Організаційні форми підприємництва

ЗМІСТ

 Вступ………………………………………………………………………………….3

1. Організаційні одиниці підприємництва……………………………………3

2. Організаційні форми підприємницької діяльності………………………...3

3. Підприємство в системі виробничих відносин…………………………….7

4. Класифікація та функції підприємств……………………………………...9

5. Правові основи функціонування підприємства в Україні……………….10

Висновок…………………………………………………………………………….11

Список використаної літератури…………………………………………………..13

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Форми організації підприємництва характеризують яким чином підприємці організовують власну справу, як вони взаємодіють один з одним, з органами державної влади та з іншими учасниками підприємницької діяльності. Форми організації підприємницької діяльності, що визначені юридично, називаються організаційно правовими формами підприємництва. Найбільш поширені організаційно-правові форми підприємницьких фірм, що діють на терені українського бізнесу, ми розглянемо у цій темі.

 

1. Організаційні одиниці підприємництва

 

Організаційною одиницею підприємництва є фірма або компанія.

Фірма - це підприємство, організація, установа, яка здійснює господарську діяльність з метою отримання прибутку. Фірмою можуть бути представлені індивідуальні підприємці та їх об'єднання.

Компанія - це асоціація підприємств, що функціонує на принципах партнерства, корпорації або інших формах організації  бізнесу

Ці поняття використовуються до будь-якого підприємства. Вони відбивають лише той факт, що підприємства або  організації мають права юридичної  особи або фізичної (громадяни-підприємці). Проте поняття "фірма" або "компанія" не відображає організаційно-правового  статусу суб'єкта підприємницької  діяльності. Тому крім назви фірми, будь-якому підприємцю важливо вибрати  конкретну організаційно-правову  форму своєї діяльності, тобто  зафіксовану нормами права єдність  організаційних і економічних засад  діяльності суб'єкта підприємництва.

 

2. Організаційні форми підприємницької діяльності

 

Розмаїття форм і видів  підприємницької діяльності дає  змогу класифікувати її за вибраними  ознаками. Види підприємницької діяльності: залежно від напрямів її здійснення — виробнича, комерційна, фінансова, консультативна, посередницька та інші; за формами власності — державна, муніципальна, приватна, колективна; за кількістю власників — індивідуальна та дольова.

У світовій теорії та практиці виокремлюють три основні форми  організації підприємницької діяльності: одноосібне володіння; товариство (партнерство); корпорація.

Одноосібне володіння — форма підприємства, за якої все майно фірми належить одному власнику, який самостійно управляє фірмою, отримує прибуток, несе повну особисту відповідальність за всіма зобов'язаннями фірми. Така форма ведення бізнесу в усьому світі є найпоширенішою. Наприклад, у США 80 % усіх підприємницьких організацій є одноосібними володіннями (це 10-14 % фінансового обороту всього бізнесу).

До переваг одноосібного володіння належать невеликий стартовий  капітал, одержання всього прибутку підприємцем і безпосереднє використання його в інтересах справи, можливість швидкого перепрофілювання підприємства у разі зміни кон'юнктури, простота організації та ліквідації, низькі витрати на обслуговування, цілковита  свобода дій, прямі контакти з  працівниками і клієнтами та ін. Серед недоліків передусім потрібно зазначити обмежені можливості для  розширення капіталу і як наслідок — низьку фінансову стійкість. Економічні та фінансові кризи насамперед позначаються на цій формі ведення бізнесу, серед власників невеликих фірм найбільша кількість банкрутів. Як правило, такі підприємства існують 2-3 роки. Втім, бажаючих займатися власним  бізнесом немало. Підприємці, які високо цінують власну незалежність, здатні на неабиякий ризик і надають  перевагу виробництвам з коротким циклом, де можна швидко одержати прибуток. Більшість урядів країн світу  заохочують і підтримують цю форму  підприємництва за допомогою прямого  фінансування з бюджету, видачі гарантій, податкових пільг тощо.

З переходом до ринкових відносин почали з'являтися і розвиватися  невеликі фірми і в Україні. Адже підприємництво сприяє прискоренню  структурної перебудови економіки, забезпечує свободу вибору, створення  нових робочих місць, швидку окупність витрат і допомагає оперативно реагувати на зміну споживчого попиту. Тому підтримка цього сектору економіки — стратегічний напрям економічної політики в будь-якій країні. З'являються нові форми ведення цього бізнесу. Останніми роками в країнах з розвиненою ринковою економікою широкого поширення набула система пільгового підприємництва (бізнесу) — франчайзинг.

