Організаційно-правові форми підприємства

    Добре організований холдинг дає змогу  проводити узгоджену єдину для  всіх його учасників науково-технічну й економічну політику, надаючи дочірнім підприємствам широку самостійність  у виробничо-господарській діяльності. При цьому дочірні підприємства особисто несуть відповідальність за результати своєї діяльності за усіма  напрямками.

    Важливим  тут є те, що головна компанія в змішаному холдингу навіть якщо не володіє контрольним пакетом  акцій, все ж таки може істотно  впливати на роботу дочірніх підприємств  через установлення цін, тарифів  на їх продукцію та послуги, а також  використовуючи різноманітні економічні та адміністративні важелі. Через  ці та інші причини дивіденди у  головній компанії можуть бути вищими, ніж на підприємствах, що входять  до холдингу.

    Холдинг-компанія як одна з форм монополістичних об'єднань, має законодавче встановлену  процедуру та ряд обмежень при  створенні. Зокрема, вона може бути організована при реструктуризації (перетворенні) великих підприємств шляхом виокремлення з їх складу підрозділів як самостійних  юридичних осіб (дочірніх підприємств), при об'єднанні пакетів акцій  юридичне самостійних підприємств, а також при утворенні нових акціонерних товариств.

    Офшорні компанії створюються в так званих офшорних зонах. Ці зони деякі держави виділяють з метою залучення іноземних інвестицій та формування сприятливого підприємницького клімату. Для цього компаніям, які створюються в офшорних зонах, уряди цих країн надають ряд пільг, наприклад податкових, право ведення спрощеного бухгалтерського обліку та звітності тощо. Такі компанії практично мають необмежену свободу в розпорядженні заробленими коштами. Вони можуть здійснювати будь-які торговельні та фінансові операції по всьому світі без обмежень. До них застосовується спрощений митний режим та зведений до мінімуму режим реєстрації.

    Успіх підприємництва в офшорних зонах  залежить від таких чинників:

    • характеру пільг та привілеїв, які  надаються;

    • стабільності політичного стану  в країні;

    • рівня економічного розвитку регіону, у якому створюється або купується офшорна компанія;

    • можливості безперешкодного бізнесу  в країні та виїзду з неї;

    • близькості зони до місця постійного проживання підприємця;

    • рівня розвитку інфраструктури та комунікацій, що дає змогу забезпечити за короткий термін комерційні цілі;

    • рівня правової захищеності підприємництва;

    • можливості отримання достовірної  інформації про їх фінансовийстан.

    Пільги, які надає уряд країни компаніям, які  створюються в  офшорних зонах:

    • низький рівень податкових ставок та спрощена схема їх нарахування і  сплати;

    • можливість укладення торговельних контрактів на пільгових умовах;

    • прості процедури трансферту вимог  при здійсненні торговельних операцій;

    • спрощений порядок списання витрат, пов'язаних з укладанням угод;

    • анонімність власників, що значно спрощує  видачу різних дозволів та ліцензій;

    • надання ексклюзивних прав, що передбачають пільговий порядок продажу продукції як у країні, де функціонує офшорна компанія, так ів інших країнах.

    З країн, які реєструють офшорні компанії, можна назвати: Ліберію, Ліхтенштейн, Панаму, Гонконг, Швейцарію, Ірландію та ін. Ці компанії тут або взагалі  не оподатковуються, наприклад у  Ліберії чи Ірландії, або оподатковуються  невеликим паушальним податком, як у Ліхтенштейні, Панамі, на Антильських  островах. Паушальний податок — це загальна сума податку без диференціації його на складові частини. У деяких країнах податки офшорної компанії мають таку саму структуру, як і у звичайних фірм, але ставки податків значно зменшені, наприклад у Швейцарії.

    Офшорні компанії можуть мати найрізноманітніші  структуру та статутні види діяльності. Так, вони можуть бути представлені власниками вкладів і рахунків у банках, комерційними організаціями, інкасаторськими фірмами  для збору роялті, відсоткових  відрахувань та комісійних винагород, компаніями з торгівлі нерухомістю, фінансово-кредитними організаціями, інвестиційними інноваціями тощо.

    Роялті - це плата, яка періодично вноситься  покупцем "ноу-хау" (ліцензіатом) продавцеві "ноу-хау" (ліцензіару) за користування предметом ліцензійної  угоди. Часто офшорні компанії здійснюють виробничу діяльність, транспортні  перевезення. Відомо, що значна частка морських перевезень припадає на компанії, які працюють під прапором Ліберії.

    Фінансово-промислові групи (ФПГ) є прототипами транснаціональних  компаній типу ІВМ, які розпочали  активно формуватися наприкінці XIX ст. з метою злиття промислового та банківського капіталу. ФПГ — це група взаємозв'язаних за капіталом підприємств, до складу якої входять спеціалізовані фінансові інституції. Такі групи створюються для вирішення загальних завдань, а саме:

    • підвищення конкурентоспроможності та ефективності виробництва;

    • формування раціональних виробничих і  коопераційних зв'язків;

    • збільшення експортного потенціалу;

    • прискорення НТП за рахунок об'єднання  капіталів.

    Конкурентні переваги у ФПГ досягаються завдяки  перехресному інвестуванню, заповненню прогалин у виробничому ланцюгу; зниженню ризику; доступу до технологій, ринків, ресурсів; спільній діяльності (збут, маркетинг тощо).

    ФПГ є високоефективною формою об'єднання  підприємств у період перехідної економіки.

    Однією  з форм відносин між великим та малим бізнесом, особливо у сфері  торгівлі та послуг, є система франчайзних  договірних відносин.

    Франчайзна  організація являє собою змішану форму об'єднань підприємств великого та малого підприємництва, що ґрунтується на франчайзі.

    Франчайза — це угода між великою корпорацією та мережею дрібних фірм або підприємців, згідно з якою франчайзер (як правило, велика компанія) бере зобов'язання постачати дрібним фірмам або підприємцям, котрі діють у межах визначеної території, свої товари, надавати послуги у сфері ведення бізнесу тощо. За це дрібна фірма або підприємець (франчайзі) бере зобов'язання надати франчайзеру послуги у сфері реалізації його товарів, менеджменту, маркетингу з урахуванням місцевих умов, а також інвестувати в цю компанію частину свого капіталу.

    Важливою  умовою угоди є зобов'язання дрібної  фірми або підприємця (франчайзі) мати ділові стосунки лише з компанією-франчайзером, а також вести бізнес за його технологією.

    Прикладом франчайзного об'єднання, яке активно  поширюється на українському ринку  продовольчих товарів, є класична договірна  форма співробітництва фірми "Макдональдс" з мережею дрібних ресторанів швидкого харчування, які незважаючи на економічну кризу в Україні ростуть, як гриби після теплого осіннього дощу.

    В останні роки на Заході з'явилися  нові типи господарських об'єднань, зокрема стратегічні альянси. Стратегічні альянси утворюються для зменшення конкурентного ризику та розвитку відносин довіри між потенційними конкурентами.

    Однією  з форм стратегічного альянсу  є віртуальна корпорація. Це -група функціонуючих спільно протягом відповідного часу компаній, котрі об'єднали свої зусилля з метою ефективного використання сприятливої ситуації. Компанії розпадаються, коли необхідність в альянсі відпадає. У віртуальній корпорації підприємства можуть "колективізувати" свої витрати, кваліфіковані кадри, доступ на світовий ринок. Причому кожен партнер віддає краще, що у нього є. Особливості такого об'єднання: гнучкість, довіра, без кордонів, використання електронних технологій тощо. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    Список  літератури

    1. Грузинів В., Грибів В. Підприємництво форми і методи організації підприємницької діяльності / /Економіка підприємства. - М., 2006.

    2. Камаєв В.Д. Економічна теорія - М.: 2004 - 384 с.

    3. Хоскінг О. Середа підприємництва. Курс підприємництва. - М., 2003.

    4.  Економічна теорія. Навчальний посібник. \ Під. ред. Косовой Р.А., латів Ю.В. Т., 2006. 304 с.

    5. Економічна теорія. Під ред. Базилєва  Н.І. - М.: 2006 - 507 с.

    6. Економічна енциклопедія. Під ред. Абалкін Л.І. - М.: 2007 - 1054 с.