Прогнозування залучення прямих іноземних інвестицій в економіку України за регіонами

14. ПІІ впливають на хід, темпи, результати реформ: пришвидшують перехід від адміністративно-командної економіки до ринкової. Так, залучення ПІІ вимагає від приймаючої країни прийняття адекватної ринковим умовам законодавчої бази,  аналізу економічної ситуації, моніторингу інвестиційного клімату, пришвидшення реструктуризації підприємств, сприяння створенню мережі консультативних фірм, іншої ринкової інфраструктури; розширення зовнішньоекономічних зв'язків з державами з розвинутою ринковою економікою тощо.

15. ПІІ підвищують конкурентоспроможність національної економіки приймаючої країни. Дана функція є закономірним наслідком дії усіх попередніх функцій. Для її ілюстрації доцільно звернутись до позитивного досвіду «нових індустріальних країн» . Всі вони активно використовували зовнішні джерела економічного зростання: широке залучення іноземних капіталів, техніки й технології з промислово розвинутих країн, що сприяло їх індустріалізації та зростанню конкурентоспроможності їхнього експорту.

16. Прямі інвестиції сприяють зміні місця країни у міжнародному поділі праці, зокрема завдяки розвитку експортно-орієнтованих виробництв. Загалом визнано, що ПІІ сприяють перетворенню країн, що розвиваються, із експортерів сировини у продавців готових виробів. Такий внесок ПІІ у структурні зміни країн, що розвиваються, є більш важливий, аніж просто переміщення фінансових ресурсів по ПІІ.

Участь у міжнародному поділі праці є ваговим чинником зростання в сучасних умовах. Тому вплив ПІІ на місце країни у міжнародному поділі праці є, на мою думку, однією з найважливіших і найбільш корисних функцій ПІІ. Вона включається в дію не одразу, а лише при досягненні певного високого ступеня розвитку ПІІ в країну  [20, 338 с.].

1.2. Теоретичні аспекти залучення прямих іноземних інвестицій

Протягом останнього десятиліття слово «інвестиції» стало відігравати особливу роль у житті будь-якої країни пострадянського періоду. Підприємства країн колишнього Радянського Союзу, які втратили можливість черпати фінансові ресурси з централізованих джерел, вийшли у вільне плавання до безкрайніх просторів ринкової економіки, не зовсім розуміючи як жити у цих умовах. Єдине правило, яке миттєво вивчили всі керівники, зводилося до того, що потрібні гроші. Коли є гроші, їх можна інвестувати в основні фонди або в оборотні кошти, та якщо продукція має достатній ринок збуту, то можна жити досить респектабельно навіть в умовах нестабільної економіки. Але де знайти гроші? Згідно з визначенням гроші є у інвесторів, але більшість їх знаходиться за кордоном, де фінансисти грають за своїми правилами. Вони готові вкладати гроші тільки в ті проекти, які принесуть їм найбільшу користь [36, с. 21-25].

Дослідження проблеми інвестування економіки завжди знаходилось у центрі уваги економічної думки. Це обумовлено тим, що інвестиції торкаються найглибших основ господарської діяльності, визначають процес економічного зростання в цілому. У сучасних умовах вони виступають найважливішим засобом забезпечення умов виходу з економічної кризи, структурних зрушень у народному господарстві, зростання технічного прогресу, підвищення якісних показників господарської діяльності на мікро- і макрорівнях. Активізація інвестиційного процесу є одним із надійніших механізмів соціально-економічних перетворень.

Економічна ситуація, яка склалась в Україні, дуже складна. Серед сукупності причин, що сприяли економічній кризі та утримують перехід України на траєкторію економічного зростання, чи не найголовнішою є низька інвестиційна активність. З 1991 р. обсяг валового внутрішнього продукту (ВВП) скоротився майже вдвічі. При цьому абсолютна більшість відтворювальних ресурсів ледве покриває фізичне зношування виробничого апарату, а чистого нагромадження (приріст основного капіталу) практично немає. Ця тенденція тісно пов'язана з явищами щорічного падіння обсягів капітальних вкладень, постійним зменшенням бюджетного фінансування народного господарства.

У забезпеченні виходу економіки з кризового стану і стабільного її розвитку вирішальну роль відіграє науково обґрунтована інвестиційна політика держави. Саме вона визначає реальні джерела, напрями, структуру інвестицій, здійснює раціональні та ефективні заходи для виконання загальнодержавних, регіональних та місцевих соціально-економічних і технологічних програм, відтворює процеси на макро- й мікроекономічному рівнях. Водночас держава повинна створювати сприятливий інвестиційний клімат з метою ширшого залучення, поряд з внутрішніми, іноземних інвесторів на взаємовигідних засадах [45, с. 48].

