Шпаргалка по історія економіки

На особливу увагу у повоєнний період заслуговує інетитуціо-пальний напрям. Зазначимо, що від 50—60-х років XX ст. тривають дослідження у межах інституціональпо-соціологічного напряму, виникнення якого датують кінцем XIX — початком XX ст. Лідери цього напряму є прихильниками активної соціальної політики держави, прямого впливу її на пропорції відтворення шляхом індикативного планування. При цьому передбачалося збереження ринку та приватної власності. Найпоширенішим цей напрям виявився у повоєнній Франції, набувши форми політики дирижизму.

Представники інституціональної економічної теорії одними з перших висловили ідею державного контролю над економікою і в теоретичному плані підготували певну платформу для подальшого поширення кейнсіанства.

Отже, кейнсіанство до середини 1970-х років посідало домінантний центр, праве крило займали неолібералізм та неокласика, а відроджений у повоєнний період інституціоналізм був зліва

99. Вплив військово – конверсійних факторів на розвиток національних економік провідних країн Європи після Другої світової війни. План Дж.Маршалла.

Військово - конверсійний, або фактор війни (група факторів негативної і позитивної дії на повоєнний розвиток європейської та загальносвітової цивілізацій): геополітичні трансформації; демографічна криза й стагнація; дестабілізація економічної системи, фінансової сфери, сільського господарства, сфери праці та міжнародних економічних зв'язків, визрівання передумов для їх стабілізації.

Цей фактор спричинив низку змін геополітичного характеру, зокрема зусилля країн Західної Європи почали спрямовуватися на відбудову господарств, поліпшення соціальної сфери, поновлення міжнародних зв'язків.

Бурхливому розвитку економічної системи європейської цивілізації і США та Японії у період між 1945 і 1975 роками, передували такі явища світового масштабу як жорстка економічна депресія і  кровопролитна  війна.  Повсюдно, за винятком  США, перехід економіки на мирні рейки неймовірно ускладнився. Загалом фактор війни суттєво вплинув на світову господарську систему та її структурні елементи — національні економіки. Одразу по завершенні війни активізувалася політична підсистема європейської цивілізації та США у відповідь на проблеми, пов'язані із повоєнним устроєм. За підсумками Другої світової війни докорінно змінилося співвідношення сил між державами світу. Європейська цивілізація зазнала найбільших втрат, а Німеччина — тотальної поразки; Велика Британія та Франція відчутно послабшали, тоді як США збагатилися І почали домінувати над країнами Західної Європи. Не забарилися й ознаки розпаду колоніальної системи.

З огляду на суттєве посилення ролі інститутів і, насамперед, держави, яка й надалі утверджувалася в статусі гаранта економічних, соціальних і політичних прав особистості, місією політичних еліт провідних європейських країн стає розв'язання завдання захисту і безпеки існування європейської цивілізації.

Утім, незважаючи на інституціональний обвал і завдяки частковому збереженню політичної узгодженості дій ще під час війни, й особливо — у повоєнний період, більшість країн Заходу вдалися до налагоджування відносин співпраці та соціальної згоди. Головним стимулом для їхньої солідаризації було утворення наприкінці 1950-х років світової соціалістичної системи. Тут сформувався внутрішній соціалістичний ринок, система якого мала позаекономічний характер. Цей розкол Європи й утворення ідеологічно незіставиих груп країн зумовив стан «холодної війни», який, своєю чергою, вийшов за межі внутріш-ньоєвропейського конфлікту. Утверджуються, по суті, два ідеологічно полярні та політично відмінні табори— капіталістичний та соціалістичний, які розкололи Європу на два непримиренні полюси, протистояння яких зумовило пролонгацію нарощування військового потенціалу на шляху до встановлення балансу сил.

Отже, серед проблем повоєнного відновлення та співіснування провідних країн світу слід назвати такі:

--повоєнна відбудова національних  господарств, упорядкування світової економічної системи;

- розв'язання проблем національної й колективної безпеки; --потреба в уніфікації правового простору різних країн і вироблення спільних правил гри щодо координації економічної політики.

Звісно, головним для політикуму провідних країн світу по завершенні війни було вирішення проблеми колективної безпеки. З цією метою 25 квітня 1945 року у Сан-Франциско було відкрито конференцію Об'єднаних націй — найбільший міжнародний форум того часу, який зібрав понад 800 делегатів від 50 країн. Представники багатьох країн, що брали участь у війні проти фашистської Німеччини та Японії, зібралися разом, щоб створити таку міжнародну організацію, котра б сприяла забезпеченню миру й безпеки всім народам після війни. Конференція у Сан-Франциско була завершальним етапом створення ООН. її учасники підбили підсумки тривалої й складної дипломатичної боротьби, котра віддзеркалювала докорінні зміни, що сталися на світовій арені за роки Другої світової війни.

