Історичний розвиток обміну та виникнення грошей

 

 

 

 

ЗМІСТ

 

Вступ3

1. Еволюція грошей, причини  їх виникнення. 4

2. Історичні види грошей. 8

Висновки. 18

Список використаної літератури. 19

Про це цікаво довідатись  20

 

 

ВСТУП

В Україні багато економічних  процесів мають патологічний характер. Це пов’язано з не дуже вдалим впровадженням  ринкової економіки в нашій країні, з необхідністю вирішувати ті задачі, які в розвинутих країн виникали декілька десятиліть тому. Наприклад, ми бачимо майже всі історичні  форми обміну, починаючи від бартеру, і закінчуючи розрахунками за допомогою  кредитної картки. Ці обставини створюють  додаткові можливості для більш  поглибленого вивчення економічних  явищ і процесів.

З точки зору поглиблення  сутності грошей, усі визначення можна  об’єднати в дві великі групи - у відповідності з двома основними  підходами: логіко-історичним і функціональним. Перший з них намагається з’ясувати  сутність грошей через вивчення історії  їх розвитку, а другий визначає гроші  через їх функціональні форми, не порушуючи питання про їх глибшу основу. Але ці два підходи є  альтернативними лише історично, в  рамках наукових шкіл, які склалися. Тим часом за своєю сутністю вони можуть бути об’єднані та доповнювати  один одного.

Отже, будучи предметом попиту, гроші впливають на ринок товарів  і послуг. Стан грошового обігу  може привести до змін умов економічної  рівноваги. Так, при інфляції люди по-іншому підходять до розподілу своїх  доходів між заощадженням і споживанням, ніж у періоди стабілізації цін.

Особливого значення вивчення грошей набуває для розуміння  функціонування ринкової системи економіки. Оскільки Україна йде до ринкової економіки сучасного типу, регулююча  економічна роль держави достатньо  велика, то гроші, грошовий обіг є головними  інструментами в механізмі державного регулювання, який веде до економічного і соціального прогресу.

 

1. ЕВОЛЮЦІЯ ГРОШЕЙ, ПРИЧИНИ  ЇХ ВИНИКНЕННЯ

Нині в країнах з  розвинутою ринковою економікою великого поширення набули кредитні картки. Це пластикові картки, використовувані  для запису покупок на рахунок  людини або фірми, причому даний  рахунок має бути оплачений пізніше. В такому випадку продавець одразу одержує свої гроші, а покупець - банківський кредит на суму конкретної покупки. Кредитна картка об’єднує платіжно-розрахункову і кредитну функцію грошей є іменною  і не обертається.

Починають ширше застосовуватись  і дебетні картки. Вони не тільки виконують усі функції кредитних, але й дозволяють вносити гроші  на рахунок своїх власників. Сфера  поширення дебетних карток поки що не велика, але активно розвивається.

У розрахунково-знаковій формі  вартості ідеалізація грошей доходить своєї граничної межі. В паперових  грошах реальних уже немає, але сам  грошовий знак є цілком матеріальним, оскільки повинен переходити з рук  в руки. На відміну від нього, розрахунковий  знак не обертається, з огляду на що матеріальне буття стає для нього  неістотною зовнішньою формою, яку  він у своєму розвитку, врешті-решт, скидає. На цьому ґрунтується перехід  до ідеальної форми вартості (до неї належать наперед повідомлені  платежі, платежі по телефону, система  електронних розрахунків тощо). В  даному випадку вже усувається всілякий реальний рух не тільки грошей, але  й їх знаків. Гроші, як реальність зникають, залишається лише їх ідеальна форма. Але тією мірою, якою ідеальна форма  вартості втрачає реальний грошовий зміст, вона наповнюється іншим вмістом.

