Прогнозування залучення прямих іноземних інвестицій в економіку України за регіонами

У першому випадку прибуток буде одержано одразу після завершення інвестування в повному обсязі; у другому випадку прибуток можливий за умови повного завершення процесу інвестування; у третьому випадку між періодом інвестування та одержанням прибутку минає певний час, що залежить від форми інвестування та особливостей інвестиційного проекту.

У сучасній зарубіжній літературі термін «інвестування» часто трактується як придбання цінних паперів . В Україні цей термін ідентифікується з терміном «капітальні вкладення». Інвестиції в цьому разі розглядаються як вкладання у відтворення основних фондів. Водночас інвестиції можуть спрямовуватись на поповнення обігових коштів, придбання нематеріальних активів  [4, 88 с.].

Окремі автори, визначаючи термін «інвестиції», вважають, що останні існують тільки у грошовій формі. Але інвестування капіталу може здійснюватися також у будь-якій іншій майновій формі або у формі немайнових активів; сукупності технічних, технологічних, комерційних та інших знань; виробничого досвіду; права використання землі, води, ресурсів, споруд, а також інших майнових прав.

Види іноземних інвестицій

Існують державні та приватні інвестиції.

Державні інвестиції - це позики, кредити, які одна держава або група держав надає іншій державі. У цьому випадку мова йде про відношення між державами, що регулюються міжнародними договорами і до яких застосовуються норми міжнародного права.

Під приватними розуміють інвестиції, які надають приватні фірми, компанії чи громадяни однієї країни відповідним суб'єктам іншої країни. Інвестиційні відносини настільки складні та багатогранні, що нерідко відносини між державами тісно пов'язані з відносинами між приватними інвесторами. Такий зв'язок найбільше проявляється, коли інвестор передає свої права та вимоги державі [37, 376 с.].

Можлива і більш складна конструкція відносин, коли матеріальні зобов'язання держави-боржника за отриманими кредитами задовольняються за рахунок повної або часткової вартості майнових прав приватного інвестора в країні боржника.

Перелік видів іноземних інвестицій, що надаються в законодавчих актах і міжнародних договорах, є приблизним, а не вичерпним, оскільки поняття інвестицій охоплює всі види майнових цінностей, які іноземний інвестор вкладає на території приймаючої сторони.

До цього переліку входять: рухоме і нерухоме майно та відповідні майнові права, включаючи заставу; грошові кошти, акції, внески, облігації чи будь-які інші форми участі в товариствах, підприємствах, у тому числі і спільних; право вимоги за грошовими внесками, які вносяться для створення економічних цінностей, чи послугами, що мають економічну цінність; права на результати інтелектуальної діяльності, що визначаються як права на інтелектуальну власність; права на здійснення господарської діяльності, які надаються на основі закону чи договору, включаючи частково право на розвідку та експлуатацію природних ресурсів.

Залежно від ступеня контролю над зарубіжними компаніями інвестиції поділяються на прямі та портфельні.

Прямі інвестиції - основна форма експорту приватного капіталу, що забезпечує встановлення ефективного контролю і надає право безпосереднього розпорядження закордонною компанією [37, 376 с.].

Прямі інвестиції поділяються на дві групи:

- Трансконтинентальні капітальні вкладення, зумовлені кращими умовами ринку, коли існує можливість поставляти товари з нового виробничого комплексу безпосереднього на ринок даної країни. Витрати у цьому випадку відіграють не значну роль, основне - знаходження на ринку. Різниця у витратах виробництва порівняно з материнською компанією є меншим фактором впливу на розміщення виробництва на даному континенті. Витрати виробництва є вирішальними для визначення країни даного континенту, в якій необхідно створювати нові виробничі потужності;

- Транснаціональні вкладення - прямі вкладення, часто в сусідній країні. Мета - мінімізація витрат порівняно з материнською компанією.

Портфельні інвестиції - капітальні вкладення, частка яких у капіталі нижче межі, визначеної для прямих інвестицій. Портфельні інвестиції не забезпечують контролю за закордонними компаніями, обмежуючи прерогативи інвестора отриманням частки прибутку [8, 258 с.].

У деяких випадках міжнародні корпорації реально контролюють іноземні підприємства, володіючи портфельними інвестиціями, в силу двох причин:

- Через значну розпорошеність акцій серед інвесторів;

- Наявність додаткових договірних зобов'язань, що обмежують оперативну самостійність іноземної фірми.

