МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ім. ВАДИМА ГЕТЬМАНА

КРИВОРІЗЬКИЙ  ЕКОНОМІЧНИЙ ІНСТИТУТ 
 
 
 

     кафедра маркетингу 
 
 

РЕФЕРАТ

З НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

На  тему: Глобальна економіка

           роботу  виконала

                                                              студентка   ІІІ курсу

                                                                   факультету     економіки

                                                                                                             та управління

                                                                                              спеціальності 6.507-3

                                                                                                         Сільченко Надія  
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Кривий  Ріг

2011

ЗМІСТ

Вступ.

1. Глобальна корпорація  як складова транснаціональних  компаній.

2. Сутність глобальних  корпорацій.

Висновки.

Список  використаної літератури.

Вступ

Глобалізм і глобалізація перетворилися в ідеологію та стратегію світового розвитку. На Заході політики й вчені-економісти, як правило, замовчують процес формування економічної системи глобалізму, як результат — наслідок злоякісно-тоталітарного спрямування глобалізації з боку ТНК і провідних країн-глобалізаторів.

У Східній  Європі дослідники ще, як правило, не розрізняють  категорій "глобалізація" та "глобалізм", уже не кажучи про такі категорії, як "старий глобалізм" і "новий  глобалізм".

Глобалізація  вже стала новою епохою в розвитку людства. Глобалістика, як наука про глобалізацію, занадто концентрується на фінансовій глобалізації — і тому все ще ігнорує такі проблеми, як нові високі людські інтелектуальні технології.

Глобалізм, як світова система глобального  корпоративізму, неминуче веде до становлення системи глобального монополізму через трансформацію конкуренції в монополію.

Це  є фундаментальним висновком  і проривом у глобалістиці, яка  занадто довго тупцювала на загальних  визначеннях категорії "глобалізація" і тільки в останній період стала наближатися до вирішення проблем довгострокових конкурентних глобальних стратегій та національних, глобально орієнтованих стратегій розвитку.

З нашої  точки зору, природа та суть глобалізації полягає в інтеграції. Звідси сучасна силова глобалізація — глобалізм — це силова міжнародна інтеграція вищого етапу, а глобальна конкуренція — це новий силовий економічний тоталітаризм корпоративного характеру. Очевидно, саме глобальну конкуренцію, а не лише створення єдиного фінансово-інформаційного простору слід вважати критерієм розвитку процесів глобалізації й формування системи глобалізму.

1. Глобальна корпорація  як складова транснаціональних  компаній

Основою та рушійною силою глобалізації світової економіки на сьогодні є транснаціоналізація виробництва і капіталу, що призводить до економічної взаємозалежності держав і часткової втрати ними національного економічного суверенітету під тиском наднаціональних економічних утворень (корпорацій, консорціумів, синдикатів, компаній тощо). Останнім часом ці процеси набули всеосяжного та незворотного характеру.

За  даними ООН, нині у світі функціонує близько 60 тис. транснаціональних корпорацій – ТНК (у 1970 р. – лише 7 тис.). За межами країн базування їм підпорядковано понад 450 тис. дочірніх компаній і відділень. ТНК контролюють близько 40% світового промислового виробництва і половину міжнародної торгівлі. На підприємствах ТНК налічується майже 75 млн. працівників, які щорічно виробляють продукцію на суму понад 6 трлн дол. США. Якщо на кінець 80-х – початок 90-х років ХХ ст. у світі нараховувалося 600 корпорацій із сумою продажу понад 1 млрд. дол. США (так званий «Клуб мільярдерів»), то до кінця 90-х років їх кількість зросла вдвічі.

Нині 500 найпотужніших ТНК реалізують 80% усієї виготовленої у світі продукції електроніки і хімії, 95% – фармацевтики, 76% – продукції машинобудування. 85 ТНК контролюють 70% усіх закордонних інвестицій. Регіонами (країнами) походження близько 90% найбільших у світі ТНК є США, країни ЄС та Японія.

