Трудові відносини, зайнятість, безробіття

     Таким чином,   неминучість кризи  саморегульованої економіки, вказує на необхідність державного економічного контролю задля досягнення повної зайнятості.

     Насамперед, варто підвищити «ефективний  попит» (спрощено - рівень споживання й  інвестицій), знижуючи позичковий відсоток і збільшуючи тим самим інвестиції.

[25]

     В 1967 році М. Фридмен розробив теорію про існування “природного рівня  безробіття”, який чітко визначений умовами ринку праці і не може бути змінений заходами державної політики. Якщо уряд намагається підтримати зайнятість вище її “природного рівня”, за допомогою  традиційних бюджетних і кредитних  методів збільшення попиту, то ці заходи матимуть лише короткочасний ефект  і приведуть лише до росту цін.

     Тепер розглянемо, які ж реальні  кроки  може зробити держава для зменшення  рівня безробіття.

     Різноманіття  типів безробіття робить задачу його скорочення надзвичайно складною. Оскільки універсального способу боротьби з  безробіттям не існує, в будь –  якій країні для вирішення цієї проблеми доводиться використовувати різні  методи.

     Рівень  фрикційного безробіття може бути знижений за рахунок:

1. Поліпшення інформаційного забезпечення ринку праці. В усіх країнах цю функцію виконують організації по працевлаштуванню (біржі праці). Вони збирають у роботодавців інформацію про існуючі вакансії та повідомляють про них безробітнім;
2. Усунення факторів, що понижують мобільність робочої сили. Для цього необхідно, насамперед:
1. Створити розвинутий ринок житла;
2. Збільшити масштаби житлового будівництва;
3. Скасувати адміністративні перешкоди при переїзді з одного населеного пункту в інший.

     Скороченню  структурного безробіття найбільше сприяють програми професійного перенавчання і перекваліфікації. Такого роду програми мають на меті приведення робочої силу у відповідність наявним робочим місцям. Ця задача досягається завдяки програмі професійної підготовки та поінформованості про робочі місця. Програми професійної підготовки забезпечують як підготовку на робочих місцях, так і в спеціальних навчальних закладах для безробітних, молоді, а також робочих у віці, чия професія  виявилася застарілою.

     Найважче  боротися з циклічним безробіттям. В цьому випадку найефективнішими є наступні заходи: створення умов для росту попиту на товари, тому що  попит на ринку праці – похідна величина і залежить від ситуації на ринках товарів і послуг. Рівень безробіття зменшиться, якщо попит на товарних ринках збільшиться і для його задоволення потрібно буде найняти додаткових працівників.

     Збільшити попит можна:

• Стимулюванням росту експорту, що може викликати ріст обсягів виробництва і, відповідно, зайнятості на ньому;
• Підтримкою і заохоченням інвестицій у реконструкцію підприємств з метою підвищення конкурентоспроможності продукції.

     Очевидно, що чим менше людей претендують  на робоче місце, тим легше знайти роботу, навіть при тій же кількості  вільних робочих місць. Скоротити  число претендентів на ці місця цілком реально.

     Також, полегшити життя безробітнім  може, наприклад, надання можливості дострокового виходу на пенсію працівникам, що ще не досягли пенсійного віку. Разом  з тим, цей спосіб може використовуватися  лише в обмеженому масштабі, тому що він призводить до істотного збільшення пенсійних виплат.

     Не  варто забувати про можливість створення  умов для росту самозайнятості. Суть таких програм полягає в тому, що людям допомагають почати власну справу, щоб вони могли прогодувати  себе і свою родину, навіть якщо їм не вдається знайти роботу за наймом.

     Так як молодь є майбутнім будь-якої держави, реалізація програм підтримки  молодих працівників повинна  бути окремим пунктом політики зайнятості.

     Для допомоги молоді можуть використовуватися  різні методи:

     - економічне стимулювання зайнятості молоді;

     - створення спеціальних фірм, що пропонують роботу саме молоді;

     - створення центрів навчання молодих людей тим професіям, шанси на зайнятість у який найбільш високі.

     [26]

     В цілому, політика зайнятості (сукупність заходів прямого і переносного впливу на соціально-економічний розвиток суспільства загалом і кожного з його членів зокрема) має декілька рівнів: державний, регіональний і локальний.

     Так як кожна держава по-своєму бореться з безробіттям, виділяють основні  моделі державної політики зайнятості населення:

     Європейська модель — це скорочення числа зайнятих при підвищенні виробництва праці і, як наслідок, росту доходу. Така політика передбачає дорогу систему відшкодувань для великої кількості безробітних.

     Скандинавська модель — це забезпечення зайнятості практично всіх трудящих шляхом утворення робочих місць в державному секторі з середніми умовами оплати праці. Така політика розрахована, в основному, на державні кошти, при дефіциті яких наступає спад виробництва, що породжує звільнення.

     Американська  модель орієнтується на утворення робочих місць, які не потребують високої продуктивності, для значної частини ЕАН. При такому підході безробіття формально зменшується, але збільшується кількість людей з низькими доходами.

Щодо  «фундаменту», то державне регулювання  зайнятості ґрунтується на:

• забезпеченні соціального партнерства суб'єктів ринку праці;
• сприянні забезпеченню ефективної зайнятості, запобіганню безробіття, створенню нових робочих місць;
• добровільному виборі сфери діяльності й робочих місць; дотриманні комплексності заходів щодо регулювання зайнятості населення;
• підтримці працездатних громадян в працездатному віці, які потребують соціального захисту;
• забезпеченні заходів запобіжного характеру щодо регулювання зайнятості населення та відтворення робочих місць;
• повній гарантії збереження робочих місць і професій, одержання доходів тощо.

