Організаційно-правові форми підприємства

    Після вирахування з виручки від  реалізації продукції (робіт, послуг) вартості матеріальних витрат, амортизації, податків і платежів у бюджети різних рівнів, розрахунків із іншими партнерами утворюється  орендний дохід. Усі платежі мають  бути строго фіксованими, що ставить  величину орендного доходу тільки у  залежність від ефективності діяльності орендного колективу.

    З орендного доходу формуються такі фонди:

    1) ризику (фінансовий резерв);

    2) розвитку виробництва, науки і  техніки;

    3) соціального розвитку;

    4) єдиний фонд оплати праці.

    Найнерспективнішою  формою оренди, що широко застосовується сьогодні, є лізинг.Лізинг — це довгострокова оренда машин, у статку ван- ня тощо. Вона являє собою, по суті, новий спосіб фінансування й активізації збуту, що грунтується на збереженні права власності на товар за орендодавцем.

    Механізм  цієї форми оренди полягає в тому, що компанія-орендодавець спеціально закуповує для конкретного орендаря на його прохання майно у виробника, фінансує його, здійснює технічне обслуговування наданих в оренду засобів праці.

    Переваги  лізингу пов'язані з тим, що він  дає можливість швидко переходити на нову технологічну базу, не потребує значних  одноразових затрат, дає змогу  звільнитися від обслуговування й зосередити всі зусилля на ефективному  використанні нової техніки. Стрімкий розвиток лізингу у країнах із ринковою економікою пояснюється передусім  необхідністю активізації інвестиційної  та інноваційної діяльності.  

    4. Картель та інші  форми об'єднання підприємств

    Картель — це договірна форма об'єднання суб'єктів господарювання, учасники якої укладають угоду про регулювання обсягів виробництва продукції, надання послуг або виконання робіт, про поділ ринків збуту та джерел сировини, наймання робочої сили, установлення рівня заробітної плати та соціальних гарантій для працюючих, про умови продажу та строки платежів тощо.

    Картель є типовою формою монополії, що існує  в країнах з ринковою економікою у прихованому вигляді, незважаючи на антимонопольне законодавство. Учасники картелю зберігають господарську, комерційну, виробничу та юридичну самостійність. Картелі найчастіше створюються  в межах однієї галузі. Вони можуть бути таких типів: внутрішні, експортні, імпортні, міжнародні.

    Внутрішні картелі створюються в межах національного ринку або його частини. До них входять як дрібні, так і великі підприємства.

    До  складу експортних картелів входять національні фірми-експортери.

    Імпортні  картелі створюються фірмами, що переважно є великими імпортерами товарів, з метою протистояння постачальникам цих товарів.

    Міжнародні  картелі створюються фірмами кількох країн, які здійснюють імпорт, експорт товарів або те й інше одночасно. Вони можуть орієнтуватися як на глобальний, так і на регіональний ринок.

    Унаслідок активної антимонопольної протидії урядів багатьох країн діяльності картелів з'явилися різновиди картельних союзів — конвенція, корнер, ринг, джентльменська угода тощо.

    Конвенція — один із видів міжнародного договору, згідно з яким установлюються взаємні права та обов'язки держави, норми загального характеру. Конвенції можуть укладатися, між фірмами різних країн.

    Корнер також є формою прояву монополістичної діяльності. Це угода про скупку товарів або цінних паперів для наступного спекулятивного перепродажу. Обмеження конкуренції всередині корнера дає змогу великим учасникам диктувати свої умови малим фірмам і водночас захищає їх від конкуренції з боку аутсайдерів.

    Ринг — угода, метою якої є короткострокова скупка товару або затримка його на складі для підвищення цін та отримання монопольного прибутку.

    Рівновага, що встановлюється в картелі, як правило, не буває довгостроковою та міцною. Під впливом конкуренції картелі  розпадаються, щоб через деякий час  знову виникнути. Загалом це нестійка форма об'єднань. Найчастіше предметом  угоди є ціна товару, яка веде до виникнення картельної ціни.

