Проблеми та шляхи вдосконалення розвитку регіональної економіки України

     Питання сьогодні стоїть навіть не про те, чи могли ринкові реформи до цього  часу здійснюватись ефективніше. Нині проблема вже полягає у тому, чи взагалі можна буде колись виправити  раніше допущені помилки. Але схоже  на те, що наші управлінські структури  держави ще не спроможні навіть висувати подібні питання.

3.4 Реформа адміністративно-територіального

устрою - життева необхідність

      Існуючий обласний поділ України успадкований від СРСР, коли область була базовим елементом структури "партії-держави". Основним критерієм тогочасного територіального поділу було поєднання адміністративної доцільності з аспектами партійного та військово-мобілізаційного характеру. І хоча політична система нинішньої України змінилась, але адміністративно-територіальний устрій залишається без змін і функціонує за тодішньою структурою. Наявність, значної кількості стагнаційних областей є однією з причин загострення суспільно-політичних суперечностей сьогодення. За 20 років держава так і не створила рівноцінних умов для розвитку регіонів.    Регіональний розвиток, за нашим переконанням, має ґрунтуватися на засадах саморозвитку і власного потенціалу території.

     Так, за економічною логікою, територію України доцільно поділити на 10 фінансове самодостатніх земель (замість сучасних областей), які будуть українськими територіально-виробничими комплексами, а саме: Київщина (в межах сучасних Київської та Чернігівської областей); Волинь (Житомирська, Рівненська та Волинська області); Слобожанщина (Полтавська, Сумська та Харківська області); Донеччина (Донецька та Луганська області); Запоріжжя (Дніпропетровська та Запорізька області); Таврія (Одеська, Миколаївська, Херсонська області); АР Крим; Черкащина (Кіровоградська та Черкаська області); Поділля (Вінницька, Хмельницька та Тернопільська області); Карпатська земля (Львівська, Івано-Франківська, Чернівецька і Закарпатська області). Необхідно укрупнити сільські територіальні громади з метою забезпечення організаційно-правової, кадрової та фінансово-економічної спроможності відповідних органів місцевого самоврядування у виконанні покладених на них законодавством повноважень, хоча регіональній управлінській еліті й не вигідна така зміна їх статусу в адміністративній ієрархії, тому що відповідно до нового адміністративно-територіального устрою розбудується система місцевих державних органів і самоврядування.

Реформа адміністративно-територіального устрою має здійснюватися в умовах трансформації  системи територіальної організації  влади (місцевого і регіонального  рівня) відповідно до Конституції України  та принципів Європейської Хартії місцевого  самоврядування на засадах децентралізації  управління, субсидіарності, партнерства  органів державної влади та органів  місцевого самоврядування, гарантованості прав територіальних громад.

     Місцеве самоврядування має здійснюватися без будь-яких обмежень на територіях, які відділені одна від одної, не лише в межах населених пунктів, а й на прилеглих до них територіях. Територіальною основою місцевого самоврядування має стати громада як адміністративно-територіальна одиниця, яка б насправді володіла матеріальними, фінансовими та іншими ресурсами в обсягу, достатньому для ефективної реалізації своїх завдань та функцій. Чіткий розподіл повноважень між органами місцевого самоврядування та органами державної влади має ґрунтуватися на засадах їх законодавчого закріплення, фінансового забезпечення делегованих державних повноважень, вилучення та передання до відання місцевого самоврядування всіх повноважень, у тому числі функцій і повноважень організаційно-господарського характеру місцевих державних адміністрацій, які можуть бути ефективно реалізовані на рівні територіальної громади. Ця оптимізація територіальної організації державної влади та місцевого самоврядування має забезпечити підвищення ефективності управління процесами розвитку регіонів за рахунок уникнення дублювання функцій, спрощення системи управління, її фінансового забезпечення та економії бюджетних коштів. [6, с.32]

      Удосконалення фінансових відносин центру з регіонами та місцевим самоврядуванням має здійснюватися на основі бюджетного федералізму в поєднанні з елементами бюджетної децентралізації і деконцентрацією повноважень органів державної виконавчої влади, що, зокрема, передбачає:

- законодавче  визначення засад взаємовідносин  бюджетів сіл, селищ, міст районного значення з районними бюджетами та бюджетів районів у містах з міськими бюджетами;

- фінансове  забезпечення реалізації функцій  місцевого самоврядування на  рівні територіальних громад (району  в місті, села, селища, що знаходяться  у межах іншого населеного  пункту) та функцій органів самоорганізації  населення. При цьому держава  гарантує фінансове забезпечення  мінімального рівня соціальних  та громадських послуг, надання  яких населенню передбачається  самоврядними повноваженнями;

- забезпечення  реальної автономності місцевих  бюджетів за рахунок вдосконалення  системи місцевих податків і  зборів, підвищення їх ролі у  формуванні місцевих бюджетів; збільшення  власних доходів у бюджетах  місцевого самоврядування, зокрема  - за рахунок оподаткування землі  та майна, коштів від продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення, що перебувають у комунальній власності; закріплення за ними на довгостроковій основі часток загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових платежів) та трансфертів; формування збалансованих місцевих бюджетів усіх рівнів на реальній доходній базі та оптимізованих видатках за мінімальними нормативами бюджетної забезпеченості;

  - об'єднання на договірних засадах фінансових та інших ресурсів органів виконавчої влади і місцевого самоврядування для вирішення місцевих, регіональних та міжрегіональних проблем розвитку; оптимальне використання бюджетних коштів безпосередньо наданих з Державного бюджету України конкретному місцевому бюджету для виконання окремих місцевих та регіональних проектів;

   - завершення переведення місцевих бюджетів на обслуговування органами    Державного казначейства України;

  - впровадження механізмів заохочення заощаджень населення з метою збільшення інвестиційного потенціалу регіонів;

- удосконалення  механізму контролю з боку  територіальних громад за діяльністю органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб.

    Зазначені заходи дозволять забезпечити сталий і збалансований розвиток регіонів та держави в цілому, запровадити в практику місцевого самоврядування різні форми прямої демократії, безпосередньої участі громадян у здійсненні місцевого самоврядування, підвищення ролі органів самоорганізації населення у вирішенні питань місцевого та регіонального розвитку. 
 
 
 
 
 

Висновок  до розділу 3

      Необхідно зазначити, що в цілому, за світовими критеріями, рівень економічного розвитку України був найнижчий, а сьогодні спостерігається його зростання, але серед окремих регіонів цей рівень коливається у досить широких межах. Як і в попередні 10 років, більш висока ділова активність спостерігається у центральних, південних та східних регіонах. Подібні факти показують, що чинники, які гальмують ринкову активність, залишаються досить вагомими. Привертає значну увагу та обставина, що Центр тяжіння

економічної діяльності послідовно і неухильно  зміщується у бік фінансово-посередницької діяльності.

    Вдосконалення механізму управління органами місцевого самоврядування дозволить забезпечити сталий і збалансований розвиток регіонів та держави в цілому, запровадити в практику місцевого самоврядування різні форми прямої демократії, безпосередньої участі громадян у здійсненні місцевого самоврядування, підвищення ролі органів самоорганізації населення у вирішенні питань місцевого та регіонального розвитку.

     Сьогодні  промисловий потенціал регіонів використовується на рівні 15-50%, і це свідчить про те, що значна частина  підприємств взагалі не працює. У  деяких регіонах велика кількість промислових  об'єктів з високими капітале- та енергомісткістю виснажують місцеві  ресурси, продовжують забруднювати навколишнє середовище й не дають  відчутного ефекту ні регіонам, ні державі.

