Державне регулювання екноміки

 

Формування фінансових і законодавчих стимулів для підтримки інноваційних технологій і підприємництва у сфері  науки і науково-технічної діяльності є найважливішим напрямком державного регулювання в інноваційній сфері. До стимулів державного регулювання в науковій і науково-технічній діяльності належать:

• кредити, податкові та амортизаційні пільги;
• коректування антимонопольного законодавства;
• зовнішньоекономічні преференції;
• інформаційно-консультативна підтримка;
• інші фінансові пільги.

До системи стимулів інноваційного  процесу належать комплексно-правові  законодавчі норми, а саме: промислове охоронне право приватної та інтелектуальної  власності, законодавче закріплення  інтелектуальної власності та правове  регулювання її використання.

Ефективною формою державного втручання  в інноваційну та наукову діяльність є створення за участю держави  вузівських-промислових дослідницьких  центрів. Завдання полягає в стимулюванні об'єднання фінансових ресурсів і  матеріально-технічної бази промисловості з кваліфікованими кадрами вузів. Засобами такого стимулювання можуть бути фінансування початкових витрат вузівських-промислових центрів з коштів державного бюджету; видача підприємствам-учасникам безкоштовних ліцензій на використання розроблених винаходів і відкриттів

Закон України «Про науку і наукову  діяльність» та зміни і доповнення до інших законодавчих актів, які  мають забезпечити впровадження цього закону в життя, дають гарантії функціонування науки як сфери діяльності.

Закон визначає правові, організаційні та фінансові засади розвитку науково-технічної сфери, створює умови для наукової і науково-технічної діяльності, забезпечення потреб суспільства і держави у технологічний розробках.

Розвиток науки і техніки  є вирішальним чинником прогресу суспільства, підвищення добробуту його членів. Цим обумовлена ​​потреба державної підтримки науки як джерела економічного зростання і складовою національної культури та освіти. Цілеспрямована політика у забезпеченні використання досягнень вітчизняної та світової науки і техніки дає можливість повніше задовольнити соціальні, економічні, культурні та інші потреби суспільства [3, 328].

Закон засновує принципи переходу до базового і переважно цільовому  фінансуванню науки, чітко розмежовує функції Президента, Кабінету Міністрів, парламенту та інших структур у забезпеченні життєдіяльності науки.

На законодавчому рівні закріплена норма фінансування наукової і науково-технічної  діяльності цивільного призначення.

Науково-технічна політика - це політика держави щодо формування умов, що сприяють для ефективного науково-технічного розвитку країни, зокрема цілі, форми та методи діяльності держави у науково-технічній діяльності [1, 126].

Науково-технічна діяльність охоплює  фундаментальні та прикладні наукові  дослідження, а також доведення її результатів до стадії практичного використання. Держава покликана створювати сучасну інфраструктуру науки і готувати науково-технічні кадри, надавати державне фінансування та пріоритетне матеріально-технічне забезпечення фундаментальних досліджень, довгострокових державних науково-технічних програм, підтримку пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки. Держава також веде статистику в науково-технічній сфері, забезпечує створення ринку науково-технічної продукції, оцінює науково-технічний рівень досліджень, нових технологій і техніки, здійснює експертизу науково-технічних проектів, науково-технічне співробітництво з іншими державами.

Основою для вибору пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки є  комплексний прогноз соціально-економічного і науково-технічного розвитку України з обов'язковим аналізом різних його варіантів і використанням висновків державної експертизи, незалежних експертів і громадянського обговорення.

Верховна Рада України за поданням уряду постановляє перелік пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки та національних науково-технічних програм з одночасним розглядом питань ресурсного забезпечення для їх реалізації.

Уряд України щодо кожного пріоритетного  напрямку розвитку науки і техніки  визначає державні органи та наукові установи, які розробляють концепцію напрямки з обрисом цілей, очікуваних економічних і соціальних результатів, структурних змін у виробництві внаслідок його реалізації та обгрунтовують необхідні для цього витрати. Концепція розглядається урядом, і після її схвалення є основою для формування державних науково-технічних програм по проведенню наукових досліджень, створення та освоєння нових видів техніки і технології.

