Державне регулювання сфери соціальних послуг

Державне регулювання сфери соціальних послуг

Модель державного фінансування соціально значущих послуг, що реалізовується сьогодні та базується на утриманні бюджетної мережі, а не на оплаті виконаних послуг відповідно до їх кількості та якості, формує інституціональні бар'єри, в основі яких лежить різнонаправленість інтересів суб'єктів ринку соціально значущих послуг. 

Необхідне посилення ролі держави в процесах регулювання ринку соціально значущих послуг, що великою мірою пов'язане саме з необхідністю подолання такого роду інституціональних бар'єрів у соціальній сфері, з метою підвищення ефективності взаємодії постачальників і споживачів соціальних послуг для досягнення суспільно значущого ефекту. Ефект виражається в підвищенні якості людського капіталу, рівня життя населення й економічного розвитку країни, оскільки сьогодні нематеріальна сфера сама стає потужним чинником матеріального виробництва. Ця обставина посилює необхідність участі держави в процесах регулювання ринку соціально значущих послуг, оскільки тільки на державному рівні стає можливим зорієнтувати апарат управління на формування адекватних вимог до систем забезпечення населення соціальними послугами, що зважають на територіальну специфіку виробництва і споживання соціальних послуг та особливий характер взаємодії суб'єктів ринку соціально значущих послуг, розвиваючи технології тісної взаємодії державних органів, постачальників і споживачів послуг.

Сфера послуг може бути визначена, як галузь нематеріального виробництва, яка невід'ємно пов'язана з функціонуванням сфери матеріального виробництва та виконує по відношенню до неї комплекс інтра- та інфрафункції, що обумовлює можливість прогнозування і прямоточного виміру соціально-економічного ефекту послугової діяльності, диференціюючи її за джерелами відтворення послуг, відповідно до структури основних рівнів громадського виробництва та ефекту, що досягається.

Економічною цінністю (вартістю) послуга наділяється пропорційно до реальних витрат праці та ефекту впливу на споживача в результаті її надання. У зв'язку з чим саму послугу слід визнати економічною категорією і, по суті, розглядати її як позитивну зміну якостей суб'єкта або об'єкта дії, опосередковану якістю надання послуги та індивідуальними особливостями споживача. Ця обставина вимагає постійного вдосконалення механізму регулювання сфери послуг з орієнтацією на динамічний аспект змін потреб учасників сфери послуг.

Соціально значущі послуги – ряд нематеріальних економічних благ першої необхідності, що за характером чинять соціалізуючий (освітні послуги), розвиваючий, підтримувальний (ЖКГ, транспорт, зв'язок) і поновлюючий (медичні послуги) вплив на населення, що в разі їх комплексного споживання відкриває можливість випробувати ефект позитивної зміни як окремих членів суспільства та їх засобів виробництва, так і отримати зовнішній мультиплікативний ефект у вигляді вдосконалення матеріального виробництва та якості життя населення, у тому числі це впливає й на самого виробника послуг, внаслідок чого надання таких послуг опосередковане товарно-грошовими відносинами й вони можуть вважатися громадськими та значущими для суспільства в цілому [1, с. 4].

Комплекс функцій органів державної влади зарубіжних країн розкриває змістовну частину традиційно вживаних механізмів державного регулювання ринків соціальних послуг: а) стимуляція активності господарюючих суб'єктів ринку соціально значущих послуг з метою узгодження й регулювання попиту та пропозиції; б) забезпечення техніко-технологічної та інформаційної ресурсної бази для виходу на якісно новий рівень надання послуг споживачеві; в) проведення дій, спрямованих на модернізацію інфраструктурного комплексу соціальної сфери.

Аналіз практики і результатів державного регулювання ринку соціально значущих послуг за кордоном виявила актуальність для української економіки проблем використання нетрадиційних форм господарської й соціальної діяльності та методів взаємодії суб'єктів ринку цих послуг, спрямованих на оновлення технологій спільної діяльності виробника соціально значущої послуги, споживача з активізації власного потенціалу. Сучасна зарубіжна система державного управління соціальною сферою висуває цілком певні вимоги до корпоративної відповідальності бізнес-структури та участі населення в соціально-економічному розвитку, надаючи кожному можливість брати участь у створенні громадського блага та скористатися його плодами, здійснюючи взаємний контроль діяльності. 

Необхідність постійного розвитку якості надання послугової діяльності в соціальній сфері полегшується наявністю природно низького лагу оновлення об'єктів споживання соціально значущих послуг і обмеженої спеціалізації господарюючих суб'єктів соціальної сфери, що в комплексі відкриває можливості для вдосконалення технологій інтерперсональної взаємодії учасників. Аудиторія не випадкова, рідко міняється за своїм складом, контакти стійкі, внаслідок чого відбувається спрощення протікання комунікаційних процесів і впровадження систем інформатизації в наданні послуг населенню.

