Трудові відносини, зайнятість, безробіття

[7, 8, 9]

   Якщо  ж розглядати ринки праці окремих країн, то можна виділити кілька моделей ринку праці, які пов'язані з особливостями політики зайнятості, що проводиться в окремих країнах. Національна модель ринку праці складається з тієї чи іншої системи підготовки, перепідготовки, підвищення кваліфікації працівників, системи заповнення вакантних робочих місць і способів регулювання трудових відносин з участю профспілок.

   Розглянемо  деякі з національних моделей ринку  праці:

   1) Для японської моделі характерна система трудових відносин, яка ґрунтується на принципі "довічного найму", за якої гарантується зайнятість працівника на підприємстві аж до досягнення ним віку 55-60 років. Розміри заробітної плати працівників і соціальних винагород прямо залежать від кількості відпрацьованих років. При цьому, протягом усієї трудової діяльності працівники періодично підвищують кваліфікацію у відповідних внутрішніх фірмових службах, і переміщення їх відбувається строго за планом. Така політика сприяє вихованню у працівників фірми творчого ставлення до виконання своїх обов'язків, підвищенню їх відповідальності за якість роботи. У разі необхідності скорочення виробництва підприємці здебільшого вирішують ці проблеми не звільненням персоналу, а переведенням частини працівників, за їхньої згоди, на інші підприємства або скороченням тривалості робочого часу на даному підприємстві.

   2) Для ринку праці США характерна децентралізація законодавства про зайнятість і допомогу безробітним, тобто вона розробляється й ухвалюється кожним штатом окремо. У разі необхідності скорочення обсягу праці або виробництва, тривалість робочого часу одного працівника не змінюється, а частина працівників може бути звільнена. Про звільнення працівників повідомляють не заздалегідь, а перед самим звільненням. Колективними договорами охоплена лише чверть усіх працівників. Внутрішньофірмової підготовки персоналу майже немає, за винятком підготовки специфічних спеціальностей. Пересування працівників відбувається здебільшого через переведення працівника на іншу роботу. Така політика фірм призводить до високої географічної і професійної мобільності працівників.

   3) Шведську ж модель характеризує активна політика держави щодо зайнятості, внаслідок чого рівень безробіття в цій країні мінімальний. Політика на ринку праці полягає в попереджуванні безробіття, а не в сприянні тим, хто вже втратив роботу.

[3, с. 19-21]

     Тепер, розглянувши поняття та категорію  «ринок праці», можна перейти до категорії соціально-трудових відносин (С-ТВ). Консолідоване визначення, поєднуюче відомості з різних джерел, звучить так: С-ТВ - це відносини між робітником, роботодавцем та державою в ході використання праці та її результатів, спрямовані на задоволення соціальних потреб кожного з учасників цих відносин.

     Предметом С-ТВ виступають: на рівні індивідуумів – відносини в трудовому житті людини, а на рівні колективів – кадрова політика.

     Суб’єктами С-ТВ є: найманий працівник, роботодавець, об'єднання найманих працівників (профспілка), об'єднання роботодавців, держава.

     Поняття найманого працівника та роботодавця розглядались в Розділі 1 , держави – розглядатимуться далі. Щодо профспілки (П.), то це:

     Масове  самокероване громадське об'єднання  трудящих певної галузі або суміжних галузей для захисту і представництва їхніх соціальних інтересів. Профспілка — це найбільш масове об'єднання трудящих, доступне для всіх. Для вступу в П. необхідне тільки визнання об'єднання і товариської дисципліни. П. незалежна від рівня кваліфікації, освіти, політичних орієнтацій, статі, віку, національності. П. за своїми цілями та інтересами перебувають ближче, порівняно з іншими громадськими організаціями, до економіки, виробництва, тобто вирішальної сфери прикладання творчих сил людини, в якій реалізується корінні інтереси трудящих, через що вони є важливим суб’єктом С-ТВ.

