Грошові реформи у постсоціалістичних kpaihax: 3mict і наслідки

ГРОШОВІ РЕФОРМИ у постсоціалістичних KPAIHAX: 3MICT І НАСЛІДКИ

Для дослідження цієї проблеми обрано три групи країн. Перша з них -  
Хорватія i Словенія, які входили до складу федеративної Югославії. Їхнійдосвід дуже важливий, бо вони, як i Україна, не мали власної грошовоїсистеми i змушені були створювати її. Поряд iз цим створюваласяповномасштабна система управління економікою.  
До другої групи входять країни Балтії. На відміну від інших республікколишнього Союзу, ці країни лише на початку сорокових років увійшли до йогоскладу, i тому система ринкових відносин та підприємництва для значноїчастини їхнього населення - це не чиста теорія, а жива практика.  
Третю трупу становлять інші кpaїні СНД. При всій відмінності між цимикраїнами є чимало спільного. Наприклад, у Грузії та Молдові, як i в  
Хорватії, мали місце воєнні дії. Цілком зрозуміло, що дуже важливорозглянути, як вдалося подолати саме цi труднощі й істотно просунутись пошляху ринкових перетворень.

ОСНОВНИЙ 3MICT ГРОШОВИХ РЕФОРМ  
Словенія i Хорватія. Грошові реформи диктувала потребу незалежності,самостійного економічного розвитку Словенії і Хорватії. Але вони булиприскорені діями Сербії.  
Нацбанк колишньої Югославії розцінив кроки до суверенітету як порушенняєдиного дінарного простору і припинив підкріплення цих країн дінарноюготівкою та забезпечення кредитними ресурсами, в тому числі й валютними,хоч більшу частину валюта було зароблено зусиллями саме цих держав.  
До того ж Сербський банк самостійно, без погодження з іншими республікамиколишньої Югославії здійснив емісію грошей більш як на 8 млрд. югославськихдінарів і тим самим прискорив руйнування єдиної югославської грошовоїсистеми. Це було зроблено тоді, коли Хорватія і Словенія провадили емісію урозмірах, які не зачхалі інтересів інших республік. Водночас ці країни,спираючись на порівняно сприятливі умови (наявність запасів готівки,позитивного сальдо платіжного балансу, технічні можливості для друкуваннявласної валюти і т. ін.), почали активну підготовку до здійснення грошовоїреформи.  
Реформи грошових систем були проведені у Словенії та Хорватії майжеодночасно, але методи проведення I конкретні строки суттєво відрізняються.  
Законодавчий акт щодо проведення грошової реформи Сабором (парламентом)  
Хорватії не приймався, і її здійснено під впливом надзвичайних обставин.  
Уряд Хорватії] ухвалив рішення "Про введення в обіг хорватського динара якплатіжного засобу на території республіки Хорватія ". Усі рішення щодогрошової реформи безпосередньо приймала від імені уряду спеціальна комісіянаціонального банку і мінфіну Хорватії. Було затверджено основніхарактеристики, порядок випуску в обіг та обміну хорватського динара наюгославський динар. Підготовка до впровадження і друкування грошовоїодиниці здійснювалися за експертною допомогою австрійських урядових таділових кіл і за рахунок власних коштів. У Хорватії югославський динар якзасіб платежу виведено з обігу впродовж 2331 грудня 1991 р.. Натомістьуведено національну тимчасову грошову одиницю хорватський динар шляхомобміну у співвідношенні 1:1. Емісія квазідінара здійснювалася не якбанкнотів банку, а у вигляді казначейських білетів від імені міністерствафінансів Хорватії. Це пояснювалося веденням війни з Сербією. Масштаб цін незмінився. Для юридичних осіб було введено внутрішню конвертованість динара,і котирування прів'язувалося до німецької марки спочатку у співвідношенні 1  
ДМ: 13 ХД. Потім з інфляцією курс змінювався. На початок грудня 1992 р..він становив 1 ДМ: 368 ХД.  
