Безробіття

Вступ.  

За даними ООН  сьогодні в світі кожний третій працездатний не має роботи взагалі або має  випадковий чи сезонний заробіток ( 750 млн. чол. ). Тому безробіття є центральною  соціальною проблемою сучасного  суспільства.  

Безробітні у визначенні Міжнародної організації праці (МОП) - особи у віці 15-70 років (зареєстровані  та незареєстровані в державній  службі зайнятості), які одночасно  задовольняють трьом умовам:

не мали роботи (прибуткового заняття);

активно шукали роботу або намагались організувати власну справу впродовж останніх 4-х тижнів, що передували опитуванню;

готові приступити до роботи впродовж двох найближчих тижнів.  

Безробіття не може бути доцільним ні в економічному, ні в соціальному плані, оскільки його зростання створює цілий  комплекс проблем: скорочується купівельна спроможність населення, бюджет втрачає  платників податків, підприємство –  персонал. Зростають ризик соціального  напруження, додаткові витрати на підтримку безробітних.  

Безробіття вважається, з одного боку, важливим стимулятором активності працюючого населення, а  з іншого – великим суспільним лихом. Всі країни світу прикладають  багато зусиль для подолання безробіття, але жодній ще не вдалося ліквідувати  його повністю. Взагалі експерти Міжнародної  організації праці вважають, що найближчими  роками в середньому в світі рівень безробіття досягне 10% і повністю ліквідувати  його не зможе жодна країна.  

Як відомо, після  розпаду Радянського Союзу українське суспільство зустрілося з гострою  проблемою безробіття, яка вимагала негайного вирішення . Але тогочасний уряд не зміг своєчасно і кваліфіковано  вирішити питання, а у сучасносі  воно набуло небачених форм і розмірів.  

Для того, щоб досягнути  оптимального рівня безробіття (враховуючи сучасні показники) нам потрібно досконало зрозуміти суть безробіття.  

1. Сутність та  причини безробіття.  

Безробіття –  це соціально-економічне явище, при  якому частина робочої сили (економічно активне населення) не зайнята у  сфері економіки. Тобто у реальному  житті безробіття виступає як перевищення  пропозиції робочої сили над попитом  на неї. В Україні вперше у 1991 році з прийняттям Закону „Про зайнятість населення” законодавчо визначається безробіття. Згідно з нашим законодавством, безробітними вважаються люди працездатного  віку, які втратили роботу з незалежних від них причин, не мають заробітку, а також ті громадяни, що виходять вперше на ринок праці, зареєстровані  в центрах зайнятості, шукають  роботу і здатні приступити до праці.  

До безробітних, зареєстрованих в органи державної служби зайнятості, відносяться особи, що не мають роботи, шукають роботу і в установленому  порядку отримали офіційний статус безробітного в органах державної  служби зайнятості.  

Щоб пояснити причину  безробіття, необхідно передусім  проаналізувати наслідки нагромадження  капіталу. Вони, як відомо, однозначно позитивні для підприємців тому, що передбачається в майбутньому  отримання ще більших прибутків; неоднозначні для трудящого населення  тому, що нагромадження капіталу суттєво  впливає на рівень його зайнятості.  

Нагромадження капіталу завжди супроводжується НТП. А це означає, що в міру розвитку технічного прогресу, відносна потреба в робочій  силі зменшується. В умовах НТП додатковий капітал, утворений в процесі  нагромадження, притягує все менше  і менше робітників порівняно  зі своєю величиною. З іншого боку, старий капітал, який періодично відтворюється  в новій технічній будові, відштовхує все більше і більше робітників, що раніше були ним зайняті. Це неминуче веде до виникнення надлишку робочої  сили, порівняно з капіталом, що застосовується. Цей надлишок і утворює, так звану, промислову резервну армію праці, тобто  безробіття.  

Утворення й зростання  промислової резервної армії  праці є специфічним законом  народонаселення ринкової економіки, основаної на приватній власності  на засоби виробництва. Суть його полягає  в тому, що робітники, створюючи додаткову  вартість, створюють тим самим  джерело нагромадження капіталу.  

