Наслідки глобалізаційного процесу

 

ПЛАН

Вступ……………………………………………………………………………….3

1. Визначення терміну глобалізації та його історична довідка………………5   
2. Глобалізація у сфері економіки………………………………………………6
3. Наслідки глобалізаційного процесу………………………………………...11

Висновок…………………………………………………………………………..14

Список використаних джерел……………………………………………………16

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

        ХХ століття стало епохою глибинних, революційних трансформацій, пов’язаних з руйнацією або й зміненням не тільки традиційних, а й модерних соціальних структур, та формуванням нового глобального універсуму, в якому поєднуються риси різних цивілізаційних укладів.

       Поширення та удосконалення  комп'ютерних технологій та модерних сучасних засобів зв'язку, інтернет це надає країнам можливість безперервої передачі інформації з неймовірною швидкістю. Вільна торгівля, зниження податків на прибуток підприємств, простота переміщення галузей промисловості між різними державами на користь зменшення витрат на працю і природні ресурси. Зростає число і розмір злиття компаній усередині, вплив небагатьох національних валют через міжнародну систему вільного валютного обміну на економічні процеси в самих різних країнах, стирання національної приналежності продукції. Збільшення мобільністі потоків капіталів (у формі кредитів, позик, операцій з цінними паперами, валютних операцій). Виникають спільні для світового співтовариства проблеми, зокрема, економічні, політичниі, мілітарні, екологічні та ін. Іншими словами можна сказати, що відбувається процес зміцнення зв'язків між найвіддаленішими куточками планети.

       Все  вище сказане можна об’єднати в одному терміні – «глобалізація». Цей процес є неминучим і для України. Як не парадоксально, але саме глобалізація - процес, що долає територіальні і культурні кордони країн, - створює можливість для вироблення національно орієнтованих зовнішньоекономічних стратегій в рамках нових реальностей. Для деяких країн глобалізація створила такі можливості, про які не могло йтися декілька років тому. Але вона створила і нові небезпеки для багатьох інших країн. Важливо усвідомити, і це має стати точкою відліку: сучасна цивілізація перебуває в стані кризи. Це певною мірою стосується й України. І чим раніше це буде усвідомлено, тим успішнішими будуть спроби виробити нову, адекватну реальності картину держави та світу.

       Процес глобалізації є однією з найактуальніших проблем на сьогодні оскільки характеризує стан і розвиток сучасної економічної системи. Все більш гострим стає питання розвитку країн з перехідною економікою та тих, що розвиваються, бо негативні наслідки глобалізації видбиваються на них найбільше. Вивчення процесу глобалізації має важливе теоретичне і практичне значення оскільки ставить економіку в нові умови, змінює вектор її розвитку.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Визначення терміну глобалізації та його історична довідка.

    

       Назва процесу глобалізації походить від англійських слів «globe» - земна куля, «global» - світовий, всесвітній та «to globalize», «globalization» — поширюватись по всій планеті, набувати всесвітнього характеру. В широкий науковий обіг всю цю термінологію ще у 60-х роках XX ст. ввели такі відомі теоретики Римського клубу, як Е.Ласло, Д.Медоуз, М.Месарович, А.Печчеї та ін. Отже,  є всі підстави вважати їх і засновниками концепції глобалізму. Проте загальновизнаного визначення терміну «глобалізація» до цього часу ще не вироблено. Слушно зауважив американський політолог і соціолог Девід Гелд, що  «глобалізація» означає щонайменше два різних феномени. По-перше, вона передбачає, що політична, економічна і соціальна діяльність стає всесвітньою за своїми наслідками, по-друге, вона означає, що відбулося посилення взаємодії та взаємозв'язків всередині держав і суспільств та між ними самими". На думку одного з найбільш відомих фахівців з проблем глобалізації Рональда Робертсона, глобалізація - це історичний процес посилення контактів між різними частинами світу, який призводить до зростаючої схожості й однаковості в житті народів планети. Звичайно існують безліч думок з приводу визначення терміну «глобалізація», кожен вбачає в цьому слові щось негативне і щось позитивне.

       Глобалізацію  започаткували Іспанія, Голландія та Англія ще у XVI ст. її перша хвиля поступово поширилась на всю Західну Європу, перекинулась на Північну Америку і частково торкнулась Південної Америки та Азії. Друга хвиля глобалізації, яку можна датувати 50-80 роками XX ст., прокотилась країнами Азії й Африки. Нарешті, третя, сучасна хвиля глобалізації з кінця 80-х років буквально "накрила" посттоталітарні країни.

 

 

 

 

 

2. Глобалізація у сфері економіки.

