Сучасна монетарна політика в Україні

Введення в обіг незабезпечених грошей на тлі процесів лібералізації  цін призвело до значної розбалансованості економіки України, зокрема гіперінфляції, темпи якої у 1992 році перевищили дві тисячі відсотків, а у 1993 році — десять тисяч відсотків. Враховуючи цей негативний досвід, у суспільстві поступово консолідувалася думка щодо необхідності вдосконалення інституційних засад діяльності центрального банку.

У 1996 році розпочався новий етап розбудови інституційно-правових засад проведення грошово-кредитної політики в Україні. Насамперед із прийняттям 28 червня 1996 року Конституції України було визначено статус гривні як грошової одиниці України. Також у Конституції була визначена основна функція Національного банку України — забезпечення стабільності грошової одиниці. Відповідно до Конституції утворювався також і новий орган — Рада Національного банку України, на який було покладено повноваження щодо розробки Основних засад грошово-кредитної політики та здійснення контролю за її проведенням. Остаточно закладені в Конституції України механізми були конкретизовані і запрацювали після прийняття Закону України “Про Національний банк України” 20 травня 1999 року.

Зазначені законодавчі зміни були суттєвим кроком до посилення інституційних засад діяльності Національного банку в сфері формування та реалізації грошово-кредитної політики. Адже вони визначили не лише основну функцію Національного банку, а й зробили майже неможливим політично-мотивоване використання інструментів та механізмів центрального банку, зокрема — емісійних. Отримання Національним банком України незалежного статусу дало йому змогу сконцентрувати зусилля на виконанні своєї головної конституційної функції (рис. 1.4).

Варто зазначити, що незалежність центрального банку не передбачає повної відсутності  контролю за його діяльністю з боку інших політичних інститутів. Адже центральному банку, як особливому органу державного управління, делеговані певні функції, виконання яких має бути підконтрольним та підзвітним суспільству. При цьому слід враховувати, що лише

суспільство через політичні органи може встановлювати цілі та завдання для центрального банку.

Рис. 1.4. Взаємовідносини НБУ з іншими органами влади

З другого боку, грошово-кредитна політика є специфічною професійною сферою, що потребує від причетних до її визначення та реалізації осіб наявності глибоких знань та досвіду. За умов недостатньо високого рівня політичної культури нашого суспільства та все ще неповного розуміння функцій і ролі Національного банку України був ризик, що збереження за політичними органами навіть мінімальних повноважень, пов’язаних із впливом на грошово-кредитну політику, може в той чи інший період спричинити негативні наслідки, схожі з тими, які відбувалися на початку 1990-х років.

Створення Ради Національного банку  України дало змогу органічно  поєднати політичну функцію (визначення цілей і завдань центрального банку та контролю за проведенням  грошово-кредитної політики) із професійним  підходом (рис 1.2.).

Високий рівень професіоналізму забезпечується шляхом встановлення певних кваліфікаційних  вимог та обмежень, яким мають відповідати  члени Ради Національного банку  України. Передбачене Конституцією України утворення Ради Національного  банку на паритетних засадах (однакова

кількість її членів призначається  Верховною Радою та Президентом  України) також збалансовує представництво різних владних інституцій та врівноважує політичний вплив на Національний банк.

Рис. 1.5. Розподіл повноважень кервних органів НБУ

Водночас Закон України “Про Національний банк України” чітко розмежував функції Правління та Ради Національного банку України. Зокрема, Правління отримало незалежність щодо прийняття ним оперативних рішень для реалізації Основних засад грошово-кредитної політики.

Законом також врегульовано питання  взаємовідносин з іншими органами влади, що гарантує їх невтручання в діяльність Національного банку. Зокрема, визначено, що Національний банк підтримує економічну політику Кабінету Міністрів України  лише якщо це не суперечить забезпеченню стабільності грошової одиниці України.

Така інституційно-правова основа діяльності Національного банку  здебільшого діє й сьогодні та убезпечує від необґрунтованого використання “друкарського верстата”  для вирішення короткострокових кон’юнктурних проблем за рахунок стабільності гривні.

У періоди погіршення економічного стану в країні на жаль, інколи робляться спроби повернутися до “апробованого” на початку 1990-х років методу “підвищення добробуту”. Зокрема, в період нещодавньої фінансово-економічної кризи були намагання шляхом ухвалення законів покласти на Національний банк України виконання невластивих йому функцій, зміст яких полягав у використанні емісійних механізмів як для фінансування державних видатків, так і для інших цілей (фінансування будівництва, сільського господарства). В цьому контексті варто згадати окремі статті Закону України “Про Державний бюджет України на 2009 рік”. Так, стаття 84 зазначеного закону зобов’язувала Національний банк здійснювати викуп державних облігацій за їх номінальною вартістю протягом трьох банківських днів з дня надходження пропозиції щодо їх викупу від банків. Відповідно до статті 86 Національний банк мав узгоджувати порядок надання кредитів рефінансування з Кабінетом Міністрів України.