Загальновідомо, що ефективне реформування економіки будь-якої країни, її структурне перетворення з якісним оновленням виробництва товару, ринкової та соціальної інфраструктури немислимі без відповідних капіталовкладень, тобто без належного інвестування. Без надійних капіталовкладень неможливо забезпечити створення і впровадження новітніх технологій, систем сучасної організації та управління товаровиробництвом і збутом продукції, розвиток ринкової інфраструктури, інформатизацію суспільства тощо. Це фундаментальні основи для забезпечення конкурентоспроможності національного товаровиробництва, без чого не може бути й успішної інтеграції нашої країни в Європейське співтовариство. Складні відтворювальні процеси відбуваються виключно на базі інвестування. Чим воно активніше, тим швидші темпи відтворення і ефективних ринкових перетворень.

Крім того інвестиції дають змогу впроваджувати науково-технічні досягнення у виробництво і на цій основі забезпечувати зростання ВНП, продуктивності праці, реальних доходів на душу населення, а також вирішувати багато соціальних проблем. Дослідженнями встановлено пряму залежність між темпами зростання ВНП та інвестиціями, бо конкурентоспроможність і темпи розвитку підприємства визначаються інвестиціями. Без них підприємство будь-якої форми власності приречене на банкрутство. Тому у розвинутих країнах приділяється серйозна увага інвестиційній діяльності. Органи державного управління у цих країнах використовують широкий спектр методів її стимулювання:

-           прискорена амортизація;

-           раціональна податкова система;

-           кредити та регулювання банківських процентних ставок;

-           заохочення лізингу.

В Україні ж дотепер не створено обґрунтованої системи державної підтримки інвестиційної діяльності підприємств. Як наслідок цього, в інвестиційній діяльності країни утворилося замкнуте коло, коли інвестицій, котрі були запроваджені у народне господарство виявляється недостатньо, посилює спад виробництва, що, в свою чергу, спричиняє зниження інвестиційних можливостей суб'єктів господарювання та держави. Вивести Україну з цієї ситуації може лише науково обґрунтована інвестиційна політика держави.

Інвестиції відіграють центральну роль в економічному процесі, вони визначають загальний ріст економіки держави. В результаті інвестування засобів в економіку, збільшуються обсяги виробництва, росте національний прибуток, розвиваються та йдуть вперед, в економічній конкуренції, галузі народного господарства та підприємства, що в більшій мірі задовольняє попит на ті чи інші товари та послуги. Отриманий приріст національного прибутку частково знову накопичується, проходить подальше збільшення виробництва, процес повторюється безперервно. Таким чином інвестиції, що утворюються за рахунок національного прибутку, в результаті його розподілу, самі обумовлюють його ріст, розширене відтворення. При чому, чим ефективніше інвестиції, тим більше ріст національного прибутку, тим значніші абсолютні розміри накопичення (при даній його частці), які можуть бути знову вкладеними в виробництво. При достатньо високій ефективності інвестицій приріст національного прибутку може забезпечити підвищення частки накопичення при абсолютному рості споживання [36, с. 21-25].

Стимулювання залучення ПІІ. Податкові аспекти

До базових пріоритетів зовнішньоекономічної політики України на сьогоднішній момент належить формування сприятливих умов для залучення прямих іноземних інвестицій (ПІІ). Оскільки значних успіхів у цій сфері в країні не було досягнуто, то ця діяльність потребує значного вдосконалення, що й обумовлює актуальність винесеної проблематики.

Серед вчених не існує єдиної думки стосовно класифікації податкових стимулів. А.Кредісов до податкових стимулів (пільг) відносить: податкові канікули; податкові пільги на інвестиції; податкові вільні зони – регіони [35, с. 82-88].

За Я.Литвиненко існують такі види податкових пільг: податкові знижки; податкові вилучення; податкові кредити; податкові канікули; відстрочка податкового платежу [36, с. 21-25].

Проаналізувавши вищенаведені класифікації, дійшла висновку, що бачення А.Кредісова занадто загальне. Тому, на мою думку, податкові стимули доцільно поділити на такі категорії: зменшення податкової ставки; податкові канікули; інвестиційні скидки; інвестиційні податкові кредити; зменшення податків на дивіденди і відсотки, які переводяться за кордон; нульові чи зменшені ставки мита; податкові кредити на додану вартість; пільгове оподаткування прибутків при довготермінових інвестиціях.

Довгий час серед спеціалістів ведуться дискусії стосовно того, чи виправдовують себе стимули для іноземних інвесторів, наскільки вони порушують ринкові умови конкуренції. Сформувалися дві протилежні точки зору.