Для регулювання грошової маси нацбанк використовував традиційніінструменти, запозичені переважно з арсеналу Бундесбанку. Це встановленнякомерційним банкам норми обов'язкових резервних вимог; встановлення платиза кредит із первинної емісії як реальної позичкової процентної ставки;обов'язковий продаж валютної виручки комерційним банкам.  
Одночасно проводилися заходи щодо розвитку експортного потенціалу іприпливу вільно конвертованої валюти. Станом на і жовтня 1992 р.. булодосягнуто позитивного сальдо платіжного балансу.  
У 1992 р. в економіці Хорватії посилилися кризові явища, шо охопиливиробництво, фінансову і грошову системи. Спад промислового виробництва щебільше розбалансували споживчий ринок, поглибилась інфляція, відбулося різкезниження життевого рівня населення. Це - наслідки воєнних дій.  
У 1992 р. близько 40% видатків бюджету становили військові витрати,видатки на фінансування утримання біженців - від 22 до 105 млн. доларів СШАщомісячно. Водночас практично припинилося надходження коштів від туризму,значно зменшились надходження від транспорту. Дефіцит державного бюджету  
Хорватії зріс більш як утричі.  
За таких умов країна не могла перейти до другого етапу грошової реформи --впровадження в обіг хорватської крони. Але вже з перших місяців 1993 р..почалася підготовча робота: повний перехід до системи вільних цін,подальшого розвитку підприємницької діяльності, завершення процесуприватизації. Водночас здійснюється стабілізаційна програма йантиінфляційна політика, санація підприємств та банків, подальша комерціалізація ілібералізація банківської системи, запровадження нової податкової політики,створення стабілізаційних фондів підтримки національної валюти, зміни укредитній політиці, довгострокова програма подолання дефіциту державногобюджету.  
Національний банк Хорватії завдяки самостійності проводив жорсткуполітику щодо кредитування дефіциту держбюджету (лише в межах 5%, якпередбачено законодавством, і не більше), то дало змогу уникнутигіперінфляції.  
У Словенії стартові умови, підготовчий процес, технологія і насідківпровадження національної валюти інші, ніж у Хорватії. З проголошеннямнезалежності (червень 1991 р.) почалася підготовка необхідних законодавчихактів, а саме: законів про національний банк, про міжнародні валютнівідносини, про національну грошову одиницю тощо. Тоді ж за рішенням уряду  
Словенія почала друкувати за кордоном, але на власному спеціальному паперіз відповідною системою захисту купони без назви грошової одиниці, оскількина той час самої назви ще не було визначено.

Після зняття тримісячного мораторію  на незалежність у жовтні 1991 р..  
Словенія на підставі закону "Про національну грошову одиницю" впровадила вобіг ці купони, встановивши курс обміну їх на югославські динари успіввідношенні 1: 1, і розпочала друкування власної національної валюти --словенського толара, Певний час в обігу були обидва грошові знаки, алепоступово купони вилучалися з обігу. Основою емісії стала закупівляіноземної валюти. Емісію прив'язано до німецької марки. Кредити комерційнимбанкам не надавалися. Тримався досить високий курс толара - 1 ДМ: 60толарів.  
Принципова відмінність уведення національної валюти в Словенії полягає узабезпеченні внутрішньої конвертованості толара, що дало можливістьповністю ліквідувати внутрішній "чорний ринок". Завдяки спріятлівішому, ніжу Хорватії, економічному становищу (зокрема відсутності величезних воєннихвидатків) та проведенню жорсткої політики грошового обігу Словенієюпідтримувався досить стабільний курс толара щодо іноземних валют: платіжнийбаланс мав позитивне сальдо у розмірі 8-10%, резерви іноземної валютишвидко зросли, темпи інфляції спали з 21 до 2-3% щомісячно. Усе це свідчитьпро те, що грошову реформу в Словенії проведено вдало і вона сприяластворенню й розвитку збалансованої національної ринкової економіки.

I все таки постає запитання:  чому Словенія й Хорватія змогли  безболісно іза короткий строк  розв'язати не лише проблеми грошової реформи, а йпереходу до ринкової економіки?

