Трудові відносини, зайнятість, безробіття

     З погляду ж економічних позицій  суспільства, зайнятість – це діяльність працездатного населення по створенню суспільного національного доходу чи продукту. Як економічна категорія, зайнятість виражає виробничі відносини з приводу включення працівника (окремої соціальної групи) у конкретну організацію праці з метою задоволення попиту на робочу силу.

       Зайнятість показує, наскільки  працездатне населення забезпечене  робочими місцями. [15, с. 224]

     До  зайнятого населення відносяться, перш за все, працівники по найму, а  також особи, що самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, тобто суб’єкти підприємницької  діяльності, зайняті індивідуальною трудовою діяльністю і т.д.  Під зайнятістю також розуміється робота, яка є корисною не тільки для конкретної особи, але і для суспільства в цілому, таких як навчання в загальноосвітніх і вищих навчальних закладах, служба в армії, зайнятість в домашньому господарстві, виховання дітей, догляд за старими чи хворими, участь у роботі громадських організацій  тощо. [16]

      Суб'єкти відносин зайнятості:

     *Схема  1.2 Суб'єкти відносин зайнятості [17]

     Однак, з огляду на розвиток самого суспільства, вирішальне значення має зайнятість у суспільному виробництві, що визначає як економічний потенціал суспільства, так і рівень життя та добробуту  окремих громадян.

     У зайнятості як економічному явищі виділяють  два аспекти: кількісний і якісний. За своїм змістом вони відповідають поняттям так званих «повної» та «ефективної» зайнятості. Під повною зайнятістю розуміється надання всім бажаючим і здатним працювати робочих місць в суспільному виробництві. Ефективна ж зайнятість передбачає  такі територіальний та галузевий розподіли трудових ресурсів за сферами і видам діяльності, які дають можливість в будь-який момент часу одержати максимальний приріст матеріальних і духовних благ.

     Повна та ефективній зайнятості одночасно  вирішують дві задачі:

1. Створюють достатню кількість робочих місць;
2. Забезпечують  необхідною робочою силою підприємства й організації;

     При цьому перша задача відображає інтереси населення, що проживає на визначеній території, друга – інтереси галузі та підприємств, що в ній функціонують. Досягнення ефективної зайнятості – основна задача господарських одиниць, а повної зайнятості –держави. Оптимальне поєднання повної й ефективної зайнятостей утворює раціональну зайнятість. [18]

    Досягнення економічних та соціальних результатів у процесі зайнятості забезпечується завдяки такими функціям зайнятості:

• економічній — створення валового внутрішнього продукту;
• дохідній — створення умов для одержання трудових доходів;
• ринковій — забезпечання рівноваги на ринку праці;
• культурній — формування суспільної культури, що ґрунтується на принципах трудової та ділової етики;
• соціальній — задоволення потреби в праці, самореалізації через суспільно корисну діяльність, сприяння стабільності в суспільстві, формування високого статусу людини праці.

[15, с. 224-225]

      Види  зайнятості характеризують розподіл активної частини трудових ресурсів за сферами використання праці, за професіями, спеціальностям і т.д... Під час їх визначення враховуються:

     У межах кожного виду зайнятості організація праці людей різниться за організаційно-правовими формами, умовами використання праці і нормами регулювання тривалості та режимів робочого часу.

     

*схема  1.3 - Класифікація форм зайнятості [19]

      За  тривалістю робочого часу зайнятість буває: повна, неповна, явна неповна, прихована неповна та часткова:

    Повна зайнятість — це є діяльність протягом повного робочого дня (тижня, сезону, року), що забезпечує дохід у нормальних для даного регіону розмірах.

    Неповна зайнятість характеризує зайнятість конкретної особи або протягом неповного робочого дня, або з неповною оплатою чи недостатньою ефективністю. Неповна зайнятість може бути явною або прихованою.

    Явна  неповна зайнятість зумовлена соціальними причинами. Неповну робочу зайнятість можна виміряти безпосередньо, використовуючи дані про заробіток, відпрацьований час, або ж за допомогою спеціальних вибіркових обстежень.

    Прихована неповна зайнятість відбиває порушення рівноваги між робочою силою та іншими виробничими чинниками. Вона пов'язана, зокрема, зі зменшенням обсягів виробництва, кризою в економіці та виявляється в низьких доходах населення і в низькій продуктивності праці.

    Часткова  зайнятість — це є добровільна неповна зайнятість.

    За  кількістю робочих місць на одну особу розрізняють основну і  додаткову зайнятість, або первинну та вторинну:

    Первинна зайнятість характеризує зайнятість за основним місцем роботи.

    Вторинна зайнятість виникає тоді, коли окрім основної роботи чи навчання людина має додаткову зайнятість.

    Зайнятість  неповний робочий час — це є робота неповну робочу зміну у зв'язку з неможливістю забезпечити працівника роботою на повну норму робочого часу або за бажанням працівника відповідно до його соціальних потреб, а також у зв'язку з модернізацією або реконструкцією виробництва.

    Тимчасова зайнятість — це є робота за тимчасовими контрактами. До категорії тимчасових належать працівники, які наймаються за контрактами на певний термін.

    Сезонна зайнятість — це є зайнятість, що пов'язана з сезонною специфікою виробництва. Робота надається на певний період на умовах повного робочого часу й оформляється відповідним контрактом. [19]

    Якщо  стандартна зайнятість обов'язково є зареєстрованою, то нестандартна може бути як зареєстрованою, так і незареєстрованою. Остання за своїм характером поділяється на тіньову та кримінальну. Розмежування тіньової та кримінальної зайнятості проводиться на основі того, що під тіньовою зайнятістю розуміється, насамперед, економічна діяльність.

