Шляхи підвищення економічної ефективності виробництва ріпаку

Показник	2011 рік	2012 рік	2013 рік	2013 р. у % до 2011 р.
Вартість валової продукції, тис. грн.	6514,0	6299,6	4554,9	69,92
на 1 га с.-г. угідь	4,23	3,59	3,50	82,74
на 1 середньорічного працівника	100,22	104,99	75,92	75,75
на 1 грн. виробничих витрат, грн.	1,02	0,85	0,68	66,67
Валовий прибуток, тис. грн.	2018	922	1038	54,44
на 1 га с.-г. угідь	1,31	0,53	0,79	60,31
на 1 середньорічного працівника	31,05	15,37	17,3	55,72
Рівень рентабельності підприємства, %	44,28	4,76	0,31	Х

Розрахувавши таблицю бачимо, що вартість валової продукції у 2013 році порівняно з 2011 роком зменшилась на 30,08% та становить 4554,9 тис. грн. Тому знизились також показники вартість валової продукції на 1 га угідь та на одного середньорічного працівника на 17,26% та на 24,25% відповідно. Це спричинено тим, що за досліджуваний період на підприємстві знизились кількість працівників та площа сільськогосподарських угідь. Вартість валової продукції на 1 грн. виробничих витрат також знизилась на 33,3%. За рахунок зниження виробництва продукції на підприємстві валовий прибуток також знизився на 45,56% і становить 1038 тис. грн. Рівень рентабельності підприємства знизився за рахунок підвищення собівартості продукції та зниження прибутку від її реалізації. У 2013 році цей показник дуже низький і складає лише 0,31%, що є не достатнім для забезпечення стабільної роботи підприємства.

Побудуємо діаграму по результатах господарської діяльності підприємства за досліджуваний період на рисунку 5.

Рисунок 5. Результати господарської діяльності СТОВ «Поділля»

За проведеними розрахунками бачимо, що досліджуване підприємство виробляє велику кількість сільськогосподарської продукції та отримує прибуток від її реалізації. За досліджувані роки на СТОВ «Поділля» покращилася матеріально-технічна база, а тому підвищився рівень ефективності використання виробничих потужностей підприємства, а отже і рівень продуктивності праці.

 

2.2. Динаміка посівної  площі, урожайності та валового  збору ріпаку

За останні роки Україна значно наростила обсяги виробництва насіння олійних культур, але на жаль не шляхом поліпшення технології вирощування олійних культур, підвищенням їх врожайності та олійності, зменшенням собівартості продукції за рахунок впровадження енергозберігаючих технологій та ефективного застосування хімічних препаратів, а шляхом збільшення посівних площ. Таким чином, ці економічно-привабливі культури «витіснили» з полів інші не менш важливі культури.

Основними олійними культурами у сільськогосподарських підприємствах України, є соняшник, ріпак та соя. Серед них у структурі посівних площ ріпак займає третє місце, поступаючись соняшнику та сої. Нині соняшник залишається основною олійною культурою в Україні завдяки вигіднішій ціні реалізації насіння. Але зростання обсягів його вирощування відбувається за рахунок розширення посівних площ при зниженні урожайності в середньому на 46%. Близько 30% площі соняшнику знаходиться в зоні Полісся, де рівень забезпеченості ґрунту поживними речовинами низький, підвищена вологозабезпеченість та порівняно низький температурний режим. Тому саме ріпак у цій зоні, де соняшник не має переваг через агрокліматичні умови, повинен частково, а то й повністю його замінити [11, с.59].

З агроекономічної точки зору саме українське Полісся та Лісостеп мають найсприятливіші ґрунтово-кліматичні умови для вирощування озимого та ярого ріпаку.

Останніми роками в багатьох країнах, у тому числі й Україні, спостерігається підвищена увага до такої олійно-білкової культури як ріпак. Необхідність збільшення питомої ваги ріпаку в структурі виробництва оліє сировини зумовлюється зростанням попиту на ріпакову олію не тільки з точки зору задоволення продовольчих потреб, а перш за все високих темпів росту її використання для виробництва біопалива.

