Історичний розвиток української Конституції

ЗМІСТ

Вступ

1.Конституційний процес в Україні до ХХ сторіччя.

1.1.Історичні  передумови конституційного процесу  на українських землях.

1.2.Конституція  Пилипа Орлика як перша спроба  створення національної конституції.

1.3.Конституційні  документи часів Російської імперії.

2.Розиток української конституції під час Революції та в радянський період.

2.1. Конституційні  документи Центральної Ради та  уряду П. Скоропадського.

2.2. Перші  конституційні документи Радянської  України.

2.3. Подальший  конституційний процес  УРСР.

3.Конституційний розвиток у незалежній Україні.

3.1.Період конституційного будівництва (1990-1996).

3.2.Конституція  України 1996 року як основний  закон держави.

3.3.Спроби  конституційної реформи (2004-2010).

Висновок

Список  використаної літератури 
 
 
 
 

ВСТУП

      Термін  «конституція» походить від латинського  слова «constitutio» — устрій. Конституція – це основний закон держави; це – фіксація становища співвідношення політичних сил, що склались на час прийняття конституції; це – своєрідний суспільний договір, який фіксує і узгоджує політичні інтереси різноманітних соціальних груп, прошарків, класів тощо.

      Тема, яка висвітлюється в даній роботі є має велике значення для розвитку нашої держави, оскільки конституція та її функціонування суттєво відображається на житті кожного українця, та на політичному становищі української держави в світі. 

      Конституція – явище історичне: вона постійно розвивається і вдосконалюється. Не можливо уявити демократичну державу сучасного світу, яка б не мала своєї конституції. Адже саме в конституції закріплюються вихідні положення, на яких грунтуються найголовніші форми життя суспільства. Вона закладає підвалини організації та функціонування держави і громадських структур, формулює основи правового статусу особи, є базисом усієї правотворчої діяльності.  

      Мета  курсової роботи полягає в тому, щоб визначити поняття конституції, проаналізувати шлях її становлення, як основного закону держави.

Реалізації цілей  роботи слугує структурний поділ  на три розділи:

• Конституційний процес в Україні до ХХ сторіччя;
• Розиток української конституції під час Революції та в радянський період.
• Конституційний розвиток у незалежній Україні.

В цих розділах досліджуються:

• Історичні передумови конституційного процесу на українських землях;
• Конституційні документи часів Російської імперії, Революції та радянського періоду;
• Конституційний розвиток у незалежній Україні.

Об’єктом  дослідження є конституційний процес України.

В роботі було використано історичний та методи аналізу й синтезу а також метод структурного аналізу.

      В цілому, робота дає можливість бачити тенденції розвитку державно – правових процесів в Україні. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Розділ 1.КОНСТИТУЦІЙНИЙ ПРОЦЕС В УКРАЇНІ ДО ХХ СТОРІЧЧЯ.

1.1.Історичні  передумови конституційного  процесу на українських  землях.

      Конституціоналізм в Україні має давні традиції. Ще за часів Київської Русі існував документ, який, за сучасними уявленнями, мав конституційну силу. Йдеться про «Руську Правду» – видатний пам'ятник нашого права, який можна визначити як кодекс приватного права – всі його суб'єкти були фізичними особами, поняття юридичної особи закон ще не знав. Тому серед видів злочинів, передбачених цим пам’ятником права, немає злочинів проти держави. У «Руській Правді» знайшли своє місце норми, що регламентували зобов'язальне право, закладаючі основи кримінального і процесуального права. Таким чином, вона охоплювала своїми приписами досить широке коло різноманітних стосунків, які мали велике значення для суспільства того часу. Тож можна зробити висновок,що «Руську Правду» можна розглядати в якості своєрідних попередників української конституції.¹

