Теоретичнi основи фiнансової звiтностi

Значення облікової  політики недооцінюється в практичній діяльності підприємств. Більшість керівників та бухгалтерів підприємств не розуміють значення та всіх можливостей облікової політики. Про це свідчить те, що один із найважливіших внутрішніх документів підприємства – Наказ про облікову політику – часто носить лише формальний характер та не застосовується власниками підприємства. Мало хто знає, що облікова політика є інструментом ефективної реалізації свободи у виборі способів організації та ведення бухгалтерського обліку [48, с. 78].

Основною метою  облікової політики є забезпечення якісною і кількісною обліково-економічною інформацією процесу управління виробничою системою і визначення процедур, які підприємство використовує для складання та подання обґрунтованої фінансової звітності. Під об’єктами облікової політики розуміють процеси з організації та ведення обліку тактичного та стратегічного значення, щодо яких є альтернативні варіанти. Принципи, правила, методичні прийоми, способи та процедури, які вибирають з урахуванням особливостей діяльності підприємства із загальноприйнятих, відносять до елементів методології облікової політики [27, с. 3].

Способи ведення  бухгалтерського обліку, що повинні  передбачатися в обліковій політиці підприємства (рис. 2.2).

Облікова політика підприємства згідно з П(С)БО 1 розкривається  у Примітках до фінансової звітності, в яких підприємство відображає принципи оцінки статей звітності та методи обліку за окремими статтями звітності. Облікова політика є складовою частиною фінансової звітності і повинна розроблятися самостійно кожним підприємством в Україні, зареєстрованим у встановленому чинним законодавством порядку.

Її зміст  оформлюється спеціальним Наказом  про облікову політику, який розроблюється головним бухгалтером підприємства, що несе відповідальність за його формування, і затверджується Наказом керівника, який несе відповідальність за його зміст. Саме підпис керівника надає Наказу про облікову політику юридичної сили.

 

Способи ведення бухгалтерського  обліку, що передбачаються обліковою  політикою підприємства
		Групування господарських операцій
		Оцінка фактів господарської  діяльності і майна підприємства
		Погашення вартості основних засобів, нематеріальних та інших активів
		Організація документообігу
		Інвентаризація
		Способи застосування рахунків бухгалтерського обліку
		Система облікових регістрів
		Прийоми обробки інформації
		Інші способи, методи і прийоми бухгалтерського обліку

 

Рис. 2.2. Способи  ведення бухгалтерського обліку

 

В бухгалтерському  обліку є багато положень, які допускають багатоваріантність їх виконання: оцінка запасів, методи нарахування амортизації необоротних активів тощо. Тому кожне підприємство обирає той варіант, який враховує особливості його діяльності.

Відповідальність  за організацію бухгалтерського  обліку в ТОВ “ім.Калашника” та забезпечення фіксування фактів здійснення усіх господарських операцій в первинних документах, регістрах і звітності протягом встановленого терміну несе директор або уповноважений ним орган (посадова особа), а саме головний бухгалтер, який здійснює керівництво підприємством.

Дотримання  законодавства при виконанні  господарських операцій несуть їх власники (засновники). Облікова політика товариства висвітлюється в Наказі про облікову політику (додаток Д). Наказ про облікову політику містить перелік всіх пунктів прийнятої на звітний рік облікової політики. За кожним пунктом в наказі наводиться його нормативне обґрунтування. Облікова політика товариства оформлена системою внутрішньої документації за різними ділянками облікової роботи, її зміст частково розкривається в установчих документах товариства.