Для підвищення рівня врожайності ріпаку необхідно враховувати у виробництві регіональні, адаптовані до певних ґрунтово-кліматичних умов технології, які забезпечують урожайність на рівні 25-30 ц/га з олійністю насіння до 45-50%. Саме технологія, її насиченість окремими елементами визначає рівень урожайності ріпаку, з підвищенням якої знижується собівартість однієї тонни насіння та збільшується прибуток, а отже й рентабельність виробництва [24, с.48].

Урожайність є одним з основних показників економічної ефективності у сільському господарстві. Вона впливає на валовий збір продукції, а отже саме від її рівня залежить обсяг отриманого насіння. Підвищення урожайності залежить від багатьох факторів. Необхідно правильно поєднувати глибокий, звичайний і поверхневий обробіток з використанням полицевих, плоскорізних, голчастих, комбінованих та інших ґрунтообробних знарядь. У сівозміні озимий ріпак розміщують після гороху, конюшини, озимої пшениці, кукурудзи на силос та інших культур. Ріпак використовують як добрий попередник для озимих хлібів.

Збирають ріпак комбайнами у фазі повної стиглості, але до початку розтріскування стручків. Запізнення зі збиранням зумовлює значні втрати насіння. Ріпак краще скошувати вранці або надвечір. Вимолочене насіння необхідно просушити, почистити і закладати з вологістю 11- 12%.

Сьогодні одним з визначальних факторів, що стримують розвиток ріпаківництва в Україні, є низька якість продукції. Як наслідок, рівень цін є невисоким. Ціноутворення та прогнозування цін на ріпакове насіння пов’язане з його якістю. Проблема якості вирішується створенням нових, безерукових сортів, вміст ерукової кислоти в насінні яких становить не більше 2% [16, с. 27].

Основні показники виробництва ріпаку на підприємстві наведено в таблиці 6.

Таблиця 6.

Динаміка виробництва ріпаку в СТОВ «Поділля»

Показник	2011 рік	2012 рік	2013 рік	2013 р. у % до 2011 р.
Площа посіву, га	235	30	235	100
Урожайність з 1 га, ц	26,57	33,97	24,96	93,94
Валовий збір, ц	6243	1019	5866	93,96
Реалізовано ріпаку, ц	5925	1053	5409	91,29
Рівень товарності, %	94,91	103,34	92,21	Х

Як бачимо з таблиці 6 площа посіву ріпаку у 2013 році порівняно з 2011 роком не змінилась і становить 235 га. Але урожайність за досліджуваний період зменшилась на 6,06% і складає 24,96 ц/га, тому і зменшився валовий збір ріпаку на 6,04% і склав 5866 ц. Реалізація ріпаку у 2013 році також знизилась порівняно з 2011 роком і становить 5409 ц. Рівень товарності на підприємстві у 2013 році склав 92,21%, отже продукція повністю не реалізується, а частина залишається на складі.

Для порівняння кількості товарної та валової продукції на підприємстві СТОВ «Поділля» розглянемо рисунок 6.

Рисунок 6. Динаміка виробництва і реалізації ріпаку на СТОВ «Поділля»

На зміну валового збору в основному впливають такі фактори, як площа посіву та урожайність. Також важливу роль у цьому відіграють погодні умови, оптимальне застосування органічних та хімічних добрив, сівозміни, якість ґрунту, його обробіток, технологія посіву та збирання культур.

На підприємстві СТОВ «Поділля» площа посіву у 2013 році залишилася незмінною та становить 235 га. А урожайність з 1 га порівняно з 2011 роком знизилась на 1,61 ц. Розглянемо вплив цих факторів на зміну валового збору ріпаку на досліджуваному підприємстві в таблиці 7.

 

Таблиця 7.

Вплив факторів на зміну валового збору ріпаку на СТОВ «Поділля»

Показник	2011 рік	2013 рік	Відхилення (+,-)
Площа посіву, га	235	235	0
Урожайність з 1 га, ц	26,57	24,96	-1,61
Валовий збір ріпаку, ц	6243	5866	-377
Валовий збір ріпаку при площі 2013 р. і урожайності 2011 р., ц	6243
Зміни валового збору за рахунок, ц:          площі посіву	0
урожайності	-377

Як бачимо з таблиці 7 валовий збір у 2013 році зменшився на 377 ц, що було спричинено зниженням урожайності на 1,61 ц/га. Зміна валового збору ріпаку відбулася за рахунок зменшення урожайності на 377 ц при незмінній площі посіву.