Англійський економіст  Т.Мальтус у своїй праці “Досвід  про закон народонаселення” доводить, що людство на планеті розмножується  в геометричній, а виробництво  засобів існування зростає в  арифметичній прогресії. Тому, з часом, певна частина людей залишається  без засобів існування, тобто  стає абсолютно надлишковою, що передбачає необхідність регулювання їх кількості.  

Насправді ж “надлишок” працездатного населення є відносним, тобто, воно є надлишком лише по відношенню до потреб самозростання капіталу. Там, де суспільне виробництво підпорядковане не потребам капіталу, а працює на благо  людей, там не існує “надлишку” робочої сили і зникає таке соціальне  явище.  

Сутність безробіття полягає в тому, що це не випадкове, а закономірне явище, породжене  процесом нагромадження капіталу в  умовах ринкової економіки, основаної  на приватній власності на засоби виробництва. Ринкова економіка  за таких умов неминуче породжує безробіття, одночасно останнє є неодмінною умовою її нормального функціонування.  

2. Види безробіття  та правове забезпечення права  на працю.  

Сучасні теорії ринку  праці розрізняють такі типи безробіття у залежності від причин вивільнення  робочої сили:  

1. природне;  

2. вимушене.  

Природне безробіття набуває форми добровільного, фрикційного, інституціонального:  

а) добровільне безробіття виникає внаслідок того, що деякі  працівники не хочуть працювати за пропоновану їм зарплату, але приступили б до роботи, якби плата була вищою;  

б) фрикційне безробіття пов'язане з постійним рухом  населення з одного регіону в  інший, із зміною професій. Для нього  характерним є стан пошуку або  очікування роботи в найближчому  майбутньому;  

в) інституціональне безробіття породжується самою будовою  ринку робочої сили, факторами, які  впливають на попит і пропозицію робочої сили.  

Вимушене безробіття – це безробіття, коли людина в працездатному  віці не працює з незалежних від  неї причин, вона може і хоче працювати, має достатню кваліфікацію, шукає  роботу але не може знайти її, бо немає  вільних робочих місць. Серед  форм вимушеного безробіття найбільш поширеними є:  

а) плинне безробіття – це частина промислової резервної  армії праці, яка то позбувається роботи, то знову знаходить її;  

б) приховане безробіття – це витіснення дрібного виробництва  великим і розорення маси дрібних  селянських виробників;  

в) застійне безробіття – це явище, коли частина працездатного  населення живе випадковими заробітками;  

г) сезонне безробіття виникає внаслідок сезонності праці  в деяких галузях ( туризм, сільське господарство, будівництво );  

д) технологічне безробіття пов’язане з ліквідацією робочих  місць внаслідок модернізації, застосування нових технологій;  

є) конверсійне безробіття виникає в зв’язку із скороченням  галузей військово-промислового комплексу.  

Безробіття характеризується двома основними показниками:  

а) рівнем безробіття;  

б) тривалістю безробіття.  

Рівень безробіття – це відношення кількості офіційно зареєстрованих повністю безробітних  до кількості працездатного населення.  

Рб = (Кб : Кn) х 100 , де  

Рб – рівень безробіття;  

Кб – кількість  безробітних;  

Кп – кількість  працездатного населення.  

В залежності від  величини часового інтервалу безробіття може бути тривалим (4 – 8 місяців), довготривалим (8 – 18 місяців) і застійним (більше 18-ти місяців); може бути прихованим і легалізованим.  

