Історичний розвиток української Конституції

    Декабристи  розробили першу революційну  програму і план майбутнього облаштування країни. Уперше була здійснена практична  спроба змінити соціально – політичну систему Росії. Ідеї і діяльність декабристів зробили істотний вплив на подальший розвиток громадської думки.¹⁰

      Помітною  політичною подією в Україні на початку  ХХ століття стало створення та діяльність Революційної української партії –  першої української політичної партії у Наддніпрянській Україні. Першим програмним документом РУП стала брошура «Самостійна Україна», написана харківським адвокатом М.Міхновським (1873—1924 рр.). Цей документ містив ряд радикально українофільських положень: 1) мета партії — створення незалежної української держави; 2) лідер національного руху — інтелігенція, що служить своєму народові; 3) засоби досягнення головної мети — будь-які, включаючи насильницькі; 4) основні принципи боротьби — «хто не з нами, той проти нас», «Україна для українців», «переможемо або вмремо».¹¹

      Згодом, у 1905 році Михайло Грушевський активно включився у обговорення конституційного питання в Росії. В травні 1905 року він виклав проект майбутнього конституційного ладу в Російській імперії у статті «Конституційне питання і українство в Росії», опублікованій в журналі «Літературно – науковий вісник». Грушевський розробив механізм національно – територіальної децентралізації Російської імперії. Не менш важливим є пункт про права автономних областей. Кожною з них управляє обраний сейм. Більша національна територія має більші повноваження сейму. Отже, конституційний проект Михайла Грушевського 1905 року грунтується на двох основних принципах: репрезентаційний уряд та національно-територіальна децентралізація. Однак ці конструктивні пропозиції Грушевського стосовно конституційно – еволюційних змін були практично нездійсненні за умов Російської імперії.¹²

      Незважаючи  на схвальну оцінку статті «Конституційне питання і українство в Росії» діячами українського суспільно – політичного руху, певна частина радикалів критикувала цей проект. У цьому ж році націонал – радикальнее крило українського руху запропонувало свій варіант конституційного проекту. М. Міхновський у якому вже не згадується Росія, а в основу покладено принцип побудови вільної, непідлеглої самостійної держави України. Передбачалося встановлення президентської республіки з обраним загальними виборами парламентом, який мав бути противагою владі президента. Парламенту мала належати законодавча влада, а виконавчу владу повинен був обіймати президент, обраний усім народом терміном на 6 років. У спеціальному розділі проекту проголошувалися права людини.¹³ Українська мова оголошувалася офіційною, але зазначалося, що всі мови вільно уживаються в Україні. Конституційний проект передбачав націоналізацію землі, за винятком ділянок під будівлями.¹⁴ 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Розділ 2. Розвиток української  конституції під  час Революції та в радянський період

2.1.Конституційні  документи Центральної  Ради та уряду  П.Скоропадського.

      Особливості конституційного устрою Української  держави були зумовлені попередніми етапами національного відродження та політичними процесами того часу. А реальний конституційний процес у 1917 – 1920рр. почався зі створення

Центральної Ради (17 березня 1917 р.) — всеукраїнської громадської організації й координаційного центру. Її головою вибирається Михайло Грушевський.

      З березня 1917 року перестають діяти всі заборони щодо української мови й культури. Починає видаватися масова українська преса. Організовуються курси для вчителів. 31 березня 1917 року відкривається перша українська гімназія.

      Універсали  Української Центральної Ради – акти законодавчого характеру верховного органу влади в Україні, що визначали зміни державно-правового статусу українських земель колишньої Російської імперії у 1917 – 1918 роках. Українська Центральна Рада видала 4 Універсали.¹⁵

      Першим  актом законодавчого характеру  був І Універсал, який проголосив необхідність вироблення власних законів і самостійного порядкування на своїх землях. Це викликало стурбованість Тимчасового уряду, тому до Києва 17 липня 1917 р. прибула делегація. Результатом зустрічі стало прийняття II Універсалу, де