    Картельна ціна — це єдина ціна, що фіксується учасниками картельної угоди з метою не допустити з боку окремих її учасників можливого зниження ціни. Картельна ціна може мати вигляд єдиної шкали цін на всю продукцію, яка підлягає картельному регулюванню, якщо продукція фірм — учасників картелю диференційована. Ця ціна, як правило, вища від ціни, що передувала картельній угоді. Таке встановлення ціни можливе лише на основі спільного регулювання виробництва та збуту продукції.

    Стійкість картелів визначається відсутністю  конкуренції з боку фірм або інших  картелів, які виготовляють замінники  даної продукції та здатні переключити  на себе частину попиту на продукцію  картелю, а також відсутністю  сил, що ведуть до підриву картелю  зсередини.

    Трест — форма об'єднання суб'єктів господарювання, за якої всі підприємства, що об'єднуються, втрачають свою комерційну та виробничу самостійність, підпорядковуються єдиному органу управління. Ця форма об'єднання історично виникла в США у другій половині XIX ст. і набула значного поширення.

    Юридично  утворення тресту означає передання  контролю над раніше незалежними  підприємствами у формі контрольного пакета акцій або особливого довірчого  сертифіката іншому суб'єкту господарської  діяльності — засновнику тресту або  групі засновників - так званій довірчій раді. При цьому може досягатися величезна концентрація капіталу, яка  дає змогу проводити в межах  об'єднаних у трест підприємств  єдину економічну та технічну політику.

    Трест має деяку незавершеність процесу  централізації капіталу. Вона виражається  в тому, що загальний прибуток, отриманий  трестом, розподіляється відповідно до пайової участі окремих підприємств  — учасників тресту. Тобто централізовані фонди капітальних вкладень не створюються. З цього погляду трест є попередником таких форм об'єднання підприємств, як концерн та холдингова компанія.

    Синдикат - це об'єднання суб'єктів господарювання, у якому розподіл замовлень на закупівлю сировини та реалізацію виготовленої продукції здійснюється через єдину мережу постачання та збуту. Отже, у синдикаті централізується уся комерційна діяльність учасників, включаючи визначення цін, обсягів поставок тощо. При цьому юридична та виробнича самостійність підприємств, що входять до синдикату, зберігається, а комерційна - втрачається.

    У нашій країні синдикати існували в роки непу. Це були об'єднання промислових  трестів з метою централізації  оптового збуту продукції, закупівлі  сировини та планування торговельних операцій. У 30-ті роки синдикати були ліквідовані, а на їх основі створені промислові та виробничі об'єднання.

    Консорціум — об'єднання суб'єктів господарювання різних організаційно-правових форм (підприємств, об'єднань, банків, організацій тощо) на основі тимчасової угоди щодо спільної діяльності з метою здійснення єдиного проекту або проведення великих фінансових операцій. Це одна з форм об'єднання виробничого та банківського капіталів. Консорціуми виникли у фінансово-кредитній сфері як договірні банківські об'єднання (національні й міжнародні). У країнах з розвинутою економікою консорціуми створюються як міжнародні об'єднання суб'єктів господарської діяльності для реалізації великих проектів у будівництві, для освоєння родовищ корисних копалин, розв'язання складних науково-технічних завдань. Учасниками консорціумів можуть бути як приватні, так і державні підприємства й організації. За умов високих темпів розвитку НТП консорціуми можуть створюватися в нових перспективних галузях не лише для об'єднання капіталів, а й для проведення спільних наукових досліджень.

    При утворенні консорціумів його учасники повністю зберігають свою самостійність. Але в тій частині спільної діяльності, яка стосується реалізації цілей консорціуму, вони підпорядковані спільно створеному органу управління.

    Консорціум  є ефективним засобом вирішення  великих народногосподарських завдань. Після виконання поставленого завдання консорціуми припиняють свою діяльність або перетворюються в інший вид  договірного об'єднання. За межами консорціуму  його учасники залишаються конкурентами.

    Концерн — найбільш поширена форма об'єднань, учасники якої (підприємства) мають обмежену самостійність, єдину власність, єдину систему управління та контролю.

    Концерн як самостійний суб'єкт господарювання має спеціальний апарат управління (дирекцію), якому підпорядковані всі  підприємства, що входять до концерну. Інколи замість дирекції як керівний орган створюється спеціальне товариство — так звана холдинг-компанія, учасники якої володіють контрольним  пакетом акцій різних підприємств -членів концерну.

    У світовій практиці спочатку в концерни об'єднувались переважно підприємства однієї галузі промисловості, що дістало  назву горизонтального комбінування (інтеграції). З середини XX ст. утворення  концернів стало відбуватися  за принципом диверсифікації виробництва, коли один концерн став об'єднувати підприємства різних галузей економіки, наприклад промисловості, транспорту, банківські й страхові компанії тощо.

    Концерн, як правило, очолює правління, що вирішує  принципові питання діяльності об'єднання  та здійснює контроль і стратегічне  керівництво. Тактичне та поточне (оперативне) управління виробничо-господарською  діяльністю концерну здійснює рада директорів, членами якої здебільшого є наймані  менеджери.

    Сучасним  концернам притаманний інтернаціональний  характер діяльності. Прагнучи підвищити  конкурентоспроможність своїх товарів, концерни відкривають свої довірчі  компанії в інших країнах, здійснюють їх інвестування, створюючи у такий  спосіб підприємства з іноземними інвестиціями та іноземні підприємства. Діяльність таких концернів має досить високий  рівень спеціалізації та кооперування виробництва, коли деталі одного виробу виготовляються на багатьох підприємствах, які часто перебувають у різних країнах.

    Корпорація — об'єднання підприємств, яке створюється з метою захисту їхніх конкретних інтересів. З позиції управлінської практики корпорація розглядається в двох аспектах. По-перше, як союз партнерів, створений для захисту конкретних привілеїв їх учасників, наприклад корпорація студентів, адвокатів. По-друге, під корпорацією розуміють акціонерні компанії. Перші корпорації виникли в США в середині XIX ст. у будівництві залізниць, а на початку XX ст. вони стали головною формою організації великого промислового виробництва.

    У корпорацію, як правило, входять промислові підприємства, будівельні та транспортні  організації, виробничо-технічні об'єднання, проектно-конструкторські організації, науково-дослідні інститути, різні  асоціації, концерни та інші суб'єкти господарювання.

    Корпорація  — це відкрита організація, вступ  до якої та вихід з неї здійснюються на добровільній основі за рішенням органів  управління та її власників.

    У більшості випадків голова ради директорів обирається на засіданні ради. Залежно  від розподілу повноважень та відповідальності головним виконавчим менеджером корпорації може бути або  голова ради директорів, або президент. Але голова веде засідання ради директорів і тому володіє більшою реальною владою.

    Президент може одночасно бути головою ради директорів, а в період відсутності  голови виконувати його обов'язки. Президент  призначається радою директорів.

    Виконавчий  віце-президент часто є другою особою в корпорації. Він виконує  обов'язки головного оперативного менеджера. Віце-президенти відповідають за конкретні  галузі виробничо-господарської діяльності: фінанси, виробництво, маркетинг, трудові  ресурси, НДДКР, відносини з громадськістю, правові питання тощо.

    Корпорація  не є універсальною формою організації  виробництва. Найбільшою мірою вона пристосована до великого виробництва. Низка недоліків, зокрема труднощі в регулюванні правової діяльності, статутні обмеження, подвійне оподаткування, коли податки сплачує акціонер і  корпорація, значні витрати на управління, складність із поверненням вкладеного капіталу, роблять їх непридатними для малого бізнесу.

    Холдинг — це компанія-власник, статутний капітал якої утворюють контрольні пакети акцій підприємств, що входять до неї. Ці підприємства називаються дочірніми. На відміну від інших об'єднань, наприклад тресту, формування холдинг-компанії відбувається ринковим шляхом. Для цього компанія скуповує акції інших підприємств і на цій основі створює свій статутний акціонерний капітал.

    Розрізняють два типи холдингів. Чистий холдинг створюється для фінансового контролю та управління дочірніми підприємствами. Метою змішаного холдингу є відповідна статутна підприємницька діяльність, промислова, торговельна, транспортна, кредитно-фінансова тощо.