Реєстрація і ліцензування діяльності комерційних банків

Якщо банк не припинив здійснення банківських операцій, на які обмежено дію ліцензії, або не виправив порушення, то Правління НБУ може прийняти рішення про відкликання ліцензії на право здійснення всіх банківських операцій, — в цьому випадку одночасно приймається рішення про ліквідацію комерційного банку.

НБУ має право відстороняти керівництво (голову Правління та головного бухгалтера) від управління комерційним банком в таких випадках:

• невиконання баком зобов’язань відповідно до його мети із зобов’язаннями або програми фінансового оздоровлення;
• визнання процефесійної непридатності керівництва;
• порушення банківського законодавства та нормативних актів НБУ, завдання значних збитків банку, втрата капіталу, ліквідності й платоспроможності, що є прямим наслідком особистих дій керівництва чи його бездіяльності;
• надання недостовірної інформації та звітності, неподання або несвоєчасне їх подання; приховування рахунків, документів, активів тощо.

Якщо шляхи виходу з кризової ситуації, що склалася в банку, не будуть реалізовані з боку керівництва, то перед Правлінням НБУ порушується питання про необхідність призначення тимчасової адміністрації. Метою діяльності тимчасової адміністрації є приведення справ комерційного банку у відповідність до чинного законодавства, відновлення платоспроможності, усунення виявлених порушень та здійснення інших заходів щодо стабілізації діяльності комерційного банку. Загальна тривалість діяльності тимчасової адміністрації не може перевищувати дванадцяти місяців. В окремих випадках строк може бути продовжений на три місяці.

НБУ має право накладати на банки штрафи в разі допущення ними порушень, серед яких: порушення порядку, строків та технології виконання банківських операцій, економічних нормативів регулювання діяльності комерційних банків, нормативів обов’язкового резервування; надання недостовірної інформації та звітності; інші порушення.

Штрафи накладаються за кожен випадок порушення у розмірі не менше 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (крім штрафів за порушення економічних нормативів), але не більше одного відсотка від суми зареєстрованого статутного фонду.

Штраф за порушення порядку, строків та технології виконання банківських операцій накладається в розмірі до 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Штраф накладається на банки в розмірі до 500 неоподатковуваних мінімумів за такі порушення:

• неподання документів на письмову вимогу уповноважених працівників НБУ, а також приховування рахунків, документів, активів тощо;
• надання недостовірної інформації та звітності, а також неподання або несвоєчасне їх подання.

Мінімальна сума штрафу за кожен випадок порушення економічних нормативів та значень (лімітів) відкритої валютної позиції становить 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Розрахунки штрафів за порушення нормативів проводяться згідно з Положенням про застосування Національним банком України заходів впливу до комерційних банків за порушення банківського законодавства, затвердженого постановою Правління НБУ від 04.02.98 №38.

Якщо нарахована сума штрафу не буде перерахована банком-порушником у зазначений термін, то штраф стягується шляхом подання до арбітражного суду позовної заяви. Якщо стягнення штрафу спричинить суттєве погіршення фінансового стану банку, то до банку можуть не застосовуватись штрафні санкції. У цьому разі мають застосовуватися інші заходи впливу.

Рішення НБУ про ліквідацію або реорганізацію комерційного банку може бути прийняте в разі: порушення банком банківського законодавства чи  інших нормативних актів Національного банку, що призвело до:

• значної втрати активів або доходів;
• неплатоспроможності банку;
• істотної шкоди інтересам клієнтів банку, приховування будь-яких рахунків, інших документів чи активів.

Рішення про ліквідацію комерційного банку приймається Правлінням НБУ та оформлюється відповідною постановою. Ліквідація банку проводиться ліквідаційною комісією, яка створюється відповідним територіальним Управлінням Національного банку. До складу комісії можуть входити кредитори, які не є акціонерами банку, і представники органів Державної податкової служби за їх згодою. Ліквідатором комерційного банку може бути особа, основною діяльністю якої є надання юридичних чи аудиторських послуг. Робота ліквідатора (ліквідаційної комісії) оплачується за рахунок банку, що ліквідується, або з інших джерел.

Національний банк здійснює контроль за діяльністю ліквідаційної комісії. З дня свого призначення ліквідатор має повне та виняткове право управляти та контролювати банк, вживати будь-яких заходів для ефективної ліквідації банку та одержання максимальної виручки від продажу активів банку.

Дії ліквідатора можуть бути оскаржені кредиторами або засновниками, акціонерами банку в судовому порядку.

Продаж або реорганізація банку, що ліквідується, можуть здійснюватися за умови згоди кредиторів, майнові вимоги яких становлять не менше двох третин суми визнаних претензій до банку. У разі продажу або реорганізації банку, що ліквідується, вся сукупність майнових прав, зобов’язань переходить до юридичної особи, яка бажає викупити банк у цілому або приєднати його.

