Трудові відносини, зайнятість, безробіття

Міністерство  освіти і науки України

Державний вищий навчальний заклад

«Київський  національний економічний університет  імені Вадима Гетьмана»

Кафедра політичної економії обліково-економічних  факультетів 
 
 
 
 

Курсова робота

на тему: «Трудові відносини, зайнятість, безробіття»  
 
 
 
 

Студента І курсу, 8 групи

Факультету  міжнародної економіки і менеджменту

Рибачука  Станіслава Олеговича

Науковий  керівник:

К.е.н. Тищенко Марія Петрівна 
 
 
 
 
 

Київ  – 2011

 

       Вступ

План  роботи

Вступ 2

Розділ 1. Суть та моделі ринку праці. Соціально-трудові відносини 6

Розділ 2. Сутність і види зайнятості. Безробіття та його форми 16

Розділ 3. Наслідки безробіття та шляхи їх подолання 28

Висновки 35

Список  використаних джерел: 38

Додатки 40 

 

     Ринкова економіка, що притаманна більшості  розвинутих країн світу, за виключенням, хіба що, Китаю, неможлива без існування  ринку праці. Умовно, суспільство  можна поділити на дві великі групи: частина, що бажає працювати (при чому не важливо чи ці люди зайняті, а чи безробітні) і ті, хто власне наймає цих бажаючих на роботу для так званого ВРО (виробництво, розподіл, обмін) будь-яких товарів або послуг.

     Обидві  групи людей, а також держава, як один з найзацікавленіших посередників, що встановлює правила гри, вступають  у безпосередні та опосередковані контакти один з одним з приводу купівлі-продажу  робочої сили, навчання працівників  та використання їх у процесах ВРО. Саме ця сукупність відносин, що виникає  й називається ринком праці та характеризується виникненням трудових відносин.

     Основним  результатом функціонування ринку  праці є формування визначеного  рівня і структури зайнятості населення і безробіття, показників, які є основою для характеристики всієї економіки країни та держаного  управління.

     Тож, у роботі висвітлені питання, пов’язані  з поняттям і змістом таких  категорій як зайнятість і безробіття, а також розглянуті шляху підвищення зайнятості і скорочення безробіття з урахуванням світового досвіду. Обидва аспекти розглядатимуться як компоненти соціально-трудових відносин, сутність і типи яких також є предметом дослідження.

     Вищевказану тему було обрано внаслідок аналізу масштабності питання, фундаментальності понять зайнятості та безробіття в економічному житті країни та їхнього впливу на життя окремо взятого громадянина. Варто зауважити, що жодна країна світу так і не змогла подолати безробіття чи принаймні його природній рівень.

     Довгі роки в Радянському Союзі офіційно не визнавалося існування  безробіття, яке було притаманне лише капіталістичному суспільству (однин з основних аргументів ідеологічної пропаганди). Однак з  отриманням незалежності, а тим більше з початком процесів трансформації  економічної системи, безробіття завітало й в країни СНД, поступово набираючи величезних масштабів. Саме тому зниження рівня безробіття є однією з  головних проблем для влади та суспільства в наш час.

     Тож як уникнути безробіття? Як пом’якшити його удари? Від вирішення цих  питань залежать мир та добробут населення, матеріальна і моральна стійкість, витривалість людини, можливість її соціального розвитку, росту, щастя.

     Під час виконання роботи використовувалася  різна література. Основними джерелами є підручники з економічної теорії, але не можна не зазначити законодавство України про працю, де наведено класифікацію основних видів зайнятості і надано нормативне визначення безробіття, також періодична преса і дані з та інтернету.

     Головними методами дослідження є аналіз та синтез знайденої інформації, дедукція та індукція у побудові відповідей на порушені запитання.