Ініціаторами створення міжнародної організації з підтримки миру й безпеки були держави антигітлерівської коаліції -— СРСР, США і Велика Британія. Члени ООН зобов'язалися вживати колективних заходів щодо запобігання й усунення загрози миру, боротьби проти актів агресії, домовилися розв'язувати свої суперечки мирними засобами, розвивати дружні відносини на засадах поваги, рівності та самовизначення народів, співпрацювати у розв'язанні економічних, соціальних і культурних проблем, заохочувати повагу до прав людини.

План Маршалла названо на честь державного секретаря США Джорджа Кетлета Маршалла (1880-—1959). У червні 1947 року в Парижі на нараді Міністрів іноземних справ США, Великої Британії, Франції та СРСР було вирішено створити організацію з вивчення ресурсів і потреб європейських країн і визначення розвитку основних галузей промисловості. До неї ввійшли 16 країн (Англія, Франція, Італія, Бельгія, Люксембург, Швеція, Норвегія, Данія, Ірландія, Ісландія, Португалія, Австрія, Швейцарія, Греція, Туреччина). У липні 1942 року ці країни уклали конвенцію про створення організації європейської економічної співпраці (ОЄЕС), яка мала розробляти спільну програму відбудови Європи.

Серед причин виникнення й подальшого застосування плану Маршалла назвемо такі: уповільнені темпи повоєнного економічного відродження Західної Європи, посуха й низький урожай 1947 року; скорочення міжнародного товарообігу та дефіцит товарів як наслідок валютного контролю у довоєнний та воєнний періоди, а також дотримання збалансованих двохстороннІх торговельних потоків; брак американської валюти («доларовий голод») для подолання товарного дефіциту (дефіцитні товари можна було придбати в Північній та Південній Америці за долари); брак інвестицій; загрозу політичній стабільності Західної Європи (загострення «холодної війни» між США і СРСР та роль комуністичних партій у Франції й Італії),

Плай Маршалла реалізовували від квітня 1948 року до грудня 1951 року. Загальний контроль за його виконанням здійснювала Адміністрація економічної співпраці, очолювана відомими американськими фінансистами і політичними діячами. Допомогу надавали з федерального бюджету США у вигляді безоплатних субсидій і позик. За цим планом США видали 17 млрд доларів, основну частку з яких (60 %) отримали Англія, Франція, Італія, ФРН. 30 грудня 1951 року план був офіційно замінений законом «Про взаємну безпеку»,

Реалізація плану Маршалла мала низку наслідків.

По-перше, новий імпульс отримала промислова реконструкція країн та поновлення транспортної інфраструктури Західної Європи.

По-друге, створено умови для модернізації індустріального й сільськогосподарського обладнання, що позитивно позначилося на продуктивних силах національних економік Західної Європи.

По-третє, на стабільний рівень було виведено темпи виробництва продукції, полегшилися внутрішньоєвропейські розрахунки та розрахунки із боргами країн Західної Європи.

По-четверте, відбулося пожвавлення фінансового ринку та розширення світової торгівлі зі специфікою до відкриття європейського ринку збуту для США і Канади,

По-п'яте, розпочалося відновлення і зміцнення європейського середнього класу —- гаранта політичної стабільності і сталого розвитку.

По-шосте, було усунено загрозу комунізму для Західної Європи.

100. Вплив інноваційно – технологічних  факторів на розвиток національних  економік провідних країн Європи  та США у 50 – 70-ті роки XX ст.. Концепції НТР.

2. Інноваційно - технологічний фактор (НТР, «зелена революція») — позначився па особливостях розвитку продуктивних сил та зміни структури суспільного виробництва; спричинив посилення вимог до кваліфікації праці та рівня освіти; зумовив подальше поширення й реалізацію ідеї масового виробництва та ефекту 
   масштабу виробництва.

Вплив його у повоєнний період став чи не найвагомішим для прогресу господарської сфери в межах європейської та світової цивілізації. Нові економічні, соціальні й політичні умови вимагали принципово нових підходів, теорій і концепцій, які б пояснювали особливості трансформації економічних і соціальних структур.