      Подальший розвиток норми державного права  отримали в Великому князівстві Литовському. Видатними пам’ятниками права цієї держави були три статути: 1529, 1566, 1599 років. Особливе значення для характеристики норм державного права має Статут Великого князівства Литовського 1529 року, він складався з 243 артикулів, об’єднаних в 13 розділах, в яких були зібрані норми судово – процессуального, кримінального, цивільного та господарського права. Провідною думкою цього кодексу була охорона інтересів держави і, зокрема, шляхти, а особливо магнатів. Ідея суверенної держави проходить через багато статей цього статуту. Його з повним правом можна назвати феодальною конституцією, оскільки у вступі до нього декларуються права всіх підданих. Статут виступав проти перетворення вільних людей у рабів: «Также постановляем, что свободный человек  ни за какое преступление не должен быть обращен в вечную неволю».² Багато інших статей  теж пронизані ідеями гуманізму. Виключно важливою і відмінною рисою Статуту була його віротерпімисть і доброзичливе відношення до всіх народностей, які проживали у Великому князівстві Литовському. Варто відмітити, що Статут 1529 року на відміну від подібних йому збірників інших держав об’єднував державне право з кримінальним, цивільним та процесуальним. Також нормами визначалися права і обов'язки громадян, їх взаємовідносини з центральною владою. В Статуті яскраво виражені ідеї правової держави. Саме в цьому полягає його цінність як пам’ятника правової культури литовського, українського і білоруського народів.

      Свій  подальший розвиток норми державного права Великого князівства Литовського  отримали в Статуті 1566 року, який дістав в історії назву «Волинського», оскільки приймався, власне, для українських  земель. Статут включав норми, що проголошують основні принципи правового і державного устрою Великого князівства. Ці норми визначали територію держави, порядок утворення і діяльності органів державної влади і управління і привілеї пануючого класу. Особлива увага в Статуті приділена захисту прав жінок, яким надавалася свобода виходу заміж за власним вибором. Була зроблена спроба проголошення прав простих людей. В третьому розділі констатувався конституційний принцип непорушності кордонів держави.³

      Отже, можна зробити висновок, що в статуті приділяється все більше уваги правам людини, більшість норм були направлені на захист інтересів Великого князівства Литовського і його боротьба  з Польщею, яка намагалась полонізувати українські та білоруські землі. Але ВКЛ не було включене в склад Польщі, і залишилось самостійною державою. Литва мала свою незалежну фінансову систему, органи влади та управління, законодавство.

      У 1569 році перестає існувати литовсько-руська форма державності українського народу, цьому передувало підписання унії між Литвою і Польщею, яка  проголошувала їх об'єднання в  єдину державу – Річ Посполиту.

По унії обирався спільний король, якого проголошували водночас і Великим князем. Здійснювалася спільна зовнішня політика, в обігові були спільні гроші. Польська й литовська шляхта отримували право володіти землями в обох частинах держави. Проте кожна з них мала свої герби, місцеві адміністрації, судочинство, війська. Після Люблінської унії починається полонізація українських земель: до Польщі відійшли Галичина, Холмщина, Волинь, Поділля, Брацлавщина, Київщина.⁴

      Подальший розвиток правової системи Великого князівства Литовського отримав  своє відображення в Статуті 1588 року, який був прийнятий на випадок скасування Люблінської унії.

      У введенні до III Статуту, підкреслювалося, що метою правової держави є охорона  прав і свобод громадян. В цьому пам’ятнику права отримали подальший розвиток державно – правові ідеї гуманізму та раціоналізму, характерні для більшості держав того часу. Правова система по Статуту 1588 року - це вдалий синтез принципів станового ладу і нових правових понять, спрямованих в майбутнє. Найкращим доказом того, що цей синтез був вдалим і відповідав вимогам епохи, являється те, що два з половиною століття Статут був зразком для законодавців і задовольняв судову практику на литовських, українських і білоруських землях. III Статут діяв на усіх українських землях, які входили до складу Речі Посполитої. Статут 1588 року складався з 14 розділів, які налічували 488 статей. У перший розділ включені норми, які можна підрозділити на дві групи: норми, що стосуються основних положень, і норми, що визначають покарання за державні злочини. Другий розділ охоплює норми, що регулюють виконання військового обов'язку шляхтою. В третьому розділі 1-ий артикул проголошував недоторканість кордонів Великого князівства Литовського і збереження його самостійності, артикул 13 гарантував збереження в Великому князівстві Литовському окремого державного та адміністративного апарату. У інших розділах знайшли відображення норми цивільного, кримінального і процесуального права. Державно правове значення цього кодексу було в тому, що йому вдалось законодавчо відстояти самостійність Великого князівства Литовського. ⁵

      Тож, всі Статути Великого князівства Литовського включали конституційні  норми, які продовжили розвиток литовського, білоруського та українського конституціоналізму.  

