Облік і аудит загальновиробничих витрат підприємства

 

1.1. Економічна суть витрат, загальні принципи їх визначення та класифікація

 

Витрати виробництва є однією з найважливіших категорій ринкової економіки. За умов досконалої конкуренції витрати виробництва виявляють вирішальний вплив не лише на розмір прибутку підприємства і можливості розширення виробництва, але й на те, чи залишиться фірма на даному ринку взагалі, чи буде змушена ліквідуватися.

В економічній теорії існують різні підходи до визначення витрат виробництва. Так, прихильники теорії трудової вартості (А. Сміт, Д. Рікардо, К. Маркс) вважали, що втілена у товарі праця складає зміст витрат виробництва [23, с. 98].

Австрійський теоретик Р. Візер розробив суб'єктивну теорію витрат альтернативних можливостей, відповідно згідно з якою дійсні витрати виробництва даного товару дорівнюють найвищій корисності тих благ, які суспільство змогло б отримати, якщо б по-іншому використало затрачені виробничі ресурси.

 Інституціоналістська теорія витрат представлена в роботах Дж. К. Кларка, який ретельно досліджував різні типи витрат: індивідуальні і суспільні, абсолютні, додаткові, фінансові, виробничі, довгострокові і короткострокові [22, с. 85].

Неокласичні концепції витрат виробництва розглядають їх як суму витрат (постійних і змінних) на придбання факторів виробництва. У країнах, де існувала командно-адміністративна система, в основі теорії витрат виробництва лежали постулати трудової теорії вартості. При цьому розрізнялись витрати окремого товаровиробника, які одержали назву «собівартість» (затрати використаних для виготовлення товару засобів виробництва та зарплата зайнятих при цьому робітників), та суспільні витрати, які були кількісно більші на величину додаткового продукту, що складав матеріальну основу прибутку виробника. Крім витрат, пов'язаних із виготовленням товару, виділялися також витрати, необхідні для реалізації товару, що визначались як витрати обігу [24, с. 38].

В останнє десятиріччя стала відомою теорія трансакційних витрат, яка розроблена представниками неоінституціоналізму.

Неоінституціоналісти вважають, що функція ринку полягає в економії трансакційних витрат, а головною його перевагою виступає мінімізація витрат кожного учасника обміну на отримання інформації.

У сучасній західній економічній теорії лежать постулати неокласичної та трансакційної теорії витрат виробництва. Витрати виробництва є оплатою придбаних факторів виробництва [19, с. 52].

Відповідно до Положення (Стандарт) бухгалтерського обліку №16 "Витрати" під витратами розуміють зменшення економічних вигод внаслідок вибуття активів або збільшення зобов'язань, які призводять до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу в наслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

 П(С)БО №16 «Витрати» дає нам чітке уявлення про те, що не завжди зменшення власного капіталу є витратами, відповідно можна скласти схему визначення та виникання витрат згідно принципів, наведених зазначеному стандарті (рис. 1.1).

Рис. 1.1 Визначення та виникання витрат згідно принципів наведених у П(С)БО №16 «Витрати»

До витрат, що виникають у зв’язку з зменшенням активів належать:

- списання матеріалів у виробництво, для ремонту обладнання, на адміністративні цілі;

- нарахування зносу (амортизація);

- списання основних засобів, що стали не придатними і не використовуються, нематеріальних активів та інших необоротних активів;

- витрати від знецінення запаси;.

- благодійні внески;

- визнані економічні санкції: штрафи, пені, неустойки в сплачення;

- інші витрати, пов'язані із зменшенням активів.

У свою чергу, витрати, що збільшують зобов'язання є нарахування:

• заробітної плати;
• податків, зборів, обов'язкових платежів;
• відрахування на обов'язкове і добровільне страхування;
• транспортні витрати;
• оренди, комунальних послуг витрати зв'язку, послуг з реклами;
• інші нарахування витрат, пов'язані із збільшенням зобов'язань.

Для визначення витрат використовують також і їх класифікацію за калькуляційними статтями. Така класифікація відображає склад витрат залежно від місця їх виникнення і виробничого призначення. Аналіз калькуляційних статей дає змогу виявити, за рахунок яких джерел можна реально скоротити витрати на одиницю продукції.