Національні науково-технічні програми формуються з урахуванням довгострокових інтересів розвитку матеріальної і духовної культури народу України і спрямовані на розв'язку суспільних проблем.

Основним способом реалізації національних програм та пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки є державні науково-технічні програми, які формуються і реалізовуються на основі цільових проектів і розробок.

Державна цільова програма являє  комплекс взаємопов'язаних завдань  і способів, які спрямовані на розв'язку найважливіших проблем розвитку держави, окремих галузей економіки  або адміністративно-територіальних одиниць, здійснюється з використанням коштів Державного бюджету України та узгодженні щодо термінів виконання, складу виконавців, ресурсного забезпечення.

За спрямованістю державні цільові  програми ділять на:

§ економічні, які спрямовані на розв'язку комплексних галузевих і міжгалузевих проблем виробництва, підвищення його ефективності та якісних характеристик, створення нових виробництв, розвиток виробничої кооперації;

§ наукові, метою яких є забезпечення виконання фундаментальних досліджень у галузі природних, суспільних і  технічних наук;

§ науково-технічні, що розробляються  для розв'язки найважливіших науково-технічних  проблем, створення принципово нових  технологій, засобів виробництва, матеріалів, іншої наукоємної та конкурентоспроможної продукції;

Щодо кожної з державних науково-технічних  програм уряд країни призначає керівників, надає їм необхідні повноваження, зокрема право розпоряджатися ресурсами.

Україна не приймає участь в розробці і здійсненні міждержавних науково-технічних програм на основі багатосторонніх або двосторонніх договорів і угод, передбачаючи виділення для цієї мети бюджетних коштів [5, 169].

Статтею 7 закону України «Про пріоритетні  напрями розвитку науки і техніки» передбачені такі напрями їх розвитку на період до 2006 р.:

1) фундаментальні дослідження з  найважливіших проблем природних,  суспільних і гуманітарних наук;

2) проблеми демографічної політики, розвитку людського потенціалу  та формування громадянського суспільства;

3) збереження навколишнього середовища;

4) новітні біотехнології, діагностика  і методи лікування найпоширеніших  хвороб;

5) нові комп'ютерні засоби та  технології інформатизації суспільства;

6) новітні технології в енергетиці, промисловості та агропромисловому комплексу;

7) нові речовини і матеріали.

Основними інноваційними проектами, які плануються найближчим часом, є:

§ проведення селекційної роботи з  мікроорганізмами - продуцентами харчових кормових продуктів і біологічно активних речовин для підтримки і поліпшення її біосинтетичних здібностей та пошук нових штамів мікроорганізмів з промисловими якостями;

§ розробка технології бетаїну - лікувально-профілактичний засіб і харчової добавки - з відходів спіртопроізводства;

§ розробка енергозберігаючої технології виробництва біопалива з рослинної сировини;

§ розробка технологій створення біологічно активних препаратів з морепродуктів.

Інновації нині стають основним засобом  збільшення прибутку суб'єктів господарювання за рахунок задоволення ринкового попиту і зниження виробничих витрат порівняно з конкурентами.

Щодо теорії управління інновації  є як адаптивної реакцією системи  на зміну умов зовнішнього середовища, так і способом підвищення ефективності використання внутрішніх резервів.

У загальноприйнятому значенні інновації - це результати наукових досліджень і розробок, здатні поліпшити технічні, економічні, споживчі характеристики наявної продукції, процесів, послуг або стати основою нової.

Інновації в об'єднанні з професійним  менеджментом в сучасній світовій економіці стають основою поліпшення конкурентоспроможності продукції, способів і механізмів управління технологічними, соціальними процесами. У промислово розвинених країнах, від 75% до 100% приросту промислового виробництва забезпечується за рахунок використання інновацій.

Нововведення - прогресивна новація, задіяна в динаміці, нове для організаційної системи, яка приймає і використовує його.

Слова інновація і нововведення по суті ідентичні, це - комплексний  процес створення, розширення та використання того нового, що сприяє розвитку і підвищенню ефективності роботи компаній. У той же час нововведення становлять не тільки продукт діяльності, а цей процес (впровадження), а новація - це об'єкт інноваційної діяльності, те, що потрібно запровадити і використовувати.