Масштаби  діяльності ТНК величезні: вже наприкінці ХХ ст. половина світового ВВП перебувала під їхнім контролем. Найбільші ТНК (такі як «General Motors», «Ford», IBM, «Royal Dutch Shell», «Exxon/Mobil», «General Electric», «British Petroleum») володіють коштами, сума яких перевищує розмір національного доходу багатьох суверенних держав, а міжнародний характер операцій ставить їх практично поза контролем національних органів влади. [8, c. 211-212]

Галузева  структура виробництва ТНК досить широка. За даними незалежних експертів, 60% існуючих міжнародних компаній зайняті в сфері промислового виробництва, 37% – у сфері послуг і 3% – у видобувній промисловості і сільському господарстві. Спостерігається тенденція до збільшення закордонних інвестицій у сферу послуг і технологічно інтенсивне виробництво. Водночас зменшується їхня частка у видобувній промисловості, сільському господарстві та ресурсомісткому виробництві. У своїй діяльності ТНК використовують комплексну глобальну філософію бізнесу, вдаючись практично до всіх доступних бізнесових операцій. Як правило, ТНК є багатопрофільними корпораціями з диверсифікованою діяльністю. Кожна з 500 найбільших ТНК США має в середньому підрозділи в 11 галузях, а найпотужніші охоплюють по 30-50 галузей. Наприклад, Шведський автомобільний концерн «Volvo», крім автомобілів, виготовляє мотори для катерів, авіаційні двигуни, продукти, в т.ч. пиво та іншу продукцію. Ця корпорація налічує понад 30 великих дочірніх компаній різного профілю у Швеції і кілька десятків за кордоном.

Можна додати, що 40% вартості майна 100 найкрупніших міжнародних компаній (включаючи фінансові) базується на територіях інших держав. Найбільші закордонні активи (понад 80% всіх активів компаній) серед ТНК (крім фінансового сектору) мають «Bayer», «Nestle», «Volkswagen» і «ABB».

Термін  «транснаціональна корпорація», «багатонаціональна компанія» (multinational corporation – MNC, multinational enterprise), як загальноприйнятий, вживається з 1960 року. За визначенням Комісії  з транснаціональних корпорацій ООН, ТНК – це компанія, яка:

• включає одиниці (підрозділи) в двох або більше країнах, незалежно від юридичної форми і сфери діяльності;
• оперує у рамках системи прийняття рішень, що дає змогу проводити узгоджену політику і загальну стратегію через один або більше керівних центрів;
• у якій окремі одиниці (підрозділи) пов’язані спільною власністю таким чином, що одна (або більше) із них можуть впливати на діяльність інших (зокрема, розподіляти інтелектуальні та інші ресурси, відповідальність за результати функціонування і ін.).

Є кілька підходів у питанні приналежності крупних компаній до категорії транснаціональних. За визначенням Гарвардського університету, до транснаціональних належать компанії, що мають понад 6 закордонних дочірніх фірм. За методологією ООН, про міжнародний статус фірми свідчить розмір відсотка її продажу, реалізованого поза межами країни базування материнської компанії, а також структура її активів.

Отже, корпорації вважають транснаціональними, якщо вони відповідають таким критеріям: кількість країн, у яких діє компанія (відповідно до різних підходів, мінімум становить від 2 до 6 країн); розмір, якого досягла компанія (за основними техніко-економічними показниками); мінімальна частка закордонних операцій у прибутках або продажах фірми (як правило, 25%); володіння не менш ніж 25% «голосуючих» акцій у трьох або більше країнах (той мінімум пайової участі у закордонному акціонерному капіталі, що забезпечує фірмі контроль над економічною діяльністю закордонного підприємства і представляє прямі закордонні інвестиції); багатонаціональний склад персоналу компанії та її вищого керівництва. [6, c. 46-48]