    Нелегальна  зайнятість — зайнятість, процедура реєстрації якої передбачена чинним законодавством, але громадянами навмисно приховується. Причинами виступають різного роду чинники, серед яких є високі податки, правовий нігілізм, безпека функціонування бізнесу тощо.

      Якщо  зайнятість населення є формою споживання ресурсів ринку праці, тобто формою його функціонування, то неформальна зайнятість відповідно є формою споживання ресурсів неформального сектора, а саме — зайнятих у тих виробничих одиницях, що до нього належать.

      Підпорядкованість і взаємообумовленість кримінального, тіньового та нелегального секторів відображено на схемі. 1.4

      

      *cхема 1.4 Неформальний сектор у структурі національного ринку праці

[20]

     В умовах ринкових відносин зростання  зайнятості має об’єктивно існуючу  економічну межу. Досягнення повної зайнятості нерідко стає стратегічною метою  відповідної політики держави. Але при цьому повна зайнятість, відповідно до стандартів Міжнародної організації праці (МОП), розглядається не як загальна величина для працездатного населення в працездатному віці,  а як забезпеченість пропозиції робочої сили в кількісному і якісному відношенні попитом на неї, тобто така ситуація на ринку праці, коли кожен бажаючий працювати й активно шукаючий роботу може задовольнити свою потребу в робочому місці (посаді).

     В економіці праці розроблена система показників для оцінки зайнятост і її ефективності, основними з яких є:

     1. Чисельність зайнятих — абсолютний показник зайнятості населення економічною діяльністю.

     2. Рівень зайнятості (Р_з) — відношення (у відсотках) чисельності зайнятих до чисельності населення: Р_з=З/Н • 100,

де  З - чисельність зайнятого населення, а Н — загальна чисельність населення.

     3. Частка зайнятих в економічно активному населенні (Ч_з):

     Ч_з = З/ЕАН • 100 = 3 / (3 + Б) • 100,

де  ЕАН — економічно активне населення, а Б — чисельність безробітних.

     На  основі даних чисельності зайнятого  й економічно активного населення  можна розрахувати коефіцієнт зайнятості населення (К_зайн):

      

де  Τ — чисельність зайнятих на 1-у дату, а Р_{е ак} — чисельність економічно активного населення.

   Коефіцієнт  зайнятості розраховується як щодо населення  в цілому, так і щодо окремих  статевих та вікових груп населення.

[3, с. 52]

   Стан  нерівноваги на ринку праці можна  вважати, скоріше, типовим, ніж винятковим. оскільки рух робочої сили в умовах ринку здійснюється через постійні переходи від зайнятості до незайнятості, і навпаки. Такі переходи супроводжуються вимушеною або добровільною перервою у трудовій діяльності працездатного населення. Безробіття, хоч виникає періодично і має часово-просторові межі, є стійкою ознакою функціонування ринків праці.

[15, с. 230-231]

     «Безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи. Безробітними визнаються також інваліди, які не досягли пенсійного віку, не працюють та зареєстровані як такі, що шукають роботу». [14]

     Відповідно  до визначення міжнародних організацій  – Міжнародної організації праці  та  Організації  економічного співробітництва  і розвитку, безробітні – це люди, що не мають роботи,  але готові приступити до неї і шукають роботу протягом останніх чотирьох тижнів.

Так, наприклад,  у США безробітними  вважаються  цивільні особи, що:

• не мали зайнятості протягом тижня;
• які почали шукати роботу протягом попередніх 4-х тижнів (звертаючись безпосередньо до працедавця, державної служби зайнятості чи за допомогою до друзів);
• особи,  тимчасово звільнені чи особи, найняті на нову роботу, що повинні приступити  до виконання своїх повноважень протягом 30 днів.

[1]

     Як  відомо, будь-яка робота потребує певного  стимулу. Він може бути як позитивним так  і негативним. Позитивним стимулом називають матеріальну чи моральну винагороду, в той час як негативні  стимули поділяють на прямі й більш, так би мовити, “витончені”, непрямі.  До прямих негативних стимулів відносяться, наприклад,  загроза голодування, фізична розправа тощо. 

     Найчастіше  сьогодні використовується непрямий примус: працюй як можеш та як вмієш, але  якщо з’явитися людина, здатна працювати  краще, то ти віддасиш йому своє місце  та займеш чергу за допомогою по безробіттю. 

     Вищенаведений негативний непрямий стимул  діє  безвідмовно.  Негативні непрямі  стимули особливо ефективні тоді,  коли ринок праці сформований  та досяг певного рівня розвитку.

     Заголом, проблема безробіття характерна для  ринкової економіці.  Якщо в середині  XIX століття західні ідеологи пояснювали  наявність безробітних  “поганою поведінкою” самих робітників,  то в новий час (ХХ ст.) вони ж заговорили про “недосконалості”, якими пояснювали виникнення й існування “надлишкового”  населення.  Так з’явилася теорія “фрикційного” безробіття та  “фрикції” (у перек.  “тертя”,  “неполадки”)  на ринку праці.  Фрикційне безробіття виникає тоді, коли частина людей добровільно змінює місце роботи, шукає роботу після звільнення або вперше чи тимчасово втратила сезонну роботу. Воно виникає, тому що ринки праці є динамічними, а потоки інформації – неповними, і для того, щоб безробітні й роботодавці з вільними робочими місцями знайшли один одного, потрібен деякий час.