Ринок споживчих товарів в Україні: посткризові тенденці

Конституюючими параметрами  споживчого ринку виступають попит, пропозиція, ціна, кон'юнктура, рівновага.

З названих параметрів окрему увагу хотілося б приділити поняттю  кон'юнктури. Кон'юнктура — це економічна ситуація на споживчому ринку, яка характеризується співвідношенням між попитом  і пропозицією, рухом цін і  товарних запасів у кожен момент часу. З'ясовуючи зміст кон'юнктури, необхідно мати на увазі, що ринок з його важелями впливу на виробництво виступає як сполучна ланка між окремими господарюючими одиницями. Тільки споживчий ринок визначає ступінь успіху або неуспіху комерційної діяльності. Оптимальним станом кон'юнктури є рівновага, тобто такий рівень кон'юнктури, за якого досягнуто рівність між попитом і пропозицією за обсягом і структурою товарів, у межах яких виробник і споживач мають намір продовжувати поставку і закупівлі, причому лише за такою рівноважною ціною.

Базуючись на своїх системних  параметрах, споживчий ринок виконує  важливі економічні функції, до яких, зокрема, належать:

- узгоджувальна: узгоджує  асортиментну структуру виробництва  та споживання економічних ресурсів; балансує попит та пропозицію  за обсягом і товарною структурою;

- регулювальна: регулює пропорції  між виробництвом і споживанням  шляхом встановлення цінових  еквівалентів для обміну товарів;

- оцінювальна: виявляє  цінність товару за допомогою  визначення не лише кількості  витраченої праці, а й її  віддачі, порівнює витрати і  результати;

- стимулююча: мотивація виробників  до підвищення ефективності виробництва,  створення товарів із найменшими  витратами прибутку, реалізації  у виробництві науково-технічних  досягнень;

- ощадна: забезпечує економічність  споживання, скорочення витрат обігу  як у сфері виробництва, так  і у сфері споживання.

Завдяки виконанню цих  функцій споживчий ринок формує структуру й обсяг пропозиції та попиту, врівноважує їх, забезпечує збалансованість економіки, «викидає»  неконкурентоспроможні підприємства, морально застарілі вироби та виробництва.

Споживчий ринок не може існувати без системи підприємств, організацій, які будуть забезпечувати  рух товарів і послуг, цінних паперів  і робочої сили, тобто ринкової інфраструктури.

Упродовж тривалого часу споживчий ринок визначали лише як місце, де здійснюється купівля або  продаж товарів. Тому у багатьох людей  слово «ринок» асоціюється насамперед з базаром — місцем обміну вироблених благ. Проте «ринок» — поняття  значно більш широке і містке. Це магазини, універсами, універмаги тощо, де продають продукти харчування, одяг, товари щоденного вжитку. Також споживчий  ринок — це сфера обміну, яка  здійснюється за законами товарного  виробництва та обігу, тобто споживчий  ринок виконує роль механізму, за допомогою якого досягається  рівновага попиту і пропозиції, відбувається координація різноманітної діяльності людей через систему цін.

Споживчий ринок, як було згадано  раніше, виконує три основні економічні завдання: що, як і для кого виробляти. Які товари і послуги виробляти  — визначають покупці і продавці. Покупці купують тільки ті товари, які відповідають певним вимогам. Якщо не має попиту на якийсь товар, а  на його виробництво витрачені робоча сила, сировина, матеріали, знаряддя праці, виробник зазнає збитків. Головну роль у вирішенні питання, що виробляти, у ринкових умовах відіграє ціна. Покупець заплатить за певний товар ціну, яка його влаштовує, а продавець  віддасть свій товар за суму, що принесе  йому дохід.

Як виробляти товари, визначає конкуренцію між виробниками. При  застосуванні застарілої технології, техніки, організації виробництва  індивідуальні витрати виробництва  будуть вищими за суспільно необхідні, а отже, господарюючі суб'єкти продаватимуть  свої товари за цінами, нижчими, ніж  витрати на ці товари. У результаті вони опиняться банкрутами.

Для кого виробляти товари, визначає попит. Якщо населення отримує  високі доходи, то воно може купувати різноманітні товари. У разі, коли більшість населення країни має обмежені доходи, воно купуватиме лише предмети першої необхідності.

Споживчий ринок є надзвичайно  динамічним, його межі постійно змінюються під впливом об'єктивних законів. Так, під дією закону зростання потреб відбувається безперервне оновлення  та розширення існуючого асортименту  споживачів товарів і послуг. Під  дією економічного закону конку- ренти-товаровиробники  змушені вживати заходів для  зміцнення власного становища на ринку, зокрема, раціонально використовувати  виробничі ресурси, впроваджувати  досягнення науки і техніки у  виробничий процес, зменшувати сукупні  витрати на виготовлення та доведення  товарів і послуг до кінцевого  споживача тощо.