1.2.Конституція  Пилипа Орлика  як перша спроба  створення національної  конституції.

      Величезне значення для розуміння історичного  розвитку української державності  мала спроба встановлення в Україні конституційного ладу.  
Після смерті Івана Мазепи в 1710 році гетьманом був обраний генеральний писар Пилип Орлик. Це був один з найбільших діячів XVII - XVIII віків, самовідданий український патріот, який усе життя присвятив боротьбі за незалежність України. Його діяльність як гетьмана проходила в еміграції.⁶

За формою Конституція Пилипа Орлика – це договір між генеральною старшиною і Запорізьким військом, з одного боку, та новообраним гетьманом – з іншого боку. За змістом – це документ, який обгрунтовує державний устрій України.

Послідовні 16 статей Конституції передбачали:

• установлення національного суверенітету;
• визначення кордонів Української держави;
• забезпечення демократичних прав людини;
• визнання трьох складових чинників правового суспільства, а саме – єдності і взаємодії трьох гілок влади:

а) законодавчої (виборної генеральної) ради, що мала скликатися тричі нарік: перша - на Різдво Христове, друга - на Великдень і третя - на свято Пресвятої Богородиці;

б) виконавчої (гетьман, обмежений законом у  своїх діях, генеральна старшина та обрані представники від кожного  полку);

в) судової (підзвітної і контрольованої).⁷

      Конституція Пилипа Орлика вперше закріпила принцип поділу влади, в тому числі на судову, яку не згадує Джон Локк (він підрозділяв владу на законодавчу, виконавчу та федеративну).

      Отже, в 1710 році, Пилип Орлик зробив першу  спробу до створення національної конституції. Її початковою тезою була незалежність України від чужого панування. На чолі тієї незалежної держави мав  стояти гетьман, залежний від Генеральної Ради. Позатим Орликова конституція передбачала цілу низку реформ у ділянці верховної й виконавчої влади та в межах громадського устрою, прав та обов'язків козацької, міщанської та селянської суспільности. Взагалі вся конституція була пройнята широким демократизмом. 

1.3.Конституційні  документи часів  Російської імперії.

      У перші десятиліття XIX століття частина  представників російського дворянства вважає самодержавство і кріпосне право  згубним для подальшого розвитку країни. Таким чином складається система поглядів, реалізація яких повинна змінити підвалини російського життя. Також важливою причиною стала Вітчизняна війна 1812 р. і перебування російської армії в Європі в 1813 – 1815 рр. Майбутні декабристи зрозуміли, що народ, що врятував Росію від поневолення і звільнив Європу від Наполеона, заслуговує кращої долі.

      Слід відзначити, що ідеї і світогляд декабристів не були єдиними, але всі вони були спрямовані на реформування і були налаштовані проти самодержавного режиму і кріпосного права.      Весною 1821 року утворилось 2 революційних товариства, Південне, яке очолив П.І. Пестель, та північне – М. Муравйов. Вони запропонували свої програми перебудови країни.          Свій проект Пестель назвав "Руською Правдою" в пам'ять древнього законодавчого пам'ятника Київської Русі. Він хотів цією назвою ушанувати національні традиції і підкреслити зв'язок майбутньої революції з історичним минулим російського народу. Революцію не можна було успішно вчинити без готового конституційного проекту.

    «Руська правда» П. Пестеля передбачала:

    а) скасування кріпосного права, наділення  селян землею без викупу, американський (фермерський) шлях розвитку сільського господарства;

    б) скасування монархії та заміна її на демократичну республіку.

    «Руська правда» П. Пестеля зберігала єдність Росії, жоден народ не отримував права на відокремлення. За цим проектом Україна мала стати однією з десяти областей Росії.⁸

      Конституція М. Муравйова відрізнялась від проекту  П. Пестеля.

Вона  передбачала:

    а) скасування кріпосного права й розвиток сільського господарства прусським  шляхом розвитку капіталізму — через  збереження панування поміщицького землеволодіння й звільнення селян  без землі (або з невеликими наділами);

    б) повалення абсолютизму та заміна його на обмежену монархію.

    За  конституцією Росія перетворювалась на федерацію (на зразок США). Так, Україна була б поділена на дві «держави»: Українську зі столицею в Харкові та Чорноморську зі столицею в Києві.⁹