   Парадоксом  С-ТВ є потреба в компромісній відмові кожного з учасників соціально-трудових відносин від своїх переваг на користь іншої сторони: робітник прикладає зусилля на виконання визначених вимог до результатів своєї діяльності, підприємство витрачає кошти на створення відповідних умов праці, держава спрямовує кошти на підтримку тих, хто не зайнятий в даний момент корисною працею. І тільки за цих умов досягається стабільність на ринку праці.

     Соціально-трудові  відносини є складовою частиною соціального управління. Це об'єктивно існуючі взаємозв'язки й взаємовідношення між індивідуумами та їх групами в процесах, що обумовлені трудовою діяльністю та спрямовані на врегулювання якості трудового життя. Вони характеризують економічні, соціальні та психологічні аспекти вищезгаданих взаємозв'язків, а також правові аспекти цього питання. [10]

Саме  тому ключову роль в С-ТВ відіграє держава. Вона розроблює та здійснює комплекс заходів, що охоплюють різні сфери розвитку суспільства, зокрема:

• Сферу праці, соціально-трудових відносин
• Проблеми зайнятості, регулювання ринку праці
• Соціальну сферу тощо

     Таким чином, держава виступає одночасно і як носій публічної влади, і як соціальний партнер. 
    Держава як носій публічної влади має повноваження, що традиційно поділяються на: законодавчі, виконавчі і судові. Держава ухвалює закони, якими повинні керуватися суб’єкти соціального партнерства, у тому числі легалізує їх правосуб’єктність, процедури їхньої взаємодії. Вона забезпечує виконання законів за допомогою актів керування, контролю і нагляду у сфері праці. Крім того, вона має судову систему, що включає органи юрисдикції, які беруть участь у розгляді економічних спорів та інших справ, зокрема трудових конфліктів.

     Держава як соціальний партнер може розглядатися у двох аспектах: як роботодавець і як партнер у правовому механізмі соціального співробітництва, носій загальнодержавних інтересів. Як роботодавець держава в особі адміністрації державних підприємств поряд з іншими роботодавцями бере участь у ринковій конкуренції. Як представники інтересів держави в системі соціального партнерства сьогодні, відповідно до чинного законодавства, виступають виконавчі органи державної влади різних рівнів. [11]

     Повертаючись  до попереднього, варто наголосити, що С-ТВ – це зв’язуюча ланка  між підлеглими і керівниками, групами  підлеглих і керівниками, певними  групами керівників і окремими їх членами. Ні одна група керівників, ні один член трудової організації не можуть існувати поза такими відносинами. В практичній діяльності виділяють такі види соціально-трудових відносин:

     За  змістом діяльності: виробничо-функціональні; професійно-кваліфікаційні; соціально-психологічні; суспільно-організаційні.

     За  субєктом: міжорганізаційні (організація – організація); внутрішньоорганізаційні (організація – особистість); внутрішньовиробничі (особистість – особистість).

     За  обсяом керівних повноважень: відношення по горизонталі; відношення по вертикалі.

     За  характером розподілу  прибутків: у відповідності з трудовим внеском; не відповідно трудовому внеску.

     За  ступенем регламентованості: формальні (офіційно оформлені); неформальні (офіційно не оформлені).

     За  способом спілкування: безособові, міжособові.

     Рівень  соціально – трудових відносин визначається властивостями соціально-економічного простору, в якому функціонують суб’єкти цих соціально-трудових відносин. Залежно від кількості учасників та напрямків взаємозв’язків між ними виділяють індивідуальний, груповий та змішаний рівні соціально-трудових відносин.

     Індивідуальний  рівень характеризується взаємозв’язками між окремими найманими працівниками, окремим найманим працівником і окремим роботодавцем та окремими роботодавцями.

     Груповий  рівень С-ТВ представлений взаємодією об’єднань найманих працівників з об’єднаннями роботодавців.