Франчайзинг — метод ведення бізнесу, заснований на використанні імені відомої фірми при реалізації її товарів (послуг). Укладаючи договір франчайзингу, франчайзер (велика компанія) зобов'язується постачати підприємцю або малій фірмі свої товари, рекламні послуги, відпрацьовані технологи ведення бізнесу тощо. За це друга сторона угоди надає компанії різного роду послуги у сфері менеджменту, маркетингу і зобов'язується здійснювати ділові контакти виключно з нею та в її інтересах. Дохід за такого роду послуги отримують у вигляді відсотка з обороту. Франчайзинг поширений у таких сферах підприємництва, як бензозаправні станції, торгівля легковими і вантажними автомобілями, громадське харчування, інших формах обслуговування населення.

Товариство (партнерство) — це форма організації бізнесу, за якої дві або більше окремих осіб ведуть справу як співвласники на основі укладеного договору. Існують такі види партнерства: з повною (генеральною), обмеженою, додатковою відповідальністю та командитні.

У разі повної відповідальності кожен член партнерства безпосередньо  залучений до управління фірмою і  відповідає за всіма зобов'язаннями фірми (в межах своїх внесків  і власним майном). У разі обмеженої  відповідальності зобов'язання засновників  обмежуються їх пайовими внесками.

Товариство з  додатковою відповідальністю — це різновид товариства з повною відповідальністю, в якому учасники несуть солідарну відповідальність за своїми зобов'язаннями своїм майном у розмірах, кратних вартості їх внесків, що обумовлено в засновницьких документах товариства. У разі банкрутства одного з учасників його відповідальність за зобов'язаннями товариства розподіляється між іншими учасниками пропорційно до їх внесків.

Командитне товариство — вид господарського товариства, в якому поряд з партнерами, які від імені товариства здійснюють підприємницьку діяльність і відповідають за зобов'язаннями товариства солідарно всім своїм майном, є один або кілька учасників (командитистів), які безпосередньо не пов'язані з його роботою і в разі необхідності сплати боргів (банкрутства) можуть втратити лише ту частку грошей, що інвестована ними у справу фірми.

Переваги партнерства  порівняно з одноосібним володінням: зростання фінансових можливостей  унаслідок об'єднання кількох  капіталів; удосконалення управління фірмою у результаті розподілу управлінських  функцій. Партнерства, як і одноосібні володіння, користуються податковими  пільгами.

Корпорація (акціонерне товариство або компанія з обмеженою відповідальністю) — провідна форма сучасного підприємництва, що дає змогу найефективніше залучати значні фінансові кошти. Найпоширенішою формою корпорації на Заході є публічна корпорація (відкрите акціонерне товариство) — організаційно-правова форма підприємства, капітал якого створюється об'єднанням багатьох індивідуальних капіталів через випуск і публічне розміщення акцій. У сучасному фінансовому обороті публічним корпораціям належить до 90 % капіталу.

Корпорація є юридичною  особою, тобто вона відокремлена від  фізичних осіб, що володіють нею. Сьогодні ведення бізнесу у великих  розмірах можливе тільки у межах  публічної (відкритої) корпорації, її визначальною ознакою є обмежена відповідальність співвласників, за відсутності якої індивідуальні інвестори не погодилися б вкладати свої кошти в розвиток корпорації через високий фінансовий ризик.

До переваг публічної  корпорації належать: зручна і стабільна  форма організації бізнесу; ефективне  управління (узгодження інтересів акціонерів та верхнього ешелону менеджменту); можливість змінити керівництво; можливість за власним бажанням позбавитись (продати) своєї частини акцій; фінансова  могутність; можливість використовувати  різні форми і методи управління; відсутність проблем з розподілом доходів; обмежена відповідальність співвласників. Прибуток корпорації розподіляється між державою (податки), акціонерами (дивіденди), підприємством (рефінансування).

