Реєстрація і ліцензування діяльності комерційних банків

 

 

ЗМІСТ

 

ВСТУП.................................................................................................	4
Розділ І. БАНКІВСЬКА СИСТЕМА УКРАЇНИ, ЇЇ СТАНОВЛЕННЯ ТА ПРИНЦИПИ ПОБУДОВИ.......................................................................6
1.1. Створення банківської системи  України...................................	6
1.2. Побудова банківської системи....................................................	9
Розділ ІІ. ЗАГАЛЬНІ ПРИНЦИПИ ОРГАНІЗАЦІЇ НАГЛЯДУ І КОНТРОЛЮ ЗА ДІЯЛЬНІСТЮ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ В УКРАЇНІ...	13
2.1. Необхідність і завдання банківського  нагляду......................	13
2.2. Структура системи банківського  нагляду та основні напрями  діяльності.........................................................................	17
Розділ ІІІ. ФУНКЦІЇ НАЦІОНАЛЬНОГО БАНКУ УКРАЇНИ ЯК ДЕРЖАВНОГО ОРГАНУ НАГЛЯДУ............................................................	23
3.1. Реєстрація і ліцензування діяльності  комерційних банків....	23
3.2. Встановлення економічних нормативів, що регулюють діяльність комерційних банків.....................................................	27
3.3. Визначення рейтингової оцінки  діяльності комерційних банків  за системою “CAMEL”.......................................................	31
3.4. Застосування заходів впливу до комерційних банків за порушення банківського законодавства................................	37
Висновки...........................................................................................	42
Використана література.................................................................	45

 

 

ВСТУП

У спадщину від часів радянської влади Україна отримала систему центрального планування. В умовах централізованої адміністративно-командної економіки самі банки, по суті, не були комерційними організаціями, вони були організаціями державного управління, що наділені функціями адміністративного контролю за своїми клієнтами. У самій системі органів управління банки відігравали другорядну роль, виконуючи функції “касира і бухгалтера” держави.

У 1991 році почалося формування національної банківської системи України. За дуже короткий час виникло біля двохсот банківських установ, у своїй переважній більшості це були, за світовими стандартами, дрібні й малопотужні установи. Тому зрозуміла ситуація, коли почалася серія їх банкрутств. Таким чином, виникла необхідність в регулюванні процесів, що відбувалися в банківській системі.

Банки різних рівнів завдяки своїй діяльності глибоко проникають в усі сфери економіки, чим і впливають на всі економічні та соціальні процеси в країні. Робота банківської системи забезпечує ринок механізмами та інструментами, що самоврегульовують взаємовідносини у ринкових умовах, а державі надають можливість ефективно впливати на економічні процеси задля реалізації всіх суспільних інтересів.

Оскільки банки відіграють ключову роль у фінансовій системі і національній економіці, до їхньої діяльності суспільство виявляє неабиякий інтерес. В цьому світі банки більше підлягають державному нагляду і незалежному контролю, ніж підприємства інших видів діяльності.

Державне регулювання діяльності комерційних банків — це комплекс заходів, за допомогою яких відповідні державні органи підтримують стабільність та ефективність банківської діяльності, обмежують негативні наслідки різноманітних ризиків. Головною метою регулювання банківської сфери є підвищення рівня надійності, стабільності банківської системи в цілому, та захист інтересів кредиторів і вкладників.

Функції регулювання та банківського нагляду в різних країнах світу виконує центральний банк держави, міністерство фінансів чи незалежне агентство. В Україні відповідальність за банківський нагляд несе Національний банк України.

В представленій курсовій роботі проведено аналіз діяльності системи банківського нагляду в Україні. Метою роботи стало вивчення і дослідження суті банківського нагляду, його структури, функцій, напрямків діяльності служби банківського нагляду, серед яких порядок реєстрації і ліцензування комерційних банків, нагляд за дотриманням банками економічних нормативів, оцінка стану банку за системою “CAMEL”. Окремо розглянуто заходи впливу, що застосовуються Національним банком щодо комерційних банків, які порушують банківське законодавство України.

В першій частині роботи розглядаються питання побудови банківської системи України як сфери, де саме й відбуваються процеси нагляду й контролю Національного банку за діяльністю комерційних банків.