Також при формуванні наказу про облікову політику підприємства потрібно врахувати ряд чинників, які впливають на вибір методів. Зокрема:

• форма власності та організаційно-правова форма підприємства (державне, приватне, акціонерне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю і т.д.);
• вид діяльності (торгівля, промисловість, будівництво і т.д.);
• організаційна структура управління та наявність структурних підрозділів;
• кількість господарських операцій, обсяги діяльності, обсяги продажу, чисельність персоналу, наявність відокремлених підрозділів, дочірніх підприємств тощо;
• особливості оподаткування виду діяльності;
• поточна та довгострокова мета підприємства (залучення кредитних ресурсів, здійснення інвестиційних програм тощо);
• ступінь матеріально-технічного оснащення (комп’ютерна техніка, програмне забезпечення);
• рівень кваліфікації кадрів, ініціативи підприємництва керівників підприємства;
• технологічні особливості виробництва (промислові, сільськогосподарські підприємства і т.д.), особливості організації постачання та збуту;
• системи та форми розрахунків з покупцями та постачальниками;
• взаємини з фінансовими структурами;
• система звітності перед власниками, а також іншими користувачами фінансової інформації;
• ступінь свободи діяльності в ринкових умовах (самостійність рішень в питаннях ціноутворення, вибору партнера;
• стан законодавства, перспективи його зміни [97, с. 105; 13, с. 20].

Структура облікової  політики складається з трьох  взаємопов’язаних елементів: принципів, методів і процедур.

Принципи обліку – це правила, за якими підприємство вимірює, оцінює та реєструє господарські операції, а потім їх результати відображає у фінансовій звітності.

Методи –це способи  вирішення конкретних завдань, які  постають перед підприємством при веденні бухгалтерського обліку.

Процедура – це встановлений порядок ведення обліку.

Наказ про облікову політику видає директор підприємства, якщо згідно зі статутом право визначити  облікову політику підприємства закріплено ним. Якщо ж таке право у статуті взагалі не обумовлене або надаване власникам, то облікова політика може визначатися на загальних зборах власників. Тоді не наказ директора, а протокол зборів буде тим документом, який установлює облікову політику підприємства.

Процес формування Наказу про облікову політику наведений на рис. 2.3.

Рис. 2.3. Схема  формування Наказу про облікову політику

 

Законодавство не встановлює вимоги щодо періодичності  видання наказу про облікову політику. Вважаємо, що зручніше видавати наказ  щороку – це свідчитиме про незмінність встановленої облікової політики.

У п. 9 П(С)БО 6 “Виправлення помилок і зміни у фінансових звітах” встановлені події, за яких облікова політика може змінюватися, якщо:

• зміни вимог статутні вимоги (наприклад, з’являється новий учасник товариства та у зв’язку із цим змінюється перелік пов’язаних осіб);
• змінюються вимоги органу, який затверджує П(С)БО (наприклад, уводяться нові або скасовуються діючі методи, процедури. Класичний приклад – скасування раніше діючого методу вибуття запасів – ЛІФО);
• якщо зміни забезпечать більш достовірне відображення подій або операцій фінансовій звітності підприємства (наприклад, вибуття запасів на роздрібному торговельному підприємстві враховувалося за методом оцінки продажу, а після комп’ютеризації обліку запасів стало можливим уведення точнішого методу – середньозваженої собівартості або ФІФО). Всі внесені зміни повинні бути аргументовані та розкриті і фінансовій звітності. Доцільно зміни подавати у вигляді виписки із наказу про облікову політику [40, с. 18].

Не вважається зміною облікової політики, згідно з п. 10 П(С)БО 6 встановлення облікової політики для подій або операцій, які:

• відрізняються за змістом від попередніх подій або операцій;
• не відбувалися раніше [82].

Офіційно типової  форми наказу про облікову політику підприємства не затверджено. У листі від 21.12.2005 р. № 31-34000-10-5/27793 Міністерство фінансів України наводить перелік відомостей, що мають бути відображені в наказі про облікову політику [63].

Наказ про облікову політику повинен містити чіткі (незмінні) принципи діяльності підприємства, методи та порядок, які будуть основою для складання фінансової звітності.

За організацію  бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських  операцій відповідає власник (власники) або посадова особа, яка здійснює керівництво підприємством. Це обов’язково потрібно зазначити у розпорядчому документі [13, с. 20].

При підготовці наказу про облікову політику сільськогосподарські підприємства можуть користуватися  Методичними рекомендаціями зі складання розпорядчого документа про облікову політику підприємства, затвердженим наказом Міністерства аграрної політики України від 17.12.2007 р. № 921 [67].

