Шляхи підвищення економічної ефективності виробництва ріпаку

Найважливішим показником економічної ефективності виробництва продукції рослинництва є урожайність. Цей показник дає змогу оцінити ефективність виробництва насіння ріпаку та впливає на валовий збір продукції рослинництва. Урожайність визначається кількістю зібраних центнерів певної продукції з 1 га площі посіву і свідчить про ефективність використання землі.

Площа під посів озимого ріпаку в Україні становить 833 тис. га при цьому валовий збір 1,44 млн. т. До найбільших регіонів-виробників ріпаку належать Одеська (204 тис. т), Хмельницька (157 тис. т), Вінницька (128 тис. т) області. Основним чинником, що обмежує виробництво ріпаку в Україні, є передусім показники врожаю, що становлять 11-13 ц/га, тоді як середньосвітові показники -13,5-15,0 ц/га, а середньоєвропейські - 24-26 ц/га.

У деяких європейських країнах урожайність ріпаку сягає 40 ц/га, що дає змогу одержувати до 2 т олії з гектара. Все більше уваги надається переробці ріпакової олії для технічних цілей в країнах Західної Європи, особливо в Німеччині, Франції, Австрії, Голландії, а також у США, Канаді, Китаї.

Відповідно зростають і обсяги вирощування ріпаку. За останні двадцять років загалом у світі вони зросли більш ніж у чотири рази, і зокрема в Європі - у десять разів. Найбільшим виробником ріпаку є країни Європейського союзу, загальна площа посівів в них складає 7 млн. га, а валовий збір становить 19,1 млн. т. До провідних  країн-виробників також належать Канада (14,2 млн. т), Китай (13 млн. т) та Індія (6,5 млн. т).

Головною причиною низького врожаю ріпаку в Україні є порушення агротехніки вирощування культури - недотримання раціональної сівозміни, системи основного і передпосівного обробітку ґрунту, системи удобрення і захисту посівів від шкідливих організмів.

Земля – головний засіб виробництва в сільському господарстві. Вона є предметом і засобом праці. Економічна оцінка землі визначає її відносну цінність як засобу виробництва за допомогою критерію окупності виробничих витрат, який визначається співвідношенням вартості валової продукції на 1 грн. виробничих витрат [18, с. 148].

Економічна ефективність використання землі характеризується системою вартісних і натуральних показників. До натуральних в рослинництві відносять виробництво окремих видів продукції рослинництва в розрахунку на 100 га ріллі. До вартісних показників належать вартість валової, товарної, чистої продукції та прибутку в розрахунку на 1 га сільськогосподарських угідь.

Продуктивність праці є важливим показником економічної ефективності аграрного виробництва. Її економічна суть полягає в тому, що вона виражає співвідношення між кількістю виробленої продукції та затратами робочого часу на її виготовлення. Вона може розраховуватися на одиницю робочого часу або на одного працюючого. Рівень продуктивності визначається системою прямих і обернених показників. До прямих належить виробіток продукції з розрахунку на одиницю робочого часу, що безпосередньо характеризує і рівень продуктивності праці. Рівень продуктивності виражається в натуральній та вартісній формі. В натуральному виразі характеризується такими показниками, як виробництво окремих видів продукції в натуральному виразі на одну людино-годину або на одного середньорічного працівника. Натуральні показники точніше відображають рівень і динаміку продуктивності праці, але можуть бути застосовані тільки в галузях які виробляють однорідну продукцію [17, с. 85].

Для визначення рівня продуктивності праці в сільськогосподарських підприємствах, які виробляють різні види продукції, використовують вартісні показники такі, як вартість валової продукції на одного середньорічного працівника або на одну людино-годину. Вони є більш універсальними.

До обернених показників продуктивності праці належать показники трудомісткості, яка визначається затратами праці на виробництво одиниці продукції. Цей показник характеризує рівень продуктивності праці в окремій галузі підприємства, де виробляється однорідна продукція.

Економічна ефективність використання основного капіталу підприємства характеризується такими показниками, як капіталовіддача (вартість валової продукції з розрахунку на 1 грн. основного капіталу) та капіталомісткість (вартість основного капіталу з розрахунку на 1 грн. вартості валової продукції) [19, с.197].