Серед основних причин виникнення ТНК експерти називають такі: інтернаціоналізація  виробництва і капіталу на основі розвитку продуктивних сил, що переростають національно-державні межі; вивезення капіталу; конкурентна боротьба у міжнародному масштабі; необхідність подолання торгових і політичних бар’єрів (використання замість традиційного експорту дочірніх закордонних компаній для проникнення на митні території і внутрішні ринки інших країн); прагнення до отримання надприбутків. У останньому випадку додатковий прибуток ТНК може бути отриманий за рахунок відмінностей, що існують у материнській країні та країнах базування підрозділів ТНК, а саме: у багатстві і вартості природних ресурсів; у кваліфікації робочої сили і рівні заробітної плати; у здійсненні амортизаційної політики і, зокрема, у нормативах амортизаційних відрахувань; в антимонопольному і трудовому законодавстві; у рівні оподаткування; екологічних стандартах; стабільності валют тощо. При цьому материнськими компаніями застосовуються такі важелі контролю над дочірніми компаніями та філіями, як переважна частка у статутному капіталі, володіння технологічними, інформаційними, фінансовими, сировинними та іншими ресурсами, призначення персоналу на ключові посади, особливі домовленості (наприклад, про забезпечення ринків збуту), а також неформальні механізми впливу.

Узагальнена ієрархія міжнародних ТНК може бути представлена інтернаціональними, багатонаціональними (мультинаціональними) і глобальними корпораціями.

Інтернаціональна  корпорація – це національна монополія  з закордонними активами. Правовий режим цього типу ТНК припускає  ділову активність, здійснювану в  різних країнах за допомогою утворення  в них закордонних філій у  вигляді структурних підрозділів (без юридичної самостійності) і дочірніх компаній. У цілому вони становлять великий виробничо-збутовий комплекс, де право власності на акціонерний капітал мають виключно представники країни-засновника. Філії за кордоном створюються головним чином для забезпечення надійних поставок дешевої сировини або ринків збуту. Для цього типу ТНК характерне прийняття управлінських рішень переважно в материнській компанії, надання переваги співвітчизникам у закордонних філіях (до цього типу належить переважна більшість російських ТНК).

Багатонаціональна (мультинаціональна) корпорація – це міжнародна корпорація, що об’єднує національні  компанії низки держав на виробничих та науково-технічних засадах. Багатонаціональна  корпорація припускає великий ступінь незалежності під час проведення операцій у кожній із країн. (Прикладом такої корпорації є англо-голландський концерн «Royal Dutch Shell» зі співвідношенням капіталу 60:40.) З позиції міжнародного права прикметними ознаками цього типу ТНК є орієнтація, у першу чергу, на закордонні ринки, наявність багатонаціонального акціонерного капіталу, створення багатонаціонального керівного центру, комплектування адміністрації закордонних філій кадрами, що знайомі з місцевими умовами.

Глобальна корпорація – це корпорація, що інтегрує воєдино господарську діяльність, здійснювану в різних країнах. Така компанія проектує виріб чи схему надання послуг стосовно визначеного сегмента світового ринку або виготовляє в різних країнах складові частини одного виробу. Глобальні корпорації виникли ще у 80-і роки ХХ ст., нині ж вони продовжують набирати сили. Найбільше до глобалізації тяжіють хімічна, електротехнічна, електронна, нафтова, автомобільна, інформаційна, банківська та деякі інші галузі промисловості та види діяльності. Глобальні корпорації є найзрілішим типом ТНК. Для них характерний геоцентричний підхід до взаємовідносин між материнською компанією та її філіями (на зразок децентралізованої федерації регіональних філій).

Названі типи міжнародних компаній не мають  чіткої межі, можливий перехід однієї форми в іншу. Однак усі транснаціональні корпорації мають спільні ознаки, що надають їм істотні переваги над іншими компаніями. Насамперед можна назвати спроможність диверсифікувати діяльність для зниження ризику і пом’якшення наслідків кризових ударів (спочатку материнська компанія може прямо або опосередковано дотувати дочірні компанії, що виходять на новий ринок), можливість впроваджувати гнучку організаційну структуру управління з децентралізацією частини функцій, консолідувати фінансову звітність у рамках усієї системи з метою вироблення стратегії сплати найменших податків (можливість перерозподілу прибутку між компаніями, що входять до корпорації, аби найбільший прибуток отримували ті з них, що користуються податковими пільгами тощо), спільне формування ринку та забезпечення монополії на ньому, можливість зростання і бути лідером. [9, c. 147-151]