     Змішаний  рівень С-ТВ характеризується відносинами працівників і роботодавців з державою, а також типу: найманий працівник – держава; роботодавець – держава. [12]

     Тип соціально-трудових відносин визначається їх характером, способами їх регулювання та вирішенням проблем, тобто яким саме чином приймаються рішеннями в даних соціально-трудових відносинах. Основну роль у визначенні типу соціально-трудових відносин відіграють принципи рівності і нерівності, що відображають можливі умови взаємодії між суб'єктами соціально-трудових відносин, підкреслюють їх ставлення один до одного. Вчені виділяють досить багато згаданих типів: патерналізм, соціальне партнерство, конкуренція, солідарність, субсидіарність та дискримінація, серед яких основними є два:

     Патерналізм – це жорстка регламентація поведінки суб'єктів соціально-трудових відносин, умов та особливостей їх взаємних, пріоритетів з боку держави чи керівництва організацією.

     Соціальне партнерство - відображається в захисті суб'єктів соціально-трудових відносин, забезпеченні їх самореалізації шляхом узгодження взаємних пріоритетів з соціально-трудових питань з метою забезпечення конструктивної взаємодії. [13]

   Узагальнюючи  сказане в цьому розділі, сучасний ринок праці – це ринок найманої праці. Він охоплює відносини від моменту наймання працівників на роботу до їх звільнення.

   Для виникнення, формування та функціонування ринку праці необхідні певні умови: насамперед, мають бути забезпечені правові умови функціонування цього ринку, зокрема, можливість вільного пересування на ньому громадян, вільного вибору роботи тощо. Проте, цього не достатньо, оскільки з економічної точки зору власник робочої сили (найманий працівник) змушений продавати її тоді, коли він не має всього необхідного для ведення власного господарства як джерела доходів або коли дохід, який приносить це господарство є недостатнім.

   Покупцем  товару під назвою «робоча сила»  є підприємець (роботодавець), який має все необхідне для ведення власного господарства. Крім своєї участі в процесі праці, підприємець залучає інших працівників за певну грошову винагороду. Відбувається обмін індивідуальної здатності до праці на засоби існування, необхідні для відтворення робочої сили, а також здій- нюється розміщення працівників у системі суспільного поділу країни.

   Важливими умовами формування й функціонування ринку праці є відповідність  працівника вимогам робочого місця, а запропонованого місця —  інтересам працівника; організація  єдиної, замкненої діючої системи  бірж праці; широкомасштабна система  професійної орієнтації, професійного навчання, підвищення кваліфікації і  перепідготовки; наявність у територіальних органів виконавчої влади необхідних фінансових і матеріальних коштів.

   Ринок праці – це одна з головних складових  соціально-трудових відносин, які характеризують взаємовідносини між найманим працівником і роботодавцем, які в умовах ринкової економіки націлені на забезпечення високого рівня і якості життя людини та суспільства загалом.

   Суб'єктами соціально-трудових відносин є індивідууми і соціальні групи. Для сучасної економіки найбільш важливими суб'єктами відносин є: найманий працівник, роботодавець, об'єднання найманих працівників (профспілка), об'єднання роботодавців, держава.

   В якості предметів соціально-трудових відносин виступають певні відносини  в трудовому житті людини та кадрова  політика.

   Соц. Партнерство – один з найпоширеніших типів С-ТВ, що забезпечується рівноправністю та рівноцінністю сторін. Нерівноправність веде до вищості одних над іншими, до диктатури сильнішого та ігнорування інтересів слабшого партнера. Тому баланс інтересів можуть забезпечити тільки рівноправні сторони. Якщо рівноправність не забезпечується нормативними актами, то рівноцінність багато в чому залежить від самих партнерів, від їхніх особистих якостей, професійної підготовки, знань, вмінь і навичок. 

       Розділ 2. Сутність і види зайнятості. Безробіття та його форми

     Відповідно  до законодавства України, зайнятість визначається як “Діяльність громадян, пов'язана із задоволенням особистих та суспільних потреб і така, що, як правило, приносить їм доход у грошовій або іншій формі.” [14]