     Залежно від стану економіки та ринку  праці передбачається два основних варіанти заходів проведення політики зайнятості: активний і пасивний. (див. схему 1.6)

     Активна політика зайнятості — це сукупність правових, організаційних і економічних заходів, які проводить держава з ціллю зниження рівня безробіття. Вона передбачає заходи з профілактики звільнення, навчання та підвищення осіб, активний пошук і підбір робочих місць, фінансування створення нових робочих місць.

     Пасивна політика зайнятості передбачає виплату відшкодувань безробітним і надання простих послуг щодо робочих місць через державну службу зайнятості. Така політика може себе виправдати лише при високій гнучкості ринку праці робочої сили в цілому.

[навчальний посібник «Економіка праці» під редакцією Лепейко Т.І., Шапошнікової Т.С. та Толстікової О.В. (Харків, 2006), с. 45-49] 

       
 
 
 

       
 

*Схема  1.6 - Основні напрямки політики  зайнятості [3, с.48]

    Виходячи  з вищевикладеного, проблема безробіття є ключовим питанням у ринковій економіці, не вирішивши яке, неможливо налагодити ефективну роботу економіки і  правове регулювання.

    Не  менш важкі і соціальні наслідки безробіття. Американські фахівці змушені  визнати, що “безробіття – це щось більше, ніж економічне нещастя, це також і соціальна катастрофа. Депресія приводить до бездіяльності, а бездіяльність до втрати кваліфікації, втраті самоповаги, занепаду моральних підвалин, а також до суспільного і політичного безладу”.

    Щоб здолати безробіття, необхідно боротися окремо з кожним з його видів (фрикційне, структурне, циклічне), так як універсального методу не існує. Серед найпоширеніших засобів боротьби з безробіттям:

   Залежно від стану економіки та ринку праці передбачається здійнення активних і пасивних заходів регулювання зайнятості.

   До  активних заходів  належать:

• створення додаткових і нових робочих місць шляхом реструктуризації економіки, розвитку приватного бізнесу, особливо малого й середнього, створення умов для іноземного інвестування та для самозайнятості населення тощо;
• профорієнтація, підготовка й перепідготовка кадрів;
• організація громадських робіт;
• посилення територіальної та професійної мобільності робочої сили;
• розвиток служби зайнятості тощо.

    Державна  активна політика зайнятості передбачає розроблення програм сприяння зайнятості. Ці програми можуть охоплювати як окремі категорії населення, передусім  маргінальні групи: молодь, жінок, інвалідів, так і специфічні випадки загрози безробіття, зумовлені економічною або іншою ситуацією (демографічним, політичним, стихійним лихом тощо).

   До  пасивних заходів  належить, наприклад, виплата допомоги у зв'язку з безробіттям і надання допомоги членам сімей, які перебувають на утриманні безробітних.

   Також, з метою зменшення рівня безробіття, необхідно удосконалити систему інформації щодо вакансій, передусім створити інтегральну базу даних про ринок робочої сили, а також покращити систему подання інформації щодо вакансій, передусім створити інтегральну базу даних про ринок робочої сили, яка б містила інформацію про потребу підприємств у кадрах за професіями.

 

       Висновки

   Ринок праці — це сукупність соціально-трудових відносин, що виникають з приводу  способів залучення індивідуальної праці в процес виробництва, способів координації та використання праці  та її оцінки, в які вступають  працівники, надаючи трудові послуги, і підприємці, купуючи та використовуючи їх.

   Вивчення  ринку праці передбачає застосування інтегрованого підходу, спираючись на який, ринок праці можна подати як динамічну модель, утворену постійними потоками між різними групами економічно активного населення.

   Товаром, який пропонується на ринку праці, виступають трудові послуги, або послуги  праці, що обумовлює істотну специфіку  даного ринку.

   Ринок праці виконує важливі функції  в економічній системі суспільства: розподільну, регулятивну, посередницьку, відтворювальну, інформаційну, стимулювальну, оздоровчу. Разом, вони спрямовані на продуктивне використання праці в суспільстві.

   Здійснення  даних функцій забезпечується механізмом саморегулювання ринку праці, складниками  якого є попит і пропозиція, ціна і конкуренція, резервування праці і трудова мобільність. Механізм саморегулювання та функціонування ринку праці діє не ізольовано: з одного боку, він є органічною частиною загального механізму ринкової економіки, а з другого — доповнюється механізмами державного регулювання та соціального партнерства.

   Гнучкість є елементом механізму пристосування  ринку праці як відкритої системи  до змін та коливань у суспільстві, економіці або виробництві. Гнучкість ринку праці є важливим фактором посилення мобільності трудової сили. У ринковій економічній системі трудова мобільність виступає в трьох аспектах: як здатність та готовність працівника до зміни місця роботи; як процес руху робочої сили в галузево-територіальному та професійно-кваліфікаційному розрізах; як елемент механізму функціонування ринку праці.

   Результатом ефективного функціонування ринку  праці є зайнятість населення, її основна проблема полягає в забезпеченні економічно активного населення  робочими місцями, збалансованого руху робочих місць та робочої сили в економіці. У результаті такого руху зайнятість набуває різних видів та форм..