Шляхи підвищення економічної ефективності виробництва ріпаку

Ярий ріпак потребує внесення мінеральних добрив на третину менше, ніж озимий. За очікуваної врожайності 25 ц/га і середньої забезпеченості ґрунту фосфором 25 мг на 100 м ґрунту, калієм — 15–25 мг на 100 м і магнієм — 5–7 мг на 100 м ґрунту.

Найбільше азоту потрібно для утворення зеленої маси стебел і листків. За нормальних погодних умов озимий ріпак поглинає його до настання зимового спокою близько 60 кг/га. Однак занадто раннє внесення призводить до вимивання нітратів або до змивання їх поверхневим стоком. Найефективнішим способом внесення азоту є позакореневе підживлення через листки сечовиною або розчинами КАС разом із внесенням макро- і мікроелементів та пестицидів.

Фосфорні добрива ріпаку потрібні переважно в період між стеблуванням і цвітінням (2–3 кг/га P2O5 на день), хоча терміни їх внесення за впливом на врожайність не дуже різняться. Забезпечення рослин ріпаку фосфором відбувається переважно за рахунок його запасів у ґрунті (70–80%). При цьому його повинно бути мінімум 6–8 мг на 100 м ґрунту.

Озимий ріпак потребує вапна 150–240 кг/га СаО, ярий ріпак — 80–140 кг/га. Брак вапна виявляють безпосередньо перед сівбою ріпаку. Якщо показник рН ґрунту несприятливий, не рекомендується проводити вапнування безпосередньо перед сівбою: краще брати інше поле. Якщо зробити це неможливо, аби уникнути фіксації фосфору, марганцю, цинку й бору, вапно доцільно вносити роздрібнено.

Магній потрібний ріпаку у більших обсягах порівняно із зерновими культурами: 30–50 кг/га Mg. Симптом недостачі магнію — жилкуватий хлороз (мармуровість) листків ріпаку. У пізніші фази розвитку листя набуває червоного, потім коричневого забарвлення і згодом відмирає.

Сірка позитивно впливає на ріст, урожайність і якість насіння ріпаку. Для одержання високих урожаїв потрібно не менш 50 кг/га сірки (але й не більше). На типові симптоми нестачі сірки вказує світліше з мармуровим забарвленням молоде й пожовтіле листя рослин.

За врожаю насіння в 30 ц/га ріпак виносить із ґрунту близько 200–400 г бору, 5–16 г молібдену і 300–1800 г марганцю. Ріпак належить до рослин, які потребують багато бору. Він відіграє важливу роль у заплідненні, підвищує еластичність тканин, що знижує розтріскування стебел і кореневої шийки в разі морозів і швидкого росту.

У рослин, яким бракує молібдену, на нижніх листках з’являються некротичні плями, що супроводжуються некрозом країв листкових пластинок. Застосовуючи молібденові добрива, можна збільшити одержання сирого протеїну майже на 1 ц/га. Комбіноване молібденове і борне добриво дає збільшення майже 1,5 ц/га сирого протеїну. Економічно вигідніше обробити молібденом насіння ріпаку перед сівбою, ніж уносити його в ґрунт.

В озимого та ярого ріпаку однаковий спектр шкідників і хвороб. Але відмінність у розвитку цих двох форм визначає відмінність їх ураження й протікання хвороб. Початок цвітіння в ярого ріпаку — кінець цієї фази в озимого. Тож шкідники переходять з озимого ріпаку на ярий, особливо ріпаковий квіткоїд, стеблова скритниця та капустяна галиця. На кожному полі потрібно вести систематичні спостереження за розвитком хвороб і розмноженням шкідливих комах і ентомофагів, обстежувати місця зимівлі основних шкідників [24, с.36].

Інтенсивна технологія вирощування ріпаку передбачає комплекс заходів, спрямованих на своєчасне та повне надання рослинам потрібних для їхнього розвитку поживних речовин. Тільки за такої умови можна сподіватися на успішну перезимівлю озимого ріпаку, високий врожай насіння та високу його якість і досягнення значного економічного ефекту.

Таблиця 12.

