Облік і аудит загальновиробничих витрат підприємства

 

На суму розподілених загальновиробничих витрат складається бухгалтерський запис:

Дт 23 «Виробництво»

Кт 91 «Загальновиробничі витрати»

Нерозподілені   загальновиробничі   витрати   списуються   на собівартість реалізованої продукції, що відображається записом:

Дт 90 «Собівартість реалізації»      

Кт 91 «Загальновиробничі витрати»

Витрати у потрібно списувати на рахунок 94 «Інші витрати операційної діяльності», що відображається бухгалтерською проводкою:

Дт 94 «Інші витрати операційної діяльності» 

Кт 91 «Загальновиробничі витрати»

Віднесення нерозподілених постійних загальновиробничих витрат до собівартості реалізованої готової продукції є економічно обґрунтованим, оскільки виробнича собівартість продукції і повинна підлягати різним коливанням

2.3. Відображення загальновиробничих витрат в управлінському обліку

 

В управлінському обліку загальновиробничі витрати відносяться до накладних витрат, що включаються у собівартість готової продукції.

На думку Т.П. Карпова накладні витрати поділяються на дві групи: накладні загальновиробничі і загальногосподарські. Виробничі накладні витрати - це витрати на організацію, обслуговування і управління виробництвом. Вони виникають у виробничих підрозділах – відділах, цехах, дільницях. Призначення, характер і функціональна роль цих витрат пов'язана безпосередньо і виробництвом [43, с. 60].

В склад виробничих накладних витрат включаються витрати на гриманню і експлуатацію обладнання. цехові витрати на управління і утримання будинків, споруд виробничого призначення і ін. Витрати на утримання і експлуатацію обладнання по відношенню до виробництва є основними, так як без машин і обладнання неможливий процес виробництва. Однак вони не можуть бути віднесені до прямих витрат на продукцію, на виробничий процес, на замовлення. Крім того деякі статті цих витрат можуть бути віднесені до прямих, якщо об'єктом обліку є замовлення, на виконання якого повністю задіяне устаткування даного виробничого підрозділу чи відділу.

До витрат на утримання і експлуатацію обладнання відносять витрати на матеріали для поточного догляду і ремонту обладнання; амортизація обладнання і транспортних засобів (внутрішньозаводського транспорту), заробітна платні з відрахуваннями на соціальні заходи робітників, які обслуговують обладнання; витрати всіх видів енергій, пари, стиснутого повітря, води: послуги допоміжних виробництв; інші витрати, пов'язані з роботою обладнання.

Витрати на управління виробництвом об'єднують [17, с. 93]:

- заробітна плата і відрахування на соціальні заходи виробничо- диспетчерського апарату і адміністративно-управлінського апарату цехів виробничого призначення;

- витрати на підготовка і організацію виробництва;

- амортизація, отримання і ремонт будинків, споруд, інвентарю, використовуючи для виробничих потреб і зберігання напівфабрикатів власного виробництва:

- витрати на забезпечення нормальних умов роботи, на перекваліфікацію і підготовку кадрів;

- знос малоцінні та швизкозношувальні предмети і інші витрати на управління виробничими підрозділами.

Спільним для виробничих накладних витрат є те, що обидві групи укладають в більшості у виробничих підрозділах, плануються і виховуються на місцях їх виникнення, контролюються бюджетно-плановим методом, розподіляються непрямим шляхом між: видами продукції, готовою продукцією, незавершеним виробництвом. В той же час кожна із розглянутих груп складається із витрат різного економічного змісту. Різниця повинна визначати вибір і обґрунтування без розподілу витрат і джерела покриття. Із цієї позиції посилюється значення класифікації виробничих накладних витрат, прийнятої на підприємстві.

Невиробничі накладні витрати викликаються функціями управління, які за своїм характером, призначенням, і ролі відрізняються від виробничих функцій і функцій організації виробництва. Ці витрати виникають в рамках підприємства. Діюча номенклатура статей загальногосподарських витрат групує витрати для здійснення функції підготовки виробництва, організаційної функції і безпосередньо функції управління. Таке об'єднання різних за економічним змістом витрат ускладнює нормування, планування, контроль і аналіз витрат. Як і всі інші витрати підприємства накладні витрати розглядаються управлінському обліку в залежності від цілей управління(табл. 2.11).