На початку ХХΙ ст. світова  економіка прагне сформувати нову парадигму  науково-технічного розвитку. Її складовими виступають:

- Тісний взаємозв'язок між ринками  капіталу і новими технологіями, посилення соціальної орієнтації  нових технологій;

- Глобальний характер створення  та використання знань, технологій, продуктів і послуг;

- Формування економіки знань.

У світових рейтингах конкурентоспроможності, які складає міжнародна організація  «Світовий економічний форум», Україна  знаходиться у восьмій десятці: у 2002 р. за загальним індексом конкурентоспроможності Україна займала 77 місце, за індексом технологій - 72, по субіндексів розвитку інформаційно-комунікаційних технологій - 67. У 2002 р. її позиції знизилися за загальним індексом на 9 пунктів порівняно з 2001 р., така ж тенденція спостерігалася і в 2003 р.

В результаті прискорення технологічного прогресу відбувається інформаційна революція, яка розширює масштаби революції  технологічною. Приблизно із ста  прогнозних технологій було відібрано 10 проривних, які прибувають на різних стадіях розробки і мають велике значення для розвитку економіки в найближче десятиліття і подальші періоди:

1) портативні інформаційні пристрої, які об'єднують можливості персонального  комп'ютера, доступу в Інтернет, отримання телевізійного зображення і телефонного зв'язку;

2) паливно-акумуляторні автомобілі, тобто автомобілі з «гібридними»  двигунами, для яких буде використовуватися  водно-кисневе паливо і електроенергія;

3) Торгівля за допомогою Інтернет.

4) виникнення стилю життя, пов'язаного з використанням способів інформатики та Інтернету в усіх його аспектах - роботі, навчанні, здійсненні закупівель;

5) поява «віртуальних секретарів»  - інтелектуальних комп'ютерних програм  високого рівня, які дають можливість вирішувати численні проблеми і орієнтуватися в безлічі інформації;

6) генетично змінені організми;

7) комп'ютеризоване медичне обслуговування;

8) альтернативні джерела енергії;

9) інтелектуальні, мобільні роботи. Наступне покоління промислових  роботів буде здатне сприймати зовнішнє середовище, приймати складні рішення і самонавчатися;

10) комп'ютеризоване управління  виробництвом зернових культур  з урахуванням земельних умов.

Пріоритетні напрями науково-технічного інноваційного розвитку України:

1) Створення і масове впровадження енерго-та ресурсозберігаючих технологій;

2) Використання перспективних інформаційних  та електронних технологій, засобів  інформатики та систем зв'язку;

3) Розробка нових біотехнологій  для сільського господарства, галузей  легкої та харчової промисловості, виробництво ліків;

4) Створення наукових основ охорони  здоров'я населення, розробка  нових методів профілактики, діагностики  та лікування захворювань;

5) Розвиток конкурентоспроможності  технологій в літакобудуванні,  ракетно-космічному комплексі, судно-і автомобілебудуванні, у виробництві військової техніки

Відмінною рисою нової інноваційної фази розвитку людства є підвищена  увага до знань, оскільки вони все  більше проявляють себе як безпосередня продуктивна сила. У соціальному  плані очікується, що наукомісткі технології будуть сприяти зміцненню демократичних процедур прийняття рішень, підвищення ефективності управління та безперервного навчання членів суспільства протягом усього життя.

Головним напрямком виявлення  політичної волі законодавства та виконавчої влади на поточну і середньострокову перспективу слід вважати розробку і реалізацію інноваційної політики як складової загальної економічної політики з пріоритетністю розвитку інноваційного середовища.

Забезпечення сталого економічного розвитку можливе лише за умови проведення активної інноваційної політики з урахуванням інтересів суб'єктів цього процесу і освідомлення ними відповідальності за долю держави і її місце у світовому співтоваристві.

Інноваційна діяльність буде ефективною лише тоді, коли буде враховуватися такий важливий фактор, як державне регулювання, яке доповнить дію ринкових регуляторів (попиту і пропозиції, конкуренції) в галузях науки і техніки, оскільки воно є фундаментом сучасних інновацій.