Відповідно до пункту 11 П(С)БО №16 «Витрати», собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з таких витрат як:

1) виробничої  собівартості продукції (робіт, послуг), реалізованої протягом звітного  періоду;

2) нерозподілених  постійних загальновиробничих витрат;

3) наднормативних  виробничих витрат.

Включені в собівартість продукції витрати мають вагомий вплив на результати діяльності підприємства, адже зміна їхньої величини відразу позначиться на виробничому процесі.

Відповідно до П(С)БО №16 «Витрати» витрати можна про класифікувати за видами діяльності, а саме виділяють витрати звичайної і надзвичайної діяльності (рис. 1. 2).

Рис. 1.2 Класифікація витрат за видами діяльності

Звичайні витрати підприємство несе у зв'язку із здійсненням всіх видів діяльності, якими воно займається. Це основна діяльність підприємства (операційна), пов'язана з процесом виробництва та реалізації продукції, а також інші види діяльності, які мають місце на підприємстві: фінансова діяльність. інвестиційна, та інша звичайна Діяльність (витрати від не операційних курсових різниць, оцінка необоротних активів тощо).

Надзвичайні витрати підприємство має в разі настання таких подій, які підприємство не планує, наприклад стихійні лиха, техногенні катастрофи і аварії. Окремо виділяють ще витрати на сплату податку на прибуток. Отже, витрати підприємства визначаються згідно П(С)БО №16 «Витрати», як зменшення активів або збільшення зобов'язань, що призводить до зменшення власного капіталу. Витрати можна прокласифікувати за періодами віднесення на фінансові результати (рис. 1.3).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис.1.3 Класифікація витрат за періодами віднесення на фінансові результати [44, c. 65]

Доцільно зазначити, що загальновиробничі  витрати  включаються  у собівартість продукції і списуються на витрати діяльності (фінансові результати) в період реалізації виробничої продукції. Якщо продукція не реалізована в цьому періоді, коли вона виготовлена, то ці витрати разом та прямими матеріальними витратами, прямі витрати на оплату праці іншими прямими витратами формують собівартість виготовлених виробничих запасів (готової продукції. напівфабрикатів власного виробництва, незавершеного виробництва).

Економічні витрати поділяють на короткострокові та довгострокові, тобто витрати, що здійснюються відповідно в короткостроковий та довгостроковий періоди. Короткостроковий період - це проміжок часу, надто короткий для заміни виробничих потужностей підприємства, але достатній для зміни рівня використання наявного устаткування.

У цьому періоді виробничі потужності підприємства незмінні. Довгостроковий період - це проміжок часу, достатньо тривалий для того, щоб фірма могла замінити обсяг усіх використовуваних ресурсів, у тому числі виробничих потужностей.

Короткостроковий і довгостроковий періоди відрізняються один від одного концептуально, а не за тривалістю. У галузях легкої промисловості зміна виробничих потужностей може відбутися і за одну добу. Малі підприємства можуть збільшити свої виробничі потужності за кілька днів.

Розрізняють витрати економічні та бухгалтерські.

Економічні витрати - це всі види виплат постачальникам за сировину та матеріальні ресурси. Ці витрати складаються із зовнішніх (явних) та внутрішніх (неявних або імпліцитних).

Зовнішні витрати - це платежі постачальникам матеріальних ресурсів, виплата заробітної плати, нарахування амортизації тощо. Ця група витрат і становитиме бухгалтерські витрати, які фактично відповідають витратам наших підприємств.

Загальна класифікація витрат представлена в таблиці 1.1.

За допомогою класифікації витрат значно полегшується їх облік, формування звітності, підготовка управлінських рішень, формування ціни тощо.