З розвитком ідеальної  форми вартості окремий акт обміну втрачає свій реальний зміст. Коли, наприклад, покупець придбає товар  за допомогою кредитної картки або  за системою електронних розрахунків, то в реальний рух приходить тільки даний товар. Його вартість символічно переходить з рахунку покупця на рахунок продавця, не викликаючи тим самим ніякого руху реальних цінностей (грошей, товару). Одержані при цьому ідеальні гроші можуть бути в такий самий спосіб витрачені на придбання необхідних товарів - цілком або частково, в інший час або в іншому місці. Ніякого реального обміну еквівалентів у кожному його окремому акті не існує. Більше того: його немає і в усій сукупності актів обміну, здійснюваних окремим індивідом або економічною особою. Так, наприклад, індивід може продати все надбання і одержати замість нього запис про відповідну суму на своєму рахунку. Тут має місце переміщення реальних благ з одних рук до інших. У протилежному ж напрямі ніякі блага і ніяка реальна вартість не переміщувалися. Продавець лише одержав свідоцтво (у вигляді запису на рахунку) про реалізацію вартості, що дає йому право придбати цінності на таку саму суму. Причому, надалі це право може бути використане частково або взагалі не використане[4, c. 27-29].

З точки зору руху матеріальних благ, у даному випадку відбувається повернення на новій основі до початкової форми натурального обміну, коли одні матеріальні блага у будь-яких пропорціях обмінювались на інші. Обмін  еквівалентів зберігається тут лише як ідеальний принцип. Але якщо на зорі людської історії право на привласнення продуктів інших індивідів давала сама належність до конкретної общини, то тепер таке право надане спеціальним  свідоцтвом, яке одержує індивід  за умови доставки ним на ринок  вартості не меншої, ніж вартість придбаних  благ. Проте сам вартісний рух  уже згорнутий і ідеалізований. Вартість одночасно зберігається і  зникає: зникає, як реальний закон, який регулює обмін товару на товар, але  зберігається як ідеальний принцип  такого обміну. Якщо вартісні відносини  утверджуються через розвиток товарного  обміну і виникнення в результаті цього грошей, то минання вартісного змісту здійснюється в зворотному порядку. Спочатку з обігу зникає реальний товар, який відіграє роль загального еквівалента, тобто зникає реальне  грошове втілення вартості, але остання, проте, ще не втрачає товарного буття, оскільки зберігається обмін товарів, лише ідеально опосередкований грошима. З огляду на зникнення в кожному окремому акті обміну реального обміну еквівалентів, уся товарна маса в певному розумінні є нібито гігантським розосередженим у різних місцях товарним складом, з якого люди отримують необхідні матеріальні блага за спеціальними свідоцтвами (кредитними і дебетними картками, записами на рахунках), які засвідчують, що вони вже внесли до загального складу певну вартість. Єдина причина, що зберігає принцип (правда, вже таки ідеально) еквівалентності обміну і вартості - це економічна відособленість виробників і заснована на ній приватна власність. Останні ж зберігають свій економічний зміст тією ж мірою, якою залишається визначальною роль речового багатства в житті людини. І водночас вони втрачають своє економічне значення із зростанням важливості нематеріального багатства, знань, ідей, здібностей тощо. Коли втрачається сенс відособленого відтворення багатства в кожній окремій господарській ланці, то зникає необхідність всілякої (і в тому числі - ідеальної) еквівалентності.

Проте, якщо спробувати штучно усунути межі економічної відособленості та приватну власність, а також формально  ввести суспільну власність на такому реальному рівні розвитку виробництва  і обміну, при якому ідеальна форма  вартості ще не досягнута, то неминуче виникає необхідність використовувати  товарні зв’язки і еквівалентність  всередині суспільної власності, що, звичайно, суперечить її власному змісту, породжуючи складні історичні колізії  та деформації. Саме це було характерно для розвитку колишніх соціалістичних країн з початку ХХ століття.

Ідеальна форма вартості є заперечення вартості та товарного  обміну на їх власній основі. Але  товарний обмін - це лише один з історичних щаблів розвитку обміну: він прийшов  на зміну натуральному і, в свою чергу, повинен змінитись ще вищою формою. Найвищим щаблем цього процесу стане  панування обміну здібностями як визначальною формою багатства майбутнього суспільства[8, c. 197-199].

