Проблеми та шляхи вдосконалення розвитку регіональної економіки України

Вступ

Перехід економіки України до ринкових відносин зумовив об'єктивну необхідність системного дослідження регіональної економіки, аналізу недоліків та суперечностей, які існують між  центром і регіонами у сфері  міжбюджетних відносин, механізму організації  влади в регіонах, зокрема в  розмежуванні повноважень між місцевими  органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, а також  адміністративно-територіального устрою України.

Основними причинами такого стану є: нечітке  розмежування повноважень між місцевими  органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, велика кількість  так званих делегованих повноважень, що позбавляє суб'єктів місцевого  самоврядування організаційно-правової самостійності; недосконалість статусу  органів місцевого самоврядування регіонального рівня, які фактично позбавлені власних виконавчих органів; недосконалість правової бази; невизначеності з питань фінансово-економічних  основ розвитку місцевого самоврядування.

    Регіональна економіка є галуззю  наукових знань про економіку  регіонів . закономірості і особливості  розвитку господарства в умовах  конкретної території . Вона створює  теорію і методичні основи  комплексного аналізу  соціально-економічного  розвитку  регіону для обґрунтування  вирішення завдань регіональної  економічної політики в  Україні.

      Тема є актуальною , тому що  в сучасних умовах особливого  значення набуває використання  регіональних ресурсів і резервів  соціально-економічного розвитку  регіонів , що зумовлюють необхідність  диференційованого до визначення  і вирішення завдань їх розвитку  на основі всебічного врахування  особливостей природно-ресурсних  , демографічних , екологічних, інвестиційних  та інших умов.

         Об’єктом вивчення регіональної  економіки є національний господарський  комплекс як закономірна сукупність  регіональних господарських систем  в умовах повноцінного входження до світового економічного простору.

     Предметом  курсової роботи  виступають закономірності і  тенденції  просторово-територіальної  організації національного господарства  на основі аналізу  сукупного  впливу економічних , соціальних , демографічних , екологічних факторів  .

    Метою курсової роботи є засвоєння  основ територіальної організації  продуктивних сил України , регіонального  соціально-економічного розвитку.

      Головними завданнями , виконання  яких потребувала поставлена  мета, стали:

- збір  і обробка теоретичного матеріалу  з даної тематики;

- оцінка  нинішнього стану регіонального  соціально-економічного розвитку  України;

- збір  і обробка інформації про сучасні  тенденції, які можуть вплинути  на організацію продуктивних сил України;

- оцінка  соціально-економічних районів та їхній промисловий потенціал  .

Проблемам регіональної економічної політики присвячено численні публікації як молодих  науковців, так і досвідчених  вчених, зокрема М. Долішнього, І. Лукінова, С. Дорогунцова. Б. Данилишина, М. Паламарчука, Л. Чернюк, Л. Руденка, О. Шаблія та ін., які  створили теоретико-методичне підґрунтя  для подальших наукових пошуків  у цій галузі. Серед загальних  проблем у цій сфері - надмірність  бюджетних видатків на центральну владу, відсутність реального фінансового  забезпечення місцевого і регіонального  розвитку. 

Розділ 1 Теоретичні засади регіональної економіки України

та її основні аспекти 

1.1 Історія розвитку регіональної економіки як науки

      Формуванню науки регіональної економіки передував тривалий етап вивчення проблем регіонального розвитку іншими науками, насамперед соціально-економічною географією та розміщенням продуктивних сил.

В 50-х  роках відбувається значна диференціація  економічної науки і остаточно  виділилася наука регіональна економіка, спостерігаються інтегративні процеси  з іншими науками (екологією, соціологією  тощо), застосовуються нові парадигми (моделювання, системний аналіз тощо), збагачується методичний апарат (математичні  методи, ГІС-технології), спостерігається  зростання інтересу до регіональних досліджень (комплексного вивчення окремих  регіонів як у середині країни, так  і на міждержавному рівні), іде  процес гуманізації та соціологізації (вивчається спосіб життя, поведінка, несприятливі процеси у економіці та суспільстві  в цілому). Важливе місце займають дослідження англо-американських  вчених (Вільям Бунге, Ричард Чарлі, Пітер  Гаггет, Девід Гарвей, Чонсі Д. Гаріс, Артур Г. Робінсон, Волдо Тоблер та ін.) На межі регіональної економіки  та СЕГ працював американський учений Волтер Ізард (Айзард) – виходець із Білорусі. У книзі “Методи регіональної науки. Просторова економія.” він  широко використовує сучасний математичний апарат для моделювання розміщення національної економіки і окремих  її елементів з урахуванням міжгалузевих, міжрегіональних, міжнародних зв’язків.[6, c. 513]

      По суті мало не вся радянська соціально-економічна географія була регіоналістично-економічна і територіально-комплексна за спрямуванням. У 60-70-х роках на економічну регіоналістику заявили свої права економісти (Н. Нєкрасов – “Регіональна економіка”). Регіональна економіка стала досліджувати економічними методами і підходами традиційні в радянській географії економічні райони і ТВК.

        В результаті інтеграційних процесів між науками, у першій половині 50-х років на Заході сформувалася наука «регіоналістика». Її засновником був американський економіст Уолтер Ізард (Айзард), який очолював кафедру соціальної регіональної науки в Пенсильванському університеті. Завдяки йому в 1954 р. була утворена Асоціація регіональної науки з центром у Філадельфії. Її поява спричинила потребу в регіональному підході до економічного розвитку. Поняття "регіональна наука" ширше, ніж "регіональна економіка". Регіональна наука вивчає простори, регіони, локації та їхні системи. Регіональна наука є в основному синтезом багатьох традиційних наук. В міру її становлення постало питання про підготовку спеціального ученого — "регіоналіста".

       На регіональній основі будується більшість глобальних моделей ("Людство на роздоріжжі", "Світова модель ООН" тощо). М. Месарович і Е. Пестель вбачають стратегію виживання в різному, але збалансованому розвитку регіонів. Модель майбутнього світової економіки підготовлена групою експертів ООН на чолі з В. Леонтьєвим (США).

         У 1956 р. була опублікована книга У. Ізарда "Розміщення і просторова економіка", основна ідея якої полягала в зміцненні просторової й регіональної основи окремих спеціальних дисциплін за допомогою розробки більш адекватної загальної теорії розміщення і просторової економіки, пов'язаної з теорією виробництва, ціноутворення і торгівлі. Автор акцентував увагу лише на мікроекономічному принципі розміщення підприємств.

      У 1961 р. було опубліковано другу його книгу "Методи регіонального аналізу: вступ до науки про регіони". її завдання полягало в доповненні теорії прикладними методами регіонального аналізу і в розробці методики їх оцінки за допомогою методів основних параметрів просторової економіки. Регіональна наука концентрує увагу на дослідженні просторових явищ, взаємозв'язків поза їх генезисом. На думку У. Ізарда, в цій науці центральне місце має належати районним і міжрайонним структурам і функціям. Кількісні методи використовуються для вивчення просторових взаємозв'язків, а не причинних залежностей. Практичним виразом регіональної науки є регіональна економіка, наслідком розвитку якої є теорія зростання (полюсів зростання), а також аналіз агломераційного ефекту у розселенні.

     У 50—60-х роках в Європі набула широкого поширення концепція "полюсів зростання", розроблена французьким економістом Ф. Перру. На його думку, великі фірми (підприємства), що здатні сприймати і генерувати нововведення, утворюють полюси зростання, які домінують в економічному просторі. В цій концепції поєднуються чинник нерівномірності поляризованого розвитку та ідея генерування і запроваджування нововведень.

      Практично поняття "полюси зростання" включало конгломерат ідей та концепцій. Його зміст трансформувався із засобу опису економічного розвитку в абстрактному економічному просторі до розв'язання конкретних завдань вибору центрів концентрації капіталовкладень та інших організаційних заходів. Наприкінці 70-х років ця концепція вийшла з наукового обігу через нерозв'язність регіональних проблем [6, c. 527].