Ринок соціально значущих послуг є підсистемою економічної системи країни і функціонує відповідно до ринкових законів товарного виробництва і грошових стосунків, що допускає наявність виробника, постачальника і споживача послуг, а також розкриває складну структуру обмінних процесів, що відбуваються між ними. Процес виробництва послуг представляється комплексним видом діяльності, що наділяє результат-послугу нематеріальними властивостями, що не може формалізувати право власності на володіння нею, отже, може бути розкрито тільки через процес інтерперсональної взаємодії виробника зі споживачем, мета якого за допомогою послугової діяльності задовольнити його особові та громадські потреби, змінивши якості об'єкта, на який обернена послуга.

Ефективність регулювання сфери послуг має забезпечуватися не лише результативністю діяльності суб'єктів регулювання, але, в першу чергу, залежить від сукупності встановлюваних вимог, що висуваються державними органами до систем забезпечення населення послугами, які мають бути сформовані з урахуванням регіонального аспекту, тобто територіальних, демографічних та інших соціально-економічних особливостей і характеру потреб населення. 

Особливість функціонування ринку соціальних послуг полягає в тому, що організації обмінних процесів між виробниками і споживачами соціально значущих послуг виробляється не самими суб'єктами цього ринку, а посередником-організатором, якого представляють органи державної влади, що оплачують вироблені постачальниками послуги. Організатор-посередник, долаючи інституціональні бар'єри, реалізує по відношенню до населення функції моніторингу і фіксації зміни потреб споживачів соціально значущих послуг і через опосередковану взаємодію коригує і закріплює громадське замовлення на соціально значущі послуги, визначивши обсяги і джерела фінансування.

Підвищення ефективності функціонування ринку соціально значущих послуг залежить від рівня розвитку технологій інтерперсональної взаємодії, під якою розуміємо адресний діалог між споживачами, виробниками та організаторами процесів надання соціально значущих послуг, що дозволяють наразі погоджувати громадське замовлення.

На основі аналізу розвитку сфери послуг у зарубіжних країнах нами виявлена необхідність для України  оновлення технологій спільної діяльності й підвищення активності виробника соціально значущої послуги та споживача з розширення його власного потенціалу та його найближчого оточення.

Процес інтенсифікації ринку соціально значущих послуг повинен полягати у спрямованості державного регулювання ринку на якість і адресність соціально значущих послуг, а не на їх кількість. Для цього потрібне використання інноваційних підходів у виробництві, розподілі та споживанні товарів і послуг видів діяльності соціальної сфери.

ПРОБЛЕМИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ СФЕРИ ПОСЛУГ В УКРАЇНІ

Вступ. У 21 віці рівень розвитку сфери послуг в економіці країни є одним з найважливіших показників загального рівню розвитку економіки. Світова практика налічує безліч моделей державного регулювання сфери послуг, залежно від цілей та політико-економічних умов господарювання. Потреба держави в розвитку установ для надання суспільних благ, а також установ охорони здоров’я, освіти і культури, науки, спорту не може бути задоволена без науково- обгрунтованої державної економічної політики. Однак ефективна політика в сфері послуг не повинна вичерпуватися лише розробкою економічних програм, але і їх реалізацією. На жаль, в програмах економічного розвитку України сфера послуг не віднесена до пріоритетних напрямів розвитку, і навіть не розглядається в якості самостійного об’єкта структурної політики.

Аналіз останніх досліджень. Дослідження окремих теоретичних i практичних аспектів державного регулювання у сфері послуг здійснювалися неодноразово, проте все більше за кордоном: найвідомішими дослідниками державного регулювання економіки вважаються Дж. Кейнс, А. Пігу, Дж. Хікс, Р. Грінберг та ін. Проблемам ролі держави в сфері послуг приділяють значну увагу такі українські та російські вчені, як Є. Жильцов, Г. Журавльов, В. Козак, Т. Корягіна, О. Кочерга, Б. Данилишин, В. Куценко, Л. Кликич, О. Черниш, Л. Демидова та ін.

 Мета дослідження. Метою статті є виявлення проблем у сфері державного регулювання сфери послуг та висунення пропозицій щодо більш ефективного його здійснення.