Норма прибутку призначена також для визначення ефективності основного і оборотного капіталу сільськогосподарських підприємств. Цей показник визначається відношенням чистого прибутку до суми авансованого капіталу (основного і оборотного) і виражається у відсотках. Оптимальний її рівень для сільськогосподарських підприємств становить 15-20%.

На собівартість всієї сільськогосподарської продукції в цілому та ріпаку зокрема впливає комплекс взаємопов'язаних природно-економічних умов виробництва: родючість ґрунтів; рівень спеціалізації, концентрації та агропромислової інтеграції; ступінь забезпеченості господарства виробничими ресурсами та їх використання; ціни на засоби виробництва і тарифи на послуги, продуктивність праці та рівень її оплати; якість виробленої продукції; організаційно – економічний рівень у господарстві.

Найважливішим якісним показником економічної ефективності сільськогосподарського виробництва є рентабельність. Цей показник характеризує доходність (прибутковість) підприємства, окремих його галузей або видів продукції. Виробництво є рентабельним, коли вартість виробленої продукції і надходження коштів від її реалізації перевищують витрати виробництва цієї продукції, що забезпечує одержання прибутку. Чим вищий рівень рентабельності, тим ефективніше виробництво. Для характеристики ступеня ефективності виробництва ріпаку і подальших перспектив його розвитку цей показник дуже важливий, оскільки однаковий рівень рентабельності для окремих видів сільськогосподарської продукції не створює ще однакових умов для забезпечення однакових темпів зростання обсягу виробництва цих видів продукції, що пояснюється їх різною фондомісткістю.

Для оцінки ефективності виробництва ріпаку в аграрних підприємствах важливе значення має і такий показник, як приведена маса прибутку, що визначається діленням одержаного підприємством валового прибутку на площу сільськогосподарських угідь. Цей показник набуває особливого значення для характеристики ефективності виробництва ріпаку [12, с.68].

Підвищення рівня інтенсивності забезпечує збільшення виробництва сільськогосподарської продукції, а також сприяє його зростанню його ефективності. Запровадження науково-технічних досягнень необхідне для підвищення ефективності виробництва, а також зростання конкурентоспроможності сільськогосподарських підприємств.  

 

Розділ 2. Рівень виробництва ріпаку та його економічна ефективність

2.1. Виробничі ресурси  господарства та їх використання

Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Поділля» розташоване в с. Ленківці, Шепетівського району, Хмельницької області. Підприємство знаходиться на відстані 16,6 км від районного центру м. Шепетівка та 125 км від м. Хмельницький. Найближча залізнична станція знаходиться в м. Шепетівка.

СТОВ «Поділля» знаходиться в зоні полісся, що звісно впливає на види сільськогосподарської продукції, що виробляється на її території.

Тут переважають лісостепові опідзолені ґрунти, які об'єднують такі підтипи: ясно-сірі і сірі лісові, темно-сірі і чорноземи опідзолені. Тому сільськогосподарські угіддя підприємства сприятливі для вирощування багатьох видів культур.

Клімат помірно-континентальний з м'якою зимою (середня температура січня −5 °C) і теплим, вологим (середня температура липня +19 °C) літом. Кількість опадів, 70% яких припадає на теплий період, становить 500–640 мм на рік. В області знаходяться верхні течії річок Горинь, Случ і Південний Буг, що визначають природний вигляд районів Полісся і Поділля.

Інколи в області спостерігаються кліматичні явища, що негативно відбиваються на розвитку сільськогосподарських культур. Це – ранні осінні і пізні весняні приморозки, зливи, град, вимерзання посівів в окремі зими (коли сніговий покрив відсутній, а температури повітря досить низькі).

Достатнє зволоження, оптимальний температурний режим створюють на всій території області умови для вирощування різноманітних сільськогосподарських культур, насамперед, озимої і ярої пшениці, ячменю, жита, соняшнику, сої, ріпаку.

Підприємство має розвинуту техніко-технологічну базу, що позитивно впливає на продуктивність праці, та зменшення затрат на обробіток  ґрунту та збирання урожаю. Це зумовлено використанням більш  нової та продуктивної техніки, а також застосуванням ефективної технології.

Значну роль у виробництві сільськогосподарської продукції відіграє  структура земельних угідь та їх використання, для її визначення розглянемо таблицю 1.