До числа іноземних інвесторів відносять наступні категорії суб'єктів:

- Іноземні юридичні особи;

- Іноземні фізичні особи;

- Вітчизняні громадяни, що проживають за кордоном;

- Іноземні держави;

- Міжнародні організації [20, 338 с.].

За суб'єктним складом інвесторів інвестиції поділяються на:

Інвестиції, здійснювані громадянами, недержавними підприємствами, господарськими асоціаціями, спілками і товариствами, а також громадськими і релігійними організаціями, іншими юридичними особами, заснованими на колективній власності;

Державні інвестиції, здійснювані органами влади і управління України, Автономної Республіки Крим, місцевих Рад народних депутатів за рахунок коштів бюджетів, позабюджетних фондів і позичкових коштів, а також державними підприємствами і установами за рахунок власних і позичкових коштів;

Іноземні інвестиції, здійснювані іноземними громадянами, юридичними особами та державами;

Спільні інвестиції, здійснювані громадянами та юридичними особами України, іноземних держав [20, 338 с.].

За джерелами фінансування інвестиційної діяльності інвестиції поділяються на такі, що здійснюються за рахунок:

- власних фінансових ресурсів інвестора (прибуток, амортизаційні відрахування, відшкодування збитків від аварій, стихійного лиха, грошові нагромадження і заощадження громадян, юридичних осіб тощо);

- позичкових фінансових коштів інвестора (облігаційні позики, банківські та бюджетні кредити);

- залучених фінансових коштів інвестора (кошти, одержані від продажу акцій, пайові та інші внески громадян і юридичних осіб);

- бюджетних інвестиційних асигнувань;

- безоплатних та благодійних внесків, пожертвувань організацій, підприємств і громадян.

За регіональною ознакою інвестиції виділяють в середині країни (внутрішні) та за кордоном (зовнішні). Під внутрішніми інвестиціями розуміють вкладення коштів у об`єкти інвестування, розміщені в межах даної країни. Під інвестиціями за кордоном (іноземні інвестиції) розуміють вкладення коштів у об`єкти інвестування, розміщені за межами даної країни.

З точки зору терміну дії інвестиції поділяються на довгострокові та короткострокові. Строк дії короткострокових інвестицій зазвичай становить один рік; довгострокові інвестиції розраховані на строк більше року або, як, наприклад, звичайні акції, зовсім не обмежуються строком. Прикладом короткострокового вкладення є депозитний сертифікат зі строком шість місяців, а облігації зі строком погашення 20 років - інструмент довгострокового вкладення.

Економісти розділяють також інвестиції з огляду на спрямованість дій, виділяючи чотири їхні види:

нетто-інвестицій, екстенсивні інвестиції, реінвестиції, брутто-інвестиції.

Нетто-інвестиції - це інвестиції на заснування проекту (початкові інвестиції).

Екстенсивні інвестиції - це інвестиції на розширення (збільшення) виробничого потенціалу.

Реінвестиції - повторні інвестиції за рахунок використання прибутку, отриманого від первинного вкладення капіталу.

Брутто-інвестиції - це нетто-інвестиції плюс реінвестиції.

Отже, інвестиційний процес - це механізм, що об'єднує попит та пропозицію, тобто тих, хто пропонує гроші, і тих, хто пред'являє попит на інвестицію. Звичайно, обидві сторони зустрічаються в фінансових інститутах або на фінансовому ринку. Іноді, при угоді з майновими цінностями, продавці та покупці вступають в угоду напряму.

Фінансові інститути - це такі організації, які приймають вкладення та дають залучені гроші в борг або інвестують в інших формах.

Фінансові ринки - це механізм, який служить для укладання угод; зводить разом тих, хто має гроші, з тими, хто їх шукає.   

Ринкова ціна - це ціна, яка зрівнює інтереси продавців та покупців.

Ринок капіталів - це довгостроковий фінансовий ринок, на якому переважають різні форми угод з цінними паперами.

Грошовий ринок - це сегмент фінансового ринку, де ресурси купують та продають на короткий строк.

Головні учасники інвестиційного процесу - це держава, компанії та фізичні особи, при чому, кожний з них може брати участь в інвестиційному процесі як на стороні попиту, так і на стороні пропозиції.

В цілому, держава - це чистий споживач грошових ресурсів, це означає, що держава більше використовує ресурси, ніж дає. Подібно державі, компанії також являються чистими покупцями грошових ресурсів.