     До  того як перейти до першого розділу  роботи, пропоную розглянути ключові терміни:

     Міжнародна  організація праці (МОП) рекомендувала систему класифікації, відповідно до якох населення поділяється на економічно активне та економічно неактивне. 
    Економічно активне населення (ЕАН) – це частина населення, яка пропонує свою працю для виробництва товарів і надання різноманітних послуг. Кількісно ця група населення складається із чисельності зайнятих економічною діяльністю і чисельності безробітних, які на цей момент не мають роботи, але бажають її одержати. 
    Зайняті – це особи у віці 15-70 років, які виконують роботи за винагороду за наймом на умовах повного або неповного робочого дня, працюють індивідуально (самостійно) або в окремих громадян-роботодавців, на власному (сімейному підприємстві), безоплатно працюючі члени домашнього господарства, зайняті в особистому підсобному сільському господарстві, а також тимчасово відсутні на роботі. Зайнятими за цією методикою вважаються особи, які пропрацювали протягом тижня не менше 4 годин (в особистому підсобному господарстві – не менше 30 годин) незалежно від того, була це постійна,тимчасова, сезонна, випадкова чи інша робота. 
    Безробітні, у визначенні МОП – це особи у віці 15-70 років (як зареєстровані, так і незареєстровані в державній службі зайнятості), які одночасно відповідають трьом умовам: не мають роботи (прибуткового заняття), шукають роботу або намагаються організувати власну справу, готові приступити до роботи протягом наступних двох тижнів. До цієї категорії відносяться також особи, що навчаються за направленням служби зайнятості, знайшли роботу і чекають відповіді або готуються до неї приступити,але на даний момент ще не працюють. [1]

     Праця – це доцільна, свідома, організована діяльність людей, спрямована на створення матеріальних і духовних благ, необхідних для задоволення суспільних та особистих потреб людей. Зміст і характер праці залежать від ступеня розвитку продуктивних сил і виробничих відносин

     Пропозиція  робочої сили – характеризує чисельність працездатних людей з урахуванням їх статі, віку, освіти, професії, кваліфікації на ринку праці тощо.

     Ринок праці – це система суспільних відносин, повязаних із закупівлею і продаже товару «робоча сила»; це також сфера формування попиту й пропопозиції на робочу силу; механізм, що забезпечує узгодження ціни та умов праці між роботодавцями і найманими працівниками

     Трудові ресурси –це частина працездатного населення, яка володіє фізичними й розумовими здібностями та знаннями, необхідними для здійснення корисної діяльності. До трудових ресурсів належить населення працездатного віку, крім непрацюючих інвалідв та непрцюючих осіб, які одержують пенсію на пільгових умовах. [2, с.215-224]

 

Розділ 1. Суть та моделі ринку праці. Соціально-трудові відносини

     Ринок праці — суспільна наука, яка вивчає кількісну сторону масових явищ та процесів, які виникають на ринку праці, з метою виявлення якісних особливостей, взаємозв'язків і закономірностей щодо купівлі- продажу робочої сили (робочих місць) між економічно самостійними продавцями та покупцями. [2 с.4]

     Ринок праці історично виник тоді, коли відбулося відділення працівника (кріпака, ремісника) від засобів виробництва, насамперед, від землі, з наданням йому юридично закріпеної волі. Однак, ставши юридично вільним, але позбавленим засобів виробництва, робітник залишився без коштів на існування. Щоб не вмерти з голоду, він змушений продавати свою здатність до праці, або робочу силу. Так з'явився новий товар, що дав назву новому ринку. Проте, з приводу назви нового товару і, відповідно, нового ринку, серед дослідників цих явищ виникли розбіжності.

     Так, видатні англійські економісти, класики  політичної економії А.Сміт і Д. Рикардо  вважали, що товаром на розглянутому ринку є праця, що "має свою природну й свою ринкову ціну". Такої ж думки дотримувались в той час представники неокласичного напрямку економічної думки.

     У XIX ст. видатний німецький економіст, філософ і соціолог К. Маркс досить переконливо аргументує те, що дійсним  товаром є не праця, а робоча сила — здатність до праці [4]. Звідси й ринок одні економісти стали називати ринком праці, а інші — послідовники навчання К Маркса — ринком робочої сили.

     Закономірно, що невіддільним елементом ринкової економіки є ринок праці, який складається з ринку робочої  сили та ринку робочих місць. Ринок  праці є одним з типів ринків за економічним призначенням. Зокрема, крім нього виділяються: ринок засобів виробництва, ринок предметів споживання, фінансовий ринок, ринок послуг, ринок технологій, ринок інформації, ринок духовних благ тощо.