Відповідно  до п. 3 Наказу № 921 обов’язковими елементами облікової політики є: поріг суттєвості щодо окремих об’єктів обліку, вибір із множини рекомендованих методів обліку необоротних активів, запасів, витрат, робочого плану рахунків, бюджетного фінансування, організації внутрішньо-господарського обліку й контролю, інвентаризації, резервів, сегментів діяльності, використання прибутку, біологічних активів, фінансових витрат [15, с. 73].

Зі змістом  наказу про облікову політику потрібно ознайомити всіх працівників підприємства, які зобов’язані виконувати його положення. За невиконання зазначених норм розпорядчого документа можливе застосування відповідальності, яка встановлюється внутрішніми правилами підприємства. Крім того, недостовірне відображення подій впливає на показники у фінансовій звітності, а це означає внесення до неї неправдивих даних. За таке порушення статтею 164-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення від 07.12.1984 р. № 8073-Х передбачено відповідальність – накладення штрафу від 8 до 15 н.м.д.г. (від 136,00 до 255,00 грн.) [50].

ТОВ “ім.Калашника” застосовує журнально-ордерну форму обліку. Вона ґрунтується на застосуванні журналів-ордерів, де збираються і систематизуються дані первинних документів, необхідні для синтетичного і аналітичного обліку.

Таким чином, облікова політика – це сукупність принципів, методів і процедур, які використовуються підприємством для складання і подання фінансової звітності. Конкретні, індивідуальні правила та принципи обліку підприємства затверджуються наказом про облікову політику.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 3. ОРГАНІЗАЦІЯ ТА МЕТОДИКА СКЛАДАННЯ ФІНАНСОВОЇ ЗВІТНОСТІ

 

3.1. Підготовчі  роботи до складання фінансової  звітності

 

Звітним періодом для  складання фінансової звітності  є (ст.13 Закону “Про бухгалтерський облік  та фінансову звітність в Україні”):

• для діючих підприємств – календарний рік;
• новостворених підприємств – період менше 12 місяців, але не більше 15 місяців;
• для підприємств, що ліквідуються, – період із початку звітного року до дати прийняття рішення про його ліквідацію.

Звітним періодом складання  фінансової звітності у ТОВ “ім.Калашника” Полтавського району є календарний рік. Баланс підприємства складається на кінець останнього дня звітного періоду.

ТОВ “ім.Калашника” складає фінансову звітність, яка містить повну, правдиву і неупереджену інформацію про стан активів, зобов’язань і капіталу та результати діяльності. Для забезпечення цих та інших вимог до інформації головний бухгалтер ТОВ “ім.Калашника” організовує і виконує завершальні роботи перед складанням фінансової звітності. Обсяг цих робіт залежить від періоду, за який складається звітність. Найбільш широкий обсяг цих робіт проводиться перед складанням річного фінансового звіту. Послідовність цих робіт така:

1. Вивчення працівниками  бухгалтерій ТОВ “ім.Калашника” нових нормативно-правових документів, змін і доповнень до чинних Законів і нормативних документів, що стосуються змісту, структури і порядку складання та подання звітності;

2. Підготовка  головним бухгалтером наказу  по у ТОВ “ім.Калашника” про інвентаризацію товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів та розрахунків, визначення складу робочих інвентаризаційних комісій, строків проведення і визначення результатів інвентаризацій з відображенням на рахунках бухгалтерського обліку.

Для того, щоб  інвентаризації були проведені якісно і своєчасно, головний бухгалтер  зобов’язаний провести детальний інструктаж членів робочої інвентаризаційної комісії, звернути їх увагу на особливості інвентаризації окремих видів майна, видати членам робочих інвентаризаційних комісій необхідні бланки документів. Крім цього, головний бухгалтер та інші члени постійно діючих інвентаризаційних комісій повинні провести контрольні перевірки на предмет достовірності і повноти інвентаризацій. Головний бухгалтер повинен прослідкувати за своєчасним завершенням та визначенням результатів інвентаризацій та відображенням їх на розрахунках обліку.