Одночасно з погіршенням стану  державних фінансів посилювався  політичний тиск на Національний банк і робилися спроби безпідставно змістити його Голову.

Такий негативний досвід унаочнив необхідність подальшого посилення інституційно-правової бази проведення грошово-кредитної політики з метою недопущення в подальшому політичних спекуляцій щодо діяльності Національного банку України.

Зважаючи на це, одним із зобов’язань, які Україна взяла на себе в рамках заходів соціально-економічної політики, відповідно до спільної з Міжнародним валютним фондом програми “Стенд-бай”, було внесення змін до Закону України “Про Національний банк України” з метою посилення інституційних засад його діяльності.

Зміни до Закону України “Про Національний банк України” готувалися згідно з рекомендаціями Міжнародного валютного фонду, а отже, якість цього законодавчого документа належним чином оцінена міжнародною спільнотою. Відповідне законодавче рішення було ухвалене Верховною Радою України 9 липня 2010  року. Зміни уточнюють цілі та пріоритети грошово-кредитної політики.

По-перше, визначено чітку ієрархію цілей Національного банку при виконанні ним основної конституційної функції щодо забезпечення стабільності гривні. Головним пріоритетом діяльності Національного банку України визначено досягнення та підтримку цінової стабільності в державі. Це фактично означає перехід до монетарного режиму, що ґрунтується на ціновій стабільності.

Законом також було вдосконалено визначення поняття “цінова стабільність” шляхом акцентування уваги на середньостроковій перспективі (від 3 до 5 років) підтримання низьких темпів споживчої інфляції. Це означає, що допускається певне відхилення динаміки інфляції від визначеного тренду в разі структурних змін в економіці та приведення окремих цін і тарифів у відповідність до ринкових рівнів. Утім, таке тимчасове відхилення не повинно впливати на досягнення визначених середньострокових інфляційних орієнтирів.

Другою за пріоритетністю ціллю  законодавством визначено сприяння стабільності банківської системи. Це завдання перебуває в руслі загальносвітової тенденції з надання центральним банкам повноважень у сфері фінансової стабільності й розвитку фінансових ринків.

Третьою за пріоритетністю ціллю Національного банку України визначено сприяння забезпеченню стійких темпів економічного зростання та підтримку економічної політики уряду.

По-друге, посилення засад та процедур щодо звільнення, кваліфікаційних вимог та критеріїв незаангажованості членів керівних органів суттєво зменшило можливості політичного тиску на діяльність Національного банку.

Одним із недоліків попередньої  редакції Закону України “Про Національний банк України” була відсутність чітких критеріїв щодо звільнення з посади Голови Національного банку, що потенційно призводило до появи політичного тиску на діяльність установи. Цей недолік було усунуто завдяки наведенню в новій редакції закону вичерпного переліку випадків, у яких Голова Національного банку може бути звільнений з посади. Також строк його повноважень було подовжено з 5 до 7 років, що дало змогу уникнути синхронності з циклом обрання Президента України.

Були визначені чіткі кваліфікаційні критерії та зафіксоване положення щодо неможливості суміщення посади з представницьким мандатом для членів керівних органів Національного банку України.

Запровадження нової правової бази проведення грошово-кредитної політики призвело до відповідних структурних змін у Національному банку України. Зважаючи на визначення пріоритету цінової стабільності при забезпеченні Національним банком стабільності гривні, валютний курс набув статусу одного з інструментів для досягнення інфляційних орієнтирів.

З урахуванням цього на базі Департаменту монетарної політики та Департаменту валютного регулювання утворено Генеральний департамент грошово-кредитної політики, який отримав повноваження щодо регулювання всіх сегментів грошово-кредитного ринку.

У цілому сформована інституційно-правова база проведення грошово-кредитної політики в Україні на сьогодні відповідає кращій практиці центральних банків провідних країн Європи та дає змогу на належному рівні забезпечувати виконання функції щодо забезпечення стабільності грошової одиниці України[14, с. 36-39].