Таблиця 2.11

Класифікація накладних витрат в залежності від цілей управління [23, с. 68]

Накладні витрати
Виробничі витрати		Невиробничі витрати
Загальновиробничі		Загальногосподарські
Витрати на утримання і експлуатацію обладнання	Загально-цехові витрати на управління
1	2	3
амортизація  обладнання і транспортних засобів; поточний догляд і ремонт техніки; енергетичні витрати на обладнання; послуги допоміжних виробництв на обслуговуванні робочих місць; заробітна плата і утримання на соціальні потреби робітників, обслуговуючих обладнання; витрати на внутрішньозаводські перевезення    матеріалів, напівфабрикатів, готової продукції; знос МШП; інші витрати, пов'язані з використанням обладнання	витрати на управління виробництвом; витрати пов'язані з підготовкою і організацією виробництва; утримання апарату управління виробничих підрозділів; амортизація будинків, споруд, інвентаря; утримання і ремонт будинків, споруд, інвентаря. витрати на забезпечення нормальних умов роботи; витрати її на профорієнтацію і підготовку кадрів; знос малоцінного і швидкозношуваного інвентаря.	Адміністративно-управлінські витрати; витрати на технічне управління; витрати на виробниче управління; витрати на управління фінансово-збутовою діяльністю; витрати на управління постачально-заготівельною діяльністю; оплата послуг, наданих зовнішніми організаціями; утримання і ремонт будинків, споруд, обладнання; витрати     на     робочу силу,     набір,     відбір, підготовка  керівників, навчання перепідготовка і підвищення кваліфікації; обов'язкові          збори, податки,      платежі      і утримання  за діючим законодавством; інші витрати.

 

В міжнародній практиці управлінського обліку розподіл виробничих складних витрат проходить в декілька етапів (рис. 2.5):

 

 

  

 

  

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 2.5 Розподіл виробничих накладних витрат і контроль за ними

Перший  етап:  розподіл  накладних  витрат  між  основним виробництвом і обслуговуючими підрозділами. Його ціль – вибрати метод, який відображає найбільш тісний причинний зв'язок з формуванням собівартості. Розподіл повинен бути зв'язаний з прибутком, отриманим кожним підрозділом. Для цього складають накопичувальні відомості - звіт за кожним  центром відповідальності.

Однак частину витрат не можливо віднести до конкретного підрозділу, так як вони здійснюються в інтересах декількох підрозділів разу. Наприклад, витрати Неї внутрізаводське перевезення матеріалів і напівфабрикатів для декількох цехів. В такому випадку, до кожної статі витрат можна застосувати різні були розподілу рис. 2.6.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 2.6 Бази розподілу витрат

Кінцевий результат на цьому етапі:   розчленування витрат по статтях, виділення витрат, які відносяться до конкретного підрозділу і розподіл загальних витрат між підрозділами.

 На другому етапі  перерозподіл накладних витрат  обслуговуючих підрозділів на  виробництві у відповідності  з часткою послуг, які отримали   підрозділи-споживачі     від  підрозділів - постачальників. Наприклад, в ремонтно - механічному цеху реєструється час по технічному обслуговуванні виробничого підрозділу. Дані витрат годин на проведення робіт служать основою для оцінки послуг ремонтно-механічного цеху, надають виробничим підрозділам. Розподіл накладних витрат ускладнюється, коли обслуговуючі підрозділи надають один одному  взаємні послуги. Зазвичай в таких випадках не змінюється механізм розподілу, оцінюючи взаємні послуги за стандартною (нормативною) собівартістю.

Третій етап включає процедуру вибору методу і розрахунок ставок підрозподілу накладних витрат для кожного підрозділу. Основна мета розподілу - визначити суму витрат на замовлення і види продукції виготовлені в різних підрозділах. Тут існує два підходи до розподілу:

 Загальна сума накладних витрат по окремих підрозділах ділиться на базу розподілу.

Базами розподілу по замовленню і виробами можуть бути:

а) нормування машинного часу для виконання робіт, процесів (машино-год.);

б) нормування часу виконання ручної роботи;

в) вага виробу, матеріалів, напівфабрикатів і т.д. Ставка розраховується наступним чином:

Виробничі накладні витрати: Час роботи верстатів або час роботи основних виробничих робітників.

Четвертий, заключним етапом розподілу накладних витрат є розподіл їх між замовниками. По кожному замовленню, виду продукції робиться набір.

Використовуючи вищеописані процедури, виходять з фактичних витрат накладних витрат, що позитивно характеризує метод. Крім того метод має свої недоліки:

- не враховується поділ накладних витрат на постійні і змінні. В той час, коли велична цих витрат є фіксованою і не залежить від об’єму виробництва, - щомісячна зміна об'ємів приводить до   значних змін величини ставок;

- порушуються вимоги до управлінського обліку, інформація про фактичні витрати за період готується по закінченню звітного періоду, крім того вона необхідна в оперативному порядку для періодичної оцінки незавершеного виробництва і прибутків, для встановлення цін на замовлення і продукцію;

- велика трудомісткість щомісячних плаваючих ставок розподілу;

- неспівпадання в часі випуску продукції і виникненні накладних витрат. Наприклад, витрати на ремонт, обслуговування, опалення і освітлення нерівномірні на протязі року. Тому фактична сума місячних ставок накладних витрат враховує тільки ту продукцію, яка випущена в даний період.

