Глобальна економіка

Проникнення транснаціональних корпорацій на територію  інших країн зазвичай відбувається шляхом отримання у власність, господарське володіння або оперативне управління відокремленого майна на території цих держав відповідно до їх національного законодавства. Відбуватися це може як шляхом безпосереднього придбання підприємств (зокрема з метою наступного злиття), так і через придбання акцій відповідних структур. Якщо на продаж виставляється державне майно, воно спочатку має бути відчужене на умовах, що визначаються окремим законодавчим актом країни-володаря майна. При цьому ТНК проводять диференційовану політику щодо країн проникнення. У розвинутих країнах і країнах, що розвиваються, ТНК, як правило, здійснюють інвестиції у галузі обробної промисловості. В економічно слабкіших країнах найдоцільнішими вважаються капіталовкладення у видобувну промисловість, нарощування товарного (перш за все сировинного) експорту, розвиток сфери сервісу та послуг. Проникаючи на національний ринок, ТНК суттєво впливають на економіку країни, що їх приймає. Маючи як позитивний, так і негативний бік, цей вплив особливо відчутний у країнах зі слабкою або перехідною економікою.

Серед позитивних впливів ТНК на економіку  країни, що приймає їх на своїй території, передусім варто назвати такі: ТНК сприяють раціональнішому розподілу  наявних ресурсів та розміщенню виробництва, завдяки їм активніше поширюються  нові технології і товари, ТНК сприяють посиленню конкуренції та розширенню міжнародного співробітництва. Водночас, негативний влив ТНК на динаміку економічного зростання країни може бути таким суттєвим, що перекриває можливі позитивні ефекти. Наприклад, ТНК часто втручаються у сфери, що традиційно вважаються сферами державних інтересів. З огляду на масштаби діяльності і можливі розбіжності інтересів країн базування ТНК з інтересами країн, що їх приймають, транснаціональні корпорації здатні протидіяти реалізації неприйнятної для них економічної політики країн, в яких вони здійснюють свою діяльність, і навіть дезорганізувати зовнішньоекономічну сферу країни-партнера в цілому. Використовуючи трансфертні ціни, дочірні компанії, що діють у різних країнах, ТНК вміло приховують прибутки від оподаткування шляхом перекачування їх з однієї країни в іншу, внаслідок чого бюджетом приймаючої країни недоотримуються відповідні кошти. Крім того, ТНК здатні встановлювати монопольно високі ціни, диктувати інші умови, які зачіпають інтереси країн, що їх приймають. Дуже часто діяльність транснаціональних корпорацій характеризується хижацькою експлуатацією природних і трудових ресурсів відповідної країни. Дбаючи про захист власних інтересів, ТНК, як правило, концентрують наукові дослідження і технічні розробки в країні базування, у результаті чого країни, що їх приймають, стають менш науково, технічно та технологічно розвинутими порівняно з країнами, в яких розташована материнська компанія корпорації.

За  цих умов національний капітал здатний  витримати конкуренцію з ТНК  тільки в тому випадку, якщо він сам структурується в потужні фінансово-промислові утворення, адекватні міжнародним аналогам, і може провадити активну зовнішньоекономічну політику. [7, c. 1,13]

В умовах глобалізації економічної системи  виникає глобальна конкуренція, відмінна від міжнародної, оскільки починає функціонувати глобальний ринок, який принципово відрізняється від звичайного набору самодостатніх ринків певних країн.

За  умов глобалізації ТНК використовують нові типи стратегій, що визначаються як глобальні.

Глобальні стратегії формуються під впливом  соціально-економічних умов у різних країнах та культурних особливостей, що існують на певних ринках. Для  діяльності на глобальних ринках ТНК  може обрати одну або низку стратегічних можливостей, зокрема:

1. Підтримання найнижчих витрат на виробництво та збут продукції порівняно з конкурентами. У разі вибору такої стратегії компанія координує діяльність у різних країнах з метою мінімізації своїх витрат.

2. Стратегія  підтримання найнижчої ціни на  продукт порівняно з конкурентами в кожній країні, де оперує компанія.

3. Стратегія  глобальної диференціації, за  якої продукція компанії характеризується  певними рисами, що відрізняють  її від продукції конкурентів  у різних країнах.