Річ у тому, що за структурою виробництва, його технологічним таорганізаційним рівнем, за методами господарювання їхні економіки виявилисяадекватними ринковим принципам, а отже, і спріятлівішімі до економічнихметодів управління, до формування справжніх грошових систем. Все цедопомогло швидкому проведенню приватизації. Сама ідея приватизації тапереходу до ринку була підтримана населенням.  
Крім того, основні сектори економіки обох країн виявилися достатньоінтегрованими в західноєвропейську економіку, внаслідок чого народнегосподарство не було повністю паралізоване ні воєнними діями, ні розривомзв'язків із республіками СФРЮ, передусім із Сербією та Чорногорією.  
Різноплановість зовнішньоекономічних зв'язків дала можливість Хорватії, йособливо Словенії, підтримувати позитивні платіжні баланси і поповнювативалютні резерви навіть за значного падіння обсягів виробництва.  
Важливо й те, що центральний банк колишньої Югославії давно працював нафедеративних засадах, і тому хорватський та словенський центральні банкибули автономними емісійнімі центрами, проводили власну грошово-кредитнуполітику.  
До того ж у колишній Югославії рівень життя був значно вищий, ніж уколишньому Союзі, водночас існував значний рівень відкритого безробіття.  
Тому це явище для населення не було зовсім новим і вже були виробленімеханізми соціального захисту населення від безробіття. Усе це створилосприятливіші умови, ніж, наприклад, в Україні, для проведення ринкових, утому числі й грошових, реформ.  
Країни Балтії. Ці країни досить швидко усвідомили, що з уведеннямнаціональної валюти не треба затягувати і то для її введення необхіднаширока, комплексна підготовка й сприятлива економічна ситуація, а точніше --зменшення інфляції та дефіциту державного бюджету, забезпечення розвиткуекспорту, позитивне сальдо платіжного балансу.  
Одночасно має утвердитися дворівнева банківська система, повинні бутистворені реальні авуари, реальні резервні фонди. Перетворення у сферігрошей має сприяти становлення ринку цінних паперів, діяльність фондовоїбіржі.  
Попри глибоке розуміння процесів, що відбувалися, країни Балтії спочаткутеж змушені були використати замінники грошей. Так, у Латвії було введенотимчасову квазівалюту, а її співвідношення з рублем становило 1:1. Це даломожливість конвертувати латвійську валюту в російський рубль. Наявністьсурогату допомогла латвійськім фахівцям здобути досвід у питаннях грошей тагрошового обігу, а центральному банку - відновити свої функції у повномуобсязі. Разом із тим готується здійснення заміни російських рублів на новунаціональну валюту на територіальній основі й у найкоротший термін.  
Як відомо, у створенні грошової системи перед веде Естонія. I це невипадково. Адже підготовка до введення власної валюти почалася ще в першімісяці 1990 р.. Було створено спеціальний комітет із проведення грошовоїреформи. Важливо те, що Естонія не пішла шляхом уведення сурогатів грошей.  
Але повністю уникнути "перехідних" форм не вдалося. В Естонії ще у 1991 р.було розроблено та широко використано Чекові книжки для безготівковихрозрахунків. Треба визнати, що це створило серйозні труднощі в галузіобробки й перевірки чеків, а електронної "системи ще не було. Але оскількизарплата видавалася чекової книжки, то це полегшило перехід донаціональної "валюти, допомогло не допустити особливого напруження зготівковими грошима.  
естонське керівництво виходило і з того, що виготовити власні гроші тавизначити порядок їх обміну на рублі - все це не першорядне. Головнеполягало в тому, щоб проведення грошової реформи не порушило розрахунківбанків, фірм з іншими державами і передусім із Росією. Для цього велисядовготривалі переговори.  
Естонія першою ще у липні 1992 р, здійснила грошову реформу, внаслідокякої було введено національну грошову одиницю - естонську крону. 20 червня  
1992 р. набули чинності закони Естонської республіки: "Про гроші", "Прозабезпечення естонської крони "та" Про іноземну валюту ". Одночасно длякрони було розраховано ринковий курс - 8 крон до і німецької марки. За цимизаконами банк Естонії не мав права девальвувати крону. А це означало, щобуло встановлено фіксований валютний курс, який діє й нині. Комерційнібанки дотримуються цього курсу щодо всіх валют.  