За проведеними розрахунками, бачимо що СТОВ «Поділля» має загальну площу посіву під ріпак 235 га та досить велику його урожайність, яка складає 24,96 ц/га. При цьому валовий збір ріпаку становить 5866 ц. За досліджуваний період площа посіву залишилась незмінною, а урожайність знижувалась і саме тому знизився валовий збір порівняно з попередніми роками.

2.3. Економічна  ефективність виробництва ріпаку

Вирощування насіння ріпаку передбачає низку технологічних операцій, пов’язаних з витратами на передпосівний обробіток ґрунту, посівів, догляд за рослинами і збирання урожаю. Однією з проблем, що потребує вирішення, є збільшення обсягів вирощування білково-олійних культур та підвищення ефективності виробництва олії. Збільшення обсягів світового споживання ріпакової олії зумовлено виключно її біологічними особливостями. Завдяки цьому ріпакова олія за своєю цінністю займає перше місце в світі серед рослинних олій, залишивши на другому місці оливкову та на четвертому – соняшникову. Зважаючи на корисність ріпакової олії, особливо відчутними темпами зростає попит та вирощування ріпаку. Площа посіву у світі під цією культурою займає близько 24 млн. га, при середній урожайності 13–15 ц/га [13, с.21].

Така ситуація пояснюється дією низки чинників, а саме: значним субсидуванням виробництва та підтримкою експорту продукції, високою купівельною спроможністю і розвиненістю галузей-споживачів насіння ріпаку як основної сировини для виробництва продукції широкого вжитку. Крім того, суспільна турбота щодо збереження навколишнього природного середовища змушує уряди вдаватися до розробки програм використання альтернативних джерел енергії, в тому числі, виробництва біодизельного пального, сировиною для якого є насіння ріпаку.

За смаковими якостями ріпакова олія прирівнюється до оливкової, і порівняно з іншими рослинними жирами та оліями містить незначну частку насичених жирних кислот (лише 6 – 8%) при вмісті ненасичених жирних кислот до 50%. Вона містить багато фізіологічно необхідних організму людини кислот в оптимальному співвідношенні, зокрема, поліненасичені жири – лінолеву і ліноленову кислоти.

Економічна ефективність ріпаківництва визначається співвідношення валового збору насіння до таких показників, як собівартість продукції, продуктивність праці та капіталовіддачі. Собівартість продукції являє собою суму витрат, понесених підприємством на її виробництво: затрати на механізацію, оплату праці, посадковий матеріал, добрива, засоби захисту рослин, зберігання тощо.

Таким чином, для підприємства важливо знати не тільки обсяг виробленої продукції, а й скільки витрачено матеріальних засобів і праці, яка собівартість цієї продукції, як впливає збільшення витрат на вихід продукції, чи є виправданими додаткові витрати.

Додаткові витрати є виправданими, коли темпи росту урожайності перевищують темпи росту витрат; можуть бути частково виправданими в тому випадку, коли збільшуються і втрати, і урожайність, але темпи росту грошово-матеріальних витрат незначно перевищують темпи росту урожайності. Невиправданим є збільшення витрат при зменшенні урожайності і підвищенні собівартості [16, с.17].

Для підвищення ефективності вирощування та реалізації олійних культур окрім втручання держави у регулювання експортно-імпортних операцій, також є необхідним вжиття ряду заходів і на господарському рівні. Зокрема, удосконалення регіонального розміщення посівів, з врахуванням біологічних особливостей, технологій вирощування, застосування відповідних засобів захисту, неухильне додержання вимог чергування посівів соняшнику в полях сівозміни, впровадження високоврожайних гібридів, залучення необхідних для розвитку галузі коштів та матеріальних ресурсів (техніки, добрив, посівного матеріалу, гербіцидів) шляхів пошуку потенційних інвесторів і кредиторів, інтегрування в агропромислові та кооперовані формування з метою вирішення проблем належного виробництва і раціонального використання урожаю.