Таблиця 1.

Склад і структура сільськогосподарських угідь  СТОВ «Поділля»

Угіддя	2011 рік		2012 рік		2013 рік		2013 р. у % до 2011 р.
	га	%	га	%	га	%
Всього с.-г. угідь, га	1541	100	1752	100	1302	100	84,5
у тому числі рілля	1541	100	1602	91,4	1151	88,4	74,7

Аналізуючи склад та структуру сільськогосподарських угідь підприємства можемо зазначити, що у 2013 році найбільшу частку займає рілля, а саме 88,4% сільськогосподарських угідь. В 2013 році площа ріллі становила 1151 га, що на 25,3% менше, ніж в 2011 році. Тому загальна площа сільськогосподарських угідь також зменшилась на  15,5% і становить 1302 га порівняно з 2011 роком. Зменшення ріллі відбулося за рахунок збільшення площі під чистий пар.

Динаміку посівних площ сільськогосподарських угідь СТОВ «Поділля» за останні роки показано на рисунку 1.

Рисунок 1. Динаміка площі сільськогосподарських угідь на СТОВ «Поділля»

Одним із найважливіших і актуальних елементів на підприємстві є трудові ресурси – це сукупність працівників різних професійно-кваліфікаційних груп, які зайняті на підприємстві і входять до його облікового складу.

Праця в сільському господарстві — це цілеспрямована діяльність людини, спрямована на видозміну і пристосування предметів природи для задоволення своїх потреб. Люди, їх майстерність, освіта є найбільш важливим складовим елементом продуктивних сил, що визначально впливає на стан економічного розвитку підприємств та конкурентоспроможність їх продукції [25, с.164].

Кожне аграрне підприємство може ефективно працювати за умови, коли воно має необхідний професійний і кваліфікаційний склад працівників, доцільну кадрову структуру. При цьому під професією розуміють вид трудової діяльності, що вимагає для її здійснення відповідної суми спеціальних знань. В межах професії можуть виділятися спеціальності — її різновиди з вужчим характером трудової діяльності.

За характером виконуваних функцій персонал підприємства поділяється на категорії:

1. Керівники – працівники, які займають керівні посади на підприємстві, а також їх заступники (начальники, завідувачі, головні спеціалісти).
2. Спеціалісти – працівники, що виконують спеціальні інженерно-технічні, економічні роботи (агрономи, інженери, економісти, бухгалтери).
3. Службовці – працівники, що виконують технічну роботу, оформлення документації, облік, контроль (діловоди, секретарі, обліковці).
4. Робітники – працівники, які безпосередньо зайняті на виробництві продукції.

Отже, склад трудових колективів приватних підприємств формується за рахунок членів підприємств і найманих працівників з різними умовами найняття на роботу.

Загальна кількість працівників, яка є в списках підприємства, називається обліковим (списковим) складом. До облікового складу включають усі категорії постійних, тимчасових і сезонних працівників, прийнятих на роботу на один і більше днів незалежно від того, знаходяться вони на роботі чи перебувають у відпустці, відрядженні, на лікарняному або тимчасово не працюють.

Розглянемо, як використовуються трудові ресурси на підприємстві в таблиці 2

Таблиця 2.

Трудові ресурси СТОВ «Поділля» та їх використання

Показник	2011 рік	2012 рік	2013 рік	2013 р. у % до 2011 р.
Середньорічна чисельність працівників, осіб	65	60	60	92,31
У тому числі: рослинництва	54	47	53	98,15
тваринництва	11	13	7	63,64
Відпрацьовано у с.-г. виробництві, тис. люд.-год.	101,2	98,56	99,7	98,52
У тому числі: рослинництві	80,6	71,3	86,5	107,32
тваринництві	20,6	27,3	13,2	64,08
Відпрацьовано одним працівником за рік, люд.-год.	1556,9	1642,7	1661,7	106,73
У тому числі: рослинництві	1158,9	1013,7	1408,1	121,51
тваринництві	397,9	628,9	253,6	63,73
Коефіцієнт використання трудових ресурсів, всього	0,87	0,91	0,92	105,75
У тому числі: рослинництві	0,65	0,56	0,78	120,0
тваринництві	0,22	0,35	0,14	63,64