Реєстрація і ліцензування діяльності комерційних банків

Нормативи ліквідності.

Серед таких нормативів розрізняють:

• норматив миттєвої ліквідності (Н5), що розраховується як відношення суми коштів на кореспондентському рахунку та в касі до поточних зобов’язань (його значення — не менше ніж 20%);
• норматив загальної ліквідності (Н6), що розраховується як відношення загальних активів до загальних зобов’язань банку (нормативне значення має бути не меншим 100%);
• норматив відношення високоліквідних активів до робочих активів банку, що характеризує частку високоліквідних активів у робочих активах і має бути не меншим ніж 20%.

Нормативи ризику.

Серед них:

• максимальний розмір ризику на одного позичальника (Н8), значення якого не повинно перевищувати 25%. Загальна сума зобов’язань будь-якого позичальника (фізичної чи юридичної особи) перед банком у разі надання останнім одного або кількох кредитів не повинна перевищувати 25% капіталу банку;
• норматив “великих” кредитних ризиків (Н9), що визначає співвідношення сукупного розміру “великих” кредитів та капіталу банку. Максимальне значення нормативу не повинно перевищувати 8-кратного розміру капіталу банку;
• норматив максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру (Н10). Максимальне значення не має перевищувати 5%;
• норматив максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам (Н11) зі значенням не більше 40%;
• норматив максимального розміру наданих міжбанківських позик (Н12), значення – не більше 200%;
• норматив максимального розміру отриманих міжбанківських позик (Н13) – максимальне значення не повинно перевищувати 300%;
• норматив інвестування, що характеризує використання капіталу банку для придбання часток акціонерних товариств, підприємств та недержавних боргових зобов’язань (не більше 50%).

Нормативи відкритої валютної позиції уповноваженого банку:

Сюди входять:

• норматив загальної відкритої валютної позиції банку (Н15) із значенням не більше 35%;
• норматив довгої відкритої валютної позиції у вільно конвертованій валюті (Н16); його значення має бути не більше 30%;
• норматив короткої відкритої валютної позиції у вільно конвертованій валюті (Н17); значення – не більше 5%;
• норматив довгої (короткої) відкритої валютної позиції в неконвертованій валюті (н18). Норма – не більше 3%;
• норматив довгої (короткої) відкритої валютної позиції у всіх банківських металах (Н19). Значення нормативу має бути не більше 2%.

Контроль за дотриманням комерційними банками економічних нормативів здійснюється відповідними територіальними управліннями НБУ та Управлінням нагляду за великими банками Національного банку України щоденно та щомісячно.

Розрахунок економічних нормативів банками (юридичними особами) проводиться на підставі щоденних балансів. При цьому звітними вважаються економічні нормативи, розраховані:

• на конкретно встановлену дату: для діючих банків нормативи капіталу (Н1) – на 01.04 кожного року; для новостворених банків – Н1, Н2 на час реєстрації;
• за щоденними розрахунками: нормативи максимального розміру ризику на одного позичальника (Н8), максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру (Н10), максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам (Н11);
• за формулою середньозваженої величини (за місяць) – всі інші нормативи.

Заходи впливу за порушення комерційними банками економічних нормативів застосовуються відповідно до статті 62 Закону України “Про Національний банк України” та Положення “Про застосування Національним банком України заходів впливу до комерційних банків за порушення банківського законодавства”, затвердженого постановою Правління НБУ від 04.02.98 №38, із змінами і доповненнями.

Згідно даних Департаменту пруденційного нагляду НБУ за станом на 01.01.2000р. (у грудні порівняно з січнем 1999 року) 54 банки (33% від загальної кількості) допустили порушення економічних нормативів регулювання діяльності комерційних банків. Протягом І півріччя 1999 року порушення економічних нормативів виявлено в середньому у 100 банках. Загальна кількість порушень скоротилась із 367 у січні 1999 року до 174 у червні, а на 01.01.2000 ця цифра становила 121, тобто майже втричі зменшилась порівняно з початком 1999 року [17;22].