Динаміка рівня інтенсивності, результату та економічної ефективності інтенсифікації виробництва ріпаку СТОВ «Поділля»

Розрахувавши дані таблиці бачимо, що витрати на виробництва ріпаку на 1 га посіву збільшились у 2013 році на 8,29% і становлять 4493,19 грн. Собівартість продукції також підвищилась на 24,41% порівняно з 2011 роком. Ціна реалізації 1 ц ріпаку та прибуток знизились на 32,73% та 73,91% відповідно. Рівень рентабельності знизився у 2013 році до 29,1%. Окупність додаткових витрат визначається вартістю додаткової валової продукції з розрахунку на 1 грн. додаткових витрат. Цей показник у 2013 році знизився і становить 1,48 грн.

3.2. Організація  праці в рослинництві

Для підвищення урожайності культур у господарстві проводять різні трудові процеси. До них належать: підготовка та поверхневий обробіток ґрунту, боронування, культивація, лущення, дискування. коткування, внесення добрив та засобів захисту рослин та інші.

Серед робіт з підготовки ґрунту найбільш енергоємною є оранка. У рільництві на неї припадає близько третини витрат енергетичних потужностей. Виконується ця робота різними тракторами і плугами залежно від розміру і конфігурації полів. Найбільш широко використовується агрегат з тракторами класу 3 т з чотирьох, п’ятикорпусними плугами та 8-10 корпусними оборотними навісними плугами з тракторами класу 5 т [25, с.276].

До оранки висуваються такі загальні вимоги: забезпечення доброго подрібнення брили, повне загортання післязбиральних решток і органічних добрив, прямолінійність борозен, відсутність огріхів і однакова глибина на всьому полі, мінімальна кількість роз’ємних борозен і звальних гребенів з акуратною розораністю поворотних смуг. Від якості оранки залежить якість подальшого обробітку ґрунту: культивації, боронування, вирівнювання та ін.

Поля зі складною конфігурацією розбивають на ділянки, близькі до більш простих прямолінійних чи трапецієподібних форм.

Поверхневий обробіток ґрунту до якого належать: боронування, культивація, лущення стерні, дискування, коткування та інші прийоми для вирівнювання ґрунту. За їх допомогою досягається рихлення ґрунту на певну глибину залежно від вимог технології вирівнювання ґрунту, запобігання його висушуванню, зберігання вологи, знищення бур’янів, хвороб і шкідників у післязбиральних рештках, поліпшення аерації ґрунту та створення сприятливих умов для діяльності мікроорганізмів.

Боронування – до нього пред’являються такі вимоги: дрібно-грудкуватість верхнього покриву ґрунту, однакова глибина рихлення, вирівняність поверхні – відсутність гребенів, огріхів, особливо на поворотах, прямолінійність ходу зубів борін.

Культивація є постійним прийомом підготовки ґрунту до посіву. За допомогою неї досягається вирівнювання поля, створюється дрібно-грудкуватий шар ґрунту на глибину загортання насіння, знищуються бур’яни, зберігається волога верхнього покриву ґрунту, виконується ця робота різними марками тракторів та культиваторів залежно від її призначення та розмірів поля. Передпосівна культивація здійснюється поперек оранки або під кутом до неї, повторна – поперек попереднього руху. Для кращого обробітку ґрунту культивація і боронування часто виконуються одним агрегатом. При цьому скорочуються затрати праці, зменшується ущільненість ґрунту від руху тракторів, поліпшується якість обробітку [14, с.294].

Лущення, дискування, коткування здійснюються, щоб запобігти висушуванню ґрунту після збирання врожаю, а також для збереження в ньому вологи, знищення бур’янів, хвороб та шкідників, які накопичуються у післязбиральних рештках.

Для лущення стерні використовують лемішні або дискові лущильники. Їх застосування залежить від механічного складу і фізичного стану ґрунту. Важкі ґрунти рекомендується обробляти дисковими лущильниками. Глибина і якість обробітку регулюються зміною кута нахилу входження дисків у ґрунт і навантаженням баластних ящиків ґрунтом. На легких ґрунтах більш доцільно застосовувати лемішні лущильники, але при високій стерні попередньо слід подрібнити стерню та післязбиральні рештки і розрихлити на 5-6 см поверхню ґрунту дисковими боронами, після чого лемішними лущильниками обробити його на глибину 10-12 см такими ж способами, як і оранку, з чергуванням загонів у звал і розвал.