Ми притримуємося думки, що країнам з несприятливим інвестиційним кліматом (а інколи й іншим) стимули допомагають залучати інвестиції, а, отже, їх потрібно використовувати, незважаючи на певні негативні наслідки. Тим більше, що ліквідація стимулів однією країною не призведе до відмови від них інших країн.

Підсилює вище викладену думку й те, що надання податкових стимулів в останні роки стало глобальним явищем. Зіткнувшись з проблемою скорочення притоку ПІІ в останні роки, уряди багатьох країн прискорили лібералізацію режимів щодо прямих іноземних інвестицій, збільшили використання  податкових і фінансових стимулів.

На теперішній момент, єдиним можливим пільговим механізмом залучення прямих іноземних інвестицій є ввезення капіталів через створені спеціальні економічні зони (СЕЗ) та території пріоритетного розвитку зі спеціальним інвестиційним режимом (ТПР).

На території СЕЗ та ТПР запроваджуються пільгові митні, валютно-фінансові, податкові та інші умови економічної діяльності юридичних та фізичних осіб.

Станом на 01.04.2004р. з початку функціонування органами управління спеціальними економічними зонами (СЕЗ) та територіями пріоритетного розвитку (ТПР) затверджено 751 інвестиційний проект, у тому числі на ТПР — 540, у СЕЗ – 211 [36, с. 21-25].

У процесі реалізації інвестиційних проектів суб’єктами господарювання з початку функціонування залучено прямих іноземних інвестицій на суму 492,4 млн. доларів США, що складає лише 6,9%  загальної суми залучених іноземних інвестицій в Україну. На основі цього можна зробити висновок, що СЕЗ та ТПР функціонують неефективно, податкові стимули в країні не виконують своїх прямих завдань: стимулювання залучення іноземних інвестицій та збільшення промислового виробництва. Через це уряду необхідно переглянути доцільність функціонування деяких СЕЗ та ТРП і прийняти рішення про їх ліквідацію.

В той же час, Україна ще не досягла такого рівня економічного розвитку, щоб дозволити собі повністю відмовитися від стимулів для іноземних інвесторів.

У світовій економічній системі існує тенденція до посилення конкурентної боротьби країн за іноземні інвестиції, одним з інструментів якої є податкові стимули. Україна на теперішній час цю боротьбу програє. Тому для збільшення надходжень ПІІ необхідно повернути практику надання податкових стимулів для іноземних інвесторів. Вважаю, що стимули необхідно надавати спільним підприємствам з іноземними інвестиціями та підприємствам з 100% іноземною участю.

З огляду на зарубіжний досвід та врахувавши стан іноземного інвестування, можна запропонувати застосовувати в Україні такі види податкових стимулів, як податкові канікули, зменшення податкової ставки, звільнення від сплати ряду податків, в т. ч. і ПДВ.

У минулому в Україні податкові пільги надавалися всім спільним підприємствам в однаковій мірі. Це призвело до ряду зловживань, втрат надходжень до державного бюджету і зробило дану політику неефективною. Тому доцільно було б запровадити диференційовану систему податкових стимулів, яка б враховувала розмір внеску іноземного учасника в статутний фонд СП(сумісного підприємства), суму інвестиції, галузь промисловості підприємства та регіон країни.   

Частку іноземного учасника у статутному фонді необхідно враховувати з декількох причин. По-перше, при однаковому пільговому оподаткуванні всіх СП існує дискримінація підприємств, в яких частка іноземного інвестора значна: за таких умов однакові пільги як для підприємства з 1% внеском іноземного інвестора, так і з 99%. По-друге, такий принцип оподаткування не виконує стимулюючої функції і не враховує засад зовнішньоекономічної безпеки країни. З іншого боку, не визначена мінімальна сума іноземної інвестиції може привезти до зловживань у цій сфері: створення фіктивних підприємств, відмивання коштів і т.д.

Особливий механізм необхідно виробити при наданні податкових канікул для СП. Вони повинні надаватися виробничим СП з іноземною інвестицією не менше 2 млн. дол. США на термін до 2 років.

Необхідно дещо модифікувати і процедуру їх надання. Наприклад децентралізувати процес надання стимулів і передати це право обласним органам виконавчої влади. Тобто, на законодавчому рівні будуть затверджені максимально можливі розміри податкових стимулів для СП, з врахуванням внеску в статутний фонд та суми інвестиції. На рівні регіону вибиратимуться певні інвестиційні проекти спрямовані у визначені галузі промисловості, в які необхідно заохочувати інвестиції, враховуватиметься при цьому загальний економічний стан регіону, потреба в іноземних інвестиціях, рівень безробіття. Тобто, податкові стимули щодо іноземних інвестицій повинні бути націленими: на підприємства, галузі, регіони [36, с. 21-25].