естонське керівництво з самого початку виходило з того, що стабільнавалюта є основою стабілізації і розвитку економіки. Обраний методпрів'язування естонської крони до німецької марки виявився дієвим, вінзабезпечив сталість валюти і валютного курсу, що дало можливість уникнутивеликої інфляції.  
Не менш важливе й те, що Естонії вдалося швидко збалансувати державнийбюджет завдяки забороні фінансування центральним банком бюджетногодефіциту.  
У проведенні грошової реформи значну участь брав МВФ. Він визначив ліміткредиту для стабілізації естонських грошей і платіжного балансу. Важливовідзначити, що Естонія не використала навіть першої частини цього кредиту,а від наступної частини відмовилася.  
Річ у тім, що з допомогою спеціалістів МВФ центральний банк Естонії завсіма міжнародними правилами склав платіжний баланс. Виявилося, що країнамає позитивне сальдо близько 1,5 млрд. естонських крон.  
Естонія досить вдало вийшла з ситуації, коли Росія підвищила ціни наенергоносії. Не менш важливо й те, що Естонії вдалося швидко змінитиспрямованість зовнішньоекономічних зв'язків. Якщо у 1990 р. основна частинаекспорту йшла в Зростав, Білорусію та Україну, то вже на 1993 р.. Їхня часткаістотно зменшилась і першою щодо експорту стала Фінляндія. Водночас дедалібільше зростає в експорті частка Швеції, Голландії, Німеччини та інших країн. Натомість прискорюється імпорт із Фінляндії, Швеції,  
Голландії та Німеччини.  
Зовнішньоекономічну діяльність було лібералізовано - не ліцензується ніекспорт, ні імпорт. Причому держава не регулює цін. Вони погоджуютьсятільки на електроенергію та сланці.  
Як і Естонія, Латвія і Литва одними з перших на території колишнього СРСРстворили свої національні грошові системи. До речі, головний принцип їхніхгрошових реформ однаковий. Вони побудовані на ясному прів'язуванні своєївалюти до однієї з іноземних. Якщо Естонія прив'язала крону до німецькоїмарки, то Латвія свій лат - до валюти МВФ - СДР, а литва лит - до долара  
США. Це забезпечило сталий, фіксований валютний курс водночас помірнуінфляцію. До того ж держави Балтії використали старий інструмент, який хочпорівняно рідко, але застосовувався у цілому ряді країн світу - вонистворили валютне управління або комітет, які регулювали фінанси країни здопомогою валютного резерву. Це означає, що всі валюти - лити, лати ї крони  
- Забезпечувалися золотовалютними запасами центральних банків.  
Країни СНД. Спираючись на досягнення макроекономічної стабілізаціїкерівництво Грузії напередодні президентських і парламентських виборіввирішило провести грошову реформу. В ході цієї реформи введено нову грошовуодиницю - ларі. Реформа була цілком еквівалентною - обмін здійснювався закурсом 1000000 купонів = і ларі. Додатково уряд і національний банкорганізували обмін доларів США, німецьких марок та російських рублів нанову валюту. Стимулом була та обставина, що найближчими днями очікувалосядалі зміцнення нової національної валюти, що й сталося. 3 1,30 ларіспочатку до 1,25 ларі, а потім і до 1,20 ларі зменшився курс долара.  
Внаслідок цієї операції населення продало нацбанку значні суми доларів,марок і рублів. Тим самим зросли валютні резерви країни, підвищився попитна національну валюту та зміцнився її курс.  
Грошова реформа увінчалася повним економічним і політичним успіхом. Дотого ж посилилась жорстка грошова та бюджетна політика. Грузія й даліплідно співпрацювала з МВФ, одержала слідом за кредитом СТФ кредит Standby.  
Велися переговори про надання МВФ трирічного кредиту ЕСАФ. Скасованопрактично всі дотації для народного господарства. Лібералізовано яквнутрішній ринок, так і зовнішню торгівлю. Прийнято новий закон, якийгарантує автономію національного банку. Швидкими темпами триває ваучернаприватизація, дуже схожа на російський зразок. Практично вся земляперебуває у приватному користуванні. Завершується підготовка закону проприватну власність - одного з найрадікальнішіх у країнах СНД. Ведетьсяактивна законодавча робота щодо створення регульованого ринку ціннихпаперів.