4. Стратегія  глобального фокусування, яка полягає у визначенні однієї і тієї ж ринкової ніші як фокусу діяльності компанії в різних країнах. Реалізація цієї стратегії пов'язана з підтриманням низьких витрат чи диференціації на цільовому сегменті (ніші) ринку.

5. Підтримка  виробництва в одній країні та експорт товарів на інші національні ринки через власну збутову мережу або інші канали збуту.

6. Надання  ліцензій на технологію чи  на виробництво та реалізацію  продукції" компанії, за яких  її доходи на певному ринку  формуються за рахунок роялті  від використання технології або торговельної марки компанії.

Якщо  ТНК здійснює свою діяльність у багатьох країнах, умови ведення бізнесу  та характер конкуренції в яких значною  мірою відмінні, то вона може обрати багатонаціональну стратегію.

Багатонаціональна стратегія базується на основних стратегіях конкуренції (найнижчих витрат, диференціації, фокусування), але має специфічну особливість: при її використанні ТНК вносить зміни до свого стратегічного підходу в різних країнах залежно від конкурентних умов і потреб споживачів у кожній з них. При цьому стратегічні дії компанії можуть бути неоднаковими в різних країнах, передусім з огляду на базу споживачів компанії. [3, c. 140-142]

Сферою  застосування багатонаціональної стратегії  є певні країни. Кожна конкретна  бізнес-стратегія націлена на пристосування багатонаціональної стратегії компанії до ситуації в окремій країні та на вибір певного рівня координації стратегій на локальному ринку й на інших ринках, на яких оперує компанія. Виробнича стратегія у такому разі адаптується до місцевих потреб, а постачальниками є місцеві виробники, що реалізують мету найбільшого задоволення потреб місцевого ринку.

Багатонаціональна стратегія потребує також внесення змін до організаційної структури ТНК. Суть таких змін полягає у вимозі формування філій у кожній країні, де оперує компанія. Філії в різних країнах більш-менш автономно управляють виробничою та збутовою політикою компанії з урахуванням умов конкретного ринку.

На  відміну від глобальної стратегії, спрямованої на розвиток ключових компетенцій ТНК, багатонаціональна стратегія спирається на якповніше врахування умов ведення бізнесу в приймаючій країні та потреб її національного ринку.

Стратегія багатонаціональної диверсифікації полягає  у диверсифікації видів діяльності ТНК. Рішення про впровадження такої стратегії приймається, виходячи з оцінки привабливості певного виду бізнесу компанії. При цьому аналізують привабливість кожної галузі, що входить до певного виду бізнесу. Аналіз здійснюється з точки зору (1) конкурентних умов, (2) довгострокової перспективи зростання, (3) потреби у фінансових, технологічних, людських та інших ресурсах. ТНК розглядає новий бізнес як портфель, що складається з певних галузей, і оцінює доходи та прибутки від кожної галузі та бізнесу в цілому.

Стратегія багатонаціональної диверсифікації

Окрім аналізу нового виду бізнесу як портфеля галузей, ТНК вивчає соціально-економічні умови країн, у яких впроваджуватиметься  цей бізнес. Підставою для такого дослідження є суттєва диференціація  цих умов у різних країнах. Остаточна оцінка соціально-економічних умов країни подається як довгострокові показники розвитку галузі. Вони охоплюють:

1) обсяг  та очікуваний темп зростання  ринку;

2) характер  та інтенсивність конкуренції  на ринку;

3) середовище  в галузі, наявні можливості й загрози для компанії;

4) сезонність  і циклічність розвитку галузі;

5) необхідний  капітал і вартість капіталу  для фінансування діяльності  в галузі;

6) ключові  компетенції, необхідні для здійснення  бізнесу в галузі. Оцінюються  з точки зору наявних ресурсів у компанії для її входження в галузь і відповідних ключових компетенцій компанії;

7) середня  прибутковість у галузі;

8) рівень  ризику та невизначеності на  певному сегменті ринку;

9) соціальні,  політичні та регуляторні фактори,  які формують особливості ведення бізнесу в галузі у певній країні. [2, c. 54-58]

2. Сутність глобальних  корпорацій

Сучасний  однополюсний глобалізм базується  на економічній могутності глобальних корпорацій, консолідованої із силою  наддержави (США) та міжнародних організацій. Він є системою абсолютної економічної й політичної влади глобальних монополістичних корпорацій, які вийшли з-під контролю держав свого походження та базування. Отже, сучасна глобалізація є корпоративною за характером і призводить до формування нової системи глобальної конкуренції. Цей процес характеризується наступними тенденціями:

