грн. порівняно з 2011 роком і становить 180,01 грн. На її зміну вплинули такі фактори, як урожайність з 1 ц та витрати на 1 га посіву. Витрати в 2013 році значно зросли на 343,83  грн. і становлять 4493,19 грн. При цьому урожайність знизилась порівняно з 2011 роком на 1,61 ц/га і становить 24,96 ц/га, що є негативним.

8. Найбільше витрат при виробництві ріпаку припадає на прямі матеріальні витрати, такі як насіння, добрива, бензин та інші – 64,01% у 2013 році. Значну їх частину становлять також загальновиробничі витрати, які включають себе амортизацію виробничих споруд та техніки, відрахування на соціальні заходи виробничого персоналу та інше. Їх відсоток у структурі 2013 року становить 22,87%.

9. На зміну прибутку вплинули такі фактори, як зниження кількості реалізованої продукції, підвищення собівартості та зниження ціни реалізації ріпаку. Реалізація ріпаку порівняно з 2011 роком знизилась на 516 ц. Повна собівартість у 2013 році становить 225,33 грн., що на 49,36 грн. більше ніж у 2011 році, це є негативним. Ціна реалізації у 2013 році зменшилась на 130,51 грн. і становить 268,24 грн. Загальна зміна маси прибутку склала -179,88 грн., що є негативним. Рівень рентабельності виробництва ріпаку у 2013р. становить 29,1%.

Результати досліджень про СТОВ «Полісся» свідчать про те, що підприємство є ефективним рентабельним господарством, що обрало правильний напрямок діяльності й успішно розвивається.

Щоб підвищити економічну ефективність виробництва насіння ріпаку на СТОВ «Полісся» потрібно:

- замінити площі посіву інших культур на ріпак, як кращого попередника;

- вибирати сорт відповідно до ґрунтово-кліматичних умов господарства та використовувати якісне насіння;

- забезпечити необхідну  кількість поживних речовин у ґрунті шляхом внесення мінеральних та органічних добрив;

- своєчасно та якісно  боротися з шкідниками та хворобами;

- дотримуватися строків посіву та збирання врожаю.

Дотримання цих вимог дасть змогу підприємству підвищити урожайність ріпаку озимого до 30 ц/га.