зазначалося, що Україна визнає Всеросійські Установчі  збори, які мають схвалити автономію України. Тимчасовий уряд видав «Тимчасову інструкцію для Генерального Секретаріату», яка значно обмежила права української автономії. Її слід розглядати як конституційний закон, що репрезентував на той час діяльність вищих органів влади України. Після жовтневого перевороту в Петрограді, що ліквідував Тимчасовий уряд, втратила свою чинність його «Інструкція». Перед керівництвом Центральної Ради постала проблема: або визнати петроградський уряд народних комісарів, або далі, вже самостійно, управляти своєю

державою. Українська демократія обрала другий шлях. Фактичний відрив від Росії законодавчо зафіксував ІІІ Універсал, оголошений 20 листопада 1917 року, що став першим актом конституційного характеру Української держави. Ним передбачалася широка програма політичних та соціально – економічних перетворень. Були проголошені демократичні принципи – свобода слова, друку, віросповідання, зборів, недоторканість особи, скасування смертної кари. Передбачалося скасування приватної власності на землю, яка ставала власністю всього народу та надавалася без викупу, впроваджувався 8-годинний робочий день, право робітничого контролю в промисловості.  

      Після проголошення ІІІ Універсалу Михайло  Грушевський приступив до вироблення справжньої Української Конституції, основи якої були опубліковані 20 листопада 1917 року в газеті «Народна воля». 5 головних частин проекту: 1)загальнодемократична, де встановлюється державний характер України, її територія та основні права громадян Української Республіки; 2)визначення відносин з федеративною Російською Республікою, до складу якої входить Україна; 3)компетенція вищої законодавчої влади обіймається Всенародними зборами та їх президією; 4)визначення виконавчої влади – Кабінету Міністрів; 5)визначення організації судової влади - Генерального Суду. Голова, обраний Всенародними Зборами, є головою Української Республіки, тобто заступає місце президента. Він же представляє Україну у відносинах з іншими державами і виконує інші функції, пов'язані з представництвом Республіки.¹⁶   

      Подальший перебіг подій, зокрема загроза  більшовицької окупації та необхідність незалежницького статуту на мирових  переговорах у Бресті, зумовив  прийнятття Універсалу. Саме він 22 січня 1918 року проголосив самостійність та незалежність україни, став законодавчою основою нової держави. Прийняття  Конституції було відкладено. В Універсалі йшлося про самостійність України.

ІV Універсал визнав за необхідне якнайшвидше прийняття Конституції.

      29 квітня 1918 року було заслухано  і ухвалено проект Конституції,  або “Статуту про державний  устрій, права і вольності УНР”, проте вона так і не набула  чинності. Готувалася Конституція  на зразок демократичних конституцій  Європи та США. Один з головних  принципів – поділ влади. Законодавчу владу здійснюють Всенародні Збори, вони розглядають і затверджують закони, міжнародні договори, оголошують війну, контролюють Раду Міністрів. Рада Міністрів обіймає виконавчу владу. Вищою судовою інституцією є Генеральний Суд, обраний Всенародними Зборами: він виконує касаційні функції для всіх судів, судить членів Всенародних Зборів і міністрів.       Основний Закон визнавав за громадянами всі конституційні свободи, а національним меншинам забезпечував право національно – персональної автономії. Для остаточного розв'язання проблеми національно – державного будівництва готувався проект нового поділу України. Грушевський запропонував поділ на 30 земель, з яких 3 міста – Київ, Харків та Одесу – вилучали в окремі округи з приміськими територіями. ¹⁷

      Отже, Універсали Центральної Ради та Конституція 1918 року продовжили шлях до здобуття незалежності Україною, шлях до розбудови правової, демократичної держави. 

      Тим часом паралельно в Києві відбувався з'їзд хліборобів землевласників,

6,5 тисяч делегатів якого виступили за відновлення приватної власності та утворення гетьманату. Делегати з'їзду одностайно обрали гетьманом Павла Скоропадського, що можна назвати початком нового періоду української державності – монархічного. Цього ж дня оприлюднені «Грамота до всього Українського Народу» та «Закони про тимчасовий державний устрій України», які стали правовими основами діяльності гетьманату. В «Грамоті» заявлено, що Скоропадський оголошується Гетьманом всієї України, але тимчасово бере на себе всю повноту влади. Центральну Раду та земальні комітети розпущено, проте всі чиновники мають продовжувати роботу.¹⁸

      В період Гетьманату конституційний процес в Україні продовжив свій розвиток. Варто погодитись з думкою, «конституційна діяльність П. Скоропадського – це спроба відновлення незалежної української  державності з тимчасовим використанням  диктатури»¹⁹

2.2. Перші конституційні  документи Радянської  України.