 

       Глобалізація в сфері економіки позначається на сьогодні термінами «нова економіка» [8], «віртуальна економіка», «фінансова цивілізація» тощо. Всі ці терміни відображають об’єктивну тенденцію перетворення світу фінансів на самостійну, автономну субкультуру, яка втратила безпосередню залежність від фізичної реальності. Це знайшло своє вираження у відмові від принципу золотого стандарту, тобто від принципу матеріального забезпечення сукупної грошової маси. Ще в серпні 1971 року США відмовилися від фіксованого золотого забезпечення своєї валюти, яка у фінансовому аспекті є безумовним глобалізаційним механізмом. З одного боку, долар формує певну шкалу соціального добробуту, з іншого, оскільки друкується Сполученими Штатами на монопольній і трастовій основі, ставить світову фінансову систему в залежність від «зеленого папірця». Ніхто не знає, скільки його вже є і скільки ще буде надруковано. Крім того, можна вводити різну заробітну платню в різних частинах світу, дозуючи, наприклад, 10 доларів за місяць шахтарям у південній Африці чи в україні, а в Польщі – «дозволити» 400 як приклад. Загалом вважається, що «нова економіка» базується на трьох факторах, а саме: технологія, - відбувається інформаційна революція, ідеологи «нової економіки» вважають, що ми маємо справу лише з початковою її стадією, і пізніше буде дедалі більше змін; конкуренція, -  різкий зріст конкуренції у ділянках національної та наднаціональної торгівлі, що потроху перетворюється на битву за виживання; так звана нова економічна культура підприємств і окремих громадян [1].

       Замовчування проблем глобалізації економіки спричиняє загострення соціальних проблем, оскільки інтеграція національних економік у світову систему не лише не ліквідувала чи послабила розбіжності між ними, а навпаки, зробила їх більш рельєфними та виразними. Крім цього, виникли нові форми нерівності. По - перше, економічна нерівність між державами, диспропорцій в рівнях прибутків між країнами. По - друге, нерівність між країнами продовжує Існувати поряд з нерівністю усередині держав. Так, у 80- 90 роки загострилася проблема зубожіння населення у більшості країн Африки та Латинської Америки (причини – тягар міжнародної заборгованості, зниження прибутків на душу населення тощо). Більшість країн Центральної та Східної Європи. Які здійснюють нині економічну перебудову, потрапляють в драматичну ситуацію: з одного боку, поляризуються рівні прибутків населення, а з іншого – не лише не відбувається реального економічного зросту, а навпаки, різко зменшуються об’єми виробництва, швидкими темпами зростає безробіття, значно збільшується прошарок бідного населення. Існуючі тенденції в цих країнах свідчать про те, що зубожіння значної частини населення в близькому майбутньому буде залишатися сумної реальністю. По - третє, спостерігається збільшення нерівності та зростання зубожіння у промислово розвинутих країнах, зокрема, виникнення нових форм бідності. Це явище отримало у Європі назву «соціальної ізоляції», а у США – «зростання декласованих верст населення». Воно характеризується появою груп населення, які зубожіли внаслідок негативних процесів, які відбуваються нині у світовій економіці. Крім цього, у світі існують десятки мільйонів робітників - мігрантів, політичних біженців, сімей біженців із зон воєнних конфліктів. Всі вони цілком обґрунтовано можуть вважатися «новими бідними» .

       В міжнародному аспекті глобалізація зазвичай розглядається як проблема нового світового порядку, створення якого не лише усвідомлюється як умова вирішення існуючих глобальних проблем, а й як умова максимально ефективного використання самих процесів глобалізації. Фрагментація як домінуюча форма здійснення глобалізації, зазначають А. Кінг та Б. Шнайдер [2], загрожує демонтажем усієї соціальної та адміністративно - правової надбудови, яка здіймається над ринком й має своїм головним елементом націю - державу. Саме глобалізаційні процеси, на думку цих вчених, є безпосередньою причиною нинішньої «слабкості» останніх, оскільки вони:

1) зумовлюють цілісність  і взаємозалежність світу, які вступають у протиріччя з політичною фрагментацією системи держав - націй;

2) спричиняють добровільну  передачу державами частини свого  суверенітету наднаціональним, передусім  економічним, організаціям;

3) змінюють чинники силового  впливу, зокрема перехід від грубих  його форм до більш м’яких (економічних, культурних, інформаційних  тощо). Серед таких форм дослідники  зазвичай виокремлюють наступні. По - перше, це міжнародний тероризм точніше прийнято розрізняти міжнародний і транснаціональний тероризм. Л. Бонанте пропонує вважати міжнародний тероризм політикою використання терору, що відверто чи таємно інспірується державою, на відміну від транснаціонального тероризму, де «замовником» теракту є не держава, а недержавна організація чи група осіб. Деякі дослідники вважають, що тероризм, який розливається по всьому світу, може набути характеру замінника нової світової війни.

