Шляхи підвищення економічної ефективності виробництва ріпаку

Проаналізуємо собівартість 1 ц ріпаку та фактори його формування на прикладі підприємства СТОВ «Поділля» у таблиці 8.

Таблиця 8.

Собівартість 1 ц ріпаку та фактори його формування

Показники	2011 рік	2013 рік	Відхилення (+,-)
Витрати на 1 га посіву, грн.	4149,36	4493,19	+343,83
Урожайність з 1 ц, га	26,57	24,96	-1,61
Собівартість 1 ц ріпаку, грн.	156,19	180,01	+23,82
Собівартість 1 ц ріпаку при витратах 2013 р. і врожайності 2011 р., грн.	169,11
Зміни собівартості 1 ц ріпаку, грн.  у тому числі за рахунок:	+23,82
витрат виробництва	+12,92
урожайності	+10,9

Розглянувши таблицю, бачимо що на собівартість 1 ц ріпаку вплинули такі фактори, як урожайність з 1 ц та витрати на 1 га посіву. Витрати в 2013 році значно зросли на 343,83  грн. і становлять 4493,19 грн. При цьому урожайність знизилась порівняно з 2011 роком на 1,61 ц/га і становить 24,96 ц/га, що є негативним. Собівартість 1 ц ріпаку підвищилась на 23,82 грн. порівняно з 2011 роком і становить 180,01 грн.

Підвищення собівартості ріпаку в даному випадку свідчить про збільшення витрат на його виробництво. Зміни собівартості 1 ц ріпаку відбувалися за рахунок збільшення витрат на 12,92 грн. та за рахунок зниження урожайності на 10,9 грн.

Щоб визначити на яку статтю припадає найбільше витрат по виробництву ріпаку на СТОВ «Поділля» розглянемо таблицю 9.

Таблиця 9.

Структура виробничої собівартості і розмір

 статей витрат  на 1 ц ріпаку

Показник	2011 рік		2013 рік
	грн.	%	грн.	%
Витрати на оплату праці, грн.	12,05	7,71	23,61	13,12
Відрахування на соціальні заходи, грн.	4,49	2,87	8,72	4,84
Прямі матеріальні витрати, грн.  з них:	89,42	57,25	115,22	64,01
насіння та посадковий матеріал	17,52	11,22	25,25	14,03
мінеральні добрива	33,61	21,52	29,51	16,39
нафтопродукти	50,18	32,13	36,48	20,27
оплата послуг і робіт	5,25	3,36	-	-
решта матеріальних витрат	12,11	7,75	23,98	13,32
Амортизація необоротних активів	32,96	21,10	11,87	6,59
Загальновиробничі витрати	54,62	34,97	41,17	22,87
Виробнича собівартість 1 ц ріпаку	156,19	100	180,0	100

Розрахувавши структуру статей витрат, бачимо що найбільше витрат при виробництві ріпаку припадає на прямі матеріальні витрати, такі як насіння, добрива, бензин та інші – 64,01% у 2013 році.

Для наочного визначення складу та розміру прямих матеріальних витрат на виробництво 1 ц ріпаку по СТОВ «Поділля» розглянемо рисунок 7.

Рисунок 7. Склад та розмір прямих матеріальних витрат на виробництво ріпаку

Значну частину витрат становлять також загальновиробничі витрати, які включають себе амортизацію виробничих споруд та техніки, відрахування на соціальні заходи виробничого персоналу та інше. Їх відсоток у структурі 2013 року становить 22,87%. Найменше витрат припадає на відрахування на соціальні заходи та витрати на оплату праці, а саме 4,84% та 13,12% відповідно.

Розглянемо загальну структуру виробничої собівартості і статей витрат на рисунку 8.

Рисунок 8. Розмір статей витрат на 1 ц виробництва ріпаку

Щоб визначити рівень ефективності господарської діяльності за досліджуваний період проаналізуємо рівень рентабельності виробництва ріпаку, який наведено в таблиці 10.

Таблиця 10. 

