Сучасна монетарна політика в Україні

 

Рис 2.11. Зростання монетарної бази в 2008-2011 рр. та прогноз на кінець 2012 р.

Поза  увагою не повинні лишатися й питання  підтримки процесів економічного зростання засобами грошово-кредитної політики, що було враховано в Основних засадах грошово-кредитної політики. Відповідно до Закону України “Про Національний банк України” це третя за пріоритетністю функція Національного банку України.

Як засвідчили події останніх років, ефективність роботи державних органів щодо регулювання грошово-кредитної та фінансової сфери здебільшого залежить від адекватності сприйняття тих чи інших заходів населенням. Це, в свою чергу, безпосередньо залежить від рівня фінансової грамотності населення, яка нині, на жаль, є низькою. Враховуючи це, вважаємо за необхідне вжити системних заходів щодо запровадження на державному рівні просвітницької програми, спрямованої на підвищення рівня фінансової грамотності населення.

Підбиваючи підсумок, можна зазначити, що діяльність Національного банку України і надалі спрямовуватиметься на виконання його основної функції - забезпечення стабільності грошової одиниці України. Виконуючи свою основну функцію, НБУ виходитиме з пріоритетності підтримки цінової стабільності в державі. Водночас Національний банк готовий гнучко реагувати на потреби економіки та оперативно вживати додаткових заходів, необхідних для підтримки процесів економічного розвитку[15, c. 6-8].

 

2.3.Основні проблеми монетарної  політики України

З попередніх питаннь, в  яких була проаналізована сучасна монетарна  політика України, зрозуміло, що її стан є ще досить не досконалим. Тому доцільно визначити проблеми розвитку монетарної політики.

Основними проблемами є  такі:

1. Відсутність чітко визначеної стратегічної цілі монетарної політики.

На жаль, дотепер немає  жодного нормативно-правового документа, що визначав би стратегічну ціль грошово-кредитної  політики. Замість цього, згідно зі статтею 99 Конституції України та статтею 6 Закону України “Про Національний банк України”, основною функцією НБУ є “забезпечення стабільності грошової одиниці України”, що фактично передбачає забезпечення внутрішньої (контроль над інфляцією) і зовнішньої (контроль над динамікою обмінного курсу) стабільності. Проте, за певної економічної ситуації, одночасне досягнення обох цих цілей може бути неможливим.

2. Установлення для НБУ плану з авансового перерахування коштів до Держбюджету всупереч положенням Закону України “Про Національний банк України”.

Згідно зі статтями 5 і 9 Закону України “Про Національний банк України” НБУ здійснює перерахування до Державного бюджету України суми перевищення кошторисних доходів над кошторисними витратами після закінчення фінансового року на підставі результатів аудиту та після їх ухвалення Радою НБУ, тобто за результатами року. Проте реальна практика суперечить чинному законодавству – кожен рік законами України “Про Державний бюджет України” встановлюється норма стосовно щоквартального, рівними частинами, перерахування НБУ до державного бюджету суми коштів, яка ще не отримана, а лише передбачена кошторисом НБУ як перевищення доходів над витратами.

3. Недостатня узгодженість монетарної та економічної (зокрема, фіскальної) політик.

Забезпечення цінової  стабільності є досить складним завданням, що потребує від НБУ і уряду  узгоджених комплексних рішень, зокрема  більш тісної співпраці і досягнення консенсусу під час розроблення  і реалізації грошово-кредитної  та економіної політики. Проте на сьогодні не існує чіткого розподілу відвідальності державних установ за забезпечення цінової стабільності.

4. Дефіцит роз’яснень суспільству політики НБУ та її наслідків.

Хоча НБУ використовує ефективні канали комунікацій, такі, наприклад, як офіційний сайт в Інтернеті, прямі контакти зі ЗМІ, проведення кон’юктурних опитувань, проте є недоліки, пов’язані  з розповсюдженням інформації. Відсутність  комплексної стратегії комунікацій  Національного банку, недосконалий механізм перспективного аналізу зацікавленості ЗМІ та суспільства в тих чи інших рішеннях у сфері монетарної політики, брак регулярних, заздалегідь  зафіксованих у вигляді графіка прес-конференцій, призводить до несистемного сприйняття суспільством та учасниками ринку політики центрального банку, посилює нерозуміння громадянами ролі НБУ у процесах економічних перетворень у державі. [16, c.236-238].