Коли, скажімо, споживчий  ринок в Україні насичується  великою кількістю різноманітних  товарів, особливу стурбованість викликає те, що більшість товарів та послуг мають низьку якість або взагалі  можуть становити небезпеку для  здоров'я та життя споживачів. Навіть за певного вдосконалення вітчизняного виробництва товари не завжди мають  високу якість у зв'язку з недотриманням  виробниками вимог законодавства, стандартів або їх відсутністю взагалі. Непоодинокими є випадки постачання таких товарів іноземного виробництва  на ринок України, у тому числі, звісно, й незаконного. При цьому іноді  імпорт небезпечних чи нестандартних  товарів відбувається з країн  із так званим «високим рівнем регуляції». Тобто вимоги щодо якості та безпеки  товарів у них теж не завжди дотримуються.

Сучасний стан розвитку споживчого ринку характеризується значним  збільшенням обсягів реалізації продукції, виконанням робіт, наданням послуг споживачам і заходами, спрямованими на просування продукції на ринок  дистанційної торгівлі з використанням  телекомунікації і мережі Ін- тернет. Посилене змагання за кінцевого споживача  зумовило необхідність розвитку взаємовигідного  співробітництва та кооперації учасників  ринку з метою оптимізації  діяльності, економії, синергетичного ефекту, кращого задоволення потреб споживача. Разом з тим необхідно зазначити, що особливістю функціонування споживчого ринку є те, що його інституційною складовою виступають організаційні та неорганізаційні (неформальні) ринки, які, як і суб'єкти господарювання, що здійснюють на них свою діяльність, є учасниками конкурентних відносин.

Серйозною проблемою сучасного  розвитку споживчого ринку, існування  якої безпосередньо пов'язане з  функціонуванням неформального  сектору, є значне поширення недобросовісної  конкуренції. В Україні найбільш розповсюдженими проявами такої  конкуренції є дії, пов'язані з  неправомірним використанням знаків для товарів і послуг, фірмових найменувань, назв місць походження товарів, тобто дії, наслідком вчинення яких є нанесення шкоди діловій  репутації підприємця, а також  надання вітчизняному споживачеві  контрафактної, неякісної та часто-густо  просто небезпечної продукції.

Спотворюють умови конкуренції  на споживчому ринку і такі негативні  явища, як «тінізація» економіки, результатом  чого є розвиток неконтрольо- ваних  процесів — розподіл ринків, встановлення антимонопольних узгоджених дій, цінових  картелів тощо; нерівність умов конкуренції, що зменшує мотивацію до високоефективної роботи; нераціональне державне втручання  в економічне життя суб'єктів  господарювання, непрозора процедура  одержання фінансової допомоги, бюрократизм  та корупція державного апарату; неадекватний сучасним вимогам розвиток сфери  послуг, що не повною мірою і неякісно задовольняє потреби споживача; дефіцит товарів, якість і асортимент яких відповідають економічно обґрунтованій  і доцільній ціні конкретного  ринку і та ін..

Важлива роль у створенні  ефективного споживчого ринку і  коригуванні його динаміки має належати державі. Це проведення гнучкої та ефективної інвестиційної політики щодо структурної  перебудови народного господарства, кредитно-податкової політики в галузях, що виробляють товари народного споживання, зовнішньоекономічної політики із залученням іноземних інвесторів у галузі, що поставляють продукцію на ринок товарів споживання. Держава повинна стримувати ділову активність у соціально значущих галузях.

Пріоритетним напрямом на сучасному етапі розвитку країни є забезпечення внутрішнього споживчого ринку вітчизняними конкурентоспроможними  товарами і поступове витіснення з нього імпортних товарів  низької якості. Це необхідно для  того, аби не тільки забезпечити  економічну безпеку нашої країни, а й зменшити безробіття, підвищити  якість надаваних послуг, що сприятиме  зростанню доходів як споживачів, так і виробників, а відтак, стимулюватиме  ріст споживчого ринку і, як наслідок, ріст ділової активності й споживчої  культури на вітчизняних теренах.

Розділ 3. Перспективи  і напрямки розвитку ринку споживчих  товарів в Україні в посткризовий період

Споживчий ринок є одним  із найвагоміших сегментів національного  ринку, він характеризує відносини, які складаються у процесі  виробництва, обміну й споживання кінцевих товарів і послуг. Зважаючи на його соціальну роль і важливе місце  в життєзабезпеченні населення (а  саме – задоволення найнеобхідніших  потреб людини), споживчий ринок  можна вважати підсистемою соціально-економічної  системи країни з притаманними їй особливостями та завданнями функціонування.

У науковій літературі споживчий  ринок часто ототожнюється з  ринком споживчих товарів, що є науково  некоректним. Ми погоджуємося з думкою, що ринок споживчих товарів –  ще не споживчий ринок в його широкому соціально-економічному сенсі [4, с. 103].

Ринок споживчих товарів  і споживчий ринок мають спільні  ознаки, але між ними існують і  суттєві відмінності. Спільним між  цими ринками є те, що на них переплітаються інтереси виробників і споживачів, продуктам праці надається суспільна  оцінка, завершується економічний рух  кінцевої продукції. Проте ці ринки відрізняються за об’єктами економічних відносин. Ринок споживчих товарів – це сукупність соціально-економічних відносин між виробниками, посередниками та споживачами, які виникають у процесі купівлі-продажу споживчих товарів. Отже, основна функція ринку споживчих товарів полягає в реалізації таких товарів для задоволення споживчих потреб усіх суб’єктів економічної системи. Проте споживчий ринок є ширшим поняттям, оскільки крім ринку споживчих товарів включає ринок споживчих послуг. Це сприяє більш повному задоволенню потреб населення, а отже й відтворенню робочої сили. Саме тому синонімом поняття «споживчий ринок» може бути «ринок споживчих товарів і послуг».

Під споживчим ринком ми розуміємо систему соціально-економічних  відносин між його суб’єктами (виробниками, посередниками, споживачами), яка формується та розвивається в процесі опосередкованого грошовою формою обміну товарів і  послуг, призначених для задоволення  особистих потреб та інтересів споживачів. Ця система спрямована на забезпечення цілісності та безперебійності процесу  суспільного відтворення, зокрема  людського капіталу.

В основі розвитку вітчизняного споживчого ринку лежать такі чинники:

• економічне зростання;
• підвищення рівня розвитку національного капіталу та налагодження більш тісної взаємодії промислового й торговельного підприємництва;
• збільшення рівня доходів і заробітної плати населення;
• наявність конкурентних переваг на ринку в цілої низки вітчизняних товаровиробників та ін.

Однак, незважаючи на наявні позитивні зрушення, вітчизняний  споживчий ринок розвивається доволі суперечливо, а деякі його тенденції  набули стійкого характеру і, по суті, визначають його сучасний стан. Охарактеризуємо  їх.

1. Динаміка споживчого  ринку визначається зміною макроекономічних  індикаторів. Із 2000 р. в Україні  спостерігалося піднесення національного  виробництва й пожвавлення економічної  кон’юнктури.

Це привело до позитивних змін на споживчому ринку: зростання  обсягів роздрібного й оптового товарообороту, реалізації товарів  споживчого призначення через мережу роздрібної торгівлі. Така позитивна  динаміка зберігалася до 2008 р. Основною причиною цього було перевищення  темпів зростання доходів населення  над темпами зростання ВВП, а  також активізація видачі кредитів, що сприяло підвищенню купівельної  спроможності населення. Однак, починаючи  з другої половини 2008 р., споживчий  ринок почав стагнувати. Причиною була світова фінансово-економічна криза, яка спрацювала як детонатор  для вибуху проблем, що накопичилися в Україні. Наша держава стала  чи не найпостраждалішою країною  у світі, в якій знижуються темпи  економічного зростання. Коли луснули  три фінансові «бульбашки» –  кредитна, на ринку житла й на ринку землі, – соціально-економічна ситуація в Україні суттєво погіршилася. А це, в свою чергу, ще негативніше  позначилося на розвитку споживчого ринку, оскільки знизилися фінансові  можливості споживачів та їх купівельна спроможність.

Прямим свідченням цього  є, зокрема, роздрібний товарооборот, який включає весь обсяг реалізації товарів  у грошовому вираженні й характеризує заключний етап руху продукції зі сфери обігу в сферу споживання, фіксуючи суспільне визнання цінності й споживчої вартості товарів. Крім того, він є одним із найважливіших  показників соціально-економічного розвитку суспільства, оскільки в його динаміці відображається стан економіки в  цілому, інфляційні процеси, зміна добробуту  населення, кон’юнктура та місткість  внутрішнього споживчого ринку.

Завдяки зростанню платоспроможного попиту домашніх господарств і запровадженню  сучасних підходів до здійснення торговельного  бізнесу в останньому десятиріччі  відбулося суттєве зростання  роздрібного товарообороту на, %: 16.6 (2002 р.); 27.3 (2003 р.); 32.8 (2004 р.); 50 (2005 р.); 36.4 (2006 р.); 36,7 (2007 р.); 40.3 (2008 р.).

Загалом обсяги роздрібного  товарообороту в торговій мережі підприємств за 2000–2008 рр. зросли у 8.6 раза [6, с. 278]. Однак, починаючи з 2008 р., мало місце скорочення промислового виробництва й обсягів роздрібного  товарообороту, зростання цін тощо. В умовах посилення інфляції, зростання  тарифів на енергоносії, а відтак – і на споживчі товари й послуги, підвищення тарифів на житлово-комунальні послуги, населення змушене скорочувати  витрати на споживання споживчих  товарів, переглядати власні споживчі звички. Як наслідок, роздрібний товарооборот знизився і в 2009 р. становив лише 79.4 % рівня 2008 р. [7].

Зазначимо, що в сучасних умовах стабілізаційні тенденції супроводжуватимуться зростанням орієнтації споживачів на уніфіковані загальноприйняті світові  споживчі тенденції та стандарти, але  матиме місце й збереження та прояв  національного споживчого попиту як структурованого й залежного  від соціально-економічних, історичних і культурних особливостей певної країни.