Фізичні особи - це чисті постачальники грошей, інакше кажучи, вони дають інвестиційному процесу більше, ніж беруть. Оскільки, держава та компанії є чистими покупцями грошових ресурсів, роль індивідуальних інвесторів у наданні грошей для фінансування економічного росту та розвитку, дуже велика та значна.

Здійснення інвестицій пов'язане за певним ризиком для іноземного інвестора. Можливість таких ризиків, які часто називаються «некомерційними», збільшується при політичній та економічній нестабільності в приймаючій країні, при виникненні воєнних конфліктів, введенні надзвичайного стану. Усе це загострює питання про гарантії і робить необхідним встановлення певних гарантій як у внутрішньому законодавстві, так і в міжнародних договорах [20, 338 с.].

Функції прямих іноземних інвестицій

Вплив ПІІ на національний дохід та платіжний баланс є основним, найбільш загальними функціями ПІІ. Всі інші функції можна вважати похідними, деталізованими [8, 258 с.].

Тому зазначу такий перелік деталізованих функцій ПІІ:

1. Оновлення і модернізація виробничої бази. Для України дана функція ПІІ є дуже актуальною у зв'язку з високим ступенем фізичного і морального зношення основних фондів. Внутрішні інвестиції, вочевидь, теж виконують дану функцію, але у випадку ПІІ можемо говорити про поставки більш якісного та продуктивного обладнання.

2. Задоволення потреби в інвестиціях. ПІІ здатні частково задовольнити потребу держави в інвестиціях. Вплив ПІІ буде особливо відчутним, якщо вони задовольнять інвестиційну потребу в пріоритетних галузях і сферах виробництва. Для України в умовах гострої нестачі інвестицій дана функція є особливо актуальною.

3. Краще задоволення потреб внутрішнього ринку. Продукція підприємств з іноземним капіталом може бути дешевою, більш якісною, забезпечуватися ширшим сервісним обслуговуванням на відміну від продукції місцевих товаровиробників.

4. Надання технічної допомоги. Підприємства з іноземним капіталом можуть надавати технічну допомогу місцевим виробникам, зокрема постачальникам, з метою дотримання ними світових стандартів, що використовуються даними підприємствами з іноземним капіталом.

5. Підготовка і навчання персоналу на рівні сучасних світових вимог. Це сприяє поширенню передового досвіду, дає користь самим працівникам, кожному конкретному підприємству з іноземним капіталом, а також іншим підприємствам, куди ці працівники в майбутньому перейдуть на роботу.

6. Передавання управлінських навичок. Сучасна криза в Україні у великій мірі є кризою управління: як на макро-, так і на мікрорівні. Тому освоєння передових управлінських навичок, високого рівня менеджменту є важливою підвалиною економічного піднесення.

7. Передавання технологій та інновацій. Заснування виробництва у приймаючій країні з допомогою ПІІ - це основний спосіб передавання технологічних інновацій у сучасному світі. При цьому чим вищий науково-технічний рівень місцевих спеціалістів, тим вищі технічні можливості місцевих постачальників, чим більша місткість місцевого ринку, тим країна-реципієнт є більш сприйнятливою до технологічних інновацій.

8. Створення нових робочих місць. В умовах загального низького рівня оплати праці в Україні, ця функція розширюється за змістом: ПІІ повинно приводити до створення нових високооплачуваних робочих місць порівняно з рівнем зарплати.

9. Збільшення податкових надходжень у приймаючій країні. Підприємства за участю іноземного капіталу стають важливим джерелом податкових надходжень до бюджетів усіх рівнів.

10. Ефективніше використання місцевих ресурсів. Підприємства з іноземними інвестиціями можуть використовувати місцеві ресурси з вищою ефективністю аніж у випадку їх використання місцевими виробниками.

11. Посилення конкуренції на внутрішньому ринку підприємствами з іноземними інвестиціями. Це сприяє кращому задоволенню потреб споживачів, ефективнішому використанню ресурсів, впровадженню інновацій і т. д. - тобто більш ефективному виробництву.

12. Позитивний демонстраційний ефект. Приклад сучасного прогресивного підприємництва, який представляють ПІІ, здатен стимулювати місцевих підприємців і суспільне оточення загалом.

13. Сприяння структурній перебудові економіки. Прямі інвестиції вочевидь здійснюються у найбільш інвестиційно-привабливі, перспективні сектори та галузі економіки, що покращує структуру національної економіки.