НАСЛІДКИ ГРОШОВИХ РЕФОРМ  
Словенія і Хорватія. Як і слід було чекати, набагато сприятливіші умовидали змогу Словенії швидше здійснити реформи економіки, в тому числі йгрошову, і досить впевнено піти вперед. Сьогодні вона належить до п'ятірки  
"нових східноєвропейських індустріальних тигрів", які останніми роками нелише подолали спад виробництва, а й забезпечили досить стійкі темпиекономічного зростання. Словенія, як і Польща, Чехі??, Словаччина та  
Угорщина, здійснює істотні макроекономічні зрушення, структурні зміни,спрямовані на швидке зростання споживчого попиту, приватного споживання. Заоцінками журналу "Central European Economic Review '" (січень 1996 р.), щодопоказників економічного зростання (за десятибальною системою) максимальнийбал серед країн із перехідною економікою має Польща ~ 8,8 бала, а Словеніяйде відразу ж за нею - 7,3-7,6 бала, тобто вона наближається до показниківдокризових 1988-1989 рр..  
узагальнюючий показник економічної динаміки є темпи зростання обсягу  
ВВП на душу населення. На кінець 1995 р.. він становив у Словенії 8739доларів на рік. Це удвічі більше, ніж у Чехії, у 2,5 раза більше, ніж в  
Угорщині, і більш як утричі, ніж у Польщі.  
Дуже важливо й те, що економічне зростання, досягнуте за останні трироки, забезпечило формування надійних передумов для стійких темпів розвиткув перспективі. Нині норма нагромадження у "нових тигрів" досягла рівня,близького до рівня розвинутих країн. Це в середньому 20% ВВП і вище. Коливрахувати ті обставини, що східноєвропейські країни мають високий рівенькваліфікації робочої сили, величезний запас невикористовуване виробничихпотужностей, то в комплексі з іншими позитивними факторами це можезабезпечити подальше стійке економічне зростання.  
Цьому сприятимуть і потоки капіталу, які дедалі більше спрямовуються урозвиток експортного сектора економіки. Нині Словенія, як і Польща та  
Словаччина, належить до країн Європи, що мають найвищі темпи зростанняекспорту. Цьому допомагають конкурентоспроможність виробництва, перехід довільної конвертованості валют.  
Макроекономічна стабілізація, яка була порівняно швидко досягнута,означала суттєве зниження інфляції (у 1993 р. в Словенії вона становила  
32,3% на рік), що створило умови для економічного зростання.  
Розв'язання завдань антиінфляційної політики сприяло проведення жорсткоїполітики бюджетної стабілізації. Нині у Словенії та Чехії дефіцит бюджетуповністю ліквідовано.  
Політика прискореної приватизації дала можливість значно збільшитиприватний сектор економіки. Сьогодні у п'яти "східноєвропейських тигрів"він становить 50-70%. Усе це в умовах макроекономічної стабілізації сприяєважливим засобом санації економіки стала реструктуризація безробіття йоготрансформація із прихованих у відкриті форми. Причому дуже чітко проявиласятака закономірність: найвищий рівень безробіття спостерігався в країнах, денайактівніше йшли ринкові перетворення. У Словаччині наприкінці 1993 р.питома вага безробітних становила 15,4%, але в 1994 р почалося зменшеннярівня безробіття. У Словенії він становив хоч і не набагато, але менше ~  
14,2%. Вважається, що наявність високого рівня безробіття є визначальнимфактором дієвості внутрішньої конкуренції - основного стимулу порівняношвидкого виходу економіки з кризи.  