       Другою формою насилля, яка спричинена процесами глобалізації, є екзистенційне насилля, пов’язане зі зміною природи локальних конфліктів. Сутність останніх, на думку Є. Бистрицького[3], на сьогодні полягає не в територіальній обмеженості, а у зіткненні локальних форм життя, особливих культурних світів. Такі світи існують як локальні, тобто унікальні, способи буття людей, способи організації їх повсякденного життєвого досвіду. Ці способи максимально визначають екзистенційні виміри поведінки та стосунків людей у суспільстві, -  їх особистісні переживання, розуміння сенсу життя, відчуття страху смерті. Локальний конфлікт тому – це конфлікт особливих І унікальних способів людського буття у світі.

      Третьою формою насилля у сучасному світі можна вважати миротворчість. Правомірність такого розгляду пояснюється тим, що, з одного боку, миротворчість визначається як комплекс заходів, спрямованих на припинення конфлікту та створення умов для його мирного розв’язання, з Іншого, вона є засобом розширення розвинутими країнами сфери свого впливу шляхом встановлення контролю над конфліктними зонами. Крім цього, з точки зору міжнародного права, основою якого є визнання та повага суверенітету країни, миротворчість уявляє собою пряме порушення цього суверенітету, оскільки миротворці фактично беруть на себе функцію визначати політичний устрій зайнятої ними території, вибір політичного керівника відповідної держави, воєнних злочинців тощо.

       Ще однією формою прояву насилля, якій ми завдячуємо глобалізації, є феномен інформаційних війн, зумовлений перетворенням інформації на стратегічний ресурс та ставку зовнішньополітичної діяльності. Інформаційна війна – це форма боротьби між державами, що уявляє собою цілеспрямоване використання інформаційної зброї для реалізації політичних, воєнних, економічних інтересів і захисту власних інформаційних ресурсів. 

      Дуже цікаво  висловлюється деякі соціологи щодо пояснення смислу глобалізації, який за їх думкою залежить від політичних властей, які й створюють нинішній образ глобалізації. В свідомості українського суспільства цей образ багато в чому є ідеалізованим. Так, глобалізація сприймається українцями переважно як синонім входження України до світової спільноти, перетворення її на цивілізовану європейську країну, рівноправної участі української держави у світових та європейських структурах. При цьому не прийнято говорити, що невід’ємними складовими процесу глобалізації є:

1) феномен «слабкості держави» (П. Кеннеді, М. Вевйорка, Г. Саламе), який означає, що держава стає все більше неспроможною виконувати свої класичні функції: обстоювати у власних інтересах монополію на легітимне використання насилля та бути єдиним представником нації на світовій політичній арені. Перша функція на сьогодні є немовби роздрібненою між різними терористичними угрупуваннями, кримінальними та мафіозними структурами, релігійно- фундаменталістськими організаціями тощо. Другу – поряд з державою виконують різні між-  та наддержавні організації, переважно економічного плану (міжнародний Валютний Фонд, всесвітній банк тощо), окремі індивіди, установи (наприклад, університети) та інші недержавні об’єднання (діаспори, релігійні общини тощо)[4];

2) формування особливого типу взаємозалежності, за якого деякі країни можуть самі розширювати свою економіку, в той час, як інші країни можуть це робити остільки, оскільки їх економіки є відображенням економіки перших;

3) валютні спекуляції міжнародного масштабу;

4) політика «запобігання» перед утримувачами капіталів, виразом якої є надання пільг іноземним інвесторам, звільнення їх від податків, створення відкритих економічних зон на шкоду вітчизняному виробництву тощо.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Наслідки глобалізаційного процесу.

Щодо наслідків саме фінансової глобалізації на ринки Україно то можна виділити декілька аспектів.

1. Фінансова глобалізація  створює для економіки України  важливі переваги, які полягають  в :

- розширенні зв'язків  з основними учасниками глобального  фінансового ринку - ТНК і міжнародними  фінансовими організаціями;

- збільшення інвестицій (які регулюються насамперед глобальними  ТНК);

- збільшення фінансової  допомоги з боку міжнародних  фінансових організацій (зокрема,  МВФ);

- збільшення доступу до  нових технологій, окрема технологій  операцій на фінансовому ринку.

2. Фінансова глобалізація  створює для економіки України  серйозні ризики і загрози,  зокрема: 

- вигоди фінансової глобалізації  розподіляються нерівномірно, і  економічно розвинені країни  мають більше можливостей скористатися  ними, ніж країни з транзитивною  економікою, зокрема, Україна;

- випереджальний розвиток  глобального фінансового ринку  підвищує залежність країн з  транзитивною економікою від  змін на глобальному ринку,  а можливості української держави  впливати на цю залежність  зменшуються;