  Приймаючи до уваги  недоліки методу розподілу фактичних  витрат , перейдемо до розрахунку  нормативної ставки і методу  відшкодування .накладних витрат. Нормативна  ставка розраховується на основі  річної суми накладних витрат і даних про виробничу діяльність. Схема процедури розподілу буде мати вигляд (рис. 2.7):

 

 

Рис. 2.7 Процедури відшкодування накладних витрат [20, с.79]

Використання методу відшкодування передбачає, що нормативна величина накладних витрат не буде мати значних відхилень від фактичних. Отримані відхилення розглядають, як витрати періоду і відносять в кінцевому рахунку на результат.

При виборі методу розподілу необхідно виходити з конкретних умов Я виробництва, яким визначається індивідуальна собівартість виробу, окремої ваги кожного виду ви гра т. зв'язок витрат з об'ємом продукції.

Невиробничі накладні виграти мають різну облікову політику відшкодування, які:

- можуть бути віднесені до витрат поточного періоду і повністю включатися в собівартість реалізованої продукції загальною сумою без розподілу по видах продукції:

- розподілені на продукцію пропорційно виробничій собівартості виробів.

Таким   чином,  основним   завданням  управлінського  обліку загальновиробничих витрат є правильне їх відображення за місцями виникнення і економічно обґрунтований розподіл і віднесення на собівартість окремих видів продукції. Від виконання цих завдань залежить коректність контролю за формуванням Цих витрат і правильність розрахунку повної собівартості продукції, що має важливе заточення для ціноутворення.

Розрахунок єдиної загальнозаводської ставки розподілу накладних витрат. Ставку розраховують по підприємству в цілому, незалежно від того, в якому підрозділі виконувалося  замовлення.

В таких випадках іде необумовлений перерозподіл витрат між підрозділами. Витрати одного підрозділу   покриваються   на   рахунок   іншого.  

 

2.4. Особливості проведення аудиту загальновиробничих витрат підприємства

 

Аудит виробничої діяльності підприємства і витрат на виробництво є найважливішою і, водночас, найскладнішою частиною аудиторської перевірки. Одним з основних показників роботи будь-якого підприємства є випуск продукції та її собівартість. Останній показник залежить від багатьох чинників, на яких повинен зосередити увагу аудитор.

Метою аудиту витрат є:

- перевірка правильності класифікації витрат, не пов'язаних із виробництвом;

- перевірка повноти відображення витрат у бухгалтерському обліку.

При перевірці витрат діяльності необхідно виконати такі аудиторські процедури:

- на етапі ознайомлення необхідно вивчити організацію виробництва і технологічного процесу на підприємстві, умови роботи;

- вивчити організаційно-технологічних особливості клієнта.

- перед початком перевірки в першу чергу аудитор повинен ознайомитися з організаційними і технологічними особливостями виробництва, видами продукції, що випускається, ресурсами, що використовуються підприємством.

Із складових виробничої собівартості загальновиробничі витрати включаються у собівартість своєрідним способом. Вони обліковуються на рахунку 91 «Загальновиробничі витрати». Цей рахунок не використовується у торгівлі, але при виробництві продукції, виконанні робіт і наданні послуг він необхідний.

Під організаційними особливостями необхідно розуміти етапи проходження технологічного процесу від одержання сировини та матеріалів зі складу до здавання на склад готової продукції після проходження відділу технічного контролю. При цьому аудитор вивчає документальне оформлення руху сировини, напівфабрикатів з одного цеху до іншого, як здійснюється контроль за збереженням і раціональним використанням сировини.

Технологічні особливості залежать від типу обладнання, яке використовується, наскільки це обладнання завантажене роботою - як повно використовується його потужність. Важливо звернути увагу на правильність застосування норм на списання сировини та матеріалів.

Спід мати на увазі, що при багатьох технологіях ці норми залежать від типу обладнання. Також необхідно перевірити відповідність наявного обладнання тому, яке відображене в бухгалтерському обліку. Шляхом спостереження аудитор може перевірити час використання обладнання протягом доби. Перевіркою витрачання електроенергії за лічильниками розрахунковим шляхом можна встановити, скільки обладнання працювало фактично і зіставити одержані дані з даними обліку. Оцінивши систему внутрішнього контролю і бухгалтерського обліку, аудитор приймає рішення щодо методу організації перевірки (суцільний, вибірковий), кількості аудиторських процедур, необхідних для підготовки об'єктивного висновку, і починає підготовку програми.