Економічне зростання - визначальний фактор збільшення реальних грошовихдоходів населення. Очевидним лідером є Словенія, в якій наприкінці 1995 р.середньомісячна заробітна плата досягла 611 доларів США. Це найвищийпоказник серед країн із перехідною економікою. У середині 1995 р зарплатастановила в Угорщині - 328 доларів, у Польщі - 308, Чехії - 303, у  
Словаччині - 253 долари на місяць. Усе це переконливо свідчить, що цікраїни обрали правильний шлях, він забезпечує їм усебічній прогрес,відкриває добрі перспективи.  
Країни Балтії. Естонських крон, латвійський лат та литовський лит маютьзначку відмінність у валютних курсах.  
У цих країнах відмінна і банківська система. Якщо в Естонії та Литвіприблизно по півтора десятка комерційних банків, то у Латвії їх 38, тобтобільше ніж у 2,5 рази.  
Істотно відрізняються купівельна спроможність грошей та ціни на товар.  
Найдешевше життя у Литві, найдорожче - у Латвії. Зате у Латвії найвищийрівень мінімальної заробітної плати, що компенсує втрати сімейного бюджету.  
Так, у переведенні на лити рівень мінімальної зарплати становить 216 літівна місяць, в Естонії - 157, у Литві - понад 158 літів. Що стосуєтьсясередньої заробітної плати, то тут на першому місці Естонія (майже 220доларів), далі йде Латвія - понад 190 доларів, у Литві майже 150 доларів.  
I все ж при досить істотній відмінності лит, лат і крону об'єднуєпринципово важлива якість - вони стабільні і мають довіру. Про цепереконливо свідчить рівень інфляції. У 1995 р. вона дорівнювала 35% у  
Литві, 29% - в Естонії та трохи більш як 20% - у Латвії.  
Зупинимося на характеристиці кожної з валют.  
Крона. Хоч естонських крон має найнижчий валютний курс (1 дол. Понад 11крон), а отже, й найнижчу купівельну спроможність, але саме фахівцівважають найавторитетнішою. Адже це Естонія першою вийшла із рубльовоїзони, рішуче створила валютний комітет і ввела власну валюту. Естонськекерівництво зробило все, щоб довести людям зрозумілі й чіткі правиластворення грошової системи, забезпечити глибоку довіру до національноївалюти та її стійкість. Тому, хоч минуло майже 4 роки після введення новихгрошей, курс крони до німецької марки практично не змінився: у середньомуодну марку міняють на 7,97 крони.  
Стійкість крони сприяла міцності естонських комерційних банків. До того жїм дали одразу зрозуміти, що вони мають отримувати прибуток не за рахунокгри на курсах валют, а за рахунок широкого залучення інвестицій тарозширення банківських послуг. Саме тому банківська криза обмежиласябанкрутством одного банку та об'єднанням двох інших. Після цього пішовшвидкий процес об'єднання банківського капіталу: із 50 банків у країнізалишилося 16. Але естонські банкіри вважають, що й цього забагато. Процесзлиття комерційних банків триватиме. Цьому сприяє і настанова збільшитикапітал до 2000 року до 5 млн. ЕКЮ, тобто до 75 млн. крон. Такі процесидопомагають зміцненню крони. За даними естонського банку, крона подорожчалащодо американського долара на 75% і японської єни на 10,4%.

Лат. Латвійський лат дорівнює 2 доларам. Якщо крону ввели без  будь-якихетапів, то у Латвії ще в  травні 1992 р. ввели латвійський рубль, який діявпаралельно з російським рублем у співвідношенні 1:1. Через 5 місяцівросійський рубль було вилучено і залишився латвійський рубль. Але й віндовго не втримався. Наприкінці 1993 р.. плаваючого курсу лата щодо доларазакрився на позначці 0,595 за 1 долар, виникла ідея прив'язати національнувалюту не до долара чи німецької марки, а до розрахункової одиниці МВФ -  
СПЗ. По суті, Латвія повторила естонський варіант. Стабільності лату додавзолотовалютний запас, який у середині 1995 р становив 405 млн. доларів. Латутримався і в умовах великої й гострої банківської кризи, коли збанкрутувавфінансовий гігант "Балтіяс банку". Кількість латвійських банків скоротиласяз 60 до 38, хоч і це для порівняно невеликої Латвії забагато. Але навітьвимога до збільшення капіталу кожного банку до і млн. латів не забезпечилапроцесу об'єднання банків, злиття їхнього капіталу. Очевидно, цепояснюється й тим, що банки Латвії мають і висококваліфікованих службовців,і сучасне устаткування  
Літ. Литва пройшла найскладніший шлях створення грошової системи. Причомукраїна довго не наважувалася вводити лит. Понад півроку діяли так званітимчасові гроші - талони. Частина літів, віддрукована за кордоном,виявилася неякісною. Довелося переробляти гроші, застосовувати додатковізасоби захисту. Наштампувалі велика кількість монет номіналом і, 2, 5літів, що призвело до сплутування їх із центами такого ж номіналу. Тодівиготовили дрібні купюри. В результаті за рік вільного обігу лит зазнаввеликих злетів і падінь, що викликало відчутні струси всієї литовськоїекономіки.