Переваг, які мають публічні корпорації в країнах з ринковою економікою, на жаль, позбавлені акціонерні товариства в Україні, основну масу яких було створено під час процесу  роздержавлення, що здійснювався за допомогою  акціонування державних підприємств. При цьому відбувався поділ капіталу, а не його об'єднання (класичний тип  утворення корпорації). Тому для  акціонерних товариств України  характерна відсутність "живих" грошей, неліквідність акцій (що заважає  вільному переливанню капіталу і  розвитку міжгалузевої конкуренції). Випущені в Україні приватизаційні папери мають умовну, а не реальну вартість. По суті акціонерні товариства в Україні  є лише першим кроком на шляху створення  майбутніх корпорацій, здатних реалізовувати  великі фінансові проекти.

 

3. Підприємство в системі виробничих відносин

 

Конкретна реалізація підприємницької  діяльності всіх напрямів і форм реалізується через створення первинних ланок  економіки — підприємств. У вітчизняній  теорії прийнято таку структуру народного  господарства країни: підприємство —  фірма — галузь — народне господарство.

Галузь — об'єднання підприємств, що випускають однорідну продукцію. Між галузями існують зв'язки з поділу праці та обміну продукцією. Завдяки існуючим міцним зв'язкам між галузями вони об'єднуються у національну економіку, яку ще називають макроекономікою.

Фірма — об'єднання підприємств різного функціонального призначення.

Підприємство — основна організаційна ланка народного господарства, самостійно господарюючий суб'єкт, що створюється і функціонує на основі чинного в країні законодавства, є юридичною особою, здійснює підприємницьку діяльність у будь-якій сфері народного господарства на принципах комерційного розрахунку, тобто чіткого підрахунку витрат і результатів. Підприємство в ринковій економіці підпорядковує свою діяльність комерційному успіху — отриманню підприємницького доходу, який є основною рушійною силою функціонування підприємства: що дохід більший, то активніше і стабільніше почуватиметься на ринку підприємство. Кількісно підприємницький дохід дорівнює ціні товару за вирахуванням витрат виробництва (тобто його величина залежить від суми продажів і ціни використаних ресурсів).

Важливо наголосити, що отримання  підприємницького доходу в ринковій економіці реалізує не тільки індивідуальну  мету діяльності підприємства, а й  суспільну — задоволення суспільних потреб. Залежність цих двох цілей  у ринковому господарстві така: неможливо  отримати дохід, не вивчаючи суспільні  потреби і не виробляючи саме ті товари та послуги, що необхідні суспільству. Що повніше задовольняються потреби  споживачів і що більша кількість  зроблених ними покупок, то на більший  підприємницький дохід може розраховувати  підприємство.

В економічній діяльності підприємства відображаються всі економічні процеси виробництва, розподілу, обміну, споживання. Тому життєдіяльність підприємства називають мікроекономікою.

Особливістю підприємства, яка відрізняє його від інших  ланок (галузі, цеху, бригади), є його економічна відокремленість, яка виявляється  у завершеності процесу відтворення, цілковитій самостійності і відповідальності за результати своєї діяльності.

Підприємства є не тільки осередком підприємницької діяльності, а й соціальним осередком суспільства, саме там зосереджується діяльність трудового колективу. Місце, роль, організація  діяльності підприємства в народному  господарстві країни залежать від типу економічної системи, в якій воно функціонує. Ринкова економіка передбачає наявність підприємств різних форм власності, спрямованості, величини капіталу тощо.

 

 

 

3. Класифікація та функції підприємств

 

Підприємства можна класифікувати  за такими ознаками:

• за формою власності —  приватні, колективні, державні;

• за формою організації  — одноосібні володіння, партнерські  товариства, корпорації, кооперативні акціонерні товариства, бюджетні підприємства, публічні корпорації, змішані корпорації;

• за розміром — малі, середні, великі;

• за сферою діяльності —  посередницькі, виробничі, комерційні, страхові, фінансові та інші;

• за економічним призначенням — з виробництва засобів виробництва, з виробництва предметів споживання, з випуску продукції військово-промислового комплексу;

• за масштабами виробництва  — масового, серійного та індивідуального  виробництва;

• за рівнем спеціалізації  — спеціалізовані, універсальні, змішані. Різноманітність форм підприємств  створює можливості конкурентної боротьби між ними за ринки збуту і прибутковіше вкладання капіталу. Економічне змагання допомагає встановити, які форми  підприємств є найбільш життєздатними  та ефективними в умовах ринкового  господарства. Саме вони займають економічний  простір, витісняючи застарілі форми  господарювання.