Науково-теоретичні основи управління персоналом підприємства

ВСТУП

 

Управління персоналом є однією з найбільш важливих сфер життя  підприємства, здатного багаторазово підвищити його ефективність, а саме поняття «управління персоналом» розглядається в досить широкому діапазоні: від економіко-статистичного до філолофсько-психологічного.

Система управління персоналом забезпечує безперервне вдосконалювання методів роботи з кадрами і використанням досягнень вітчизняної і закордонної науки і найкращого виробничого досвіду.

Час, у яке ми живемо - епоха змін. У соціально-політичному житті це перехід від тоталітаризму до демократії, в економіці - від адміністративно-командної системі до ринку. У житті окремої людини - перетворення його з «гвинтика» у самостійного суб'єкта господарської діяльності.

Щоб упоратися із цими безпрецедентними в житті нашого суспільства змінами, нам потрібно опановувати новими знаннями, навчитися користуватися ними на практиці. Важлива частина цих знань, уміння домагатися поставлених цілей, використовуючи працю, інтелект, мотиви поводження інших людей. Одним з напрямків якнайшвидшого переходу до цивілізованих ринкових відносин у нашій країні є піднесення ролі людини, особистості, вивільнення його творчих можливостей.

Активізація і розвиток потенціалу персоналу підприємства, і пов'язані із цим соціальні проблеми не вирішуються автоматично. Тим часом від їхнього  рішення більшою мірою залежить ефективність і конкурентноздатність підприємств, їхня здатність освоювати новітні технології. Тому від стратегії розвитку людських ресурсів у цілому, і організації роботи з персоналом на підприємствах зокрема, рішень проблем корінної перебудови організації управління в сучасних умовах соціально-економічного розвитку здобувають особливу актуальність. Це обумовлюється інтенсифікацією виробництва, розвитком науково-технічного прогресу, що відбуваються структурними змінами економіки, викликаними переходом до ринкових відносин. Недооцінка значення активізації і розвитку персоналу підприємства збільшує спад виробництва, веде до зниження продуктивності праці, розтраті і знецінюванню накопиченого людського капіталу. Про це свідчать як загальні економічні показники (падіння виробництва, ріст безробіття, скорочення професійно технічної підготовки і ін.), так і положення на підприємствах.

В умовах переходу до ринкової економіки персонал підприємства є одним з найважливіших видів капіталу фірми. У зв'язку із цим робота з управління персоналом висунулася на перший план і є однієї з основних завдань, що коштують перед керівництвом фірми і її підрозділів. Управління здійснюється через певні управлінські структури, що відображають рівні управління здатні вчасно реагувати на умови, що змінюються, і реорганізовуватися.

Найбільший ефект і якість системи управління персоналом досягаються в тому випадку, коли застосовується система методів у комплексі. Застосування системи методів дозволяє глянути на об'єкт удосконалювання з усіх боків, що допомагає уникнути прорахунків.

Все негативне, що властиво незалежній Україні пов'язане з розвалом системи управління соціально-економічними процесами перехідного періоду. Майбутнє країни - у застосуванні сучасних методів управління, розвитку галузей і виробництв, передових у технічному оснащенні, заснованих на підвищенні освітнього і кваліфікаційного рівня працівників.

В умовах перехідної економіки значно зріс інтерес до людини як головному фактору: виробництва, доходів, підвищення продуктивності праці, ціннісному ресурсу підприємства в конкурентній боротьбі.

Ринкові умови, жадають від підприємств збалансованого сполучення людських цінностей, організаційних змін і безперервних адоптацій до змін зовнішнього середовища, а значить -  істотних змін у принципах, методах і формах роботи з людьми на підприємстві, а також створення ефективного механізму системи управління персоналом.

Головний потенціал будь-якої організації укладений у кадрах. Кадрова політика - стратегічний фактор виживання підприємства, що вимагає відмови від політики мінімальних вкладень у людські ресурси.

      Управління  персоналом - це системний, комплексний  підхід, що забезпечує ефективність функціонування організації. Людина - це не тільки витрати, але і фактор підвищення продуктивності праці, підвищення якості прийнятих рішень і т.д. Співробітники - це людський капітал, що означає менший контроль над співробітниками, але більшу мотивацію і стимуляцію праці.

Кінцева мета роботи з управління персоналом в умовах ринкових відносин - максимальне зближення очікувань підприємства і інтересів працівника, відмова від політики мінімальних вкладень у персонал підприємства і відведення вирішальної ролі системи управління персоналом підприємства у формуванні кадрової політики і механізму її реалізації.

Об'єктом дослідження курсової роботи є організаційно-економічний механізм  системи управління персоналом у ВАТ «Житомирський мясомбинат».

Предмет дослідження - формування системи управління персоналом як фактору підвищення ефективності функціонування об'єкта дослідження.

Мета роботи – розробка рекомендацій по удосконаленню управління персоналом організації, як фактору підвищення ефективності діяльності.

Завдання роботи:

• дослідити вітчизняний і закордонний досвід теорії і практики управління персоналом;
• виконати організаційно-економічний аналіз системи управління об'єкта дослідження;
• проаналізувати і оцінити систему управління персоналом об'єкта дослідження;
• розробити рекомендації по удосконаленню управління персоналом об’єкта дослідження.

Теоретичною і інформаційною основою написання роботи з'явилися праці вчених економістів із проблем управління персоналом, Закони України, постанови Кабінету Міністрів України, матеріали періодичної преси.

РОЗДІЛ 1 Науково-теоретичні основи управління персоналом підприємства

 

 

1.1. Економічна сутність, роль та класифікація персоналу підприємства

 

Найбільш важливим елементом продуктивних сил і головним джерелом розвитку економіки є люди, тобто їхня майстерність, освіта, підготовка, мотивація діяльності.Існує безпосередня залежність конкурентоспроможності економіки, рівня добробуту населення від якості трудового потенціалу персоналу підприємств та організацій даної країни.

Персонал підприємства формується та змінюється під впливом внутрішніх (характер продукції, технології та організації виробництва) і зовнішніх (демографічні процеси, юридичні та моральні норми суспільства, характер ринку праці тощо) факторів. Вплив останніх конкретизується в таких параметрах макроекономічного характеру: кількість активного (працездатного) населення, загальноосвітній його рівень, пропонування робочої сили. рівень зайнятості, потенційний резерв робочої сили. У свою чергу, ці характеристики зумовлюють кількісні та якісні параметри трудових ресурсів.

Трудові ресурси — це частина працездатного населення, що за своїми віковими, фізичними, освітніми даними відповідає певній сфері діяльності. Слід відрізняти трудові ресурси реальні (ті люди. які вже працюють) та потенційні (ті, що колись можуть бути залучені до конкретної праці).

Для характеристики всієї сукупності працівників підприємства застосовуються терміни — персонал, кадри, трудовий колектив.

Персонал підприємства — це сукупність постійних працівників, що отримали необхідну професійну підготовку та (або) мають досвід практичної діяльності.[10]

Окрім постійних працівників, у діяльності підприємства можуть брати участь інші працездатні особи на підставі тимчасового трудового договору (контракту).

 

 

Таблиця 1.1.

Бібліографічний опис

Джерело	Визначення
Економіка підприємства: Навч. посібник. – Житомир: Житомир: ЖДТУ, 2004.-459 с.:іл.:12. – Табл. – 54. – Бібл. – 41.	Персонал підприємства — це сукупність постійних працівників, які отримали необхідну професійну підготовку та (або) мають досвід практичної діяльності і забезпечують господарську діяльність суб’єкта господарювання.
Экономика предприятия: Учебник / Под общ. ред. С. Ф. Покропивного. — Пер. с укр. 2-го перераб. и доп. изд. — К.: КНЭУ, 2002.	Персонал підприємства — це сукупність постійних працівників, які отримали необхідну професійну підготовку і (або) мають досвід практичної роботи.
Економіка, організація і управління підприємствами, 2005. – 20 с. 5. Вiгуржинська С.Ю. Економіка підприємства / С.Ю. Вiгуржинська. – К. : Вид-во «Освіта», 2003. – 234 ст.	Персонал підприємства — це основний штатний склад працівників підприємства (організації), що володіють необхідною кваліфікацією і виконують різноманітні виробничо-господарські функції.
Примак Т.О. Економіка підприємства: Навч. посіб. — 5-тевид., стер. — К.: Вікар, 2008. — 219 с. — (Вища освіта XXI століття)	Персонал підприємства — це працівники підприємства, які мають необхідні для певного виду діяльності знання і навички ефективно виконувати відповідні функції.
Міщенко В.Я. Орлов П.А. Пеліхов Є.Ф. Економіка виробничо-підприємницької діяльності:  Нав.пос. -  Київ, 1995	Персонал підприємства – це сукупність постійних працівників, що отримали необхідну професійну підготовку і забезпечують господарську діяльність.
Іванілов О. С. Економіка підприємства [Текст] : підручник / О. С. Іванілов. - К. : Центр учбової літератури, 2009. - 728 с.	Персонал підприємства – це сукупність постійних працівників, що отримали необхідну професійну підготовку та (або) мають досвід практичної діяльності.
Економіка підприємства : Навч. посібник / О.О. Гетьман, В.М. Шаповал . – К. : Центр навч. л-ри, 2006 . – 488 с.	Персонал підприємства - це сукупність працівників, що входять до його облікового складу.

Даний бібліографічний опис яскраво ілюструє, що  більшість авторів трактують визначення «Персонал підприємства» майже однаково, вони визначають його як сукупність постійних працівників, які отримали необхідну професійну підготовку і (або) мають досвід практичної роботи.

