Шпаргалка по "Истории экономики"

Отже, на початку 20-х рр. у теоретичному проти-борстві зіткну­лись 2 напрями ек-ної думки: той, що базувався на неокла­сичному підході і намага-вся пристосувати цей підхід до нової ек-ної прак-тики, і той, що грунтувався на ортодоксальному розумінні марксизму,

Представники цих 2 напрямів по-різному трактували законо­мірності розвитку.

Перші вважали, що суспільство розвивається за об'єктивними економічними законами, і висували свою програму демократичного оновлення держави на засадах збереження всіх форм власності, ринкових відносин, принципів приватної ініціативи. Визнання об'єктивності законів у їхньому трактуванні означало, що свої регу­люючі дії держава повинна спрямувати на створення умов для віль­ного розвитку ринкового господарства.

Другі, визнаючи об'єктивний характер економічних законів ли­ше для ринкового господарства, стверджували, що встановлення су­спільної власності на засоби виробництва позбавляє необхідності покладатися тільки на дію економічних законів, уможливлює вольо­вий вплив на суспІльно-економічні процеси.

Перемога другого напрямку в 30-х рр. була забезпечена не тому, що він був правильним, а тому, що ортодоксальні марксисти викорис­тали методи, несумісні з наукою: ідеологічний та фізичний терор.

Крім того, примусове усуспільнення власності через її націоналі­зацію, індустріалізацію та коо-перування створило умови для впро­вадження ко-мандно-адміністративних методів управління ек-­кою. Звузилася сфера ек-них відносин: примус до праці оста­точно втратив ек-ний хар-р, широко використовується дармова праця в'язнів, к-ть яких вимірюється вже мільйонами; розподіл бу-дується за принципом зрівнялівки; В функці­онує заради В, а не спож-ча; вільний оборот товарів замінюється на плановий збут та ін.

Зміни в ек-ній сфері супроводжуються жорстокою бороть­бою з інакомисленням, у тім числі в науці.

У 30-ті роки сталінізм остаточно поклав край на-віть останнім на­тякам на плюралізм в ек-них досл-нях. Радянська ПЕ починає розвиватись у замкненому просторі, у ціл­ковитому відриві від світової ек-ної думки.

99 Розвиток радянської економічної думки в 30-90-ті рр.

Характерними рисами економічної теорії, починаючи з 30-х ро­ків, були її повна заідеологізованість, схоластичність, вульгаризація суспільно-економічних процесів.

Так, у 60-х рр. у зв'язку з розпочатою кампанією щодо впрова­дження госпрозрахунку необхідно було довести тезу про те, що товарно-грошові відносини відіграють певну роль у стимулюванні ви­робництва і можуть бути використані як важелі саморегулювання і за умов планової економіки.

У 70-ті рр., у зв'язку зі згортанням економічної реформи, що бу­ла спрямована на часткове використання механізмів саморегулю­вання, економісти знову звертаються до аналізу методологічних проблем політичної економії та проблем економічного зростання і його показників.

Однак наприкінці 70-х та у 80-х рр. в економічній теорії стають помітними певні зміни: усе сміливіше висловлюється думка про не­обхідність дослідження економічних явищ з нових позицій з ураху­ванням об'єктивних факторів невартісного походження. Відбуваєть­ся перегляд раніше догматизованих марксистських положень. Ведеться пошук компромісу між марксистською та іншими еконо­мічними теоріями.

У 80—90-х рр. змінюється й визначення предмета політичної економії: її починають трактувати як науку не тільки про виробничі відносини, а й про їхній зв'язок з продуктивними силами, надбудо­вою. Це дало можливість досліджувати вплив різноманітних факто­рів на розвиток суспільного виробництва, тобто робити те, що на Заході робили з початку століття.

До предмета політичної економії було включено категорію гос­подарського механізму, що стало значним кроком уперед в аналізі закономірностей макро- та мікроекономічного рівнів, уможливлю­вало використання методів аналізу, сформульованих неокласичною школою. Висновки, зроблені на підставі досліджень закономірнос­тей функціонування господарського механізму, підготували пере­гляд усієї концепції економічного устрою суспільства.

100 Розвиток економічної теорії в Україні в радянський період.

Післяжовтневий розвиток економічної теорії в Україні позначе­ний тими самими рисами, що й розвиток усієї економічної думки. Це розквіт з 20-х по 30-ті роки, занепад, починаючи з 30-х по 60-ті, короткий період відродження в 60-ті та криза 70—80-х і знову пері­од відродження, що розпочинається з другої половини 80-х рр. ,

У 20-х рр. в Україні, де розвиток економічної науки відображав цивілізаційні особливості національної економіки (зокрема органі­зацію селянського господарства, якому не була притаманна «об-щинність» і яке спиралося на суто приватний інтерес), ленінська програма побудови державного соціалізму не знайшла підтримки.

Особливо це стосується аграрної її частини. Більшовицька агра­рна реформа передбачала зрівняльний переділ земель з передачею їх селянам для негайного створення комун та інших кооперативних форм. Ці ідеї пропагували Я. Гамарник, В. Чубар, Д. Мануїльський, О. Шліхтер, Я. Яковлєв./

У робітничих колах така програма теж знаходила розуміння. Але кілька партій, серед них УСДРП, виступили проти більшовицької концепції. Лідери соціал-демократичної партії В. Винниченко, В. Садовський, І. Лизанівський, а також лідери «боротьбистів» В. Блакитний, А. Шумський та інші вказували на те, що для соціалі­стичних перетворень не наспів час — не створено виробництво, яке могло б забезпечити умови соціалістичного розподілу. І Ще напередодні жовтневих подій про це писав М. Туган-Барановський, наголошуючи у своїй праці «Соціалізм як позитивне вчення» на тому, що умови для соціалізму може створити лише ринковий механізм, який бере на себе всі функції з регулювання суспільних потреб, узгоджує попит та пропозицію. Він указував, що соціалізм, який прийде на зміну нерозвиненому капіталізмові, при­речений на диктат та суспільні злидні.

Критикуючи програму більшовиків, М. Туган-Барановський, В. Косинський, К. Воблий та інші виступали проти націоналізації, що, на їхню думку, призведе до більшої анархії, ніж капіталізм, оскільки неможливо створити такий апарат, який спроможний буде замінити саморегулюючу силу ринку.

Праці М. Туган-Барановського, О. Челінцева базувалися на ідеї сімейно-трудового селянського господарства, організаційні засади якого визначалися на підставі неокласичних підходів.

( План реформування аграрних відносин у СРСР, який був запро­ваджений у життя в роки непу, включав розробки українських уче­них. За основу було взято концепцію О. Челінцева, який створив наукову програму розвитку кооперації (споживчої, кредитної, збутової та ін.)

Кооперацію Челінцев виводив за межі приватнокапіталістичного сектора і розглядав як нову форму розвитку, що зберігає принцип особистої заінтересованості. Він був проти твердження, що коопе­рація має лише готувати передумови для націоналізації, указував на

те, що її зумовлено потребами виробництва і вона є перспективною з огляду на майбутнє. Вона не руйнує чинників розвитку, але сприяє пом'якшенню недоліків ринкових відносин.

Ці положення були визнані В. Леніним, який прийняв коопера­цію як форму, що не суперечить тезі про соціалістичну, суспільну власність.

( На початку 20-х рр. українська наукова думка розвивалася в різ­номанітних напрямках. 1920 р. було засноване Товариство економі­стів, до якого входили такі видатні вчені, як Є. Слуцький, К. Воб­лий, Р. Орженцький, М. Птуха, Ф. Задорожний та ін., що займались теоретико-економічним та прикладним аналізом народного госпо­дарства.

Це товариство координувало діяльність дослідників, спрямовую­чи її на створення концепції єдиної української господарської сис­теми, побудованої на засадах економічної відкритості та саморегу­лювання/

Л У теоретичних розробках тієї доби обстоюється думка про регу­люючу роль ринку та ринкових цін, про неможливість зведення останніх в економічних відносинах тільки до системи натурального та трудового (вартісного) обліку. Указується на те, що держава має орієнтуватись на ринок та ринкові показники. Критикувалась ідея централізованого соціалістичного планування за умов, коли немає загальних ціннісних орієнтирів, коли ціна перетворюється з катего­рії ринкових відносин на категорію обліку. Замість цього пропону­валась ідея плану-прогнозу.

У цей час українська економічна думка досягла високого науко­вого рівня і була в авангарді світової економічної думки. Праці Є. Слуцького, К. Воблого, Р. Орженцького, М. Птухи, Л. Яснополь-ського, О. Чаянова, О. Челінцева та інших здобули світове визнання.

Усі ці дослідження були просякнуті ідеями планування, директи-вності, централізму, виключали принципи саморегулювання, хоча й визнавали існування товарно-грошових відносин.

(Науковці, що пропагували ці ідеї, належали до «офіційних» і мо­гли завжди розраховувати на визнання. З таких можна дазвати В. Чубаря, О. Шліхтера, В. Введенського, Т. Жигалка та ін. )

Праці цих економістів майже нічим не відрізнялися одна від одної, однак містили певні наукові положення щодо визначення принципів соціалістичного планування (балансовий метод), планового ціноутво­рення, планування товарообороту (особливо в частині побудови еко-номіко-математичних моделей), кредитного планування та ін.