Для задоволення вимог кредиторів ліквідатор проводить роботу щодо продажу майна комерційного банку. Вимоги кредиторів не задовільняються в випадках, коли майна банку не вистачає для  задоволення вимог; вимоги не надійшли протягом встановленого часу; вимоги не визнані ліквідатором, не оскаржені кредитором в установленому порядку. Вимоги кредиторів, що надійшли пізніше встановленого часу, можуть бути задоволені, якщо залишились кошти чи майно банку після задоволення вимог кредиторів, вимоги яких надійшли протягом встановленого часу.

Після закінчення роботи ліквідаційна комісія складає ліквідаційний баланс, який передається разом з матеріалами про її роботу територіальному управлінню НБУ.

Рішення про виключення комерційного банку з Реєстру банків, їх філій та представництв, валютних бірж та фінансово-кредитних установ приймає Комісія з питань нагляду і регулювання діяльності банків.

Ліквідація комерційного банку вважається завершеною, а банк таким, що припинив свою діяльність, з моменту внесення запису про це до вище згаданого Реєстру.

ВИСНОВКИ

Сучасний етап у розвитку економіки України визначається як перехідний період до становлення нової системи господарювання. Розвиваються ринкові відносини, проходить лібералізація зовнішньоекономічної діяльності та залучення іноземного капіталу до народного господарства. Банки можуть стати одним з найголовніших інструментів підтримки вітчизняного виробника, стимулювання інвестиційної діяльності. А тому питання нагляду за діяльністю комерційних банків на сучасному етапі являється дуже важливим.

В даній роботі я спробував висвітлити основні засади функціонування служби банківського нагляду НБУ, її цілі, основні завдання та методи діяльності.

Службу банківського нагляду НБУ створено у 1994 році. Відтоді для створення основних складових інтегрованого процесу нагляду в Україні зроблено чимало, хоча це тільки початок. Так, серед позитивних зрушень, що сталися за минулий рік у здійсненні банківського нагляду, можна назвати:

• вдосконалення системи банківського нагляду з метою створення мобільної банківської системи, здатної надавати широкий спектр банківських послуг на внутрішніх і зовнішніх ринках;
• капіталізацію банківської системи з метою нарощення номінального статутного капіталу;
• формування резервів під кредитні ризики;
• вдосконалення механізму реєстрації та ліцензування діяльності комерційних банків відповідно до вимог світової практики;
• створення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з метою захисту вкладників та підвищення ліквідності функціонування банківської системи.

Основу організації банківського регулювання і нагляду НБУ вбачає у комбінованій моделі, яка передбачає:

• чітке визначення сфери діяльності та функцій банківського нагляду;
• участь представників цієї служби у зборах і засіданнях акціонерів правлінь, спостережних рад і ревізійних комісій комерційних банків та їх право вимагати проведення відповідних зборів і засідань;
• аналіз банківської діяльності на базі статистичних даних офіційних звітів банків (із відповідним порівнянням та ранжируванням усіх установ у рамках груп із схожими характеристиками);
• широке використання сучасних досягнень комп’ютерних технологій (мікрокомп’ютерних моделей, експертних систем тощо) для аналізу офіційних звітів банків та прогнозування їх розвитку;
• запровадження цільового планування перевірок на місцях;
• у разі необхідності проведення суцільної або вибіркової перевірки діяльності та ризиків комерційних банків;
• надання службі банківського нагляду права вживати необхідних заходів у разі порушення комерційними банками економічних нормативів чи банківського законодавства;
• визначення банківським наглядом рейтингу комерційних банків (для внутрішнього користування).

Основна мета нагляду полягає в тому, щоб забезпечувати стабільність банківської системи і довір’я до неї з боку вкладників та інших кредиторів.

На мою думку, для більш ефективного виконання своїх обов’язків наглядовий орган повинен мати операційну незалежність, кошти, повноваження отримувати від банків інформацію, право примусового виконання його рішень. Наглядовий орган має розуміти характер ділової активності банків і вживати заходів щодо забезпечення ними адекватного управління ризиками. Орган нагляду повинен стежити за тим, щоб банки мали у своєму розпорядженні ресурси, необхідні для покриття ризиків, достатній обсяг капіталу, надійний менеджмент, систему бухгалтерської звітності та внутрішнього контролю. У процесі регулювання діяльності комерційних банків треба враховувати показник достатності прибутку, який потрібен для подальшого розвитку банків. Нагляд повинен мати мету: запобігати банкрутству шляхом забезпечення рентабельності та розумно обмежувати концентрацію капіталу в окремих банках, не допускати монопольного контролю з їхнього боку за грошовим ринком. Адже сьогодні тут домінує декілька банків.