В другій частині розкривається зміст і необхідність здійснення регулювання діяльності комерційних банків, описується структура системи банківського нагляду НБУ.

В третій частині досліджуються конкретні напрямки роботи служби банківського нагляду в Україні.

Для опрацювання в курсовій роботі використано законодавчі та нормативні акти уряду, Національного банку України, періодичні видання, статистичні та інші інформаційні джерела.

РОЗДІЛ І. БАНКІВСЬКА СИСТЕМА УКРАЇНИ, ЇЇ СТАНОВЛЕННЯ ТА ПРИНЦИПИ ПОБУДОВИ

1.1. Створення банківської системи  України

Незалежна українська банківська система почала формуватися в 1991 році. В березні цього року затвердили закон “Про банки і банківську діяльність”, який уможливив створення Національного банку України (НБУ) на базі українського республіканського відділення Державного банку СРСР. Уже влітку 1991 року інструкції радянського Державного банку не мали зобов’язуючої дії в Україні. 25 грудня 1991 року Державний банк СРСР було офіційно ліквідовано і Національний банк України став справжнім Центральним банком.

Формування сучасної банківської системи України відбувалося в кілька етапів.

І етап (1991-1992рр.):

процеси перереєстрації та реорганізації.

2 жовтня 1991 року Національний  банк почав перереєстровувати  комерційні банки України, зареєстровані  ще Держбанком СРСР. У цей період  “міністерський” капітал, тобто  вкладення у комерційні банки  різних державних установ, поступово витісняється ринковим капіталом спільних та малих підприємств, акціонерних товариств. На цьому етапі за станом на 1 січня 1992 року зареєстровано 77 банків [8;41].

ІІ етап (1992-1993рр.): поява банків “другої хвилі”.

На засадах різних бюджетних та позабюджетних фондів, диверсифікації пасивів у діючих банках та внесків підприємств (шляхом прихованих кредитів) виникає ціла низка нових комерційних банків. Протягом 1992 року зареєстровано ще 60 банків, 3 банки вилучено з реєстру [8;47]. На цьому етапі відповідно до Постанови Кабінету Міністрів “Про передачу міністерських пакетів акцій на управління до Міністерства фінансів України” у комерційних банках дедалі зменшувалася частка “міністерського” капіталу. Постановою передбачалося, що Міністерство фінансів України буде одержувачем дивідендів за акціями, що належать інших міністерствам, братиме участь в управлінні банків. Це не влаштовувало колишніх власників акцій, і вони вилучали свої кошти із комерційних банків та інших акціонерних товариств.

На цьому етапі спостерігалося масове утворення дрібних малопотужних “кишенькових” банків із капіталом, який часто не перевищував вартості трикімнатної квартири. Ці банки непогано зростала на гіперінфляції.

ІІІ етап (1994-1996рр.): перші банкрутства.

Активна побудова Національним банком системи регулювання діяльності комерційних банків збігалася в часі із призупиненням інфляційних процесів, що стали, як вже зазначалося, основним джерелом безбідного існування цілої низки комерційних банків. Не готові до жорсткого контролю з боку НБУ, до зміни кон’юнктури фінансового ринку, до управління банківськими процесами з середини, ці банки опинилися на межі банкрутства. 1994 року ліквідовано 11 збанкрутілих банків; 1995 року – 20 банків; 1996 року прямими банкрутами стали 45 банків та 60 опинилися у стані прихованого банкрутства.

У цей період на структуру вітчизняної банківської системи істотно впливали й інші процеси. Так, на кредитно-фінансову ринку України почали працювати іноземні банки та їхні представництва – всього їх було зареєстровано 14. З’явилися також ще 5 нових українських комерційних банків [8;42].

Важливим аспектом діяльності банківської системи на цьому етапі була зміна складу акціонерів, власників багатьох комерційних банків та окремих філій шляхом продажу та перепродажу. Таких змін зазнали близько 70 банків [5;42].

IV етап (1996-1998рр.): стабілізація банків та впровадження національної валюти — гривні.

