Напрямки та перспективи удосконалення освітянського комплексу України

     На  рисунку 1.1. можна бачити симетричність та одномодальність розподілу успішних студентів по відсотковому рейтингу в межах статистичних критеріїв шкали ECTS. Як ще й те, що медіаною, і одночасно модою розподілу, в цій шкалі успішності є оцінка «С –good», яка відповідає українській оцінці «добре». 

Рис. 1.1. Діаграма стандартів оцінок Болонського процесу 

     Розвиток  концепції моделі додатків до дипломів та її мета. Модель додатків до дипломів (Diploma Supplement. DS) була розвинута Європейською Комісією. Радою Європи а також UNESCO/CEPES і має на меті єдиний і стандартизований опис природи, рівня, змісту, наповнення та статусу навчання, яке отримав та успішно засвоїв власник диплому. Додатки до дипломів переслідують мету прозорого та спрощеного міжнародного визнання професійних та академічних кваліфікацій (дипломів, ступенів, сертифікатів, тощо) та їх порівняння [25].

     Чим є додаток до дипломів? DS є гнучким, але не директивним, документом, який покликаний економити гроші, час та робоче навантаження власника на ринку праці. DS e документом, виготовленим та підписаним в університеті, який надав кваліфікацію (ступінь, сертифікат, тощо) за стандартизованою формою Європейською Комісією двома мовами (одна з котрих - англійська). Документ складається з восьми обов'язкових секцій:

• інформація про власника кваліфікації;
• інформація про наданий кваліфікаційний рівень;
• інформація відносно рівня наданої кваліфікації:
• інформація відносно змісту навчання та осягнутих результатів;
• інформація відносно функцій, притаманних наданому кваліфікаційному рівню;
• додаткова інформація;
• інформація о легалізації (засвідчення) додатку до диплому;
• стандартизована інформація про національну систему вищої освіти.

     Інформація  повинна бути надана по всім восьми секціям обов'язково. Якщо за якихось  причин певний пункт неможливо висвітлити необхідно в ньому ж надати причини, за якими це не виявилося  можливим. Університети повинні забезпечити  додаткам до дипломів такий самий  рівень захисту (від підробки) та рівень засвідчення (легітимації), який вони забезпечують відповідним дипломам. Опис національної системи вищої освіти, у межах  якої власник диплому був кваліфікований, покладається на Національні академічні центри інформації та визнання (NARIC-National Academic Centers of Recognition and Information)".

      Розділ 2. Становлення  та розвиток освіти в Україні.

     2.1. Історичні основи формування освітянського комплексу України.

     Історію формування освітянського комплексу  України можна поділити на декілька частин. Починаючи від часів Київської  Русі і закінчуючи теперішніми роками.

     Київська  Русь XI—XII ст. була висококультурною державою. На жаль, розвиток феодальних відносин у XII ст. породив відцентрові тенденції, що призвело до роздроблення Русі на окремі князівства. Досягнення культури зосереджуються переважно в адміністративно-політичних центрах князівств. Виникають нові тенденції в галузі освіти й виховання, зокрема тенденція здобувати  освіту за кордоном. Вихідці з Русі навчалися у Константинополі  та інших містах Європи. Розвиток освіти в Русі був надовго перерваний навалою орд Батия, що не дало змоги  піднятися руським школам підвищеного  типу до рівня Болонського, Паризького та інших університетів Європи. Двісті п'ятдесят років Київська Русь жила під іноземним гнітом, зазнавала  ворожих набігів. Усе це не могло  не позначитися на долі освіти: письменних людей стало менше, культурні  зв'язки із Заходом послабилися [9].

     Вищим досягненням педагогічної думки  Київської Русі є «Повчання дітям» Володимира Мономаха (1096 або 1117р.), створене за аналогією до «Повчання дітям  Ксенофонта». Це перший у середньовічній Європі педагогічний твір, написаний  світською особою, в якому (також  уперше) було обґрунтовано необхідність переходу від релігійно-аскетичного  виховання до виховання, пов'язаного  з практичними потребами людини, вказано на зв'язок освіти з потребами  життя та діяльності особистості. Мономах  вважав, що основою всіх успіхів  людини є праця, а тому виховувати треба не повчаннями, а добрими  справами. У творі порушуються  важливі питання морального, трудового, патріотичного, релігійного виховання. Мономах наголошував на ролі освіти у вихованні та ін [15].

     Київська  Русь, знесилена татаро-монгольською навалою, втратила свою могутність. А  з часу прилучення Волині та Наддніпрянщини до Литви (1377 р.) і Галичини до Польщі (1387 р.) сплюндровані українські землі  стали здобиччю литовських, польських та угорських феодалів. В умовах поневолення, насаджування католицької віри, національного гноблення, освіта занепадає. Діти української знаті та заможного міщанства потяглися до католицьких освітніх закладів.

     Укладення в 1596 р. після Брестського собору церковної унії дало змогу зберегти в умовах латинізації та полонізації  слов'янську мову богослужіння й обряди православної церкви (у греко-католиків). Унія стала своєрідним засобом захисту  української мови, створила умови  для появи національної інтелігенції. Було відкрито уніатські школи, що орієнтувалися  на західну педагогіку, але навчалися  в них українською мовою. Щоправда, серед українського населення вони не набули популярності [16].

     На  освітню справу тогочасної України  справили певний вплив епоха європейського  Відродження і Реформації. Так, в  Україні з'являються протестантські школи, найвідомішими з яких були соцініанські та кальвіністські навчальні  заклади в Дубецьку, Хмільнику, Кисилині, Гощі, Берестечку та інших містах. З  кінця XVI ст. відкриваються початкові  та підвищені школи, засновниками яких були братства — братські школи. Братчики вели боротьбу проти вищого католицького духівництва, організовували школи, будували шпиталі, православні церкви, видавали українські книжки і підручники. В  основу діяльності братств було покладено  ідеологію просвітництва.

     Першою  братською школою підвищеного типу в Україні стала школа Львівського  братства (1586), яка за організацією навчання і розпорядком шкільного життя  перевершила подібні західноєвропейські школи. Відкрилися школи також в  інших містах: Перемишлі, Рогатині, За-мості, Києві, Вінниці, Кам'янці-Подільському, Кременці, Луцьку. Кращі вчителі  братських шкіл були авторами підручників, наприклад, Лаврентій Зизаній написав  «Грамматику словенского языка», Мелетій Смотрицький — «Грамматику  словенскую». Досвід братських шкіл України вивчав видатний чеський  педагог Я.-А. Коменський [18].

     Хоча  братські школи давали підвищену  освіту, вони були середніми навчальними  закладами. Першими національними  закладами вищого типу стали Острозька  школа-академія і Києво-Могилянська  академія.

     Школу-академію в Острозі відкрив князь К. Острозький на власні кошти у 1576 р. її називали «тримовним ліцеєм» або  слов'яно-греко-латинською академією. Власне, її заснування було початком компромісу між представниками східнослов'янської  просвітньої тенденції та «латинської  науки». У цій школі вивчали  не лише слов'янську, а й грецьку, латинську, польську мови. Програма навчання передбачала й інші предмети «семи  вільних мистецтв», передусім риторику, діалектику, астрономію. Вивчали також  вищі студії, що виходили за рамки «семи  вільних мистецтв», філософію і  богослов'я. Тут, очевидно, як і згодом у Києво-Могилянській академії, існувало 7 класів, хоч окремого класу богослов'я  не було. Вчителями були православні  греки і протестанти.

     Острозька школа вирізнялася високим рівнем викладання, її називали академією  навіть освічені католики. Тут працювали  відомі на той час люди: першодрукар  І. Фе-доров, письменник Г. Смотрицький, польський математик і філософ  Ян Лятос. Вчилися в Острозі й  діти шляхти, селян [19].

     Другим  вищим закладом освіти стала Києво-Могилянська  академія, створена 1632 р. у результаті злиття Київської братської та Лаврської  шкіл. Об'єднаний заклад почав свою роботу на території братської школи  під назвою Києво-братська колегія, її опікуном став Петро Могила. Згодом заклад на його честь було названо  Києво-Мо-гилянською академією.

     Два вище згаданих ВНЗ працюють і зараз.

     Указом  Президента України від 12 квітня 1994 року розпочалося відродження Острозької академії, а указом від 30 жовтня 2000 року університету «Острозька академія»  було надано статус національного. Університет  має взірцеву репутацію як в Україні, так і за її межами - діяльність Острозької академії в 1999 році було відзначено XXVII Міжнародним призом «За якість», що вручався в Парижі. 22 червня 2007 року на базі Острозької академії за участю Президента України було відкрито віртуальну наукову бібліотеку, аналогів якої в Україні поки що не існує. У 2009 році Кабінет міністрів України надав Острозькій академії статус самоврядного дослідницького ВНЗ. Указом Президента України від 19 серпня 2009 року ректорові Національного університету «Острозька академія» професору Пасічнику Ігорю Демидовичу присвоєно звання Героя України за визначні особисті заслуги перед Україною у збереженні та примноженні національної освітянської спадщини.