Собівартість і рентабельність виробництва ріпаку на СТОВ «Поділля»

Показник	2011 рік	2012 рік	2013 рік	2013 р. у % до 2011 р.
Повна собівартість 1 ц ріпаку, грн.	167,00	175,66	207,77	124,41
Ціна реалізації 1 ц ріпаку, грн.	398,75	387,44	268,24	67,27
Прибуток на 1 ц ріпаку, грн.	231,75	211,78	60,47	26,09
Рівень рентабельності, %	138,77	120,56	29,10	Х

Як видно з таблиці 10 повна собівартість 1 ц ріпаку у 2013 році збільшилась на 24,41% у порівнянні з 2011 роком. Для деталізації показників собівартості та рентабельності розглянемо рисунок 9.

Рисунок 9. Собівартість та прибуток від реалізації ріпаку на СТОВ «Поділля»

Розглянувши таблицю 10 та рисунок 9 бачимо, що при зростанні собівартості виробництва 1 ц ріпаку ціна реалізації навпаки знизилась на 34,64% до 268,24 грн., це спричинило зниження прибутку на 1 ц продукції на 73,91% і він становить 60,47 гривень. На рівень рентабельності впливають два фактори, такі як прибуток та собівартість продукції. Оскільки собівартість продукції у 2013 році підвищилась, а прибуток знизився рівень рентабельності також зменшився і становить 29,10%.

Проаналізуємо вплив факторів на зміни маси прибутку від реалізації ріпаку на СТОВ «Поділля» в таблиці 11.

Таблиця 11.

Вплив факторів на зміни маси прибутку від реалізації ріпаку

Показник	2011 рік	2013 рік	Відхилення (+,-)
Реалізовано ріпаку, ц	5925	5409	-516
Прибуток, тис. грн.	1320	232,1	-1087,9
Повна собівартість 1 ц ріпаку, грн.	175,97	225,33	+49,36
Ціна реалізації 1 ц ріпаку, грн.	398,75	268,24	-130,51
Прибуток на 1 ц ріпаку, грн.	222,79	42,91	-179,88
Зміни маси прибутку, грн. у тому числі за рахунок:	-179,88
обсягу  реалізації ріпаку	+42,90
собівартості	-0,008
ціни  реалізації	-222,77

Розрахувавши таблицю, бачимо що реалізація ріпаку порівняно з 2011 роком знизилась на 516 ц. Повна собівартість у 2013 році становить 225,33 грн., що на 49,36 грн. більше ніж у 2011 році, це є негативним. Ціна реалізації у 2013 році зменшилась на 130,51 грн. і становить 268,24 грн. На зміну прибутку вплинули такі фактори, як зниження кількості реалізованої продукції, підвищення собівартості та зниження ціни реалізації ріпаку.

 Маса прибутку за рахунок обсягу реалізації ріпаку збільшилася на 42,90 грн., за рахунок собівартості та ціни реалізації зменшилась відповідно на 0,008 грн. та 222,77 гривень. Всього зміна маси прибутку склала -179,88 грн., що є негативним.

Охарактеризувавши економічну ефективність виробництва ріпаку в СТОВ «Поділля» можемо зробити загальний висновок, що протягом 2011 – 2013 років спостерігається зниження  рівня виробництва ріпаку. Розглянувши основні показники можна сказати, що виробництво ріпаку на даному підприємстві є рентабельним, його рентабельність у 2013р. становить 29,1%.

Для покращення економічної ефективності виробництва ріпаку на СТОВ «Поділля» потрібне раціональне розміщення посівів, з врахуванням біологічних особливостей, технологій вирощування, застосування відповідних засобів захисту, додержання вимог чергування посівів ріпаку в полях сівозміни, впровадження високоврожайних гібридів, залучення необхідних для розвитку галузі коштів та матеріальних ресурсів (техніки, добрив, посівного матеріалу, гербіцидів). Тому для підтримки своєї конкурентоспроможності потрібно застосовувати інтенсивну технологію виробництва.

 

Розділ 3. Шляхи підвищення економічної ефективності виробництва ріпаку

3.1. Інтенсифікація  виробництва ріпаку

Одним з найважливіших напрямків підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва України в сучасних умовах являється його всебічна інтенсифікація на основі постійного удосконалення господарського механізму, який формується на суттєво новій, ринковій мотивації до праці. Інтенсифікація – це процес, який ґрунтується на впровадженні оптимального комплексу заходів з метою одержання максимальної кількості екологічно чистої, високоякісної продукції та прибутку шляхом підвищення ефективності її виробництва.