Матеріали досліджень. Питання державного регулювання економіки, в тому числі у сфері послуг, знаходяться в центрі уваги багатьох науковців. Україна, як і більшість країн, що розвиваються, рухається у напрямку переваження сфери послуг над виробничою у загальній структурі економіки (за даними на кінець 2012 р. у загальному ВВП країни сфера послуг займає 56,8%, виробнича сфера 32,8%, © Т.О. Погорєлова, Н.О. Воробйова, 2013 98 ISSN 2079-0767. Вісник НТУ «ХПІ». 2013. № 66 (1039) сільське господарство 10,4%)[1]. Саме тому проблема регулювання сфери послуг на державному та регіональних рівнях стала надзвичайно актуальною, проте не достатньо дослідженою.

В першу чергу слід визначити об’єкт регулювання. Сфера послуг – це частина економіки, що включає в себе усі види комерційних та некомерційних послуг; узагальнююча категорія, що включає відтворення різних видів послуг, що надаються підприємствами, організаціями та приватними особами[2].

Регулювання сфери послуг слід розглядати у декількох аспектах. Одним з них є регулювання ціноутворення. У певних галузях сфери послуг, таких як, наприклад, комунальні послуги, транспортне забезпечення, телекомунікації та інші державне регулювання ціноутворення розглядається з точки зору впровадження антимонопольних заходів, а саме прийняття антимонопольного законодавства (насамперед, закони України «Про захист від недобросовісної конкуренції» та «Про захист економічної конкуренції») та створення певних організаційних структур (Антимонопольний комітет України). Боротьба з монополіями є пріоритетною та зрозумілою активністю держави, проте у той же час недостатня увага приділяється регулюванню вільного ціноутворення у сфері послуг, де досить тяжко визначити собівартість та чесну ціну продукту, що пропонується. Контроль за таким ціноутворенням цілком покладається на ринкові важелі, що робить споживача «легкою здобиччю» недобросовісного виробника. Державне регулювання повинно виявлятися в тому, що держава визначає максимальний розмір проценту прибутку від загальної вартості послуги. Він повинен залежати у першу чергу від рентабельності галузі та рівня її першочергової необхідності для пересічного громадянина. Якщо послуга задовольняє первинні потреби людини, то розмір прибутку її виробника повинен перебувати під контролем з боку держави і встановлений на низькому рівні, який, проте, все ж таки дозволить виробнику отримувати своє винагородження.

Другим аспектом регулювання економіки у сфері послуг є юридична складова. Сфера послуг саме тому розвивається так швидко в індустріальних країнах, бо вихід на ринок послуг набагато простіший за початок нового виробництва, він не потребує особливих дозволів та ліцензій, а капітальні вкладення у рази менші. Таким чином, ринок та споживачі здобувають розмаїття пропозиції у всіх цінових категоріях, проте яких-небудь гарантій якості неможливо отримати доки даною послугою не скористатися. Така ситуація може бути змінена запровадженням системи державного регулювання та видачою ліцензій на право надання послуг, які задовольняють первинні чи вторинні потреби людини. Прикладом може стати діяльність з надання перукарських послуг, коли ліцензію отримають лише ті фірми, у складі яких є певний процент людей з відповідною освітою. Такий приклад може стосуватися будь-якої фірми з надання послуг.

 Прикладом успішного впровадження такої політики може послугувати досвід США[3]. Хоча об’єм регулювання вар’юється між різними штатами, державний ISSN 2079-0767. Вісник НТУ «ХПІ». 2013. № 66 (1039) 99 нагляд присутній у всіх з них. Так, наприклад, для надання послуг у сфері дизайну у певних штатах необхідно лише отримати відповідну освіту, в інших - здати кваліфікаційний екзамен та отримати ліцензію. Крім регулюючих важелів такі дії розглядаються як ще одне джерело для поповнення національного бюджету.

Проте не слід узагальнювати вплив держави на сферу послуг зазначеними заходами. Вона настільки різноманітна, що охопити її повністю певним переліком заходів не можливо. Зазначені заходи значною мірою стосуються торгової сфери, аніж сфери банківських чи освітних послуг, проте вони можуть поширитись на зазначені сфери також.

Ще однією проблемою у сфері регулювання сфери послуг є те, що так як Україна визнає міжнародне співробітництво як пріоритетне на сьогоднішній день, то сфера послуг дещо змінює свій вектор та стає експортоорієнтованою[4]. Це накладає певні зобов’язання на виробників послуг, до яких вони можуть бути не готові. Завданням держави повинна бути планомірна переорієнтація вітчизняних виробників на роботу для іноземних споживачів за рахунок більш чіткого регулювання якості продукції та їх сертифікація на відповідність міжнародним стандартам.

 Висновки. Проведений аналіз дозволяє зробити висновок, що питання регулювання надання послуг в Україні на державному рівні не є пріоритетним та помітним. Найчастіше проблеми вирішуються стихійно, без застосування державних важелів контролювання. Це справляє негативний ефект на загальний рівень якості послуг і впливає на їх конкурентоспроможність на світовому ринку.