Комерційні банки спекулювали  на змінах курсу валюти. Центральний  банк не міг упоратися з великими коливаннями валютного курсу. До того ж маніпуляції банків довели курс до 2,9 літу за долар, а потім  він різко впав. Життя вимагало рішучих дій. Литовці скористалися досвідом Естонії.  
Було створено валютне управління. Сейм прийняв закон про надійність літа.  
Його прив'язали до долара, бо близько 80% обороту здійснювалося само в ційвалюті. Золотовалютний запас, який у 1992 р, становив лише 21 млн. доларів,на початок 1996 р.. досяг 801 млн. доларів. Цих запасів виявилося на 32%більше, ніж треба було для підтримання стабільного валютного курсу. Томулит отримав досить високу стійкість. Лише в окремі періоди долар зупинявсяна позначці в 4 лити або 3,95 літу - найвищому і найнижчому рівні курсів.  
Цілком зрозуміло, що стабільна валюта стала добрим засобом виходулитовської економіки з кризи.  
Водночас у Литві чимало фахівців вважають, що і валютне управління, івстановлений ним стабільний курс валюти гальмують розвиток економіки, недають змоги регулювати грошову масу, рівень інфляції, норму процентів.  
Дедалі більше чути голоси, що необхідно девальвувати лит у Литві, як і лату Латвії та крону в Естонії. Проте прибічників стійкої національної валюти,яка має довіру в населення, набагато більше. Адже рядові вкладники доволінастраждалися від банкрутств банків, вони не хочуть нових фінансовихпотрясінь. А банкіри, які хотіли б переходу до плаваючого валютного курсу,не знаходять підтримки у політиків.  
прибалти покладають великі надії на вхід країн Балтії не лише до НАТО, ай до спільного європейського грошового ринку.  
Країни СНД. Унаслідок проведених грошових реформ у Молдові, Грузії,  
Казахстані та Киргизькій республіці створено національні грошові системи, амолдовський лей, грузинський ларі, казахстанський тенге і киргизький сомвідзначаються стабільністю. Ось, наприклад, киргизький сом, який уведено щев червні 1993 р., є однією з найтвердішіх валют країн Середньої Азії, якавільно конвертується у всіх країнах СНД. Це сприяло тому, що у киргизький  
Республіці відбулось істотне зниження темпів інфляції та зростання цін.  
Порівняльний аналіз свідчить, що на противагу окремим своїм "братам" сомніяк не поступається рублю. Щодо долара їхні курси змінюються паралельно.  
Не можна не зауважити, що під час проведення грошової реформи в Киргизькій  
Республіці ніхто не міг передбачити такого перебігу подій. Навпаки,провіщалі швидкий крах цієї грошової одиниці. Спеціалісти вважають: якщосом не "впав", а став досить стабільною валютою, то в цьому насампередзаслуга національного банку республіки, який не лише одержав винятковіповноваження як єдиний розпорядник емісії, кредитів, регулювальник курсусома, а й послідовно відстоював свою незалежність і принциповість щодо усіхвладних структур. Для цього головним критерієм була відповідність грошовоїмаси товарним ресурсам, ефективність програм, під які виділялися кошти.  
Отже, компетентність і незалежність національного банку - вирішальнийЦей висновок нам слід було б добрезасвоїти.