Індустріальне суспільство XIX — середини XX ст. потроху поступалося своїм місцем суспільству масового споживання 50—60-х років XX ст., сформованому з принципово нових нук-леарних сімей (як соціальних і споживчих осередків), з новим уявленням про багатство нації як потік сталого споживчого попиту, що забезпечує динамічні ринки збуту. Економічний прогрес такого суспільства вможливлювало поточно-конвеєрне масове виробництво, насичення ринків якісними товарами і послугами, доступними для широких верств населення. Економічне зростання стає в цей період характерним явищем для розвитку національних господарств у межах Європейської цивілізації, США та Японії.

Економічне зростання насамперед відображає характер функціонування економіки країни загалом, тому показники економічного зростання використовують і для характеристики національних господарств, і як параметри порівняння різних країн. Визначальним фактором економічного зростання стає науково-технічний прогрес.

Науково-технічний прогрес — процес взаємопов'язаного прогресивного розвитку науки і техніки, зумовлений зростанням і ускладненням потреб суспільства, матеріального і нематеріального виробництва. Науково-технічний прогрес супроводжується багатьма факторами, що справляють вплив на суспільний розвиток, сукупність яких зумовила дві форми науково-технічного прогресу: еволюційну та революційну.

Еволюційна форма НТП — порівняно помірне вдосконалення традиційних науково-технічних основ виробництва, тоді як революційна засвідчує високі темпи в короткі проміжки часу.

Саме революційна форма НТП стає вирішальною у 50—70-х роках XX ст., бо забезпечувала вищий ефект, великі масштаби й пришвидшені темпи розвитку національних економік європейської цивілізації, США та Японії порівняно із довоєнним періодом. Ця форма НТП втілюється в науково-технічній революції. Зазначимо принагідно, що термін «науково-технічна революція» вперше вжив Дж. Бернал у своїй праці «Світ без війни» .

Ідея науково-технічної революції стає центральною віссю теоретичних концепцій, що визрівали в цей період і мали важливе значення в поясненні трансформаційних змін.

Таким чином, науково-технічна революція — докорінне перетворення продуктивних сил, перехід їх у якісно новий стан на засадах перетворення науки на провідний чинник розвитку господарства.

НТР — складова науково-технічного прогресу, серцевиною якого, власне, є прогрес науки і процес відтворення техніки, зокрема створення нової техніки в глобальних масштабах. До Другої світової війни відбулося дві загальні (глобальні) технічні революції: перша (кінець XVIII — початок XIX ст.) була складовою промислового перевороту й ознаменувалася поширенням та застосуванням парового двигуна, робочих машин і формуванням машинобудування, а друга (кінець XIX— початок XX ст.) пов'язувалася з такими процесами, як механізація й електрифікація виробництва.

Початок (або перший етап) третьої хвилі НТР припав на

1950—1970-ті роки.

Стрімкий розвиток фундаментальних наук з 1950-х років відкрив небачені раніше можливості впливу науки на виробництво завдяки продукуванню передових технологій. Під впливом науки виникає новий напрям науково-технічного прогресу — автоматизація, за якої застосування технічних засобів призводить до часткової або повної заміни участі людини, її трудових зусиль в отриманні, перетворенні й використанні енергії, матеріалів та інформації. У машинобудуванні з'явилася нова галузь — виготовлення автоматизованих засобів виробництва, що були покликані пришвидшити й модернізувати матеріальне виробництво. Такі системи дістали назву гнучких автоматизованих систем (ГАС), а перші їх складові елементи з'явилися вже у 1950-х роках— це насамперед верстати із числовим програмним управлінням, а згодом — створення роботів і комп'ютеризація. Вирішальним значенням ГАС була їхня спроможність швидко перевлаштовувати виробництво, переводити його з одного виду продукції на інший, тобто структурна перебудова, яка стала типовою для НТР.

Таким чином, визначаючи найхарактерніші особливості НТР 1950-—1970-х років, слід вказати такі:

• революційні зміни в науці (передусім у фундаментальних науках: фізиці, математиці, біології, хімії. Зрушення в цих науках відкрили перспективи розв'язання проблем, які вимагають мультидисциплінарного підходу, тобто комплексного вирішення економічних, соціальних, екологічних, політичних та інших проблем);
• розвиток прикладних наук та значення їх у доведенні успіхів НТР до ринку;

— оптимізація взаємодії науки та виробництва й створення на цій основі єдиного комплексу: наука -— техніка (технологія) — виробництво (наука стає самостійною провідною виробничою силою, а виробництво — технологічним застосуванням науки);