     Аналіз  структури бюджетних надходжень областей дав змогу виявити ще одну досить показову тенденцію. За інших  рівних умов, співвідношення між прибутковим  податком з громадян і податком на прибуток підприємств свідчать про  те, що наявні ресурси переважно "проїдаються", або про те, що ці ресурси не використовуються для технічного переоснащення і  нарощування обсягів виробництва  в регіонах. Загалом в Україні  це співвідношення дорівнює приблизно 0,8, що само по собі ще не свідчить про  інвестиційний бум. Але той факт, що в окремих областях цей показник коливається від 0,27 до 2,3, є вартим уваги, адже в кінцевому підсумку саме це співвідношення визначає рівень бюджетного забезпечення, а відтак, свідчить про недостатність дотацій. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Висновки

     Отже, регіональна економіка — це система суспільних відносин, що історично склались у межах областей держави, і являє собою сукупність взаємопов'язаних ланок та зв'язків, які забезпечують її стійкість як на макрорівні, так і мікрорівні та цілісність.

     Регіональна економіка потребує визначення в  широкому та вузькому аспектах. У вузькому значенні — це не що інше, як комплекс галузей по виробництву товарів  і наданню послуг. У широкому значенні це система не тільки виробничих відносин, а й форм і методів організації  виробництва та комплексного управління регіоном.

       Працюючи на роботою ми засвоїли основи територіальної організації продуктивних сил України , регіонального соціально-економічного розвитку, ознайомились історією розвитку регіональної економіки як науки, розібралися в механізмі здійснення  регіональної економічної політики , та виявили проблеми  та запропонували шляхи розвитку удосконалення регіональної економіки.

     Для регіональної економіки характерні такі засади функціонування:

              — комплексність екологічного, економічного та соціального розвитку;

— єдність  процесів природокористування та охорони  навколишнього середовища;

— територіальна  спільність виробництва;

— відповідність  системи розселення демографічній  ситуації та розміщенню виробництва;

— цілісність системи соціальної інфраструктури;

— поєднання  територіального та галузевого управління об'єктами.

   Основним завданням регіональної економіки , які ми виконали є:

• чітке   визначення взаємозв'язків між виробництвом і потребами соціально-економічного розвитку держави;

• рекомендації щодо поточних та перспективних напрямків  структурної перебудови господарства;

• прогнозування    розвитку виробництва і його відтворювальних процесів на основі впровадження нових технологій, інвестування в нове обладнання і техніку для виробництва конкурентоспроможної продукції, надання виважених пропозицій щодо розвитку продуктивних сил як у державі, так і в окремих її регіонах;

• моделювання  єдиної територіально-галузевої системи  виробничих, фінансово-кредитних, цінових, природних та інших чинників, направлених на стабілізацію і зростання виробничих і соціально-культурних процесів розвитку країни;

• розробка основних вимог до приватизації, інвестування і ведення господарської діяльності держави; обґрунтування положень по вдосконаленню системи прогнозування, програмування перспектив розвитку продуктивних сил, проектів капітального будівництва виробничої сфери та технічного переобладнання виробництва;

•розробка фінансово-кредитних і передусім  податкових і бюджетних

важелів стимулювання виробничих процесів та ін.

     Для того щоб успішно розвивалась економіка, і передусім виробництво, необхідно:

—     знайти організаційні форми для  впровадження у виробництво досягнень  науки і передових технологій, створити умови для розвитку всього нового і прогресивного;

— впроваджувати нові методи виробництва, енергозберігаючі та ресурсозберігаючі технології, різні форми організації виробництва;

—     запровадити чітку систему заходів  на оновлення обладнання, залучення  інвестицій і на цій основі постійно вдосконалювати відтворювальні процеси  виробництва

     Економічна політика регіону базується на економічному вирівнюванні міст і районів на основі спеціалізації виробництва як промислової, так і сільськогосподарської продукції згідно з потребами ринку та ринкових відносин. Тому для розвитку виробництва необхідні такі форми організації його як на підприємствах, так і в сільському господарстві, які б відповідали змісту ринкових перетворень, що потребує значної підтримки і розвитку тих форм організації, які сприяють розвиткові виробництва та його прибутковості.