Розглянутий процес характеризує логіку історичного розвитку товарного  обміну. Він є одночасно і логічним, оскільки відображає закономірний рух, і історичним, оскільки фіксує реальні  історичні переходи. Інакше кажучи, в ньому реалізовано єдність  логічного та історичного. Узагальнено  цей процес може бути поданий у  вигляді такої логіко-історичної схеми розвитку товарного обміну:

1. Проста, одинична або  випадкова форма вартості

2. Повна або розгорнута  форма вартості

А. Грошово-товарна:

а) грошово-металева;

б) грошово-зливкова;

в) грошово-монетна;

В. Знакова

а) монетно-знакова;

б) паперово-кредитна;

в) розрахунково-знакова.

С. Ідеальна[5, c. 49-50]

 

2.ІСТОРИЧНІ ВИДИ ГРОШЕЙ

Суспільство пройшло великий  шлях розвитку, і на певному його етапі виникло таке унікальне  явище, як гроші. Тепер їм належить визначальне  місце в економіці. Вони виступають як її судинна система, що забезпечує обіг доходів і витрат суб`єктів  ринку, життєздатність кожної із структур.

Роль грошей неможливо  переоцінити, бо саме дієздатна грошова  система сприяє ефективному використанню ресурсів, стійкому зростанню виробництва, його збалансованості. І навпаки, деформована  грошова система може бути головною причиною розбалансованості виробничих процесів, різких коливань рівня цін  і зайнятості, порушення рівноваги  всієї економічної системи країни.

Грошові відносини є найскладнішим  елементом ринку. Вони мають широко розгалужену, багатоступінчасту структуру, реалізуються не на одному, а на декількох  рівнях.

Гроші є унікальною особливістю  ринкової економіки, яка полягає  в тому, що кожен із її структурних  елементів одягнений в єдину, спільну для всіх, функціональну  форму. Такою унікальною формою є  грошова оболонка, яка огортає  всі клітини системи виробничих відносин.

В кінцевому рахунку стабільність нашої країни також напряму залежить від стабільності вітчизняної валюти. Її життєвий шлях набагато коротший порівняно  з розвиток грошей в світовому  масштабі. І це зумовлює ще більше проблем. Грошова політика України має  будуватись на засадах цивілізованості, доцільності, обґрунтованості, ефективності.

Гроші – це історична  категорія, яка розвивається на кожному  етапі товарного виробництва  і наповнюється новим змістом, яке  ускладнюється із зміною виробництва.

Походження грошей відноситься  до 7 - 8 тис. до н.е. [7, с.66].Історично в  якості грошей використовувались різні  матеріальні носії. Але щоб служити  в якості грошей, предмет мав пройти одне випробування: отримати загальне визнання як засіб обміну. Тобто  гроші визнаються самим суспільством: все, що суспільство визнає в якості засобу обігу і є грошима.

Розвиток видів грошей проходить такі етапи:

• поява грошей з виконанням їх функцій випадковими товарами;
• закріплення за золотом ролі всезагального еквіваленту;
• перехід до паперових і кредитних грошей;
• поступове витіснення готівкових грошей з обігу.

Гроші в своєму розвитку виступали в двох видах: реальні  гроші та знаки вартості (замінники  реальних грошей).

Реальні гроші – це гроші, у яких номінальна вартість (позначена  на них вартість) відповідає реальній вартість, тобто вартості металу, із якого вони виготовлені. Металічні  гроші мають різну форму: спочатку штучні, потім вагові. Монету більш  пізнього етапу розвитку мала встановлені  законом відмінні ознаки (зовнішній  вигляді, ваговий вміст). Найбільш зручною  для обігу виявилась кругла форма  монети (менше стиралась). Вважається, що готівкові гроші в давнину  з'явились у Китаї: перші монети були застосовані як засіб платежу  в VII ст. до н.е. в давньому Лідійському  царств. Близько 4 тис. років тому в  Ассирії почали карбувати монети з золота. [1, с.142]