З огляду на те, що багато підприємств поза основною діяльністю виконують функції, які не відповідають головному їхньому призначенню, усіх працівників підрозділяють на дві групи: персонал основної діяльності та персонал неосновної діяльності. Зокрема у промисловості до першої групи — промислово-виробничого персоналу — відносять працівників основних, допоміжних та обслуговуючих виробництв, науково-дослідних підрозділів та лабораторій, заводоуправління, складів, охорони — тобто всіх зайнятих у виробництві або його безпосередньому обслуговуванні. До групи непромислового персоналу входять працівники структур, які хоч і перебувають на балансі підприємства, але не зв’язані безпосередньо з процесами промислового виробництва: житлово-комунальне господарство, дитячі садки та яслі, амбулаторії, навчальні заклади тощо.

Такий розподіл персоналу підприємства на дві групи необхідний для розрахунків заробітної плати, узгодження трудових показників з вимірниками результатів виробничої діяльності (за визначення продуктивності праці береться, як правило, чисельність тільки промислово-виробничого персоналу). Водночас поширення процесів інтеграції промислових систем з банківськими, комерційними та іншими господарськими структурами робить таке групування персоналу все умовнішим.

Згідно з характером функцій, що виконуються, персонал підприємства поділяється здебільшого на чотири категорії: керівники, спеціалісти, службовці, робітники. [9]

Керівники — це працівники, що займають посади керівників підприємств та їхніх структурних підрозділів. До них належать директори (генеральні директори), начальники, завідувачі, керуючі, виконроби, майстри на підприємствах, у структурних одиницях та підрозділах; головні спеціалісти (головний бухгалтер, головний інженер, головний механік тощо), а також заступники перелічених керівників.

Спеціалістами вважаються працівники, що виконують спеціальні інженерно-технічні, економічні та інші роботи, інженери, економісти, бухгалтери, нормувальники, адміністратори, юрисконсульти. соціологи тощо.

До службовців належать працівники, що здійснюють підготовку та оформлення документації, облік та контроль, господарське обслуговування (тобто виконують суто технічну роботу), зокрема — діловоди, обліковці, архіваріуси, агенти, креслярі, секретарі-друкарки, стенографісти тощо.

Робітники — це персонал безпосередньо зайнятий у процесі створення матеріальних цінностей, а також зайнятий ремонтом, переміщенням вантажів, перевезенням пасажирів, наданням матеріальних послуг та ін. Окрім того, до складу робітників включають двірників, прибиральниць, охоронців, кур’єрів, гардеробників.

В аналітичних цілях усіх робітників можна поділити на основних — тих, що безпосередньо беруть участь у процесі створення продукції, та допоміжних — тих, які виконують функції обслуговування основного виробництва. Поступово, з розвитком виробництва, його механізації та автоматизації чіткі межі між основними та допоміжними робітниками зникають, а роль останніх(зокрема наладчиків, механіків) зростає.

Важливим напрямом класифікації персоналу підприємства є його розподіл за професіями та спеціальностями.

Професія — це вид трудової діяльності, здійснювання якої потребує відповідного комплексу спеціальних знань та практичних навичок. Спеціальність — це більш-менш вузький різновид трудової діяльності в межах професії.

Відповідно до цих визначень, наприклад, професія токаря охоплює спеціальності токаря-карусельника, токаря-револьверника, токаря — розточувальника тощо.

Професійний склад персоналу підприємства залежить від специфіки діяльності, характеру продукції чи послуг, що надаються рівня технічного розвитку. Кожна галузь має властиві лише їй професії та спеціальності. Водночас час існують загальні (наскрізні) професії робітників та службовців. Так, наприклад, у харчовій промисловості налічується 850 професій та спеціальностей, а з них тільки близько половини є специфічними для цієї галузі. [22]

Класифікація працівників за кваліфікаційним рівнем базується на їхніх можливостях виконувати роботи відповідної складності.

Кваліфікація — це сукупність спеціальних знань та практичних навичок, що визначають ступінь підготовленості працівника до виконання професійних функцій визначеної складності.

Рівень кваліфікації керівників, спеціалістів та службовців характеризується рівнем освіти, досвідом роботи на тій чи тій посаді. Вирізняють спеціалістів найвищої кваліфікації (працівники, що мають наукові ступені та звання), спеціалістів вищої кваліфікації (працівники з вищою спеціальною освітою та значним практичним досвідом), спеціалістів середньої кваліфікації (працівники із середньою спеціальною освітою та певним практичним досвідом), спеціалістів-практиків (працівники, що займають відповідні посади, наприклад, інженерні та економічні, але не мають спеціальної освіти).

За рівнем кваліфікації робітників поділяють на чотири групи: висококваліфіковані, кваліфіковані, малокваліфіковані й некваліфіковані. Вони виконують різні за складністю роботи і мають неоднакову професійну підготовку (Табл. 1.2.).