Аналіз природно-організаційного та соціального потенціалу підприємства

Так, якщо в рослинництві господарство планувало проводити  доплату за продукцію в розмірі 50% (акордний коефіцієнт при розрахунку розцінок-1,5), то при поточному авансуванні  фактичний розмір оплати за тарифом  може бути збільшений на 35-50%.

Наприкінці року здійснюють остаточне нарахування надбавок, доплат та їх корегування. У випадках переплати, що може мати місце при  недоборі продукції порівняно з  планом, зверх видані суми вважаються кредитом, що дістав підрозділ в  розрахунок оплати під продукцію  наступного року. Повернення такого кредиту  передбачається також відшкодуванням підрозділом плати за користування кредитом (виходячи з середньої процентної ставки по господарству).

Характеризуючи обидві форми  авансування, необхідно зазначити, що ставлення до них з боку науковців, практиків, керівних органів було різним у різні періоди розвитку сільського господарства. Так, на етапі впровадження підрядних форм організації праці  перевага віддавалась погодинній формі  авансування. З часом, зрізних причин (великих розмірі виробничих підрозділів, свідомості працюючих та їхнього  ставлення до суспільного виробництва, недостатньої кваліфікації керівників середньої ланки, психологічної  несумісності окремих членів колективу  тощо) ця форма авансування не набула масового поширення, Більше того, частина  господарств (колективів) повернулась  до відрядної його форми.

Відрядне авансування. З  огляду на те, що в більшості не реформованих господарств ставлення до суспільного  виробництва є відчуженим, погодинний аванс не завжди давав очікувані  результати. Знижувався змінний виробіток, не дотримувались терміни виконання  робіт, порушувалась трудова дисципліна тощо. В таких випадках доводиться користуватись вже виправданою часом відрядною формою авансування, суть якої зрозуміла працівникам.

Особливістю сучасного етапу  є швидкий плин інфляційних процесів і необхідність проведення своєчасної індексації. Останню в практичній діяльності господарств здійснюють двояко: в одних випадках існуючі  тарифні ставки множать на рекомендовані  коефіцієнти індексації, одержуючи  таким чином нові змінні тарифні  ставки, в інших - виходячи з мінімальної  місячної ставки, визначають розмір ставки першого розряду і через систему  коефіцієнтів тарифної сітки - решту  змінних тарифних ставок.

Наведемо приклад розрахунку фонду оплати праці в рослинництві по озимій пшениці.

Таблиця 3.16

Розрахунок фонду  оплати праці в галузі рослинництва по озимій

пшениці (тис. грн.)

Як бачимо в рослинництві авансування відбувається на основі відрядного способу. Надбавки за продукцію  встановлені на рівні 15%. Стимулююча оплата за строки та якість виконання  робіт – на рівні 5%.

3.4 Остаточний  розрахунок з членами трудових  колективів в кінці періоду  виробництва

У системах оплати праці, що використовують у сільському господарстві, важливе місце належить остаточному  розрахунку з членами трудових колективів. Узагальнення практики господарювання в сільському господарстві країни доводить, що на роботах, пов’язаних з обслуговуванням  обладнання, чергування тощо, з високим  рівнем фіксованої оплати остаточний розрахунок з працівниками дещо спрощений. Зводиться він, як правило, до преміювання  виконавців за наперед визначеним нормативом наприкінці року. Тим часом вже  слід пам’ятати, що оплата за таких  умов обмежена, оскільки вона робить систему  стимулювання слабко пов’язаною з  кінцевими результатами виробничої діяльності.

Гнучкішими в даному разі є акордно-преміальна та відрядно-преміальна система оплати праці. Останні більшою  мірою ставлять в залежність розмір річного заробітку працівників  від ступеня виконання виробничого  завдання, зростання урожайності  сільськогосподарських культур, якості продукції тощо. Основними видами оплати праці при цьому виступають доплата за продукцію та преміальні виплати за відповідні показники. Грошова  оплата при використанні різних систем доповнюється натуральною оплатою. Згадані системи оплати праці  є більш гнучкими і такими, що забезпечують в основному потреби  господарств на досягнутому рівні  їх розвитку.

Відомо, що сучасне сільськогосподарське виробництво перебуває у стані  свого реформування. Розвиток процесу  приватизації призводить до розпаювання  власності господарств, створення  акціонерних товариств, агрофірм, асоціацій, кооперативів тощо. В свою чергу це веде до змін в організаційних структурах управління і викликає необхідність у змінах щодо підходів до оплати праці в сільському господарстві. Внаслідок розпаювання власності та землі працівники реформованих колгоспів і радгоспів стають співвласниками засобів виробництва, а це означає, що створюються передумови для їх участі в розподілі прибутку від виробничої діяльності. Таким чином, сума доплати за продукцію та премій при остаточному розрахунку в реформованих господарствах доповнюється часткою прибутку, виплаченого на дивіденди.

Звичайно, при упровадженні нових систем, які передбачають участь працівників у прибутку, слід зважати  на низку проблем, що виникають при  цьому.

По-перше, це те, що на розмір прибутку впливає багато факторів, контролювати які більшість працівників  господарства не в змозі.