Потрібно створити ефективну систему моніторингу, яка дала б змогу своєчасно виявляти банки, що перебувають у небезпечному фінансовому становищі, і повідомляти про це ділові кола України. Крім того, доцільно організувати систему своєчасного виявлення і швидкої санації великих банків, які не можуть впоратися із фінансовими труднощами. Така система дасть змогу підвищити як надійність функціонування банківської системи, так і стійкість української системи.

Діяльність служби банківського нагляду України повинна передбачати тісну співпрацю з наглядовими органами інших країн, що є об’єктивною необхідністю на сьогоднішній день.

Крім того, потрібні належні законодавчі акти, які б дозволяли стати банківській системі економічно самостійною і не залежати від впливу політиків. Найголовнішим в цьому є питання незалежності Національного банку України. Проблема полягає ще й в тому, що наше законодавство постійно змінюється і комерційним банкам важко пристосуватись до цих змін.

На сьогодні НБУ проводить реорганізацію системи банківського нагляду, удосконалює методику оцінки якості активів банків, їх ліцензування, розширює сферу аудиту відповідно до міжнародних стандартів, забезпечує перехід на міжнародні стандарти бухгалтерського обліку і звітності, але зробити потрібно ще більше.

Насамкінець слід наголосити: ефективний банківський нагляд є ключовим елементом стабільного економічного середовища, в якому банківська система відіграє головну роль у здійсненні платежів та у перерозподілі заощаджень, одним із основних інструментів, за допомогою яких створюється і підтримується фінансова стабільність у державі. Тож удосконаленні банківського нагляду, його подальший розвиток з урахуванням позитивного світового досвіду має бути одним із пріоритетів державного будівництва в Україні.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Про банки і банківську діяльність, Закон України від 20 березня 1991р. // Законодавчі і нормативні акти з банківської діяльності., Випуск 1, Київ, 1996р., С.5-16.
2. Про національний банк України, Закон України від 20 травня 1999р., // Голос України. 1999, №112 від 22.06.99р., С.4-7.
3. Положення про застосування Національним банком України заходів впливу до комерційних банків за порушення банківського законодавства, затверджене постановою Правління НБУ від 04.02.98р., №38 // Законодавчі і нормативні акти з банківської діяльності, додаток до журналу “Вісник НБУ”, №4/1998. С.39.
4. Положення про порядок видачі ліцензії на здійснення банківських операцій, затверджене постановою Правління НБУ від 06.05.98р. №181 // Законодавчі і нормативні акти з банківської діяльності, додаток до журналу “Вісник НБУ”, №7/1998. С.30.
5. Інструкція про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків, затверджена постановою Правління НБУ від 14 квітня 1998, №141 // Офіційний вісник України 1998, №21. – С.74-145.
6. Бюлетень Національного банку України №1/2000., Щомісячна статистичне видання Національного банку.
7. Аржевітін С., Етапи створення банківської системи України, // Вісник НБУ. – 1997. - №3.
8. Аржевітін С., У переддень десятирічного ювілею // Вісник НБУ. – 2000. - №2. – С.41.
9. Бугулов В., Бугулова Т., Національний банк та його операції // Міжрегіональна академія управління персоналом, Київ, 1997.
10. Банківські операції: Підручник / А.М.Мороз., М.І.Савлук, М.Ф.Пуковкіна та ін.; за ред. А.М.Мороза. – К.: КНЕУ, 2000. – 394с.
11. Банківський нагляд і аудит: Навч. модуль, НБУ, Черкаський банківський коледж, 1999. – 155с.
12. Горячек І. Конопатська П., Регулювання діяльності комерційних банків // Вісник НБУ. – 1998. - №7. – С.13.
13. Горячек І. ключові принципи ефективного банківського нагляду // Вісник НБУ. – 1999. - №5. – С.35.
14. Державне регулювання економіки / за ред. І .Р.Михасюка. – Львівський національний університет ім.І.Франка., 1999. – 640с.
15. Джо Селбі, Національний банк України і банківський нагляд // Вісник НБУ. – 1998. - №12. – С.50.
16. Зінченко В., Виїзне інспектування  - метод поточного контролю за діяльністю банківської системи в Україні // Вісник НБУ. – 1998. - №7. – С.3.
17. Зінченко В. Підсумки діяльності комерційних банків України за 1999 рік // Вісник НБУ. – 2000. - №3. – С.18.
18. Кірєєв О. Жабська І., Банківський нагляд як комплексний процес // Вісник НБУ. – 1998. - №3. – С.40.
19. Клименко В., Пуховкіна М. Основні напрями регулювання кредитного ризику // Вісник НБУ. – 1999. - №5. – С.37.
20. Національний банк і грошово-кредитна політика.: Підручник / За ред. А.М.Мороза, М.Ф.Пуховкіної. К.: КНЕУ, 1999.
21. Савлук М.І., Мороз А.М., Коряк А.М. Вступ до банківської справи, Українська фінансово-банківська школа, К. “Лібра”, 1998.