 

Таблиця 1.1

Класифікація витрат за окремими ознаками [46, с. 85]

Ознаки	Витрати	Цілі
За економічним змістом	Засобів праці	Планування витрат
	Предметів праці
	Живої праці
За кругообігом капіталу	Постачальницько-заготівельні	Планування, облік і розподілення витрат
	Збутові
	Виробничі
За технологічного процесу	Основні	Облік, розподілення витрат, формування ціни
	Накладні
За місцем виникнення і центрами відповідальності	Виробництва	Підготовка управлінських рішень
	Цехи
	Дільниці, служби
За способом віднесення на собівартість	Прямі	Облік, розподілення витрат, формування ціни
	Непрямі
За видами витрат	За економічними елементами	Облік витрат, формування ціни, формування звітності, економічний аналіз
	За статтями калькуляції
За календарними періодами	Поточні	Визначення і аналіз фінансових результатів
	Майбутніх періодів
	Минулих періодів

 

 

Поняття «економічні витрати» є загальноприйнятим, бухгалтерські - обчислюються на практиці для визначення реальної суми фактично здійснених витрат, оподаткованого прибутку тощо.

При плануванні, обліку та аналізі витрати класифікують за різними ознаками. Основними з них є ступінь однорідності, економічна роль у формуванні собівартості, спосіб обчислення на окремі види продукції, зв'язок з обсягом виробництва, час виникнення та обчислення.

Залежно від зв'язку з обсягом виробництва витрати поділяють на постійні та змінні.

Постійні витрати - це такі, абсолютна величина яких у даний період при зміні обсягу виробництва в певних межах не змінюється. Змінні витрати - це такі витрати, величина яких у даний період безпосередньо залежить від обсягу виробництва.

У свою чергу, змінні витрати поділяють на пропорційні, прогресивні і регресивні.

Пропорційні змінні витрати змінюються прямо пропорційно до обсягу виробництва (коефіцієнт пропорційності дорівнює одиниці).

Прогресивні змінні витрати зростають у відносно більшій пропорції, ніж обсяг виробництва (коефіцієнт пропорційності більший за одиницю).

Регресивні змінні витрати змінюються у відносно меншій пропорції, ніж виробництво (коефіцієнт пропорційності менший за одиницю). До цих витрат належать витрати на експлуатацію машин та устаткування, його ремонт, інструмент тощо.

Поділ витрат на постійні та змінні дає змогу визначити кількісну залежність різних витрат від змін в умовах виробництва та реалізації при здійсненні планування, виборі варіантів рішень.

Витрати, що включаються до собівартості продукції (робіт, послуг), групуються за такими елементами:

- матеріальні витрати;

-  витрати на оплату  праці, відрахування на соціальні  заходи;

- амортизація основних  фондів та нематеріальних активів;

- інші витрати.

Отже, наведена класифікація витрат дає нам уявлення про те, які несе витрати підприємство з точки зору різних класифікаційних ознак. Така інформація є дуже важливою для організації контролю і управління витратами з метою ефективного регулювання собівартості продукції.

 

1.2. Поняття про загальновиробничі витрати та їх характеристика

 

Загальновиробничі витрати накопичуються та розподіляються між об'єктами обліку витрат відповідно до певного чинника.

Об'єкти обліку витрат – це продукція, роботи або вид діяльності підприємства, які вимагають визначення пов'язаних з їх виробництвом витрат.

Для виділення витрат, що відносяться саме до загальновиробничих проаналізувавши склад і економічне призначення грошових і матеріальних витрат, встановимо наявність наступних ознак (табл. 1.2).

Таблиця 1.2

Ознаки загальновиробничих витрат

Ознака	Пояснення
Такі витрати є загальновиробничими	Оскільки виникають саме при здійсненні виробництва (наприклад, зарплата обслуговуючого виробничого персоналу з нарахуваннями, допоміжні матеріали тощо). Адже витрати, які неодмінно залишаться при повному припиненні виробництва, не можуть бути визнані загальновиробничими, а є витратами періоду.
Вони не можуть бути прямо віднесені до собівартості певного конкретного об'єкта витрат економічно доцільним шляхом	Оскільки беруть участь у виробництві більш ніж одного об'єкта (наприклад, витрати на утримання групи наладчиків, що обслуговують всі верстати підприємства, цеху; заробітна плата начальника цеху, яка провадить кілька видів продукції)