По-друге, пересічному працівникові господарства важко з’ясувати, яким чином його індивідуальні зусилля  пов’язані із підвищенням прибутковості  господарства. З цих причин сама по собі система участі працівника в прибутку не гарантує зворотного зв’язку між виробництвом та кінцевими  результатами. Досвід показує, що в  таких умовах доцільно запроваджувати участь працівників в прибутку на рівні внутрішньогосподарських  виробничих підрозділів: бригад, кооперативів, малих підприємств тощо . Без відповідних  командних структур на даному рівні, без чіткого внутрішньогосподарського планування виробництва безпосередні працівники взагалі не можуть брати  участь в управлінні, а значить, не можуть знати, за рахунок чого можна  збільшити прибуток господарства.

Крім того, об’єктивна оцінка особистого вкладу виконавця в кінцеві  результати виробництва передбачає тісні контакти безпосереднього  керівника з підлеглими, чітке визначення критеріїв і показників, за якими здійснюється стимулювання. Враховуючи зазначене, у реформованих господарствах намітилась чітка тенденція щодо оплати праці при остаточному розрахунку за схемою: доплата за продукцію-премії-дивіденди.

Аналіз доводить, що переважна  більшість сільськогосподарських  підприємств при остаточному  розрахунку з працівниками дотримується традиційних способів виплати. Основними  системами оплати праці при цьому  виступають акордно- та відрядно- преміальна системи, які поки що не використали  всіх своїх можливостей.

Таблиця 3.17

Порядок остаточного  розрахунку членами трудових колективів в

рослинництві

Оцінюючи різні варіанти остаточного розрахунку наприкінці року, слід зауважити, що за ринкових умов доцільніше використовувати оплату праці від валового доходу, адже така система дозволить певною мірою співвіднести витрати та доходи виробничих підрозділів. Водночас акордно-преміальна система оплати праці може використовуватись у господарствах, які знаходяться на шляху до розпаювання власності.

Як вже зазначалось, складовою  частиною остаточного розрахунку наприкінці року є участь безпосередніх працівників  у прибутку. Суть участі в прибутку полягає в тому, що окрема, наперед  визначена частина чистого прибутку розподіляється між членами трудового  колективу залежно від певних показників. У практиці виробничої діяльності розвинутих країн на ці цілі виділяється та частина прибутку, яка була досягнута за рахунок  підвищення продуктивності праці, підвищення якості продукції тощо. Крім того, частина  власності підприємства приватизується шляхом акціонування та відповідним  нарахуванням дивідендів.

За умов реформованих колгоспів  участь виробників у прибутку доцільно здійснювати вищеназваними шляхами. По-перше, сільські трудівники, члени  господарств, отримали внаслідок розпаювань відповідний пай на власність, розмір якого залежить від трудової участі працівників за певний період. Цілком зрозуміло, що на такий пай конкретний член господарства повинен отримувати відповідний дивіденд на власність. По-друге, приріст прибутку, отриманого за рахунок поліпшення виробничої діяльності, розподіляється між безпосередніми виробниками.

Окрім грошової, велике значення для працівників сільського господарства має також натуральна оплата. Особливу роль вона відіграє у сучасний період - період розвитку інфляційних процесів. Стрімке знецінювання грошових засобів  змушує працівників робити, наскільки  це можливо, натуральні запаси продовольства  та здійснювати бартерні угоди при  взаєморозрахунках.. З огляду на це значення натуральної оплати на найближчий період - до стабілізації економічного становища - зростатиме.

Натуральна оплата, крім традиційної форми оплати сільськогосподарською  продукцією, розширила свої межі. Бартерні угоди при взаєморозрахунках зумовили натуральну оплату продуктами переробки сільськогосподарської продукції (масло, олія, мука тощо), а також реалізацію в рахунок оплати продукції промисловості (одяг, взуття, трикотаж, посуд і т. ін.). Зрозуміло, що таке розширення межі натуральної оплати зумовлене економічною кризою і носить тимчасовий характер.

Разом з тим натуроплата  сільськогосподарською продукцією та продуктами її переробки мала і  матиме на перспективу для селян  суттєве значення хоча б через  наявність худоби та птиці в особистих  господарствах. В процесі організації  натуральної оплати важливо обумовити  її розміри, умови та порядок видачі. У практиці сільськогосподарського виробництва господарства при визначенні розмірів натуральної оплати, як правило, виходять з наявних можливостей, враховуючи обсяги виробництва поточного  року. Більшість підприємств при  цьому дотримуються діючих рекомендацій і видають натуральну оплату за рекомендованими  нормативами: до 15% валового збору зерна, до 20% соломи і т.д. Ціни, за якими  продається продукція, найчастіше державні закупівельні, або ж на рівні планової чи фактичної собівартості продукції. Практикується і безкоштовна  видача, хоча за ринкових умов її доцільно використовувати як одноразову допомогу, а також для стимулювання виконання  особливо важливих і відповідальних робіт.

У реформованих колгоспах  і радгоспах стосовно натуральної  оплати намітились дві суттєві тенденції: