Шпаргалка по історія економіки

Промисловий переворот мав важливі соціальні наслідки. В Англії складається структура капіталістичного індустріального суспільства, різко підвищується питома вага міського населення (в 1811 р. частка сільського населення скоротилася до 35%).

Значно зростає роль колоній як ринків сировини та збуту для англійської промисловості. Англія перетворюється в економічного лідера доби домонополістичного капіталізму — провідну торговельну країну, найбільшу колоніальну державу, «майстерню світу», яка постачала свої товари у більшість країн. У цьому неабияку роль відіграв перехід до вільної торгівлі — фрітредерства (від англ. Free trade). До політики фрітредерства Англія переходить у 1853 р. Ця політика означала скасування митних зборів на сировину та напівфабрикати й зниження їх на готову продукцію, яка завозилася в країну.

63. Загальна  характеристика форм господарства  національних економік в країнах  Європейської цивілізації епохи  вільної конкуренції.

У кінці XVI — початку XIX століть у країнах Західної Європи відбулися суттєві зміни в духовно-культурній, політичній, господарській та соціальній підсистемах суспільства. Серцевиною цих змін стало формування приватної власності й ринкового господарства в країнах Європейської цивілізації.

Зміна політичних систем країн у результаті революцій обумовила формування якісно інакшого економічного центру  та зміну статусу економічних індивідів у суспільстві. Суспільство перейшло від відносин особистої до економічної залежності, що знаменувало собою заміну особистої власності приватною.

Демократична та промислова революції змінили характер зв'язків між самими суб'єктами господарювання і між ними та державою. Головним у діяльності останньої як економічного центру стало формування умов господарської діяльності незалежних власників, забезпечення суспільних інтересів. А взаємодія між господарствами стала будуватись на засадах еквівалентності, де досягнення цілей кожного суб'єкта спирається на вільну конкуренцію. Умови, які були в той час обов'язковими для існування системи вільної конкуренції такі:

• продавців і покупців багато, а частка кожного з них на ринку відносно мала (менше 1 %), через що в них відсутня можливість впливати своїми діями або бездіяльністю на ринкову ціну, і 
  вони приймають її як дану;
• товар однорідний (гомогенний), що визначається відсутністю марки (товарного знаку); споживачеві байдуже, у кого із виробників купувати певний товар — єдиним критерієм є ціна;
• немає дискримінації-продавців і покупців, а законодавчі обмеження мінімальні й однакові для всіх учасників ринку, немає торговельних привілеїв;
• фактори виробництва абсолютно мобільні — можна швидко збільшити випуск будь-якого товару, на який є платоспроможний попит;
• усі учасники ринку однаково інформовані або не інформовані про ситуацію на ньому та навколо нього, немає ексклюзивних джерел інформації;
• ринок є джерелом засобів існування для продавців, а тому вони не можуть па свій розсуд залишити його без втрат Епохою вільної конкуренції в Європі, незважаючи на ряд законів, які обмежували її, а також заборону па певні товари, види діяльності, типи об'єднання економічних суб'єктів на ринку, можна назвати період із середини 10-х до 70-х рр. XIX ст.

Англія перетворюється в економічного лідера цієї доби— провідну торговельну країну, найбільшу колоніальну державу, «майстерню світу», яка постачала свої товари у більшість країн. У цьому неабияку роль відіграв перехід до вільної торгівлі — фрітредерства (від англ. Free trade). До політики фрітредерства Англія переходить у 1853 р. Ця політика означала скасування митних зборів на сировину та напівфабрикати й зниження їх на готову продукцію, яка завозилася в країну.

Загалом головним завданням національних економік періоду вільної конкуренції, як і раніше, стає розвиток та вдосконалення господарства в напрямку розвитку ринкових відносин всередині країни та на світовому ринку.

64. Розвиток  форм господарства в Англії (середина XVII – середина XIX ст.). А.Сміт про мануфактуру. К.Маркс про фабрику.

За періоду панування абсолютизму Тюдорів, на підтримку яких виступала буржуазія й дворянство, діяльність уряду насамперед сприяла розвитку сільськогосподарської галузі. Суть його заходів полягала в захисті та заохоченні розвитку фермерських господарств, особливо тих, які вирощували зернові. Так, 1660 р. уряд увів високе мито на імпорт хліба, худоби та м'яса, а 1689 р. — прийняв закон про осілість населення для забезпечення сільського господарства робочою силою та встановив премії на експорт хліба. Розвиток фермерської системи господарювання сприяв значному піднесенню аграрного виробництва. Ферми являли собою аграрні підприємства, в яких використовувалась наймана праця, більш досконалі засоби та технології ведення землеробства. Та лише в другій половині XVIII ст. в Англії був здійснений аграрний переворот, в результаті якого майже повністю було знищено дрібне селянське господарство та відкритий шлях для великого.

Протекціоністська політика англійського уряду сприяла розцінку мануфактурного виробництва. Близько 20 % населення було задіяно на розсіяних мануфактурах з виготовлення сукна, яке працювало в домашніх умовах з використанням власної сировини (вовну заборонялось вивозити). Нарощувалось виробництво в традиційних галузях: виготовлення паперу, цукру, пороху, зброї, почався розвиток бавовняної промисловості. Товари англійських мануфактур були якісними, забезпечували потреби внутрішнього ринку і у великій кількості вивозились у Європу та колонії. Колоніальна торгівля стала одним із найважливіших джерел поповнення державних коштів та ринку капіталів в Англії.

Перші теоретичні узагальнення відносно мануфактури та її прогресивної ролі в розвитку країн зробив

А. Сміт у роботі «Дослідження про природу і причини багатства народів» (1776). В основі всієї системи його економічних поглядів лежить ідея, що багатство суспільства створюється працею в процесі виробництва. Воно залежить, по-перше, від частки населення, яке зайняте продуктивною працею, і, по-друге, від рівня продуктивності праці. А. Сміт вважав поділ праці найважливішим фактором економічного прогресу і зробив його вихідним пунктом свого дослідження. На прикладі мануфактури, яка виробляла голки, він показав що величезний зріст продуктивності праці внаслідок ЇЇ поділу зумовлений: 1) зростанням майстерності та збільшенням вправності робітника; 2) збереженням часу, який витрачається в процесі переходу від одного виду праці до іншого; 3) технічним удосконаленням виробництва, «винайденням усіх машин, які полегшують і скорочують пращо». Саме мануфактури створили передумови для перемоги машинної техніки, адже чим простіша виробнича операція, тим легше замінити людину машиною.

Політика уряду з перетворення Англії на колоніальну державу розширювала сировинну та фінансову базу англійської промисловості, забезпечувала її ринками збуту. У XVIII ст. Англія стала могутньою колоніальною державою з колоніями в Індії, Північній Америці та в інших частинах світу.

Таким чином, до другої половини XVIII століття в країні сформувалися передумови для промислового перевороту (1760— 1780 рр.). Великий попит на англійські товари в середині країни та за її межами, виникнення масового платоспроможного споживача, становлення ринку капіталів, ринку праці, ринку цінних паперів, інституцій, які захищають права власності відокремленого (незалежного) економічного суб'єкта, розвиток поділу праці та спеціалізації виробництва, потребували пової форми господарства, що задовольнила б рівень розвитку названих показників. Такою формою господарства стала фабрика.

Фабрика прийшла на зміну мануфактурі, як новий тип виробна, заснований на використанні системи робочих машин і парового двигуна. К. Маркс наводить, на його думку правильне, Визначення   фабрики,   яке   дав   англійський   економіст   Е. Юр (1778—1857). «Фабрика, — читаємо у першому томі «Капіталу» - це величезний автомат, складений із численних механічних і свідомих органів, що діють узгоджено і без перерви для виробництва  одного  і того  ж  предмету,  так  що усі   ці  органи підпорядковані одній рушійній силі, яка сама приводить себе в рух» . Тут висвітлюється основна ідея К. Маркса: фабрика, цей «величезний автомат», включає і людей — робітників у юному технологічному, виробничому й соціальному статусі. Воно є об'єктом, а автомат — суб'єктом, і він панує над робітниками. Фабрика підвищила продуктивність праці, прискорила темпи економічного зростання та істотно збільшила, порівняно з мануфактурою, випуск товарної продукції. Вона позначила перемогу ринкового великотоварного виробництва, і не випадково основним показником звершень промислового перевороту в тій чи іншій країні є переважання фабричних виробів у загальній кількості продукції, що виробляється в країні.

65. Загальна  характеристика економічних теорій  епохи вільної конкуренції та  їх значення для розвитку ринкового господарства в країнах Європейської цивілізації (Класична економічна теорія, історична школа, марксизм)

Розвиток капіталістичних відносин призвів до занепаду меркантилізму передовсім в Англії — найрозвиненішій економічно країні. Буржуазна революція середини XVII ст. в Англії розпочала добу політичних і промислових революцій на європейському континенті. Буржуазія поступово приходить до влади. Починається бурхливий розвиток промисловості. Цей розвиток був неможливим без наукових знань. XVII ст. стало століттям розвитку природничих наук, особливо механіки, математики, фізики, астрономії. Великого значення набуває філософія. Усе це сприяло також і розвиткові економічної думки. Було покладено початок формуванню політичної економії як науки. За цих умов і виникла класична політична економія. Вона зародилась в Англії в кінці XVII ст. та у Франції на початку XVIII ст., прийшовши на зміну меркантилізму.

Уперше термін «класична політична економія» ужив К. Маркс стосовно школи, яка розпочала дослідження внутрішніх закономірностей буржуазного суспільства.

до класиків належали економісти від В. Петті до Д. Рікардо в Англії і від П. Буагільбера до С. Сісмонді у Франції. Вершиною класичної політичної економії Маркс називає праці А. Сміта і Д. Рікардо, якими, на його думку, класична школа вичерпала себе, її, за Марксом, заступила «вульгарна», тобто ненаукова політекономія. Цей перехід він пов'язував із загостренням класової боротьби.

У західній літературі визначення хронологічних меж класичної політекономії є іншим, її зародження часто пов'язують із фізіократами. До класичної політекономії західні економісти фактично відносять усю післярікардіанську політичну економію XIX ст.

Історичні умови формування марксизму слід розглядати з двох сторін: перша — загострення соціальних суперечностей, що знайшли втілення у боротьбі робітничого класу за свої права (цей клас був згуртований і численний); і друга — нові тенденції в розвитку економічної науки.

Ідея соціалістичної та комуністичної організації суспільства, сформульована з класичних позицій соціалістами-утопістами, зі зростанням соціальної нестабільності в першій половині XIX ст., набуває все більшої популярності.

Саме в цей час у розвитку економічної науки настає період певної невизначеності: класичні теорії пережили себе, почалася боротьба різних наукових поглядів, унаслідок чого поряд з класичними догмами виникають різноманітні вчення, що принаймні частково заперечують їх. Так, крім соціал-утопізму, можна назвати інтервенціонізм, який обґрунтовує необхідність втручання держави в економіку для розв'язання соціальних суперечностей; національну систему політичної економії (альтернативну школу). Усі вони ревізували метод класичної політекономії: соціалісти-утопісти піддавали критиці принцип індивідуалізму, інтервенціоністи — принцип невтручання держави, альтернативна школа — обидва ці принципи, а також принцип космополітизму. Це було зрозумілим, адже капіталістична система саморегулювання поступово втрачала ефективність, що негативно позначалося не лише на економічній, а й на соціальній стабільності.

Але ці вчення не давали вичерпних відповідей на низку актуальних питань, були недостатньо доказовими, особливо щодо пояснення природи недоліків капіталізму та моделювання основ нового ладу.

Більше того, спроба реалізувати їх на практиці під час французької революції 1848 р. провалилась, остаточно їх дискредитувавши,  А між тим нова соціальна сила — робітничий клас — нагаль-но потребувала теорії, що відбивала б її інтереси. Саме тому і виникає особлива течія в політичній економії — марксизм, засновниками якого були К. Маркс (1818—1883) і Ф. Енгельс (1820— 1895). За оцінками французьких науковців, Ш. Жида та Ш. Ріста, ця течія була «...не простим виразом великодушних устремлінь, а справжньою науковою системою...». Початок їй було покладено виходом першого тому «Капіталу» К. Маркса.

Цю теорію умовно поділяють на 2 частини:

— марксизм як економічне вчення; — марксизм як соціальне вчення.

Ясна річ, що обидві ці частини марксизму не можна вважати цілком самостійними, оскільки перша створювалась для обґрунтування другої, тобто для доведення необхідності докорінних соціальних перетворень суспільства.

Марксистське бачення таких перетворень було, на відміну від соціальних утопій їхніх попередників, радикальним: пропагувало революційні (насильницькі), а не еволюційні зміни форм власності. Водночас економічне обгрунтування необхідності таких змін було значно переконливішим від утопічних учень.

У середині ХІХ ст. надзвичайно загострилася класова боротьба у Німеччині. Результатом цього загострення були європейські революції 1848-1849 рр. У 40-х роках у Нім. на політичну арену виходять Маркс і Енгельс. Так, у ХІХ ст. в Нім. як реакція на марксизм і класичну школу виникає так звана історична школа.

 Засновниками були В.Рошер, Б.Гільдебранд, К.Кніс. Вони намагалися визначити  і проаналізувати тенденції сусп. розвитку. Представники ІШ заперечували  загальні закони суспільно-економічного  розвитку. Основоположником І.Ш. був професор В.Рошер (1817-1894). В праці “Короткі основи курсу ПЕ з точки зору історичного методу(1843)-  стверджує, що немає загальних з-нів соціальної економії, а є тільки закони розвитку економічних факторів. Р. ставить перед собою завдання доповнити і розвинути загальновизнану теорію класичної школи.

 Ідеї І.Ш. найпослідовніше проводив К.Кніс (1821-1898). Його робота “ПЕ з точки зору історичного методу” була прикладом наполегливого і послідовного вирішення цієї проблеми, чого не спостерігалось у Рошера. К. вважає, що рівень економічної мудрості суспільства і теоретичні концепцїї, які відображають стан цього суспільства, є результатом певної передісторії розвитку. Рівень, якого досягло воно на даний момент, є перехідною фазою його подальшого прогресу.

Б.Гільдебранд (1812-1878) Основна праця “Політична економія суч.і майбутнього”. Г. рішуче здійснює нападки на класичну політекономіюмію: не визнає об’єктивності дії економічнихх законів, принципу індивідуалізму

66. Розвиток  ринкового господарства в Англії(середина XVII – середина XIX ст.).Висвітлення цих процесів у теоріях А.Сміта та Д.Рікардо.

Внаслідок буржуазно-демократичної революції (1640—1659) та «Славного перевороту)) (1688) в Англії була встановлена конституційна монархія під парламентським контролем. Таким чином, система політичної влади забезпечила доступ (через парламент , пізніше — і через кабінет міністрів) представникам великого капіталу до державного управління. Це дозволило зорієнтувати економіку країни на створення умов, необхідних для подальшого розвитку складових ринкового господарства.