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ СУЧАСНОГО СТАНУ ТА ПРОБЛЕМ МОНЕТАРНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

2.1. Реалізація монетарної політики  у 2009-2011 роки 

Звітний період для грошово-кредитного ринку  був вельми насиченим, у цей час  відбулося багато подій. Найважливіші — подолання економічної та фінансової кризи, подальше нівелювання її негативних наслідків і, нарешті, макроекономічна  стабілізація та створення підвалин для забезпечення високих та стійких темпів економічного зростання.

Національному банку доводилося діяти за дуже непростих  умов. Адже до об’єктивних чинників, пов’язаних із кризовими явищами  в світовій фінансовій і економічній системах, додавалися внутрішні суб’єктивні чинники. Зокрема, на початку вказаного періоду Національному банку України довелося працювати в умовах значного політичного тиску, коли його намагалися змусити за рахунок незабезпеченої емісії фінансувати реалізацію популістських обіцянок. Для цього навіть ухвалювалися закони, деякі з них були визнані Конституційним Судом неконституційними, а решта завдяки стабілізації політичної ситуації були скасовані.

Усе це, звичайно, не сприяло зміцненню довіри суспільства до Національного банку  України та його дій і ускладнювало й без того вкрай напружену ситуацію на грошово-кредитному ринку. Втім, необхідно наголосити, що Національний банк України гідно пройшов через усі випробування. При цьому він не лише чітко виконав свої безпосередні функції щодо забезпечення та підтримки цінової стабільності в державі, а й доклав чимало зусиль для сприяння відновленню економічного зростання (Рис. 2.1).

Результати  економічного розвитку красномовно про це свідчать. Від середини 2009 року триває стала тенденція до поліпшення ситуації як в економіці, так і на грошово-кредитному ринку.

Насамперед  необхідно звернути увагу на розвиток інфляційних процесів, адже відповідно до змін до Закону України “Про Національний банк України”, які набули чинності у 2010 році, саме цінова стабільність нині є головним пріоритетом в діяльності Національного банку України.

Рис. 2.1. Динаміка реального ВВП України в 2008-2012 рр.

Лише  у 2009 році рівень споживчої інфляції виявився дещо вищим, ніж офіційний  урядовий прогноз (12.3% за прогнозу 9.5%). Але оцінюючи цей факт, слід пам’ятати, що такий урядовий прогноз у той час усі неупереджені аналітики й інституції визнавали політично мотивованим. Саме тому Рада Національного банку України в Основних засадах грошово-кредитної політики на 2009 рік не визначала конкретних орієнтирів щодо рівня інфляції, обмежившись завданням стосовно зниження її темпів та створення фундаментальних засад для її стабілізації в подальшому на низькому рівні. Про реальні результати боротьби з інфляцією у кризовому 2009 році свідчить той факт, що її рівень за цей рік зменшився на 10 відсоткових пунктів.

А вже  впродовж 2009 та 2010 років споживча інфляція була на значно нижчому рівні від офіційного прогнозу уряду, а також від значно песи містичніших прогнозів міжнародних організацій та незалежних аналітичних центрів. Зокрема, у 2010 році за офіційного прогнозу 13.1% споживча інфляція становила 9.1%, а в 2011-му за прогнозного рівня 8.9% фактична споживча інфляція становила 4.6%. Це був мінімальний показник за останні дев’ять років (Рис. 2.2).

 

Рис. 2.2 Динаміка зростання індексу споживчих цін в Україні впродовж 2009-2012 рр.

 Показники першого кварталу 2012 року свідчать про те, що результати двох попередніх років були не випадковими. Рівень інфляції в березні 2012 року в річному вимірі знизився до 1.9% і був одним із найменших у світі. Саме досягнення низьких рівнів інфляції є головним підґрунтям для інших сприятливих зрушень у макроекономічній сфері та на фінансовому ринку.

Вагомим чинником забезпечення сприятливої  цінової динаміки було збалансування  ситуації на валютному ринку. Адже в нашій країні, економіка якої має високий ступінь відкритості, динаміка обмінного курсу суттєво впливає на ціни споживчого ринку як безпосередньо (через ціну імпортованих товарів), так і опосередковано (через зміну очікувань).

У вкрай  важкому 2009 році Національному банку  України завдяки рішучим заходам вдалося уникнути суттєвої девальвації обмінного курсу гривні — її офіційний курс щодо долара США у 2009 році знизився на 3.7%. В подальшому курсова динаміка була цілком прогнозованою і не провокувала негативних сигналів для учасників ринку. У 2010 році офіційний курс гривні зміцнився на 0.3%, а в 2011 році — знизився на майже ту саму величину — 0.4% (Додаток В).