Т. Хегерстранд  створив географічну концепцію  дифузії нововведень — технічних, економічних, соціальних і культурних. Дифузія охоплює поширення інформації і здатність сприймати інновації.

    Регіональному напряму присвячена також книга Е. Гувера "Розміщення господарської діяльності" (1948), яку слід вважати піонерною в справі теоретичного аналізу впливу держави на розміщення продуктивних сил; тут застосовувався макроекономічний підхід до реалій процесу розміщення. У 1971 р. цей учений видав основоположну працю "Вступ до регіональної економіки".

        В цілому регіональна наука відобразила успіхи американських економістів у розробці методів дослідження внутрішньогалузевих і міжгалузевих зв'язків, в застосуванні математичних методів до кількісного аналізу. Ще у 1958 р. була опублікована книга американського економіста В. Леонтьєва "Дослідження структури американської економіки", яку вважають значним досягненням у розробці методів вивчення міжгалузевих зв'язків і міжгалузевого балансу за схемою витрати — випуск. З ім'ям Леонтьєва пов'язана ера американської емпіричної економічної науки.

     У 1968 р. У. Ізардом і його співавторами була видана книга "Загальна соціальна і регіональна теорія", в якій був зроблений крок у наближенні регіональної теорії до соціології, аналізу багаторайонної соціальної системи. В 1972 р. У. Ізард у співавторстві опублікував книгу "Еколого-економічний аналіз для регіонального розвитку", в якій на прикладі Кінгстонської затоки обґрунтував новий спосіб розрахунку економічних і екологічних зв'язків.

З середини 70-х років на Заході формується ідея розвитку регіональної теорії знизу  за принципом: "Мислити глобально  — діяти локально".

       Необхідність територіальної організації суспільства зумовила поширення ще  у повоєнний час регіонального планування. Ще на початку 80-х років у США діяли програми регіонального розвитку окремих районів (р. Теннессі, Аппалачів). В основі розробки цих програм лежала концепція Г. Одума про регіонально збалансовану економіку. В Україні сформувалася відома на весь світ школа районного планування Данила Богорада[4, c. 274].

      За останні десятиріччя основною формою зарубіжної регіональної політики стало регіональне програмування, що має елементи перспективності та орієнтованості в сфері розміщення продуктивних сил. В центрі уваги таких програм перебувають слаборозвинуті, депресивні чи нові райони.

        Регіональне програмування повинно сприяти локальному регіональному розвитку. Однак невисока ефективність у створенні нових робочих місць і відсутність критеріїв цієї ефективності зумовила припинення фінансування регіональних програм. Головними завданнями нової концепції була спроба протистояння всемогутності великих центрів, де концентруються влада, фінансові ресурси, люди і де приймаються рішення великої політики.

       Транснаціональні корпорації переводять за кордон старі традиційні галузі, що втратили конкурентоспроможність, брудні та трудомісткі ланки нових виробництв і галузей тощо. Однак суттєвого підвищення ефективності розміщення продуктивних сил розвинуті країни не добились.

У повоєнні роки в західних країнах (Великобританії, Франції, ФРН та ін.) активно розроблялись прикладні аспекти районування на локальному рівні в сукупності з міським і районним плануванням.

       Великими науковими центрами, що узагальнюють світовий досвід регіонального розвитку і планування під егідою ООН, є Женева і Нагоя.

1.2 Основні засади функціонування регіональної економіки

України, їх характеристика

    У сучасних умовах перебудови економіки України , становлення та розвиток ринкових відносин у державі поглиблюється міжнародний територіальний поділ праці, поширюються глобалізаційні процеси, швидкими темпами модернізує технологію виробництва науково-технічний прогрес. Входження країни до ринкової економіки ,поглиблення науково-технічного прогресу обов'язково пересуне акценти у системі передумов і факторів, що впливають на розміщення продуктивних сил країни. Раціональне розміщення продуктивних сил є одним з найголовніших чинників зростання економічної могутності України