Цей заключний етап становлення вітчизняної банківської системи потребує детальнішого розгляду. Можна підбити підсумки роботи банківської системи. Протягом перших п’яти років існування незалежної держави в Україні:

• створено основи дворівневої банківської системи, валютного ринку та первинного ринку цінних паперів;
• проведено перший етап реформування грошової системи країни, введено проміжну валюту — український карбованець;
• створено національну платіжну систему, запроваджено нові прогресивні технології перерахування коштів на основі електронних платежів, що дало змогу досягти світового рівня міжбанківських розрахунків, значно підвищити їхню надійність, обмежити ризик створення фальшивих грошей в обігу та скоротити до мінімуму термін проходження платежів. Систему визнано найшвидкісною в Європі;
• введено в дію потужності з друкування банкнот та карбування монет;
• розпочато реформування бухгалтерського обліку та звітності в банках;
• НБУ напрацьовано нормативну базу для здійснення монетарної політики та банківського нагляду; вдосконалено інструменти регулювання банківської системи.

Для банківської системи України важливими подіями стали введення в обіг у вересні 1996 року повноцінної грошової одиниці — гривні та підготовка до переходу з 1 січня 1998 року на міжнародні стандарти бухгалтерського обліку і статистичної звітності.

Проте триваюча економічна, фінансова та платіжна криза, гальмування процесу ринкових перетворень економіки, інвестиційного процесу, серйозні недоліки та прорахунки комерційних банків у сфері кредитування, розрахунків, порушення багатьма з них економічних нормативів, невпорядкованість і нестабільність нормативно-правового регулювання, недосконалість податкового та фінансового законодавства спонукають до поглиблення банківської реформи.

Остаточно не вирішені питання діяльності інших фінансово-кредитних установ (кредитних спілок, позичкових товариств тощо), банківської таємниці й захисту інтересів клієнтури, програмних продуктів.

Висока вартість фінансового посередництва, обмежений перелік послуг, брак стимулів до заощадження та розміщення позичкових фондів, повільний прогрес у справі налагодження стабільного ефективного банківського нагляду — усе це розширювало коло проблем, вирішення яких необхідно було передбачити у державній програмі реформування та розвитку банківської системи України.

На етапі стабілізації продовжують діяти 227-229 банків, серед яких: два — державні; 117 (1996 рік) 184 (1997-1998рр.) — у формі акціонерних товариств; 50 (1996 рік), 41 (1997-1998рр.) — у формі товариств з обмеженою відповідальністю [8;43]. 

На цьому етапі сформувалися групи провідних банків, які вже завоювали певне місце на ринку, визначився напрям менеджменту, розподілено клієнтів та ринок пасивів. Сучасна банківська система має чітку градацію за обсягами статутних фондів. У загальному обсязі сплачених статутних фондів частка малих банків (з обсягом статутного фонду до 3млн.грн.) становить 10%, середніх (від 3 до 10млн.гривень) — 24%, великих (понад 10млн. гривень) — 66% [8;43].

Отже, банківська система України вже має свою історію. Вона не налічує ще й десяти років, але багата вельми інтенсивними процесами: українським банкам за півроку-рік випадало пройти шлях, на який аналогічні закордонні установи витрачали кілька років, а то й десятиліття. Слід також зауважити, що банківська система в нашій країні формувалася, зазнаючи впливу багатьох негативних чинників, які не лише не сприяли розвитку, а навпаки — гальмували його.

1.2. Побудова банківської системи

Банківська система і банки — це незвичайні економічні структури. Їхній вплив на економічні процеси (позитивний чи негативний) дуже великий і потрібна жорстка регламентація та контролю їх діяльності, щоб цей вплив мав виключно позитивний характер.

Створенням Національного банку України було закладено основи класичної дворівневої структури банківської системи, яка включає, з одного боку — центральний банк як головний банківський інститут, який є емісійним центром держави і відповідає за управління всією грошово-кредитною системою (виходячи з основних завдань центральний банк не націлений на комерційну діяльність і одержання прибутків); з іншого — банківську систему, представлену мережею комерційних банків, яка на умовах здорової конкуренції покликана задовольнити потреби населення, держави та народного господарства у банківських послугах і створити умови для стабілізації та поступового зростання національної економіки.