Коткування здійснюють для ущільнення ґрунту і підтягування вологи до його верхнього шару в зону розміщення насіння. Застосовуються кільчасто-зубчасті і кільчасто-шпорові котки. Способи виконання робіт залежать від конфігурації і розмірів полів, як і при дискуванні – човниковий і в кругову [25, с.278].

Заготівля, транспортування і внесення мінеральних і органічних добрив, засобів захисту рослин є складними і трудомісткими процесами. Їх організація залежить від наявності технічних засобів і прийнятих технологічних схем. Основними видами робіт при цьому є: навантаження у транспортні засоби, транспортування до місця внесення і внесення в ґрунт за допомогою різних розкидачів, сівалок та різних причіпних і навісних розпилювачів. Для навантаження добрив використовують різні навантажувачі, як мобільні, так і стаціонарні, на пунктах збереження добрив.

Для забезпечення раціональної організації посівних (посадкових) робіт потрібно одночасно виконати ряд додаткових робіт: підготовка насіння (посадкового матеріалу), добрив, їх навантаження, транспортування до посівних агрегатів, завантаження сівалок. Крім цього, розмітити поля на загони, провісити лінії перших проходів, відбити поворотні смуги, визначити місця завантаження сівалок. Комплектування самих агрегатів повинно забезпечити точність висіву, рівномірність глибини загортання насіння, дотримання прямолінійності рядків, запобіганням просівам та великим перекриттям. Усі ці роботи мусять бути виконані у стислі терміни, від чого залежить кінцевий результат – вихід продукції з 1 га, що особливо важливо для зони з нестійким зволоженням.

Перед посадкою розсадних культур проводять інструктаж і тренування робітників. Ці робітники завантажують також машини розсадою, а тракторист у цей час заправляє місткості водою.

Підготовка агрегатів до цих робіт полягає в розставленні коліс на необхідну ширину колії, підбір необхідного комплекту робочих органів та їх розставлення відповідно до схем посіву (посадки) з дотриманням необхідних захисних зон і глибини обробітку ґрунту. При одночасному підживленні рослин регулюють висівні апарати на задану норму внесення добрив [25, с.279].

Кількість міжрядь, що обробляються за один прохід агрегату, повинна суворо відповідати рядкам одного проходу сівалки чи посадкової машини. Порушення цих вимог неодмінно призведе до підрізування рослин, тому що стикові міжряддя не завжди будуть крайніми, а вони не можуть бути точної ширини через відхилення при управлінні агрегатом під час сівби.

Поряд з агротехнічними методами боротьби з бур’янами, шкідниками та хворобами сільськогосподарських рослин (правильне чергування культур у сівозміні, підбір сталих сортів, своєчасний обробіток ґрунту, своєчасне видалення з полів післязбиральних решток тощо) широко застосовуються і хімічні методи боротьби – обпилювання і обприскування різними отрутохімікатами і гербіцидами.

Організація цих процесів полягає в підготовці обпилювачів та обприскувачів до роботи, установці відповідної консистенції розчину, робочого розпилу порошку, перевірці кріплень, комплектуванні необхідним обладнанням і реманентом, агрегатування тракторами, які відповідають типу певної машини, встановлення норми внесення на одиницю площі, яку визначає фахівець із захисту рослин залежно від виду засобу захисту, стану фази розвитку шкідників і фази росту рослин.

Обпилювання і обприскування не рекомендується виконувати в спекотний день, під час дощу, чи перед ним, при сильному вітрі. Для виконання зазначених робіт може використовуватися сільськогосподарська авіація, організація роботи якої здійснюється за спеціальними інструкціями, що чітко регламентують способи виконання цих робіт.

Організація збиральних робіт має найбільшу складність і найвищу трудомісткість серед усього обсягу робіт з виробництва сільськогосподарської продукції. Залежно від культури, врожайності, рівня механізації праці питома вага на збиральних роботах становить 50-80 %. У цьому процесі необхідно виконувати велику кількість різноманітних операцій з використанням різних машин як під час самого збирання врожаю, так і при його транспортуванні, доробці, зберіганні. Все це вимагає особливо чіткої регламентації і узгодження виконання кожної операції в часі і просторі.

3.3. Нормування  і оплата праці в рослинництві

Відповідно до Кодексу Законів України “Про працю”, норми праці - це норми виробітку, часу, обслуговування, чисельності - встановлюються для працівників відповідно до досягнутого рівня техніки, технології, організації виробництва і праці [3].