     Києво-Могилянська  академія завжди славилась своїми випускниками. Вони зіграли ключову роль у політичному, церковному, культурному та науковому житті України та Росії у 17 та 18 століттях. Після отримання Україною незалежності в 1991 р. Києво-Могилянська академія була відроджена як сучасний університет, отримавши згодом статус національного. На УКМА акредитовано за четвертим, найвищим рівнем акредитації. В 2009 р. університет отримав статус дослідницького та автономного [15].

     Не  сприяла поліпшенню народної освіти реформа 1777 р., згідно з якою передбачалося  відкриття в селах однокласних  церковно-парафіяльних, у невеликих  містах — тривіальних, а у великих  — нормальних шкіл. Для її реалізації бракувало і вчителів, і підручників, і коштів. Лише з 1781 р. у містах і  містечках Галичини почали створювати головні та тривіальні школи німецького типу, а по селах — парафіяльні  школи. Як середні школи відкривали гімназії, влаштовані на німецький  лад. Такі гімназії працювали в Стрию, Бережанах, Бучачі, Дрогобичі, Львові, Станіславі, Збаражі та інших містах і були доступні лише заможним громадянам.

     На  Буковині, яка тривалий час перебувала під владою Туреччини, тільки після  її звільнення в 1774 р. Австрією було відкрито кілька шкіл з румунською і німецькою  мовами навчання.

     Єдиний  на той час вищий навчальний заклад на західноукраїнських землях — Львівський університет (1661), будучи недоступним  для простих людей, недостатньо  сприяв освіті українців [20].

     У Лівобережній Україні, яка відійшла до Росії, шкільна справа розвивалась  як одна із складових загальнодержавної  освітньої системи.

     У другій половині XVIII ст. на школи України  поширюється русифікаторська політика царського уряду.

     З середини XVIII ст. розвивається початкова  освіта в Запорозькій Січі. Окрім  загальноосвітніх шкіл, тут існували спеціальні школи (школа підготовки полкових старшин, військових канцеляристів  та ін.), а також Головна Січова школа, в якій вивчали піїтику, риторику, математику, географію, астрономію, військову  справу. За характером навчання вона прирівнювалася до братських шкіл.

     Перші гімназії в Україні з'явилися  в Харкові, Чернігові, Катеринославі, Новгороді-Сіверському, Полтаві, Херсоні. У Харкові, Полтаві та Одесі було засновано інститути шляхетних  дівчат. У 1805 р. у Харкові відкрився  перший в Україні університет, який відіграв значну роль у розвитку культури, науки, освіти і школи. Він здійснював керівництво навчальними закладами  Харківського учбового округу. У 1885 р. у віданні цього університету було 136 парафіяльних училищ, 116 повітових  училищ і 13 гімназій. У 1817 р. в Одесі  було засновано Рішельєвський ліцей, а в 1820 р. — гімназію вищих наук у Ніжині.

     У Правобережній Україні школи  працювали за окремим статутом: парафіяльні  училища були у віданні католицького духівництва і чернечих орденів; існували примітивні сільські школи, де учнів навчали дяки (в одній  із них навчався Тарас Шевченко). Повітові училища були у Києві, Вінниці, Житомирі, Умані, Кам'янці-Подільсько-му, Каневі, Білій Церкві та в інших  містах. Гімназії працювали в Києві  та Вінниці. У 1805 р. було засновано вищу гімназію у Кременці, яку в 1819 р. реорганізовано в ліцей. Навчання тут велося польською  мовою, російська мова вивчалась  як дисципліна. Після придушення польського повстання 1830—1831 рр. на Волині, Поділлі  й Київщині закрили 245 початкових і  середніх шкіл, серед них і Кременецький ліцей [17].

     У 1834 р. було відкрито Київський університет, який став науково-навчальним і культурним центром України. У 30—40-ві роки в  Україні, крім шкіл Міністерства освіти, діяли школи й училища інших  відомств, зокрема школа торгового мореплавства у Херсоні, школа виноградарства в Криму, школи садівництва в Полтаві, Катеринославі та інших містах.