Із введенням у дію змін і доповнень до Інструкції про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків, майже у 6 разів зменшилася кількість порушень нормативу капіталу. Нормативи платоспроможності та достатності капіталу порушували лише проблемні банки. У червні 1999 року намітилася тенденція до зменшення кількості випадків порушення нормативів миттєвої та загальної ліквідності. Кількість банків-порушників нормативу співвідношення високоліквідних активів і робочих активів банку порівняно з початком року зменшилася (із 45 до 34), але протягом останніх місяців залишилась практично на тому ж рівні.

Що стосується нормативів ризику, то найчастіше порушувалися нормативи ризику на одного позичальника (Н8) – 22 банки та максимального розміру кредитів одному інсайдеру (Н10) – 10 банків. Решту нормативів ризику порушували лише поодинокі банки.

Кількість банків-порушників нормативів валютної позиції майже не змінюється — в середньому 55 банків [17;22].

Зменшення кількості порушень обумовлене низкою факторів. Серед них:

• комерційні банки активно нарощували капітал (здебільшого статутний фонд), до того ж рівень граничного значення нормативу капіталу (Н1) було знижено;
• посилення вимог щодо виконання банками обов’язкових резервів підвищили рівень високоліквідних активів (Н7) та поліпшило норматив поточної ліквідності (Н5);
• деяке поліпшення якості активів сприяло зменшенню кількості порушень банками нормативу загальної ліквідності (Н6);
• інші фактори.

3.3. Визначення рейтингової оцінки  діяльності комерційних банків за системою “СAMEL”

Основним завданням аналізу діяльності банків є підготовка обґрунтованих рекомендацій для прийняття управлінських рішень, спрямованих на підвищення ефективності діяльності банку і виконання економічних нормативів, встановлених центральним банком.

Діяльність комерційних банків пов’язана із загальним станом національної економіки, діяльністю людей і здійснюється в умовах коливань рівня попиту та пропозиції на банківські послуги, конкуренції, наявності різноманітних ризиків тощо. У зв’язку з цим рекомендації щодо управлінських рішень мають базуватися на узагальненій оцінці всебічного аналізу діяльності комерційного банку.

Під час проведення узагальнювальної оцінки банку необхідно використовувати стандартизовану систему, за якою аналізуються основні фінансові показники стану банку. Такою є загальновідома система “СAMEL”, на базі якої, з урахуванням специфічних особливостей національної банківської системи, визначається рейтинг комерційних банків України.

Рейтингове оцінювання за системою “СAMEL” здійснюють суто наглядові органи.

Система рейтингової оцінки вимагає ретельного аналізу стану банку. Такий аналіз можна здійснити лише під час комплексного виїзного інспектування, яке передбачає повну перевірку активів та операцій банку і достовірності відповідної документації. Крім того, лише в процесі виїзного інспектування можна повною мірою зрозуміти, як ставиться до ризиків керівництво банку, на які ризики воно готове йти та як здійснює управління ризиками.

Основою рейтингової системи є оцінка ризику за п’ятьма основними компонентами:

• достатність капіталу   (С)
• якість активів    (А)
• менеджмент    (М)
• надходження    (Е)
• ліквідність            (L)

Ефективність методу оцінки банку за системою “СAMEL” залежить від кваліфікації та об’єктивності інспекторів служби банківського нагляду, які регулярно здійснюють перевірки і дають оцінку стану банків. За результатами кожної такої перевірки складається звіт про інспектування в цілому по системі банку.

Рейтинг є власністю Національного банку України і призначений тільки для внутрішнього використання. Рейтинг не підлягає опублікуванню в засобах масової інформації.

Єдина система рейтингу вимагає, щоб на основі її п’яти основних компонентів був визначений цифровий рейтинг кожного банку. Кожний компонент системи оцінюється за п’ятибальною шкалою, де “1” є найвищою оцінкою, а “5” – найнижчою. На підставі оцінок усіх компонентів за п’ятибальною шкалою складається зведений рейтинг. Оскільки визначення комплексної рейтингової оцінки є суб’єктивним процесом, воно має бути добре обґрунтованим та спиратись на переконливі аргументи. Не може бути ніяких часткових або проміжних комплексних рейтингів. Комплексний рейтинг не може бути середнім арифметичним складових рейтингової системи.