У зв’язку з тим, що економічні, моральні та соціальні  втрати від безробіття великі, уряди  всіх країн прикладають зусилля, щоб досягти зниження безробіття нижче природного або нормального  рівня. Тому вводиться ще одне поняття  – оптимального безробіття, що означає  безробіття, рівень якого нижче природного. Досвід багатьох країн є свідченням того, що в міру падіння рівня  безробіття нижче природного, випуск продукції збільшується вище потенційного. І тут ми зустрічаємося з таким  парадоксом, що навіть при досягненні оптимального рівня безробіття добробут населення на максимальному рівні  не забезпечується. Це відбувається внаслідокдії законів ринкової економіки: існує  тісний зв’язок і залежність заробітної плати, цін на споживчі товари від  розмірів безробіття.

Зазначимо також  тут і правові засади даної  проблематики.Конституція України  передбачає правона працю та трудову  діяльність(Розділ Ι Ι):  

- Кожен має право  на працю, що включає можливість  заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або  на яку вільно погоджується(ст.43).  

- Держава створює  умови для повного здійснення  громадянами права на працю,  гарантує рівні можливості у  виборі професії та роду трудової  діяльності, реалізовує програми  професійно-технічного навчання, підготовки  і перепідготовки кадрів, відповідно  до суспільних потреб(ст.43).  

- Кожен має право  на належні, безпечні і здорові  умови праці, на заробітну плату,  не нижчу від визначеної законом(ст.43).  

- Громадянам гарантується  захист від незаконного звільнення(ст.43).  

- Кожен, хто працює, має право на відпочинок(ст.45).  

- Кожен має право  на підприємницьку діяльність, яка  не заборонена законом(ст.42).  

- Громадяни мають  право на соціальний захист, що  включає право на забезпечення  їх у разі повної, часткової  або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття  з належних від них обставин, у старості та інших випадках, передбачених законом(ст.46).  

- Це право гарантується  загальнообов’язковим державним  соціальним страхуванням за рахунок  страхових внесків громадян, підприємств,  установ, організацій, а також  бюджетних та інших джерел  соціального забезпечення(ст.46).  

3. Інфляція і зайнятість  населення Як соціально-економічне  явище інфляція виникла ще  у XVI ст., проте мала локаль-ний,  обмежений характер. Лише з розвитком  ринкової економіки інфляція  набуває постійного характеру.  Сьогодні багато економістів  і політиків називають інфляцію  ворогом суспільства номер один, найбільш суворим податком. Вона  тісно пов'язана з проблемою  зайнятості населення і безробіттям,  матеріальним і духовним благополуччям  людей, їх добробутом. Інфляція - це знецінення грошей внаслідок  порушення законів грошового  обігу і появи маси грошей, не забезпечених товарною масою.  Не слід ототожнювати інфляцію  з емісією грошей або із  зрос-танням цін. Емісія - це законодавче  зумовлений випуск додатко-вої  маси грошей в обіг. Коли цей  процес обслуговує об'єктивні  потреби забезпечення безперервності  руху зростаючого обсягу товарно-матеріальних  цінностей, то він не є інфляційним  чинни-ком. Емісія є джерелом  інфляції, коли вона призводить  до переповнення каналів грошового  обігу, появи надлишкових, а  от-же, знецінених грошей. Важливим  проявом інфляції є зростання  цін. Однак інфляція не може  бути пов'язана лише суто з  грошовим феноменом. Це складне  соціально-економічне явище, породжене  диспропорційністю від-творення  в різних сферах ринкового  господарства, наслідок дисба-лансу  між сукупним попитом і сукупною  пропозицією. Інфляційний процес  може відбуватись і без зростання  цін. Наприклад, так звана непомітна  інфляція відбувається внаслідок  деформації структури виробництва, "вимивання" товарів дешевого  асортименту чи зниження якості  благ за умов незмінності ціни.  

Багатоманіття чинників та джерел інфляційного процесу впли-ває  на кількість різновидів цього явища, неоднозначних тлумачень його сутності. У цих умовах важливого значення набуває вірне розуміння причин та основних чинників інфляції, що дасть  змогу визначити ефективний механізм протидії її негативним соціально-економічним  наслідкам. В умовах природного рівня  інфляції, тобто її інерційності, керованості, контрольованості, передбачуваності, деякі економісти вка-зують на її позитивне значення.