Інтенсивний тип розширеного відтворення в умовах становлення і розвитку ринкових відносин має принципові особливості. Основним критерієм економічного розвитку стає не кількісне збільшення факторів виробництва, а суттєве зростання ефективності виробництва на основі максимальної економії не тільки живої, а і уречевленої праці. Визначальним показником інтенсифікації сільськогосподарського виробництва на сучасному етапі стає не просте збільшення обсягів виробництва сільськогосподарської продукції, а випереджаючі темпи зростання кінцевих результатів в порівнянні з витратами [18, с.264].

Процес формування інтенсивного типу розвитку є досить складним і багатогранним, оскільки залежить від багатьох факторів – зовнішніх, притаманних мікро- і макросередовищу функціонування аграрних підприємств, і внутрішніх, які діють і регулюються самим підприємством. У реальному житті спостерігається тісне переплетіння зовнішніх і внутрішніх факторів, а тому сформувати інтенсивний тип розвитку можуть лише ті підприємства, які раціонально і швидко впроваджують у життя сучасні досягнення науково-технічного прогресу, що є результатом змін у макросередовищі і, зокрема, в такій його ланці, як науково-технічне середовище. Тому кардинальне прискорення НТП і впровадження його досягнень у практику розглядаються як один з найважливіших напрямів формування інтенсивного типу розвитку аграрних підприємств.

Забезпечення поживними речовинами є визначальним фактором доброго розвитку ріпаку, зимостійкості рослин, їх стійкості проти хвороб та шкідників, а в результаті - його продуктивності. Для створення 1 т врожаю насіння ріпак виносить із ґрунту: азоту - 45-80 кг; фосфору - 18-40 кг; калію - 25-100 кг; кальцію - 30-150 кг; магнію - 5-15 кг; сірки - 30-45 кг.

Близько 15-25% поживних речовин ріпак використовує з ґрунтових запасів, а решту доцільно вносити у вигляді органічних та мінеральних добрив.

Повне використання рослинами мінеральних елементів живлення можливе лише за умови забезпечення всіма елементами. Нестача одного з них гальмує засвоєння інших і в кінцевому результаті негативно позначається на урожайності.

У традиційних технологіях вирощування культур макро- і мікроелементи вносять за залишковим принципом, тоді як в оптимізації мінерального живлення криється величезний невикористаний резерв підвищення ефективності господарювання [12, с.86].

Зазвичай, озимий ріпак без снігового покриву витримує морози до мінус 15°С, іноді навіть нижче мінус 25°С. Однак ріпак, як і раніше, вимерзає. Буває це переважно на початку зими або в разі повторних заморозків навесні. Особливо чутливі до морозів сильно розвинуті рослини чи ті, що рано відновили вегетацію.

Друга причина вимерзання — висихання рослин, яке відбувається через недостатнє осідання ґрунту внаслідок неякісного його обробітку. 
Виходячи із зимового спокою, ріпак може майже цілком компенсувати ушкодження завдяки утворенню нових пагонів на кореневій шийці.

Рослини озимого ріпаку в осінній період вегетації не повинні перерости: до початку зимового спокою довжина стебла має бути не більше 2 мм. Довші стеблові осі легко ушкоджує мороз, що спричиняє пригнічення розвитку й порушення закладання генеративних органів.

Ярий ріпак — рослина довгого світлового дня, тому він потребує дуже раннього терміну сівби. За пізнього висівання рослини розвиваються слабо, швидко переходять у генеративну фазу, їхня здатність формувати врожай знижується. Досвіди в районах Полісся України засвідчили, що запізнення з посівом дає зниження врожайності приблизно на 40 кг/га.

Ярий ріпак треба сіяти, тільки на готовий ґрунт. Як водиться, його висівають до сівби зернових. Оптимальна норма висіву — 100–120 схожих насінин/м2. Такі підвищені, порівняно з озимим ріпаком, норми висіву пояснюються тим, що розвиток окремої рослини ярого ріпаку слабший, формування його шийки й розгалуження — менші, а конкурентна здатність щодо бур’янів нижча, ніж в озимого. Разом із тим, занадто велика густота стояння під час вегетації нерідко призводить до вилягання рослин, створює ідеальні умови для розвитку грибкових захворювань [13, с.48].