Дімайш-тейн, М. Соболєв, Л. Діц та інші вказували на негативні наслідки адміністративного впливу на ціни (диспропорції розвитку, дефіцит за надвиробництва тощо), на можливість переродження кредитної системи у державно-фінансову, на неправомірність тотального пла­нування за існування різних форм власності. Ці вчені вказували, зо­крема, на можливість кризи збуту за умов монополізації торгівлі. Однак їхні справедливі передбачення були нещадно розкритиковані економістами-«марксистами».І

М. Волобуєв 1928 р. виступив у пресі з пропагандою переваг самостійного економічного розвитку України, зазначаючи, що імпер-д ська політика Росії сприяла спотворенню природного розвитку про-Ц дуктивних сил України, постійно пристосовувала її економіку до|р суто російських потреб. Він указував на те, що Україна має достат-У ній потенціал, щоб інтегруватися у світову господарську систему

самостійно, а не через російську економіку. Зрозуміло, що Волобуєв був визнаний «ворогом народу». У

На першій Всесоюзній конференції аграрників-марксистів' було також визнано ворожими «неонародницькі» ідеї О. Чаянова і О. Че-лінцева та зупинено реалізацію їхнього плану аграрних реформ. Згодом було оголошено «ворожими» ідеї М. Туган-Барановського, Є. Слуцького та ін.

Саме в цей час виходять з друку праці українських вчених І. Лукінова, Ю. Пахомова, В. Корнієнка. І. Ястремського та ін­ших, які наполягають на зміні підходів до визначення ролі політич­ної економії в соціально-економічних перетвореннях, шукають но­вих шляхів вирішення її проблем. І

Однак період піднесення знову змінився періодом застою. Еко­номічна теорія повернулася до вихідних ідеологічних рубежів з тією тільки різницею, що одвічні проблеми політичної економії соціаліз­му тепер розглядаються в контексті «розвинутого соціалізму».

Та навіть у цих межах дослідження ведуться у дещо інших напря­мках: розширюються їхні об'єкти, виробничі відносини вивчаються у взаємозв'язку з продуктивними силами та з надбудовою, що дає змогу проаналізувати не тільки класові фактори суспільного розвитку.Саме в цей час з'являються праці з історії економічної думки, де аналізується і вагомий позитивний внесок зарубіжних дослідників.

У творах Ю. Пахомова, В. Черняка, А. Чухна, В. Логвиненка, О. Гоша та ін. проводиться ідея щодо необхідності дослідження проблем соціалістичної власності з погляду її економічної доцільно­сті та ефективності. Отже, наприкінці 80-х рр. уже починається формування засад сучасної концепції суспільного розвитку.

Повернення української економічної теорії в лоно світової еко­номічної думки тільки розпочинається. Її ставлення до процесів, ко­трі відбуваються в суспільстві, ще остаточно не визначено. Але вже зараз в економічній літературі панує плюралізм поглядів, що сприяє розвиткові науки. Тільки в такий спосіб може відбутись відроджена ня теорії, що стане колись основою ефективної економічної політики.

1.          Предмет і завдання курсу "Історія економічних учень"

2.          Метод аналізу “Історії економічних учень”.

3.          Економiчна думка стародавнього Сходу.

4.          Економічна думка античного світу. Стародавня Греція - Ксенофонт, Платон, Аристотель.

5.          Економічна думка античного світу. Стародавній Рим - Катон, Гракхи, Варрон, Колумелла.

6.          Економічна думка середньовіччя

7.          Меркантилізм: його суть, основні риси та еволюція

8.          Історичні передумови виникнення та етапи розвитку меркантилізму.

9.          Меркантилізм, його поширення в різних країнах.

10.        Історичні умови виникнення і загальна характеристика класичної політичної економії.

11.        Загальна характеристика і значення класичної політекономії.

12.        Виникнення класичної політичної економії в Англії. У.Петтi.

13.        Виникнення класичної політичної економії у Франції. П.Буагільбер.

14.        Економічне вчення фізіократів.

15.        Економічне вчення А.Сміта.

16.        Теорія вартості А.Сміта.

17.        Економічне вчення Д.Рікардо.

18.        Теорія вартості та теорія ренти Д.Рікардо.

19.        Еволюція класичної політичної економії в Англії в першій половині ХІХ ст. Т.Р.Мальтус.

20.        Еволюція класичної політичної економії в Англії в першій половині ХІХ ст.  Д.Мілль, Н.Сеніор.

21.        Еволюція класичної політичної економії в Англії в першій половині ХІХ ст. Завершення класичної   традиції в працях Дж.С.Мілля.

22.        Економiчна  теорiя  у  Францiї в першій половині ХІХ ст. Економічне вчення  Ж.Б.Сея.

23.        Економiчна  теорiя  у  Францiї в першій половині ХІХ ст. Ф.Бастіа.

24.        Полiтична економія в США у першій половині ХІХ ст. Економічні погляди  Г.Ч.Кері.

25.        Критичний напрям в політичній економії.

26.        Критичний напрям в політичній економії. Економічні погляди С.Сiсмондi.

27.        Економічна концепція і програма П.Прудона.