Державне регулювання екноміки

В Україні ринкові форми управління інноваційною діяльністю знаходяться на початковому етапі розвитку. Ще й досі поширена практика використання адміністративного спрямування фінансових потоків, яке гальмує процес розвитку підприємства. Потребує удосконалення система управління інноваційною діяльністю в першу чергу на основі чіткого розподілу функцій між розпорядниками коштів, призначених для їх розвитку, розширення масштабів програмно-цільового управління, створення мережі позабюджетних фондів, умов для використання ризикованих засобів інноваційної інфраструктури, а також надання широких повноважень Міністерству освіти і науки України в галузі інноваційної реалізації пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки.

Інноваційна політика України повинна  грунтуватися не на традиційній схемі «держава-бізнес», а будуватися за схемою «уряд - регіональна адміністрація - бізнес». Уряд розробляє свої напрямки технологічної політики, які відповідають загальнодержавним цілям (наприклад, технологічна реструктуризація транспортного і паливно-енергетичного комплексів, створення єдиного інформаційного простору). Але оскільки інноваційна економіка - це, перш за все гнучка, динамічна структура, розробка і здійснення інноваційної політики можна втілити спочатку на регіональному рівні. Найважливішими кроками в цьому напрямку мають стати формування нової моделі регіонального розвитку, зміна транспортної політики державного центру, яка стимулювала б інноваційні процеси, і максимальне використання внутрішніх ресурсів розвитку регіонів.

 

2. Назвіть пріорітетні напрямки регіонального розвитку . Сутність державної регіональної економічної політики.

Розбудова незалежної правової держави, що відбувається в Україні, та реформування системи управління зумовлюють зростання  ролі територій у проведенні економічних  трансформацій і становленні нових форм господарювання. Сьогодні значно розширюються функції і завдання регіонів щодо раціонального використання природних ресурсів, забезпечення зайнятості населення та розвитку зовнішньоекономічних зв'язків. Від того, наскільки оптимально поєднуються інтереси держави і окремих регіонів, залежить збалансованість розвитку народногосподарського комплексу.

В цілому регіональна економічна політика характеризується певною сукупністю цілей, завдань, механізмів, які в кінцевому  підсумку визначають її стратегію і тактику. Вона грунтується на врахуванні широкого спектра національних, політичних, соціальних факторів, що і дає змогу ефективно впливати на регіональ­ний розвиток. При визначенні пріоритетних напрямів регіональної економічної політики беруться до уваги демографічні, екологічні, виробничі та інші проблеми, вирішення яких сприяє загальному економічному піднесенню регіонів.

Кабінет Міністрів України розробив і вніс на розгляд Верховної Ради України проект Закону України «Про концепцію державної регіональної політики», згідно з якою ця політика являє собою систему заходів організаційного, правового та економічного характеру, що здійснюються державою у сфері регіонального розвитку країни відповідно до її поточних і стратегічних цілей. Головне їх спрямування — це забезпечення раціонального використання природних ресурсів регіонів, нормалізація життєдіяльності населення, досягнення екологічної безпеки та вдосконалення територіальної структури економіки.

Об'єктами регіональної економічної  політики можуть бути різні адміністративно-територіальні утворення або їх сукупність, суб'єктами — органи виконавчої влади та місцевого самоврядування, які безпосередньо виконують функції щодо забезпечення соціально-економічного розвитку регіонів. Державна регіональна економічна політика грунтується на положеннях Конституції України, Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», інших нормативно-правових актів.

На нинішньому етапі соціально-економічного розвитку її головною метою є збільшення національного багатства країни на основі підвищення соціально-економічного розвитку регіонів, ефективного використання їх природно-ресурсного і науково-технічного потенціалу, раціоналізації систем розселення та досягнення внутрірегіональної збалансованості. Ця мета може бути значно деталізована стосовно конкретних сфер суспільного розвитку.

Зокрема, в економічній сфері  вона полягає у досягненні економічно доцільного рівня комплексності  господарства регіонів та раціоналізації їх структури; створенні економічних  передумов для розвитку підприємництва та ринкової інфраструктури, проведення земельної реформи та приватизації державного майна, інших ринкових перетворень; створенні і розвитку спеціальних (вільних) економічних зон; удосконаленні економічного районування країни. У соціальній сфері головна мета регіональної економічної політики України реалізується у конкретних заходах, націлених на стабілізацію рівня життя усіх верств населення з поступовим підвищенням рівня добробуту на основі єдиних соціальних стандартів та посилення усіх форм соціального захисту населення; забезпеченні продуктивної зайнятості населення через ефективне регулювання регіональних ринків праці та міграційних процесів; сприянні покращанню демографічної ситуації з метою збільшення тривалості життя та забезпечення природного приросту населення в регіонах; формуванні раціональної системи розселення на основі збереження існуючих та створення нових населених пунктів; активізації функціонування сіл та малих міських поселень, регулювання розвитку великих міст. У екологічній сфері державна регіональна економічна політика спрямовується на запобігання забрудненню довкілля та ліквідацію його наслідків, впровадження механізму раціонального природокористування, збереження унікальних територій та природних об'єктів.

На основі чіткого визначення мети державної регіональної економічної  політики обґрунтовуються її основні  завдання. Серед пріоритетних завдань  на тривалу перспективу державними органами управління визначено структурну перебудову економіки регіонів України, насамперед промислових регіонів і центрів з надмірною концентрацією підприємств важкої індустрії та складною екологічною обстановкою (Донецька, Дніпропетровська, Запорізька, Луганська області, міста Київ, Харків, Одеса, Кривий Ріг, Маріуполь та Макіївка). При здійсненні структурних транс­формаційних процесів передбачається поліпшити екологічну ситуацію у промислових центрах Донбасу, Придніпров'я, Прикарпаття та на територіях, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.

Важливе місце серед завдань регіональної економічної політики посідають соціальні питання, вирішення яких можливе лише на основі радикальних змін у сучасній політиці зайнятості та ринку праці. У перспективі передбачається активізувати діяльність щодо створення нових робочих місць у споживчій сфері, організаціях ринкової інфраструктури, малому та середньому підприємництві виробничої сфери. Це дозволить забезпечити працевлаштування осіб, які вивільняються з промислових підприємств, та підвищити рівень зайнятості населення у сфері обслуговування.

Необхідною передумовою соціального  прогресу країни та одним з важливих завдань регіональної економічної  політики є поліпшення демографічної  ситуації у регіонах України на основі подолання процесів депопуляції  й покращання соціально-побутових умов життя населення, здійснення заходів щодо підтримки сімей з дітьми та найменш соціальне захищених верств населення, зростання рівня споживання населенням товарів та послуг.

У виробничій сфері пріоритетними  завданнями визначено розвиток експортних та імпортозамінних виробництв у регіонах, де для цього є сприятливі умови (вигідне транспортно-географічне положення, необхідний економічний та науковий потенціал). Це дозволить суттєво вплинути на експортний потенціал територій, вдосконалити структуру експорту держави, розширити зовнішньоекономічні зв'язки.

Особлива увага приділятиметься  розвитку сільськогосподарського виробництва  на основі удосконалення його спеціалізації  та підвищення рівня інтенсифікації з метою нарощування експортного потенціалу, комплексної інтеграції переробних галузей з виробництвом сільськогосподарської продукції та сировини.

Завданнями регіональної економічної  політики передбачається повніше використання рекреаційних ресурсів Криму, районів  узбережжя Чорного та Азовського морів, Карпат, а також сприятливих за кліматичними та природними факторами районів Волинської, Вінницької, Полтавської, Черкаської та інших областей з метою формування в майбутньому високорозвинутих рекреаційно-туристичних та оздоровчо-лікувальних комплексів державного і міжнародного значення.

Державна регіональна економічна політика України формується і реалізується таким чином, щоб забезпечити  територіальну цілісність держави, створити рівновигідні умови функціонування регіональних господарських комплексів з метою активізації ролі територій у проведенні економічних реформ та вирішенні нагальних соціальних проблем. Сучасна державна регіональна економічна політика України, як це визначено нормативними документами, грунтується на таких основних принципах:

визнання і дотримання загальнодержавних  пріоритетів та забезпечення органічної єдності завдань щодо соціально-економічного розвитку країни та розвитку продуктивних сил регіону;

правове забезпечення економічної  самостійності регіонів на основі розмежування повноважень між центральними і місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування й підвищення їх відповідальності щодо вирішення завдань життєзабезпечення і комплексного розвитку територій;

дотримання вимог екологічної  безпеки при реформуванні структури господарських комплексів і розміщенні нових підприємств;

досягнення економічного і соціального  ефекту за рахунок використання переваг  територіального поділу праці, раціонального  природокористування, розвитку міжрегіональних  зв'язків.

Підвищення дієвості регіональної економічної політики, зростання  загальної керованості економічними процесами можливе лише на основі визначення і розмежування повноважень  місцевих органів виконавчої влади  та органів місцевого самоврядування. В процесі здійснення конкретних заходів державної регіональної економічної політики, спрямованих на підвищення ролі регіонів у проведенні економічної реформи в країні, передбачається: сформувати нову територіальну структуру державного сектора економіки; реформувати систему управління державним сектором економіки; зміцнити економічні основи місцевого самоврядування та розширити його важливі соціально-економічні І функції щодо життєзабезпечення територіальних утворень; здійснити поетапний перехід на обгрунтовану систему бюджетного регулювання та розширити права місцевих органів виконавчої влади у бюджетній політиці України.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список викорастиноъ лытератури:

 

1. Дідківська Л.І., Головко Л.С.  Державне регулювання економіки, - Київ «Знання Прес» 2000, с. 9-10; с. 124-136;

2. Стеченко Д.М. Державне регулювання  економіки, - Київ 2000 с. 120-121;

3. Михасюк Л., Мельник А., Крупка  М., Залога З. Державне регулювання  економіки, – Київ 2000 «Атіка»  с. 328-338;

4. Чистов С.М., Никифоров Л.Є., Куценко  Т.Ф. та ін. Державне регулювання економіки, – Київ, 2000 с. 156-169;

5. Федулова Л.І. Інноваційна економіка,  – Київ, «Либідь» 2006, с. 80-91; с. 168-172.

6. Дорогунцов С. І., Федорищева А. М. Усталеність розвитку еколого-економічного потенціалу України та її регіонів // Економіка України. — 1996. — № 7. — С. 4—11.

 

7. Долішній М. І., Злупко С. М. Концептуальні засади регіональної соціально-економічної політики та її компоненти // Регіональна економіка. — 1997. — № 3. —С. 5—22.

8 Закон України «Про концепцію державної регіональної економічної політики» (проект) № 57 — 2135 / 4 від 8 липня 1998 р. — 20 с.

9. Заяць Т. А. Регіональна політика ринку праці та зайнятості населення: механізм формування і реалізації // Регіональна економіка. — 1997. — № 3. — С.83—89.

10. Економічний словник-довідник / За ред. С. В. Мочерного. — К.: Femina, 1995. — С. 249, 282—283, 318.

11. Паламарчук М. М., Паламарчук О. М. Економічна і соціальна географія України з основами теорії. — К.: Знання, 1998. — 416с.

12. Поповкін В.Н. Регіонально-цілісний підхід в економіці. — К.: Наукова думка, 1993. — 210с.