      За  часів гетьманату діяли тимчасові  конституційні закони:  
Закон «Про тимчасовий державний устрій України» від 29 квітня 1918, 2 липня гетьман затверджує «Закон про громадянство Української держави», та ін. Ці закони закріплювали монархічну форму правління в Україні при збереженні її унітарного державного устрою. Глава держави — гетьман. Повалення гетьманського режиму внаслідок повстання, очолюваного Директорією, відкрило шлях до конституційного розвитку України. Велике значення відіграла Декларація Української Директорії від 13 грудня 1918 р., відповідно до якої Україна знову проголошувалась республікою, скасовувалися всі закони та постанови гетьманського уряду, поновлювалася дія демократичних принципів, проголошених Центральною Радою в її Універсалах. Верховна влада в державі мала належати Директорії. Її повноваження підтвердив Трудовий Конгрес Народів України, який прийняв 28 січня 1919р. Універсал, що відіграв роль "малої конституції «соборної УНР». В останній період існування УНР (12 листопада 1920р.) було прийнято ще два конституційних акти: закон "Про тимчасове верховне управління і порядок законодавства в УНР" та закон "Про Державну Народну Раду УНР". В них проголошувалося верховенство влади народу, яка тимчасово здійснювалася Директорією, Державною Народною Радою і Радою Народних Міністрів на засадах поділу влад. Не реалізованими залишилися два проекти Конституції УНР, підготовлені Урядовою комісією з розробки Конституції УНР та професором О.Ейхельманом.²⁰ 

2.3. Подальший конституційний  процес  УРСР.

      Створення в 1922 р. Союзу радянських республік  і прийняття в 1924 р. Конституції  СРСР зумовило необхідність внести в  Конституцію УСРР 1919 р. відповідні зміни. Такі змини було внесено УРСР в 1929 р. і вони були пов'язані головним чином із розподілом компетенції  між союзною і республіканською владою.  Ст. 3 Конституції гласить:

«Українська Соціалістична Радянська Республіка входить до складу Союзу Радянських Соціалістичних Республік як договірна  держава і зберігає за собою право  вільного виходу з Союзу. Суверенітет  Української Соціалістичної Радянської Республіки обмежений лише відповідно до зазначених в Конституції Союзу  Радянських Соціалістичних Республік  межах; поза цими межами Українська Радянська  Соціалістична Республіка здійснює державну владу самостійно».²¹

      Таким чином, добровільність входження Української СРР до складу Союзу РСР, її рівноправність з іншими союзними республіками в складі СРСР, право вільного виходу із складу Союзу, закріплене в Конституції СРСР 1924 року, являють собою важливі, правові гарантії суверенітету Української СРР.

      За  радянського періоду української  державності було прийнято чотири конституції (1919, 1929, 1937, 1978рр.). Але ці документи з точки зору вимог теорії конституціоналізму можна вважати "квазіконституціями".

      Така  оцінка конституцій "радянського  типу" пов’язана з тим, що вони:  
1) встановлювали належним чином організовану (радянську) модель влади, яка заперечувала принцип поділу влад;

2) конституції  України радянського періоду  мали повністю відтворювати структуру  та положення Конституції СРСР, важливе місце серед яких займали ідеологічні настанови щодо держави;

3) радянські  конституції регулювали відносини  людини і держави без належного  врахування міжнародних стандартів  у галузі прав людини та  надійного гарантування прав  і свобод людини і громадянина.²²

      У грудні 1936 р., тобто в самий розпал сталінських репресій, була прийнята нова Конституція СРСР, проголошена  найдемократичнішою у світі. Конституція  Української РСР, прийнята в 1937 р. на основі "сталінської Конституції", повністю повторювала її основні  положення. В Конституції закріплювалися демократичні політичні, соціальні, культурні  та особисті права громадян.