Досліджуючи сучасну  систему національних грошово-кредитних  відносин, варто зазначити, що в Україні  продовжує діяти різноплановий  монетарний устрій, тобто визначається відразу декілька цілей проведення грошово-кредитної політики, які  пов’язані з рівнем інфляції, обмінним курсом та обсягами грошових агрегатів. Впровадження грошово-кредитної політики в життя забезпечується змішаним методом - частково з використанням  ринкових інструментів та частково - адміністративних [17].

У результаті, нагальними завданнями для НБУ на сучасному етапі  є стабілізація та зміцнення довіри до банківської системи, збільшення капіталізації та скорочення кількості  комерційних банків, створення різноманітних  грошових фондів для стабілізації курсу, страхування вкладів, страхування  та стабілізації банківської системи. Національний банк України ще в "Основних засадах грошово-кредитної політики на 2002 рік" проголосив намір поступово створювати умови для переходу в перспективі до "прямого таргетування інфляції". Тому однією з перспектив розвитку грошово-кредитної системи України можна назвати впровадження даного інструменту.

Але на шляху до запровадження  режиму таргетування інфляції в Україні  все ще стоять такі проблеми як:

1. відносно високі темпи інфляції, що ускладнюють її прогнозування;
2. значна інфляційна інерція, зумовлена впливом змін валютного курсу на ціни ( в країнах, що розвиваються, вона, як правило, вища) і поширеними явними та неявними механізмами індексації;
3. неможливість відмови від встановлення будь-яких інших номінальних цільових показників, окрім інфляції в умовах нестабільності;
4. недостатній рівень незалежності НБУ;
5. відсутність нормативного документа регулювання відносин між Урядом та Центральним банком, який надавав би останньому право визначати цільовий рівень інфляції;
6. відсутність базового документа - середньострокової монетарної стратегії, який би визначав монетарний режим таргетування інфляції на середньострокову перспективу;
7. неможливість побудови точної та надійної економетричної моделі прогнозування цільового рівня інфляції;
8. офіційно чітко не розмежовано поняття "чистої інфляції", що розраховується виключно за індексами нерегульованих (ринкових) цін, і "брудної інфляції" (з урахуванням індексів регульованих цін);
9. недостатня узгодженість позицій Центрального банку та Уряду щодо впливу заходів соціально-економічної політики на інфляцію;
10. неузгодженість позицій Уряду, профспілок і роботодавців щодо вимог підвищення заробітної плати;
11. відсутність надійних очікувань з боку суб’єктів господарювання - домашніх господарств, фінансових і нефінансових організацій.

Також проблемними виступають такі фактори, як:

• недостатня прозорість дій НБУ;
• високий рівень доларизації економіки;
• значна політизованість процесу грошово-кредитного регулювання.

Вирішення визначених проблем  є однією з перспектив розвитку сучасної

грошово-кредитної політики України [18, c.11-19].

Також варто зазначити, що цілу низку труднощів як об’єктивного, так і суб’єктивного характеру  має прогнозування інфляції в  Україні. Воно пов’язане перш за все  з ще не розвиненою якісною системою збору статистичної інформації; по-друге, з відсутністю достовірних та перевірених методик та моделей, що могли б достатньо точно  передбачити розвиток макроекономічної ситуації; по-третє, в Україні сьогодні існує фактор заполітизованості  всіх процесів, пов’язаних з діяльністю Національного банку, що не дозволяє проводити достатньо ефективний та об’єктивний аналіз процесів, що відбуваються в економіці. Ще однією, не останньою за значенням, стоїть проблема фахової підготовки працівників Національного банку України та їх зацікавленості в роботі.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 3. РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО ПОКРАЩЕННЯ  МОНЕТАРНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

3.1. Зарубіжний досвід проведення  грошово-кредитної політики в  контексті можливостей його використання  в Україні

Розглянемо зарубіжний досвід проведення грошово-кредитної  політики на прикладі таких держав з розвиненою економікою як Канада, Японія та Німеччина.