— посилюється  глобальна монополізація виробництва  та економіки галузей і регіонів. Конкуренція втрачає класичні форми  й стає монопольною за характером;

— зростають  масштаби і роль міжгалузевої технологічної інтеграції та конвергенції на організаційно-економічній основі корпорацій. Наприкінці 1990-х рр. злиття та поглинання корпорацій, у тому числі й оборонного профілю, набули масового характеру. Однак сьогодні вже закінчився період кількісного зростання ТНК. Нові види корпоративного співробітництва та стратегічних союзів корпорацій змінили характер та інтенсивність конкуренції та розширили її межі до світових;

— корпорації сконцентрували у власному арсеналі новітні технології, що дало можливість здійснити структурні перетворення та модернізацію власного виробництва, прискорило розвиток нової глобальної інформаційної економіки;

— разом  із тим сучасна виробничо-економічна стратегія ТНК передбачає, що в  дочірні, асоційовані компанії та філіали країн базування передаються застарілі технології й обладнання. Корпорації не зацікавлені в розвитку людських ресурсів у країнах, що розвиваються, тому що це призведе до підвищення вартості робочої сили та сукупних витрат, а відтак — до падіння їхньої конкурентоспроможності;

— конкурентоспроможність країн підривається шляхом руйнації реального сектору економіки  та створення віртуальних глобальних фінансових систем, базованих на спекулятивному капіталі. Це може спровокувати фінансовий крах будь-якої навіть розвинутої країни та нову глобальну фінансову кризу. У таких умовах конкурентоспроможність країн втрачає своє значення;

— глобальна  корпоративізація й система однополюсного  глобалізму перетворює більшість країн  у неконкурентоспроможні. Ця модель розвитку поділяє країни світу у співвідношенні 20 до 80%. Де перші — країни "золотого мільярда", а інші — решта країн світу;

— з  метою підвищення міжнародної конкурентоспроможності глобальні корпорації ведуть політику поступового зниження заробітків співробітників, що, з одного боку, призводить до зменшення податкових надходжень до бюджету, чим знижується конкурентоспроможність держав, а з іншого — до зростання рівня безробіття та бідності працюючих. Таким чином, конкурентоспроможність держав постійно падає порівняно з конкурентоспроможністю глобальних корпорацій;

— нова глобальна конкуренція на ринку  праці не сприяє вільному переливу робочої сили з однієї галузі в  іншу, тому що законом розвитку стає раціоналізація робочих місць, тобто  їх скорочення;

— в  умовах глобальної корпоративізації конкуренція робочої сили йде не лише між корпораціями, а й усередині кожної з них. При цьому внутрішня конкуренція більш жорстка ніж зовнішня;

— сучасний однополярний глобалізм знаходить  свій прояв і у тотальній доларизації  та американізації світу. Сьогодні долар США залишається однією з основних резервних валют. Тому залежність більшості країн від США є критичною. А конкуренція на глобальному валютному ринку відбувається при домінуванні долара США та відсутності відповідних правових механізмів, які захищають ринкову конкуренцію. Це призводить до великих збитків більшість країн світу та стає небезпечним для США. [5, c. 234-237]

Одна  з причин сучасної кризи системи "глобалізму" — "тотальна американізація глобалізації". Домінуюча позиція США, як лідера, спричинила глобалізацію влади цієї країни, спрямовану на захист її життєво важливих і нічим не обмежених інтересів у світі. Порушення блокового глобального балансу, який існував раніше, та неефективність влади системи американізованого глобалізму призвели не тільки до трансформації механізмів міжнародної конкуренції, а й до того, що цілі регіони світу вийшли зі сфери розвитку, розрив між ними поглиблюється, а процес глобальної інтеграції охоплює лише частину планети.

Сучасний  світ характеризується глобалізацією й інтернаціоналізацією економічних процесів, які продукують формування так називаної цивілізаційної ідентичності. За час життя двох-три поколінь людей людська діяльність і заснований на ній науково-технічний прогрес настільки радикально змінили мир, що предметна область ідеології й філософії давно змістилася від відтворення об'єктивної дійсності до задоволення потреби в успішній дії, до проектування найбільш ефективних реакцій на зовнішні впливи, до максимізації результативності.