     Основними суб'єктами ринку праці були і залишаються, як свідчить сучасна практика, роботодавець-покупець,  найманий працівник і держава, що виступає посередником та наглядачем, що встановлює певні «правила гри».

     Роботодавець - власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання та фізичні особи, які використовують найману працю. [6]

     Найманий  робітник — це фізична особа, яка виконує роботу за наймом, уклала письмовий трудовий договір (контракт) чи усну угоду з керівником підприємства будь-якої форми власності із визначенням умов трудової діяльності особи, за якою вона одержує обговорену при найманні оплату готівкою або в натуральному вигляді. [5]

 
 
 

*Схема  1.1 (Створено виконавцем роботи [2])

Ринок праці можна умовно поділити на дві великі частини:

     Первинний ринок праці — це ринок для якого характерні стабільний рівень зайнятості і високий рівень заробітної плати, а також можливість професійного просування, прогресивна технологія виробництва, система управління.

     Вторинний ринок праці — це ринок для якого характерні значна текучість кадрів і нестабільна зайнятість, низький рівень заробітної плати, відсутність профспілок, обмеженість в рості кваліфікації, наявність відсталої техніки і технології.  (див. додаток 1)

   [3, с.9]

     Головними складовими частинами (елементами) ринку праці є сукупна пропозиція (див. «Пропозиція робочої сили» у вступі), яка охоплює всю найману робочу силу і сукупний попит, як загальна потреба економіки в найманій робочій силі. Вони складають так званий сукупний ринок праці.

     За  наявність та відповідного взаємозв'язку всіх елементів і суб’єктів ринку  праці, які необхідні для його функціонування, останній забезпечує виконання ряду функцій:

• організовує зустрічі роботодавців та найманих працівників;
• забезпечує конкуренцію на ринку праці як між роботодавцями, так і
• між найманими працівниками;
• збалансовує ставки заробітної плати;
• вирішує питання щодо зайнятості населення;
• здійснює соціальну підтримку безробітних тощо.

     Щодо  моделей ринку праці, розглянемо основні них:

1. Неокласична модель. Згідно з нею, ринок праці діє на основі цінової рівноваги, тобто регулятором ринку є ціна робочої сили (заробітна плата), що регулює запит та пропозицію робочої сили. Якщо запит перевищує пропозицію, то працівники пропонують свої послуги за вищі ставки заробітної плати і роботодавці вимушені платити вищу заробітну плату від ринкової. І навпаки, коли пропозиція перевищує запит, виникає безробіття і тут роботодавці наймають працівників за нижчими ставками.
2. Монетаристська модель. Монетаристи (зокрема, американський економіст М.Фрідмен) та їх прихильники, спираються на класичну економічну теорію, обстоюють можливість досягнення макроекономічної стабільності і довготермінової рівноваги лише за умови повністю вільних конкурентних ринків —- гнучкими цінами і заробітною платою без втручання держави, монополій або профспілок. Центральною категорією монетаристської моделі ринку праці є "природний рівень безробіття".
3. Інституціоналістська модель. Основну увагу школа інституціоналістів приділяє аналізу професійних і галузевих розбіжностей в структурі робочої сили і відповідних рівнів заробітної плати. Інституціоналісти відходять від макроекономічного аналізу і намагаються пояснити характер ринку праці особливостями динаміки галузей та професійно-демографічних груп.
4. Марксистька модель. Марксистська теорія розглядає ринок праці як ринок, особливого виду, а його особливість підкреслюється різницею товару "робоча сила" та фізичного капіталу. Так, якщо в процесі праці робоча сила створює вартість, то решта видів ресурсів лише переносяться на нову вартість самою працею. А тому ринок праці, загалом підкоряючись загальним ринковим закономірностям, має свої характерні особливості, оскільки робоча сила як суб'єктивний фактор виробництва, будучи товаром, може водночас активно впливати на співвідношення попиту та пропозицію і на свою ринкову ціну.