Банки, які отримали оцінку “4” або “5” мають серйозні проблеми та вимагають ретельного нагляду та спеціальних оздоровчих заходів. Якщо загальна платоспроможність банку під загрозою, потрібні негайні конкретні дії служби нагляду, не виключаючи можливості примусової реорганізації та ліквідації.

Банки, які отримали рейтингову оцінку “3”, мають недоліки, і якщо ці недоліки не будуть виправлені за потрібний для цього період часу, вони можуть призвести до значних проблем, пов’язаних із платоспроможністю та ліквідністю. У такій ситуації НБУ має вжити відповідні заходи впливу з наданням чітких вказівок керівництву банку щодо визначення та подолання існуючих проблем.

Банки, які мають зведений рейтинг “1” або “2” є надійними за всіма показниками. Банки вважаються стабільними, такими, що мають кваліфіковане керівництво, що здатні протистояти більшості економічних спадів, крім надзвичайних. Ступінь нагляду за такими банками мінімальний.

При визначенні комплексної рейтингової оцінки банків, які мають систему філіалів, територіальні управління НБУ використовують матеріали перевірок установ банку, які розташовані в інших регіонах. Довідки перевірок надсилаються до територіального управління НБУ за місцем розташування банку – юридичної особи у строк не пізніше 14 днів після закінчення перевірки. Розглянувши матеріали перевірок, що надійшли з інших областей, територіальне управління негайно або після того, як буде накопичено достатньо інформації (зважаючи на її суттєвість), уточнює комплексну рейтингову оцінку та у 5-денний строк після складання комплексного звіту про інспектування надсилає її до Департаменту пруденційного нагляду НБУ, в Управління інспектування банків.

Звіт про інспектування банку в цілому готується керівником інспекторської бригади.

Наведені нижче критерії оцінки компонентів ж орієнтовними для складання висновків про рейтинг банку.

Достатність капіталу.

Аналіз капіталу банку має визначити, чи може банк гарантувати достатній захист коштів вкладників.

Оцінка адекватності капіталу банку проводиться за допомогою таких показників як:

• платоспроможність капіталу;
• достатність капіталу;
• місце банку за показниками капіталу серед інших банків;
• результати інспекторських перевірок якості активів, тощо.

Банк з рейтинговою оцінкою капіталу “1” має такі характеристики: нормативи платоспроможності і достатності капіталу перевищують нормативні значення; показники капіталу кращі, ніж у всіх інших банках; відмінна якість активів; високий рівень прибутковості; відмінне керівництво банку.

Банк з рейтинговою оцінкою капіталу “2” має характеристики, подібні до характеристик банку з рейтинговою оцінкою капіталу “1”. Такий банк може мати незначні недоліки, пов’язані з одним або кількома переліченими чинниками. Такі недоліки можуть бути виправлені протягом обмеженого періоду часу без посиленого контролю з боку органів банківського нагляду.

Банк з рейтинговою оцінкою капіталу “3” дотримується нормативного значення платоспроможності та достатності капіталу, однак має значні недоліки, пов’язані з вище наведеними чинниками. Причини того, що рейтингова оцінка є “3” (наприклад, великий обсяг проблемних активів, низька прибутковість, неконтрольованість зростання активів тощо), такі серйозні, що якщо вчасно не вжити виправних заходів, стан банку може погіршитись до рівня неплатоспроможності.

 Банк з рейтинговою  оцінкою капіталу “4” має великі проблеми, які призвели до нестачі власних коштів, і вони більше не здатні захистити кредиторів банку та інших зацікавлених осіб від ризиків, пов’язаних з операціями банку. Звичайно такий банк має значний обсяг збиткових кредитів, сума яких перевищує 50% суми власних коштів, має великі збитки від операцій з цінними паперами, валютних і кредитних операцій. В цьому разі подібний суворий контроль з боку органів банківського нагляду, щоб забезпечити вжиття відповідних заходів.

Банк з оцінкою “5” вважається неплатоспроможним. Ймовірність того, що дії керівництва можуть запобігти повному краху банку, дуже мала. Такий банк потребує особливої уваги з боку органів банківського нагляду, аби зменшити збитки вкладників і кредиторів.