Канада - держава з сильною  економікою, яка має один із найконкурентоспроможніших  і стабільних секторів фінансових послуг.

Рішення створити центральний  банк було проголошено Законом про  Банк Канади 1934 року. Спочатку він функціонує як приватна корпорація, а вже починаючи  з 1938 року федеральний уряд його націоналізує. З цього часу єдиним власником  акціонерного капіталу являється Міністерство фінансів.

До головних завдань Банку Канади належать:

• розробка та реалізація грошово-кредитної політики держави;
• надання банківських послуг уряду, комерційним банкам, іншим фінансовим інститутам та іноземним центральним банкам;
• емісія банкнот та забезпечення відповідності пропозиції та попиту грошей;
• управління державним боргом.

Основна мета грошово-кредитної  політики Банку Канади - підтримання  стабільності канадського долара. Це перш за все передбачає утримування інфляції на низькому рівні [19, c.117].

Контроль за інфляційними процесами є пріоритетною ціллю  грошово- кредитної політики Канади, так як інфляція негативно впливає  на всі економічні показники. А забезпечення її на низькому та стабільному рівні  стимулює довгострокові інвестиції, що в свою чергу сприяє зростанню  ВВП, створенню нових робочих  місць та загальному підвищенню рівня  життя населення.

Стрижнем грошово-кредитної  політики є орієнтир рівня інфляції, який встановлюється Банком Канади спільно з федеральним урядом із 1991 року. Він вимірюється через індекс цін та його прийнятні значення знаходяться в межах від 1 до 3%.

Головним інструментом грошово-кредитної політики центрального банку Канади являється зміна  орієнтира ставки овернайт - середньої ставки, яку він бажає бачити на ринку, де основні фінансові інститути й великі корпорації позичають одне одному кошти на дуже короткий строк. Зміни даного орієнтира впливають як на обмінний курс канадського долара, так і на інші процентні ставки, рівень яких визначається монетарними умовами функціонування канадської економіки.

Іншою процентною ставкою  Банку Канади є ставка Bank Rate, що тісно пов’язана з орієнтиром ставки овернайт, за якою він видає одноденні позички фінансовим інститутам. Bank Rate - частина інтервалу, який має назву «операційна зона» для ставки овернайт. Ширина інтервалу становить 0,5%, а нижньою та верхньою межами є ставки, за якими центральний банк Канади надає позички на один день фінансовим установам. Ставка Bank Rate дорівнює верхній межі операційної зони, а овернайт знаходиться посередині [19, c. 117-118].

Грошово-кредитні умови  визначаються двома показниками - відсотковою  ставкою та валютним курсом. Зміна  грошово-кредитної політики має  значення тоді, коли зміна грошово-кредитних  умов впливає на попит на товари та послуги. Наприклад, зниження процентних ставок зазвичай призводить до збільшення витрат та зменшення заощаджень, тоді як знецінення долара може стимулювати експортні поставки та стримувати імпорт. І навпаки, підвищення процентних ставок призводе до стримування внутрішніх витрат, а підвищення ціни долара сприяє зменшенню експортних поставок та стимулює імпорт [20].

Задля забезпечення країни достатнім запасом міжнародних  засобів платежу та проведення інтервенцій на валютному ринку, Банк Канади створює золотовалютні резерви.

Згідно із Законом про  банківську діяльність Банк Канади не веде нагляду за платоспроможністю та фінансовою діяльністю комерційних банків. Цими питаннями займається Служба керуючого фінансовими установами, що також відповідає за захист вкладників від непередбачених втрат у разі ускладнення фінансового стану кредитної установи. Задля цього також створено канадську корпорацію страхування депозитів (CDIC). Дана організація страхує вклади кредитних установ, тобто членів корпорації, а також забезпечує повернення вкладів.

Також, відповідно до закону про Банк Канади, глава банку повинен  постійно консультуватися з міністром  фінансів, однак прийняття рішень стосовно грошово-кредитної політики держави залишається привілеєм банку [19, c.118].