Металеві гроші використовувались  і на території Київської Русі. В IX – XI ст. в обігу були переважно  срібні й частково золоті монети, що витіснили хутро куниць, білки  та інших тварин, які виконували до цього роль обмінного еквівалента. Однією з перших карбованих монет Київської Русі були гривні – срібні злитки масою в півфунта. [6, с.142]

Назва "гривня" походить від назви металевої прикраси, яка носилась на шиї. Гривня, як гроші, має два значення. Перше: гривня –  кун (грошова одиниця Київської  Русі). Назва йде від хутра куниці, яке використовувалось у торгівлі слов'ян з сходом. Друге: в XII ст. гривня – злитки срібла. Найбільшого поширення  дістали бруски вагою 200 г. З часом  термін "гривня" розповсюдився  на частину "карбованця", "рубля". Частиною останнього став "гривеник" – десятикопійкова частина 100- копійчаного  карбованця-рубля. "Гривеник" випускався з 1710 року в сріблі (вага близька 2,8 г.) 83 проби. У XVIII – XIX ст. та часи після  революції 1917 року аж до 1931 року чеканились 10-копійчані монети епізодично з  міді, срібла, нікелю.

Термін "карбованець" іде  від "карб", тих самих однозначних  російських понять "рубль" – рубати. "Карб" – це зарубка, насічка, чеканка. Як свідчать дані, терміни "карб" – "карбованець" з'явились разом  з необхідністю поділу гривні на частки для зручностей грошового розрахунків. Золоті гроші – "червонці" з`явились  в Росії з 1718 року. [8, с.7]

Тривалий час в обігу  використовувалися повноцінні монети, реальний зміст яких відповідав їхній  номінальній вартості. Вважалося, що емісія монет, які мають номінальну вартість меншу, ніж їхній металевий  зміст, є обманом населення. Скарбниці  окремих країн не мали права отримувати прибуток від випуску монет. За цих  умов грошова одиниця могла бути масштабом цін на основі власного вагового виміру. Власне назви багатьох грошових одиниць окремих країн  є похідними від маси їхнього  металевого змісту. [1, с.142]

З другої половини XIX ст. становище  змінилося. В обігу з'явилися розмінні монети, номінальна вартість яких значно перевищувала їхню вагову вартість. Емісія таких монет стала прибутковою  справою. Цей прибуток присвоювався скарбницями або центральними банками, що здійснювали грошову емісію. Прикладів такої емісії є багато. Зокрема, в Англії срібна монета пенні в 1300 р. важила 22 г, а в 1364 р. – лише 12. У Франції з однакової кількості срібла в 1309 р. карбувалося 2 ліври, а в 1720 р. – 98.

Для багатьох країн, де функціонували  товарні гроші, характерним було використання системи біметалевого обігу – одноразової (паралельної) емісії золотих і срібних монет. Держава встановлювала фіксовані  пропорції між їхніми номінальними значеннями, які відповідно до зміни  емісійних витрат час від часу коригувалися.

Обіг повноцінних грошей, коли вони співпадають з товарною формою, по-перше, дуже дорогий, по-друге, добування металів не встигає  за ростом потреби економіки в  засобах обігу. Проте в самій  природі грошей закладено вирішення  цієї проблеми. Справа в тому, що гроші  як всезагальний еквівалент використовуються ідеально. Виступаючи посередником при  обміні товарів вона грають миттєву  роль. Саме на цій основі створюються  передумови для появи знаків вартості. Таким чином, сам процес обігу  металічних грошей по мірі відхилення їх від номінального змісту визначив повний відрив грошей від товарної форми і її повне зникнення.

Паперові гроші є знаками, представниками повноцінних грошей. Історично паперові гроші виникли  з металевого обігу срібних або  золотих монет. Об'єктивна можливість обігу замісників дійсних грошей виникла з особливостей функцій  грошей як засобу обігу, де гроші є  посередником в обміні товарів. Перетворення можливості в дійсність являє  собою тривалий історичний процес, який об'єднує наступні етапи: